Шпоры по "Философии"

У ХХ столітті широкого поширення  набули такі процеси, як забруднення  води, грунту і повітря, опустелювання  земель, знищення лісів і т.і. Виникли  такі специфічні явища як кислотні дощі. Несприятливі екологічні явища  перетворились в суттєвий елемент  життєдіяльності людства, здійснюючи відчутний вплив на різноманітні сторони людської діяльності: економіку  і політику, моральний стан і здоров`я  людини, і багато, багато іншого .

У цьому розділі я спробую  розкрити ряд несприятливих екологічних  процесів, показати масштаби їх розвитку і довести, що ці екологічні проблеми вимагають їх вирішення, вони не можуть чекати. Адже нині цивілізація стоїть ніби на лезі бритви, що кожної секунди  загрожує їй зірватися в безодню. Людство балансує на найтоншій грані  між буттям і небуттям. І ця критична межа ледве-ледве відокремлює наш  світ від марочного хаосу.

Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники  енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч  котельних), усі помислові об`єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні і целюлозо-паперові), екстенсивне, перехімізоване с/г виробництво, військова промисловість і військові  об`єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних  речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, надмірним теплом.

Першоджерелом і першопричиною  бурхливого розвитку глобальної екологічної  кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що неодмінно  супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних  ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва  і побуту, забрудненням довкілля - глобальними  кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.

З розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобудування світові почали загрожувати відходи від синтетичних  пральних порошків, нафтопродуктів, важкі  метали, нітрати, радіонукліди, пестициди  та інші шкідливі речовини, що не засвоюються  мікроорганізмами, не розкладаються, а  накопичуються тисячами тон у  грунтах, водоймах, підземних водах.

Протягом 80 років з початку нашого століття з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства.

Нині, лише в результаті спалювання паливних ресурсів, в атмосферу планети  щорічно потрапляє понад 22 млрд тон  двоокису вуглецю. Щорічно світова  промисловість скидає в річки  понад 160 км3 шкідливих стоків, щорічно  в грунти людством вноситься 500 млн  тон мінеральних добрив і близько 4 млн тон пестицидів, більша частина  яких осідає в грунтах або виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - у десять разів.

Ще однією - не менш важливою ніж  попередні проблеми, є проблема відходів. Збитки від них - це не лише величезні  площі землі, зайняті звалищами, териконами, шлакосховищами та ін. (наприклад, на площі, де розташовані звалища  навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тисяч чоловік), а й смертельні дози різних токсикатів та дими й пилюка від них . Здавалося  б, дрібниця - биті люмінісцентні лампи  на звалищах. Але кожна така лампа  містить 150 мг ртуті, що здатна отруїти  близько 500 м3 повітря.

До основних антропогенних забруднювачів  довкілля, крім вище названих, належать також різні шуми від виробничих підприємств, транспорту, іонізуюче  випромінювання, вібрації, світло-теплові  впливи .

З додатку 3 видно, яку шкоду організму  наносять хімічні забруднювачі.

Спеціалісти вважають, що близько 80-86% забруднювачів повітря сконцентровано над сильно розвиненими промисловими районами, 10-15% - над містами, 1-2% - над  сільською місцевістю, 0,1% - над центральними районами Світового океану. Якщо у  великому місті за добу осідає 1,5 тон  пилу на кожен квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього - приблизно 100 разів менше.

44. Матеріальні основи  розвитку суспільства.

Поняття суспільного і матеріального  виробництва

Праця, трудова діяльність є такою  взаємо­ дією між людиною та природою, в результаті якої за допомогою доцільного впливу людини на природу відбуваються зміни у предметі праці. Працею добуваються  засоби до життя. Якщо людина-істота не тільки суспільна, а й природна, то праця визначаєть­ся як речовинний процес обміну між людиною та природою. Це процес їх безпосередньої взаємодії. У соціально-філософському значенні праця є творення, що охоплює і  матеріальну, і духовну творчість. Праця -споконвічний процес спільної діяльності людей і, отже, основа їх суспіль­ної  організації. У праці формуються зв'язки і взаємозалежності між людьми в суспільстві. І тому трудова  діяльність формує соціальну со­лідарність  людей, їх ціннісні орієнтири, їх волю, світогляд та інші соці­альні якості. Більше того, праця створює саму людину як особистість.

У визначенні суспільства як системи  важ­ливу роль відіграє аналіз людської діяль­ності як суспільного виробництва. Понят­тя суспільного виробництва  створене для визначення самої суті соці­ального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробниц­тво має складну  структуру. В широкому розумінні, суспільне  виробництво охоплює усі сфери  суспільної праці і суспільної трудо­вої  діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей мате­ріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здо­ров'я і соціальне  забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забез­печують  виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяль­ності, коротше, весь процес соціалізації людини.

Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей  у конкретно-історичних умовах і  здій­снюється за законами людського  єднання, тобто за законами соціуму.

Дальше осмислення суспільства  як системи зв'язане з аналізом її цементуючого ядра - способу виробництва. Спосіб суспільного ви­робництва - це спосіб створення і відтво­рення суспільної людини (індивіда) і людського  суспільства, соціуму. За структурою - це система взаємодіючих елементів  матеріального (тех­нологічного та економічного) і духовного суспільного  способу вироб­ництва, їх єдність. Не зводячи всіх основних причин існування  сус­пільства до матеріального виробництва, соціальна філософія вважає безсумнівним: матеріальне виробництво - системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі  його компоненти в цілісність. Суспільство  не може існувати без виробництва  матеріальних благ, засобів існування  людей, що здійснюється певним способом. На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, до того ж у  всіх її властивостях та відносинах, соціальна  філософія використовує поняття  спосіб ви­робництва і його складові - продуктивні сили та виробничі  відно­сини - для дослідження суспільства  і підходить до способу вироб­ництва як до загальносоціально-філософського  поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна  філосо­фія виражає світоглядну  природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну  роль у пізнанні суспільства як систе­ми. У такому аспекті спосіб матеріального  виробництва виражає суть суспільного  виробництва і його роль у розвитку суспільства.

Здійснюючи процес виробництва, люди змінюють навколишню при­роду і разом  з тим змінюють свою власну природу, формуються як соціальні істоти. Виробляючи певним способом матеріальні блага, люди виробляють відповідний уклад  свого життя, оскільки спосіб вироб­ництва є певний вид життєдіяльності  індивідів, їх певний спосіб жит­тя. Вироблений у соціумі спосіб виробництва (поряд  з природними умовами) забезпечує не лише соціальні умови життєдіяльності  сус­пільства, але й соціальний спосіб життя й діяльності конкретного  індивіда. Кожний індивід засвоює  соціальний досвід, мову, культуру і  відповідно з ними здійснює працю. Ось  чому, навіть працюючи на­одинці, індивід  діє як істота суспільна. Ніхто не вільний від тієї систе­ми суспільного  виробництва, що індивід застає при  народженні, оскільки у суспільному  виробництві формується суспільство, тобто сама люди­на в її суспільних відносинах. Відомий соціолог Еміль  Дюркгейм під­креслює, що суспільна  праця забезпечує єдність суспільства, є джере­лом соціального зв'язку людей, джерелом життя і багатства  людини.

45. Суспільство як об’єкт  філософського аналізу. Основні  підходи до розуміння суспільства.

Суспільство як об'єкт філософського  аналізу

Суспільство - сукупність людей, об'єднаних  історично обумовленими соціальними  формами спільного життя і  діяльності. Для того, щоб уявити суспільство у всьому різноманітті його явищ і процесів, а також  усвідомити різні підходи до її вивчення, необхідно познайомитися з низкою основних положень і понять, за допомогою  яких можуть бути пояснені структура  суспільства, тобто характер взаємозв'язків  і взаємозалежностей його сторін, а також механізми його функціонування та розвитку. На шляху осмислення даних  питань належить ознайомитися зі змістом  концепцій найбільш впливових течій  і шкіл соціальної філософії, які  внесли помітний внесок у розуміння  проблем розвитку суспільства. Все  це допоможе уявити суспільство як цілісну соціальну систему.

Перш ніж приступити до розгляду суспільства як цілісної соціальної системи, вкажемо на основні значення поняття "соціальне". У сучасній філософсько-соціологічній літературі дане поняття вживається у вузькому і широкому сенсах.

У вузькому сенсі "соціальне" позначає існування особливої галузі суспільних явищ, які складають зміст так  званої соціальної сфери життя суспільства, в якій вирішується своє коло проблем, що зачіпає відповідні інтереси людей. Ці проблеми стосуються соціального  стану людей, їх місця в системі  суспільного розподілу праці, умов їх трудової діяльності, переміщень з  одних соціальних груп до інших, їх життєвого рівня, освіти, охорони  здоров'я, соціального забезпечення і т.д. Всі ці проблеми всередині  соціальної сфери вирішуються на грунті складаються тут специфічних  соціальних відносин, що розуміються  також у вузькому сенсі. Їх специфічний  зміст визначається змістом зазначених проблем, з приводу яких вони виникають. Цим вони відрізняються, скажімо, від  економічних, політичних, моральних, правових та інших суспільних відносин.

У широкому розумінні поняття "соціальне" вживається в значенні "суспільне", як синонім даного поняття, що збігалося  з ним за обсягом та змістом. У  цьому випадку поняття "соціальне" ( "суспільне") означає все, що відбувається в суспільстві на відміну від  того, що відбувається в природі.

Предметом соціальної філософії є  суспільство, взяте у взаємодії  всіх його сторін, тобто як цілісна  соціальна система, також закони функціонування і розвитку суспільства. Це означає, що соціальна філософія  розглядає і пояснює різні  суспільні явища і процеси  на макрорівні, тобто на рівні суспільства  як котра саморозвивається і самовідтворюваної  соціальної системи. Соціальна філософія  розглядає також взаємодія між  собою різних товариств. У полі її зору перебувають і ті явища і  процеси суспільного життя, які  характеризують розвиток всього людства. У цьому випадку предметом  соціальної філософії виступає історичний процес в його цілому взаємодію його об'єктивних і суб'єктивних сторін, закономірності його розвитку.

Представники різних напрямків  соціальної філософії виходять з  розуміння суспільства як певної соціальної системи ( "соціального  організму"). Розглядаючи суспільство  як систему взаємодій людей, вони розходяться в розумінні основ  цього. Одні беруть за основу духовні  початку діяльності і поведінки  людей (свідомість, духовні потреби, духовні цінності і т.д.), інші бачать основу в матеріальних потребах і  матеріальних умовах суспільного життя. Але як би там не було, суспільство - це перш за все спільне життя  багатьох людей, які активно взаємодіють  між собою з приводу задоволення  своїх життєво необхідних потреб. В результаті між ними складаються  певні відносини, що стосуються засобів  і способів задоволення їх потреб, виходячи з існуючих умов життя. З  часом дані відносини набувають  стійкий характер, і саме суспільство  постає як сукупність суспільних відносин. У процесі своєї практичної діяльності - виробничо-економічної, моральної, духовної, соціально-політичного, наукового - люди роблять необхідні для свого  існування матеріальні і духовні  блага, перетворюють природу, створюють  необхідну для себе духовну атмосферу  і соціокультурну середу.

У процесі своєї спільної діяльності люди вступають між собою в  різні відносини, щоб вирішувати нагальні питання їх суспільного  життя. Мова йде про виробничі, сімейно-побутових, моральних, політичних та інших суспільних відносинах, які у своїй сукупності утворюють структуру суспільства. Адже суспільство - це перш за все люди в їх суспільних відносинах один до одного. Подібне розуміння суспільства  має місце в цілому ряді соціально-філософських теорій. У рамках суспільних відносин людей реалізуються всі види їх практичної діяльності, створюються державні, економічні, моральні та інші соціальні  інститути, розвиваються всі сторони  культури суспільства. У літературі поняття "суспільних відносин" зустрічається  у двох значеннях: в широкому, коли маються на увазі всі, будь-які  відносини між людьми, оскільки вони складаються і реалізуються у  суспільстві (у тому числі і міжособистісні, навіть інтимні відносини), і у  вузькому, коли під ними розуміються  лише відносини між великими соціальними  групами, що мають безпосередній  характер (виробничі, міжкласові і внутріклассовие, міжнародні та внутрішньополітичні, міжнаціональні, екологічні і т.д.).

У філософії суспільні відносини  розглядаються з матеріалістичних або ідеалістичних позицій. Матеріалістичне, тобто наукове, розуміння суспільних відносин вперше вироблено марксизмом. Воно полягає в тому, що всі різноманітні суспільні відносини - економічні, політичні, правові, моральні і т.п. - Діляться на первинні - матеріальні, базисні і  вторинні - ідеологічні, надбудовні.