Шпоры по "Философии"

 

Практична діяльність або практика (від грец. "ргахіз" - дія, діяння, активність, діяльний) — це є безпосередня, чуттєво-конкретна, матеріальна діяльність, яка забезпечує існування людини і суспільства, веде до історичного  розвитку суспільства, до якісної зміни  способу життя. Практична діяльність або практика спрямована на зміну  і перетворення природи з метою  її соціального привласнення, на зміну  і перетворення суспільних відношень  з метою їх удосконалення, перетворення самої людини з метою розкриття  її творчих сил і здібностей.

 

Теоретична або ідеальна діяльність —це діяльність розуму, мислення, духу, що являє собою систему інтелектуальних  операцій з абстрактними об'єктами і знакам

Результатом і метою свідомості є як пізнавальної діяльності є отримання  знань, об’єктивної істини. З другого  боку, свідомість містить в собі прояви суб’єктивного відношення люд. до дійсності як до світу свого  життя, його оцінку, усвідомлення свого  знання і себе. Результатом і метою  дух. –практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу  існуючого, міри відповідності світу  та його проявів люд.-ким інтересам  та потребам, сенсу власного життя.

 

Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребує здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення  до світу і його усвідомлення вимагає  особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини. Духовний світ людини – це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духовних смислів.

 

Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який прояв духовності відбиває в собі обидві форми дуального  відношення до світу – і пізнавальну  і ціннісну.

 

Матеріальне та ідеальне. Свідомість і мова. Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана  з мовою функція мозку, яка  полягає в узагальненому і  цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій  і передбаченні їх результатів, у  розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

 

Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, психологія, мовознавство, педагогіка, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться суперечки  щодо її сутності. Богослови розглядають  свідомість як іскру божественного  розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матеріалістична  філософія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згодні, що свідомість – це реальність, і вона відіграє величезну роль у житті людини та суспільства в цілому.

 

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення, цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює  насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об'єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов'язана з  самосвідомістю.

 

Вихідним пунктом людського  ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання –  створення ідеальної моделі бажаного майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності. Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює  як раціональне, так і чуттєве  відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення  людини до світу. Всі ці компоненти слід розглядати як елементи цілісного  процесу предметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу.

 

Основними елементами свідомості, які  перебувають у діалектичному  взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості – це, насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній  світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину  проникнення в об'єкт і ступінь  ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і  релігійне усвідомлення світу, а  також чуттєвий і раціональний рівні  свідомості.

 

Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість  усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість  відображення.

 

За формами відображення:

 

політична свідомість (відображає політичні  ідеї, форми і методи управління державою,стосунки між класами, соціальними  групами, націями, державами) право (сукупність поглядів людей, що відображають їхню оцінку чинного права наявного суспільного  і державного ладу, а також відповідність  дій і вчинків громадян нормам права),

морально-етична свідомість (форма  регуляції поведінки людей в  суспільстві без примусу. Основний критерій-суспільний ідеал),

естетична свідомість (або культура-здатність  відчувати і правильно оцінювати  предмети мистецтва),

наука (форма відображення світу  не у виді норм поведінки або права  в суспільстві,а відображення світу  через поняття),

релігія (форма відображення світу,її сутність і недолік у відображенні нереальних явищ) та атеїстична свідомість (вчення яке заперечує існування  Бога),

філософія (відображає світ у більш  широкому діапазоні, прогнозуючи і  майбутнє його існування).

Свідомість і мислення. Проблема ідеального. В сучасній філ. літ. Більшість  дослідників вказують на важливу  ролі пізнавальної(когнітивної), емоційної  та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура пізнавальної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленого інтуїтивного рівня.

 

На цих рівнях виникають чуттєві  і понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення в процесі оперування чуттєвим змістом і логічними  формами, що має на меті синтез чуттєвого  і раціонального надбання нової  пізнавальної інформації.

 

До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам’ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль, безперечно належить понятійному  мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний усвідомлений характер.

 

Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об’єкта  і дії у вигляді суб’єктивного  образу (понять, суджень, умовиводів). Ідеальне охоплює всі структурні елементи суб’єктивної реальності. Це будь-яке  значення, що існує у формі суб’єктивності, але пов’язане з матеріально  мозковими нейродинамічними процесами.

 

Більшість визначень, поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб існування свідомості. І це головне.

 

Ідеальне за своєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватися  у дійсність шляхом об’єктивації, упредметнення у формах культури. З різноманітного відбирається той  тип чуттєвих і понятійних образів, які найбільше співвідносяться  з майбутнім результатом Ії діяльності, з тим, що має бути досягнуте і  здійснене людиною. Йдеться про  такі психічні образи котрі несуть у собі ідеї, задуми, знання, реалізація яких відповідає людським потребам.

 

На думку Ільєнкова, людина набуває  ідеального виключно в ході прилучення до історично розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування, культурою. Ось чому „Ідеальність” є аспектом культури її виміром, властивістю.

43. Суспільство і природа.  Екологічні проблеми сучасності 

(філософський аспект).

 

Володимир Вернадський

  Відношення суспільства і  природи є складною і багатоаспектною  проблемою. Адже і суспільство,  і природа є об'єктами дослідження  багатьох наук. Ми розглянемо  філософський аспект їхнього  співвідношення, зокрема, єдність  і відмінність суспільства і  природи, аналіз системи «суспільство—природа»,  основні етапи розвитку взаємодії  суспільства і природи, сучасну  екологічну ситуацію, шляхи і  методи розв'язання соціально-екологічних  проблем.

  Що являють собою суспільство  і природа? Поняття «природа»  в науковій літературі вживається  у двох значеннях. У широкому  розумінні слово природа охоплює  і суспільство, і навколишній  світ у всій багатоманітності  своїх проявів, тобто є синонімом  Всесвіту. У вузькому розумінні  природа — це частина світу,  яка, умовно кажучи, протистоїть  суспільству і взаємодіє з  ним, це природне середовище, в  якому живе суспільство. Саме  під таким кутом зору у даному  розділі розглядається проблема  взаємодії суспільства і природи.

  Поняття «суспільство» багатогранне: це сукупність форм спільної  діяльності людей, що історично  склалася, а також система, яка  охоплює всю сукупність умов  соціальної життєдіяльності людей  та їхні відносини один з  одним і з природою.

  Природа первинна. Нашій планеті  кілька мільярдів років. Ми  з'явилися в природі зовсім  недавно і є наймолодшими жителями  її, якщо порівнювати з іншими  видами і формами життя. Наукою  і практикою доведено матеріальну  єдність природи, в якій народжуються  і розвиваються якісно нові  види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції  нашої планети з'являється органічна  матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу  виникає більш висока форма  матеріального руху — соціальна.

  Сучасна наука виходить із  того, що виникнення життя на  Землі є результатом саморуху  і розвитку матерії при наявності  відповідних природних умов. Це  стало можливим завдяки тому, що наша планета перебуває  на найбільш оптимальній віддалі  від Сонця — 150 млн. км. Як  стверджують природознавці, Земля  була б покрита льодом, якби  вона перебувала на 16 млн км  далі від Сонця. З іншого  боку, якби вона була на 16 млн.  км. ближче до Сонця, то вся  вода випарувалася б. І в  першому, і в другому випадках  життя на Землі було б неможливим.

  З виникненням життя сформувалась  частина планети Земля, яку  називають біосферою, тобто сфера  взаємодії живої і неживої  матерії. Багато таємничого і  загадкового є в історії розвитку  життя на Землі, але незаперечним  є те, що людина — частина  природи.

  Природа є необхідною умовою  матеріального життя суспільства,  зокрема фізичного і духовного  життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві,  одночасно вона є і середовищем  існування суспільства. Єдність  суспільства і природи обумовлюється  процесом матеріального виробництва.

  Історія розвитку суспільства  є продовженням історії розвитку  природи. Єдність історії природи  і суспільства є «вертикальним»  зрізом єдності природи і суспільства.  Історія природи виявляє внутрішню  суперечливість і роздвоюється  на історію неолюдненої, досуспільної  природи та на історію природи,  що увійшла в сферу діяльності  людини, тобто на історію олюдненої  природи. Разом з тим і історія  суспільства не обмежується лише  власною суспільною історією, тобто  історією існуючого суспільства,  вона охоплює також і шлях  становлення, формування суспільства.

  Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначимо, що вони є не тотожними, а  специфічними частинами матеріального  світу. Так, Ф.Енгельс зазначав  у «Діалектиці природи», що зовнішній  світ є або природа, або суспільство.  Природа і історія є двома  складовими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на  відміну від інших природних  істот, людина — не просто  природна істота, а людська природна  істота, тобто істота, яка існує  для самої себе.

  Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспільство утворюють  систему «суспільство — природа», яка функціонує відтоді, відколи  з'явилася людина з властивим  їй практичним способом ставлення  до природи. Система «суспільство  — природа» передбачає пізнання  людиною природи, її використання  і перетворення. Свою цілісність  ця система могла зберегти  при одночасному цілеспрямованому  розвитку обох елементів —  природи і суспільства.

  У світі все взаємопов'язане.  Це видно, якщо уважно придивитись  до такого елемента цієї системи,  як природа. Протягом тисячоліть  розвивається ця складна динамічна  система за своїми законами, охоплюючи  кругообіг різноманітних процесів.

  Щоб зрозуміти і дослідити  матеріальну систему «суспільство  — природа», необхідно враховувати  всю сукупність зв'язків, взаємовпливів  і взаємовідносин, що утворилися  й існують у географічній оболонці  Землі, її компоненти утворюють  єдине й нерозривне ціле і  є особливим явищем природи.  Географічна оболонка складається  з атмосфери, літосфери, гідросфери  і біосфери. В цій оболонці  відбуваються різноманітні процеси  з неорганічними і органічними  речовинами; матерія зазнала складної  еволюції, внаслідок чого з'явились  різноманітні форми життя, вищою  з яких є людське суспільство.