Шпоры по "Философии"

Економічна сфера включає в  себе виробництво, розподіл, обмін і  споживання матеріальних благ. Ця сфера  виступає як економічний простір, в  якому організовується господарське життя країни, здійснюється взаємодія  всіх галузей економіки, а також  міжнародне економічне співробітництво. Тут безпосередньо втілюється в  життя економічна свідомість людей, їх матеріальна зацікавленість у  результатах своєї виробничої діяльності, а також їхні творчі здібності. В  економічній сфері здійснюється взаємодія всіх об'єктивних і суб'єктивних факторів розвитку. Значення даної  сфери для розвитку суспільства  є основним.

Соціальна сфера - це сфера взаємовідносин наявних у суспільстві соціальних груп, класів, професійних і соціально-демографічних  верств населення, а також національних спільнот поповоду соціальних умов їхнього  життя і діяльності. Мова йде про  створення здорових умов виробничої діяльності людей, про забезпечення необхідного рівня життя всіх верств населення, про вирішення  проблем охорони здоров'я, народної освіти і соціального забезпечення, дотримання соціальної справедливості при реалізації кожною людиною свого  права на працю, при розподілі  і споживанні створюваних у суспільстві  матеріальних і духовних благ. Мається  на увазі регулювання всього комплексу  соціально-класових і націоналбних відносин, що стосуються умов праці, побуту, освіти та рівня життя людей. Функціонування соціальної сфери пов'язане із задоволенням особливого кола соціальних потреб. Ступінь  задоволення зазначених портебностей визначає рівень і якість життя тієї чи іншої людини, сім'ї, соціальної групи  і т.д. Це - узагальнюючі свідчення  досягнутого рівня добробуту  людей і функціонування його соціальної сфери. На це повинна бути направленв соціальна політика гоударства.

Політична сфера є простір політичної діяльності класів, інших соціальних груп, політичних партій і рухів, громадських  організацій. Їх діяльність відбувається на грунті сформованих політичних відносин і спрямована на здійснення їхніх  політичних інтересів. Ці їхні інтереси стосуються перш за все політичної влади, а також реалізації їхніх  політичних прав і свобод. В інтересах  одних суб'єктів - зміцнення існуючої політичної влади; інших - її усунення. Треті прагнуть розділити політичну  владу з іншими суб'єктами. У підсумку всі бажають в тій чи іншій  формі вплинути на політичні процеси  у власних інтересах. Для цього  кожен з діючих політичних суб'єктів  прагне розширити свої політичні  права і свободи. Це розсовує межі їхньої політичної діяльності, створює  великі можливості для реалізації їх політичних інтересів та втілення їх політичної волі. Сучасні політичні  процеси істотно політизують  свідомість багатьох людей і підвищують їхню політичну активність. Це посилює  роль і значення політичної сфери  в житті суспільства.

Духовна сфера - це сфера відносин людей з приводу різного роду духовних цінностей, їх створення, розповсюдження і засвоєння всіма верствами  суспільства. Духовна сфера складається  історично. Вона втілює в собі географічні, національні та інші особливості  розвитку суспільства, все те, що відклало відбиток в душі народу, його національному  характері. Духовне життя суспільства  складається з повсякденного  спілкування людей і з таких  напрямків їх діяльності, як пізнання, в тому числі і наукове, освіта та виховання, з проявів моралі, мистецтва, релігії. Все це становить зміст духовної сфери, розвиває духовний світ людей, їх уявлення про сенс життя в суспільстві. Це робить вирішальний вплив на формування духовних начал у їхній діяльності і поведінці.

Одна з фундаментальних проблем  розвитку сучасного суспільства  полягає в тому, як сформувати, зберегти й збагатити духовний світ людей, залучити їх до справжніх духовних цінностей і відвернути від помилкових, що руйнують людську душу і суспільство. Все говорить про те, що значення духовної сфери у розвитку сучасного  суспільства, для його сьогодення і  майбутнього, важко переоцінити. У  змісті духовного життя суспільства  проявляється його справді людська  сутність. Адже духовна (чи духовність) властиве тільки людині, виділяє і  піднімає його над рештою світу. Центральним  моментом духовного життя суспільства (її ядром) виступає суспільну свідомість. Суспільна свідомість являє собою  сукупність почуттів, настроїв, художніх і релігійних образів, різноманітних  поглядів, ідей і теорій, що відображають ті чи інші сторони суспільного життя. Суспільна свідомість має соціальну  природу. Воно виникає із суспільної практики людей як результат їхньої виробничої, сімейно-побутової та іншої  діяльності. Саме в ході спільної практичної діяльності люди осмислюють навколишній  світ на предмет його використання в своїх інтересах. Різні суспільні  явища і їх відображення в образах  і поняттях, ідеях та теоріях - це дві сторони практичної діяльності людей. Зміст суспільної практики, всієї  соціальної дійсності, осмислений людьми, стає змістом їх суспільної свідомості. Таким чином, суспільна свідомість можна витлумачити як результат  спільного осмислення соціальної дійсності  практично взаємодіючими між  собою людьми. У цьому полягає  соціальна природа суспільної свідомості і його основна особливість.

Отже, ми зробили аналіз суспільства  як соціальної системи, розглянули її основні елементи в їх зв'язку і  взаємодії. Але суспільство постійно розвивається. У цьому неважко  переконатися, якщо порівняти сучасне  суспільство з тими його станами, які мали місце, скажімо, сто, двісті і більше років тому. З цього  порівняння видно, наскільки пішли  вперед у своєму розвитку матеріальне  виробництво, в тому числі техніка, технологія, організація виробництва  та економічні відносини людей, а  також соціальна структура і  політична система суспільства, так само як і його духовна культура. Видно які якісні зміни відбулися  в суспільстві, в якому напрямку воно розвивалося і продовжує  розвиватися.

З деяких пір всі країни світу  розвиваються в тісній взаємодії  один з одним, яке виявляється  у формі їх економічних, політичних та інших відносин, співробітництво  у всіх сферах суспільного життя. З даної взаємодії складається  історичний процес розвитку людства. Таким  чином, треба мати на увазі як історичний процес розвитку суспільства якоїсь країни, так і історичний процес розвитку всього людства. Історичний процес є поступальний розвиток суспільства  від нижчих його станів до вищих. Він  виражається в послідовній зміні  способів виробництва, оновлення соціальних структур, політичних систем і духовного  життя. Історичний процес сам вельми складний і являє собою взаємодію  багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. До об'єктивних факторів відносяться  природні умови життя суспільства, об'єктивні потреби людей у  забезпеченні необхідних умов їхнього  життя, а також стан матеріального  виробництва, існуюча соціальна  структура суспільства, його державний  лад. Суб'єктивні фактори історичного  процесу - це різного роду здатності  людей своїми діями вносити зміни  в ті чи інші сторони суспільного  життя. Найважливішими складовими суб'єктивного  фактора виступають свідомість і  в цілому духовний світ людей, їх маєток і навички до виробничої діяльності, соціальний досвід, рівень культури, а  також їх вольові якості.

Об'єктивні та суб'єктивні чинники  історичного процесу діалектично  взаємодіють між собою. Об'єктивні  фактори, перш за все об'єктивні потреби  людей, змушують їх діяти в певному  напрямку, виходячи при цьому з  сформованих об'єктивних умовах, природних  і соціальних. З того моменту, коли люди усвідомлюють об'єктивні обставини  свого життя, свої потреби і оптимальні способи їх задоволення, вони діють  уже не стихійно, а свідомо. Мова йде про свідомості цих явищ у  масштабі не тільки особистого життя  окремих індивідів, а всього суспільства.

Але усвідомити всі умови суспільного  життя так само як і всі найближчі  та віддалені наслідки дій людей, дуже складно і, по суті, неможливо. Тому в суспільному розвитку завжди є елементи стихійності. Їх стає менше  в міру того, як з розвитком науки  і соціального досвіду суспільство  отримує можливість ширше й глибше осмислювати процеси, що відбуваються в економічній, соціальній, політичний і духовного життя. Але повністю позбавитися від елементів стихійності  не можна.

Таким чином, мова йде про співвідношення стихійності і свідомості в суспільстві  на кожному етапі його розвитку. Головне в тому, щоб гранично звузити  область стихійного і розширити  область прояви свідомого початку  в житті і діяльності людей  і в розвитку суспільства. До цього  прагнуть усі цивілізовані суспільства, використовуючи новітні досягнення науки і техніки, у тому числі  комп'ютери. Успіхи в цій справі деякі  мислителі трактують як досягнення сучасної "комп'ютерної революції".

У своєму розвитку суспільство слід певними законами. Існують свої закономірності в розвитку політичної і духовного  життя суспільства. Закономірним є  діалектична взаємодія суспільного  буття і суспільної свідомості. Остання, будучи за своєю природою відображенням  суспільного буття, активно впливає  на нього. Дія цієї закономірності зростає  з розвитком суспільства.

У ряді своїх робіт Маркс і  Енгельс обгрунтували дії фундаментального закону розвитку ма?? ьного виробництва, який надає велике вліятіе на розвиток суспільства, весь історичний процес. Мова йде про закон відповідності  виробничий відносин людей характером і рівнем розвитку їх продуктивний сил. Виробничі відносини повинні  відповідати як рівню продуктивних сил, що визначає можливості їх впливу на природу, так і їх характеру, що обумовлює способи їх застосування. Коли така відповідність порушується, то продуктивні сили починають використовуватися  неефективно, що веде до падіння виробництва  і тим самим до кризових явищ в  економіці і інших сферах життя. Подолання цієї кризи можливо  лише шляхом заміни застарілих виробничих відносин на нові, в тому числі нові або частково оновлені відносини  власності на засоби виробництва, форми  організації праці, а також відносини  розподілу і обміну створеного продукту. Все це повинно викликати нові стимули до праці і більш сильні прояви матеріальної зацікавленості у  його результати. Тим самим виробництво  отримує нові імпульси і виходить на вищий рівень свого розвитку. Це неминуче позначається на розвитку суспільства. Відповідно до марксистського розуміння історичного процесу, закон відповідності діє як в  рамках окремих суспільно-економічних  формацій, так і при переході від  однієї формації до іншої.

Перехід від однієї суспільно-економічної  формації до іншої Маркс називав  соціальною революцією, глибинна суть якої полягає в корінному перетворенні всіх громадський відносин. У результаті цього міняється весь суспільний лад.

Об'єктивні закони розвитку суспільства, історичного процесу виступають в кінцевому рахунку як закони діяльності людей і їх суспільних відносин. Адже різні види діяльності і суспільних відносин складають  основний зміст історичного процесу  і визначають його спрямованість. Їх об'єктивна і закономірна заданість  визначається насамперед тим, що вони спрямовані на задоволення об'єктивних потреб людей, використовуючи для цього  ті способи і засоби, якими володіє  суспільство. При цьому ситуація постійно повторюється. Змінюючи світ заради задоволення своїх потреб, люди створюють нові ситуації, в  яких з'являються нові потреби, а  також нові засоби і способи їх задоволення на ряду з колишніми. Так що весь цей процес має необхідний, суттєвий і повторюваний, тобто закономірний, характер. При чому, творцями всіх відбуваються в суспільстві виступають самі люди, що діють свідомо чи під впливом  інстинктивних спонукань. Люди самі роблять свою історію. Вони виступають як суб'єкти історичного процесу. Мова йде про різного роду соціальних групах, перш за все класах, інтелігенції, національних спільнотах, а також про політичні партії, інших громадських організаціях та окремих особистостей. Але слід зробити ще одне уточнення. В історичний процес прямо або побічно включені всі люди, так

Суспільство – це система, що постійно розвивається. У своєму розвиткові воно послідовно проходило певні  закономірні етапи, які в соціальній науці фіксуються в цивілізаційних критеріях.

Кожний новий етап цивілізаційного  процесу характеризувався освоєнням  більш високих технологій ускладненням соціальної структури, більш широким  масштабом взаємодії з навколишнім  середовищем певними формами  колективної суспільної діяльності. Але головними показниками в  розвитку суспільства завжди були:

– характер суспільних відносин;

– рівень духовності людського фактора;

– рівень демократичності соціальних структур.

Характерними рисами сучасного  суспільства є:

– глобальні масштаби виробництва (матеріального і духовного);

– інформаційно-технологічний спосіб відтворення всієї системи суспільних відносин;

– утвердження демократичних форм життєдіяльності;

– випереджаючий розвиток науки  і духовної культури загалом відносно всіх інших сторін сучасного суспільства.

Вчення про суспільство як складова філософії пройшло довгий і складний шлях розвитку. Можна виділити три  основних підходи до пояснення сутності зв'язків та закономірностей розвитку суспільства.

Натуралістичний підхід зводиться  до твердження, що людське суспільство  розглядається як продовження закономірностей  природи, світу тварин і Космосу  в цілому. Виходячи з цього, тип  суспільного устрою та хід історії  визначається ритмами сонячної активності й космічних випромінювань (А. Чижевський, Л. Гумільов), особливостями географічного  та природно-кліматичного середовища (Ш. Монтеск'є, Л. Мечников), специфікою людини як природної істоти, її генетичними, расовими і статевими особливостями (прибічники соціобіології – Е. Уїлсон, Р. Докінс).

Згідно з цим підходом суспільство  постає як своєрідний феномен природи, її вище, але далеко не найбільш "вдале" і стійке утворення. Внаслідок недосконалої природи людини може відбутися самогубство  людства. Цей напрямок допускає, що суспільство може змінити форму  свого буття, "податися" в Космос і там почати новий виток своєї  еволюції (К. Ціолковський та інші "космісти").

Так званий ідеалістичний підхід сутність зв'язків, що об'єднують людей в  єдине ціле, вбачає в комплексі  тих чи інших ідей, вірувань, міфів. Історія знає чимало прикладів існування  теократичних держав (наприклад, Ватикан), де єдність забезпечувалася однією вірою, яка завдяки цьому стає державною релігією.

Багато тоталітарних режимів базувалося на єдиній державній ідеології, яка  була основою суспільного устрою. Рупором цих ідей виступав, як правило, релігійний лідер або "вождь" нації  і народу, а різні історичні  події (війни, реформи тощо) залежали від волі цієї людини, яка спиралася  на певну ідеологічну чи релігійну  доктрину.