Шпоры по "Философии"

Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого  на "Я" інших людей і разом  із тим | у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати  вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається  самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі  лише за наявності такого "дзеркала", як колектив інших людей. У цьому "дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає  ставитися до себе, як до людини, тобто  виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної  практичної діяльності і міжлюдських  взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості.

Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку  ми говоримо про рефлексію.

Рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної  діяльності суб'єкта.

Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а  й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня  розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі  певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього  ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх  власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.

 

 

Свідомість і несвідоме.

 

 

Свідомість не є єдиним рівнем, на якому представлені психічні процеси, властивості й стани людини, і  далеко не все, що сприймається й управляє поводженням людини, актуально усвідомлюється ім. Крім свідомості в людини є й  несвідоме. Це - ті явища, процеси, властивості  й стани, які по своїй дії на поводження схожі на усвідомлювані  психічні, неактуально людиною не рефлексируются, тобто не усвідомлюються. Їх за традицією, пов'язаної зі свідомими  процесами, також називають психічними.

Несвідомий початок так чи інакше представлений практично у всіх психічних процесах, властивостях і  станах людини. Є несвідомі відчуття, до яких ставляться відчуття рівноваги, проприоцептивные (м'язові) відчуття. Є  неусвідомлювані зорові й слуховые відчуття, які викликають мимовільні рефлексивні реакції в зоровій  і слуховой центральних системах.

Несвідоме по-різному проявляється у свідомості, але воно саме пов'язане  з космічним насамперед за допомогою  биополя. Про природу биополя  багато говорять і пишуть. Відомо, що біополе є в людей, рослин і  тварин. Через його посередництво  здійснюється їхня взаємодія на рівні, безпосередньо не доступному свідомості. Найбільш сильними биополями серед  людей володіють екстрасенси. Вони ж здатні раскодировать сховану  й ін-формацію, що зберігається в  біополе. Приведемо одне з таких  повідомлень: «б листопада 1978 року в  Смоленську пропала дівчинка-москвичка 14 років. 19 листопада подруга її родини привезла 4 фотографії й шкільна  форма зниклої дівчинки, які були показані екстрасенсові В. И. Сафронову. Він відразу ж сказав, що всі  предмети говорять про те, що дівчинка мертва. На карті відповідного масштабу він відразу показав приблизне  місцезнаходження тіла - кілометрах в 40 від Смоленська. Відзначив також, що дівчинка, очевидно, зґвалтована, що в неї ушкоджені груди й  шия. Приблизно таке ж трактування  дав і інший екстрасенс, абсолютно  не пов'язаний із Са-Фроновым. Навесні  під час паводка біля Смоленська, саме в 40 км, у льоді був виявлений  труп цієї дівчинки, зґвалтованої, з  порізаними грудьми й шиєю». Бувають, звичайно, збігу, якщо говорити про  теорію більших чисел. Так, іноді  можна відгадати відповідь, коли мова йде про випадок «орел  або решка», коли тільки два результати. Але коли людина дає напрямок пошуку й називає місце в 40 км, коли називаються  такі деталі, як зони ушкодження в людини, - це вже не збігу, тим більше, що для  Сафронова цей епізод далеко не єдиний.

Численні факти, пов'язані з биополем і діями несвідомого, дозволяють сформувати розуміння того, що можливо  зв'язок свідомості через несвідоме  з космічним.

Це розуміння засноване на безлічі  фактів і теоретичних розробок, виконаних 3. Фрейдом і його послідовниками. Так сформувалася точка зору на несвідоме  й стало затверджуватися думку, що свідомість пов'язане з космічним  за допомогою несвідомого.

До сфери несвідомо-психічного ставиться та частина психіки, пізнавальні  образи якої безпосередньо неусвідомлювані. Її подоби людське «Я» не може вивести  в поле своєї уваги. Про їхнє існування  можна судити лише опосредственно, шляхом застосування спеціальних методів  і високого мистецтва розкриття  внутрішнього миру. У той же час  несвідоме не відділено неприступною стіною свідомого. Але можливості перекладу  дуже специфічні, утруднені, а багато в чому безпосередньо недосяжні.

Несвідома пам'ять - це та пам'ять, що пов'язана  з довгостроковою й генетичною пам'яттю. Це та пам'ять, що управляє мисленням, уявою, увагою, визначаючи зміст думок людини в цей момент часу, його образи, об'єкти, на які спрямована увага. Несвідоме  мислення особливо чітко виступає в  процесі рішення людиною творчих  завдань, а несвідома мова - це внутрішня  мова.

Свідомість і самосвідомість

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а  також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.

Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися  будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця  і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але  людське око помічає в речах  значно більше, ніж око орла.

Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт  потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої  потреби.

Для свідомості характерний нерозривний  зв'язок із мовою. Мова виконує важливі  функції: 1) збереження знань (акумулятивна функція); 2) зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція); 3) засіб вираження думки, знань (експресивна  функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед  тим, як щось зробити, людина створює  ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне  виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє  себе як суб'єкта такого ставлення. Активне  ставлення до дійсності – характерна риса свідомості як специфічної форми  відображення.

Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю  свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відображення дійсності  передбачає не просто активне ставлення  до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але  може бути створено відповідно пізнаним об'єктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно  ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції  відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення  до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має  певні ступені та форми. Перший ступінь  – самопочуття. Самопочуття –  це елементарне усвідомлення свого  тіла та його гармонійне поєднання  зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися  в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які  відбуваються з тілом людини на відміну  від того, що відбувається у зовнішньому  світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності  від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет  наближається чи віддаляється від неї.

Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим  рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого  на "Я" інших людей і разом  із тим | у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати  вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається  самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі  лише за наявності такого "дзеркала", як колектив інших людей. У цьому "дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає  ставитися до себе, як до людини, тобто  виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної  практичної діяльності і міжлюдських  взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості.

Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку  ми говоримо про рефлексію.

Рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної  діяльності суб'єкта.

Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а  й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня  розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі  певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього  ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх  власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.

 

42. Мислення і мова. Проблема  ідеального.

 

Мислення (міркування): визначення і  осбливості.

 

Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми  відображення об'єктивної дійсності  у порівнянні з чуттєвим відображенням  чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій  мислення, але поступово, в процесі  історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування  майбутнього, проектування нових видів  діяльності, рішення проблем, що виникають  перед людиною і людством та ін.

 

Враховуючи складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:

 

Мислення — це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні  майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні  практичних і теоретичних завдань  та проблем, воно також виконує функції  аналізу, синтезу, тлумачення та ін.

 

Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями  мислення є як окремі індивіди, так  і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються  певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і  різнобічніше її мислення.

 

Міркування — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.

 

Міркування — зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних  висновків.

 

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності  істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і  лише одне логічне значення — або  істина, або хиба.

 

2. Діяльність і мислення

 

Оскільки науки, які вивчають мислення людини, виходять із принципу єдності  мислення і діяльності, визначимо, що таке діяльність.

 

Діяльність є специфічно людським способом буття людини і її взаємовідношення з оточуючим світом, у процесі  якого вона творчо пізнає світ, змінює його і самого себе. Головними характеристиками діяльності людини є цілепокладання, предметність, історичність, єдність  опредметнення і розпредметнення.

 

Цілепокладання як головна ознака діяльності — це формування цілі-суб'єктивного  образу бажаного і втілення її в  дійсність за допомогою певних засобів.

 

Предметність означає перетворення людиною явищ дійсності в предмет  знаряддя і засоби реалізації цілей.1 Немає безпредметної діяльності. Сам предмет діяльності може виступати  як в матеріально-речовинних формах, так і ідеально-образних, знаково-символічних  формах.

 

Історичність означає об'єктивний процес розвитку самої діяльності, реальна зміна форм і типів  діяльності.

 

Опредметнення означає "перетворення людських сил і здібностей з форми  живої діяльності у форму застиглої  предметності", або, інакше кажучи, створення  предметного світу, другої штучної  природи шляхом практичної реалізації даних від природи творчих  сил і здібностей, а розпредметнення  означає "переведення застиглої  предметності в органічні моменти  живої діяльності, перетворення об'єктивованих  у предметах людських здібностей і соціального смислу на надбання індивідів"2, або, інакше кажучи, процес включення (переходу) предметів об'єктивного  світу із його особистої сфери  у сферу людської діяльності. Процеси  опредметнення і розпредметнення  завжди проявляються в нерозривній  єдності. Історично діяльність людей  стала поділятися на практичну (матеріальну, фізичну) і теоретичну (розумову, ідеальну).