Розробка екскурсійно-туристичної програми Харків індустріальний

 В Жовтневому  районі 80% приватних житлових будинків - більше, ніж у будь-якому іншому районі Харкова. Це 11 тисяч домоволодінь, і якщо поставити ці будинки з присадибними ділянками в 12 соток в один ряд, то цей ряд утворить лінію довжиною 1320 км., що дорівнює довжині ріки Дністро.

 Жовтневий район - це не тільки зелений і красивий куточок, він відомий усюди як майстерня, і його називають так тому, що ми маємо величезну армію робітників - 20 тисяч, зайняту на 52 промислових підприємствах, з них 28% працюють у галузі машинобудування, монтажу, ремонту машин та устаткування. Щомісяця на 1 мешканця району підприємства виробляють продукції на 10 тисяч гривень. Ми є лідерами в Україні по виробництву підйомних кранів, шахтного устаткування, масложирової продукції, автоматичних телефонних станцій.

 На території  району працюють 1000 підприємств  малого та середнього бізнесу.

 Наших мешканців  щоденно обслуговують Холодногірський  ринок, 3 торговельні майданчика, 138 магазинів, 59 об`єктів громадського харчування, 163 підприємства побутового обслуговування населення, 353 кіоски.

 Нашу гордість  складають успіхи не тільки  в промисловості, але й медицині, освіті, культурі. На території району працюють 19 загальноосвітніх шкіл, де навчається більше 10 тисяч учнів, 11 дошкільних закладів, в яких виховується 1657 дитей, 3 школи естетичного виховання, що охоплюють близько 400 дітей та підлітків, 10 масових бібліотек з книжковим фондом майже 470 тис. примірників. Бібліотеки щорічно обслуговують 25 тис. читачів. В районі працюють 7 відомчих будинків культури, в яких функціонує 39 творчих колективів, що охоплюють майже 900 чоловік.

 На території району функціонують 7 медичних закладів із загальною кількістю 1540 місць, з них 3 - районного підпорядкування, обласний шпиталь інвалідів війни, обласна туберкульозна лікарня, Інститут терапії АМН України, МСЧ № 12 заводу ім. Шевченка, дитячі санаторії № 5, 10.

 Важливим  є те, що ці будинки належать  жителям району і заселені  ними, а коли людині належить  земля, на який він живе і  дах над його головою - це  виховує загострене почуття хазяїна, ініціативність, почуття патріотизму - джерело всіх наших досягнень.

Жовтневий район - один з найстаріших у місті - розташувався на залопанських землях Залишки городищ скіфського періоду знайдені поблизу залізничної станції Нова Баварія. Найбільш відомими серед археологів є велике селище з попільниками V-ІV в.в до нашої ери поблизу станції Липовий Гай. В нашому місті відомі кургани-могильники скіфського періоду. Один з них розташований в кінці Полтавського шляху біля яру на річці Лопань.

 Донецьке  городище - найбільше з 40 городищ,  знайдених в Харківській області. Воно знаходиться між Пилипівкою і Карачівкою і віднесене до археологічних пам`ятників республіканського значення.

Дореволюційна забудова Харкова проводилася хаотично як за планувальними вимогами, так і за архітектонікою, представленою підробками під романтичний, готичний, бароковий, ампірний та інші стилі. Після революції Харківські архітектори першими в країні розробили генеральний план забудови міста, включивши в нього й естетичне упорядкування. Згідно з новими вимогами цей проект передбачав також зміну планувальної схеми Харкова з радіальної, яка формувалася три століття ще від фортечних воріт – на радіально-кільцеву.

Після громадянської  війни постала життєво важлива  проблема по відновленню промисловості підприємств Харкова, питома вага яких в країні була істотною. Для керівництва народного господарства необхідно було створити науково-технічний і координаційний центр, яким по праву на той час стала столиця України - Харків. Саме в ці роки швидкими темпами зростає розвиток промисловості, науки, культури, Харків став колискою великоблокового і панельного будівництва, масового використання залізобетону і каркасних систем.

За роки індустрії  населення міста зросло більш  ніж удвічі, набагато збільшилась і його територія, в зв’язку з чим виникла гостра потреба у створенні нового громадського центру. В Нагірному районі ним стала нинішня площа Свободи. Ця територія, порізана глибокими ярами і поросла чагарниками, знаходилася фактично за межами міста і була резервом університетського саду.

Згідно з  перспективним планом вона призначалася для майбутньої забудови її приватними садибами. Тепер тут мали піднятися монументальні громадські споруди державних установ, розміщення яких у старому центрі колишнього губернського Харкова не відповідало їх високому призначенню.

         Для розв’язання цього питання і було вирішено звести спеціальний будинок Держваної промисловості, для його спорудження обрали віддалену від Сумської вулиці західну частину ще не сформованої площі Свободи. На півдні він мав межувати з університетським садом.

 За своїм  призначенням і масштабами Держпром  повинен був впливати на силует  міста, а також мав стати  обсяговою та композиційною домінантою  не лише створюваного ансамблю площі Свободи, а і всього майбутнього суміжного району.

 Крім того  йому належало відчутно символізувати собою архітектоніку цієї частини міста.У пошуках нових можливостей вітчизняної архітектури найбільш дійовими були напрями раціоналізму та конструктивізму. Невпинно розвиваючи прогресивні національні традиції в архітектурі, митці водночас шукали і нові форми та образи. У відкритому конкурсі на проект цієї величезної споруди взяли участь найвизначніші зодчі того часу. Його переможцями стали ленінградські архітектори С.С. Серафимов, С.М. Кравець і М.Д. Фельгер. У своєму проекті, представленому на конкурс під девізом "Незваний гість", автори довели, що ця споруда, маючи своє неповторне архітектурне обличчя, відзначається водночас високою функціональністю та економічною доцільністю.

Загальна композиція Будинку – це захоплююче поєднання  величезних різноманітних паралелепіпедів з наростанням їх висот до центральної, композиційної осі, де виділяється головний хід до Держпрому з його широкими зовнішніми сходами. Оригінальним є розміщення бокових входів, що композиційно підпорядковані головному.

Цілком новітнім для вітчизняної архітектури було безперервне засклення вертикальних і багатоярусних горизонтальних віконних отворів приміщень у поєднанні їх з глухими і гладкими поверхнями потинькованих стін. Будинок відзначається великою кількістю вертикальних перепадів, яких тільки на головному фасаді налічується більше десяти (з них чотири – великі). Чотири великих та шістнадцять малих курдонерів споруди разом з просторами проїздів створюють враження величезних інтер’єрів просто неба. В цілому, Будинок сприймається немов символ епохи, її творчих пошуків.

Дугоподібна споруда  Держпрому складається з трьої  роз’єднаних радіальними проїздами різновисоких велетенських секторальних блоків, продовження яких започатковують вулиці Ромена Роллана та Анрі Барбюса. Їх з’єднують на різних рівнях криті перехідні галереї мостового типу.

 Кожен з  цих блоків включає по декілька  скомпанованих корпусів. "Будинок- місто" сприймається як оригінальне сузір’я кількох високих споруд, залишаючись при цьому композиційно цільним. Архітектурно-художній малюнок Будинку безперервно змінюється. Цьому в значній мірі сприяє майстерне застосування ритмічного чергування симетрії і асиметрії, нюансів і контрастів архітектурних елементів, кольорів, фактур і навіть світлотіней.

У створеній  копмозиції Держпрому всі елементи великі і малі, органічно зв’язані єдиною системою вдало знайдених пропорцій, що стали і внутрішньою її красою. В художньому оформленні його фасадів та інтер’єрів не було використано традиційних архітектурних елементів "прикрашення", живопису і скульптури. Завдяки розмаїттю геометричних форм ця споруда сприймається як велетенський витвір скульптурної пластики. Виражаючій же монументальності Будинку активно сприяє вдало визначений авторами темно-сірий колір його стін та їх рельєфна структура.

Споконвічне правило  архітектури – "велике повторюється в малому" знайшло в Держпромі своє повне втілення. Грандіозність його монументальних форм повторена в кожному обсяговому фрагменті, що визначаються величністю і внутрішньою потужністю. Все це відрізняється від традиційного повторення тих самих деталей, що було характерно у попередні роки.

Так, у часи започаткування цього будівництва (1905 рік) ще не було досвіду проектування і зведення таких унікальних за значеністю і  параметрами споруд. А вона по довжині головного фасаду становить близько 240 метрів, по задньому – 400 метрів, ширина її центральної частини дорівнює 80 метрів, висота – 63 метри. Загальний обсяг цієї грандіозної споруди 347 тис. куб. м без урахування обсягів підвальних приміщень технічного призначення. Досягнуто цього завдяки організації архітектурного простору.

Величезна маса Будинку досить легко сприймається завдяки ритму зміни висот, великогабатитним порталам пройомів двох проїздів. Багатомірна, просторово чітка структура Держпрому надала йому не тільки неповторної архітектоніки, а й активної гри світлотіней.

        Будинок  Держпрому став гімном в інженерній  майстерності своїми конструкціями, ефективними матеріалами і будівельною технологією. Лейтмотивом будівництва Держпрому стали міцність і легкість, в ньому вдало поєднано функціонально-конструктивну схему з архітектурно-естетичною. В його будівництві втілено всі тогочасні досягнення будівельної техніки і, зокрема, залізобетон. З метою зменшення навантаження на несучі стіни споруди було використано комплекс каркасних конструкцій – рам (поздовжніх і поперечних багатоярусних, симетричних і асиметричних, рівно – і різнопрогінних та ін.). Будинок покрито плоскою покрівлею, схованою за невисокими парепетами, які стали безпосереднім продовженням стін. Використання у несучих конструкціях залізобетону зробило їх вогнетривкими.

Будівництвом  цієї унікальної споруди, яке продовжувалося з 1925 по 1929 роки керував академік П.П. Ротерт. Незважаючи на обмежену кількість  механізмів, фактично основні будівельні роботи були завершені в 1928 році. Більшість трудомістких процесів виконувалися руками. Тому на будівельному майданчику працювала велика армія будівельників до 5000 чоловік. Було виконано різнопланових робіт, обсяги яких здавалися на той час астрономічними. Так, невілювання території потребувало переміщення 120000 куб. м грунту. На будівництво пішло 1315 вагонів цементу, 3700 – граніту, 365000 пудів заліза, виготовлено 1300 дверей та більш 4000 вікон, на засклення яких витрачено 17 га скла, було змонтовано 12 пасажирських ліфтів, які працюють і сьогодні.

У 1927 році на відзначення 10-х роковин Жовтневої революції  було здано в експлуатацію першу  чергу Держпрому. В ньому розмістилися Держплан, Центральна контрольна комісія, Народні комісаріати – земельних справ, Юстиції, торгівлі, охорони здоров’я, центральне статистичне управління, трести "Південносталь", "Хімвугілля", "Коксобензол" та багато інших.

Будучи найкращою  спорудою часів вітчизняного конструктивізму, Будинок Державної промисловості став стимулом для подальшого творчого пошуку в архітектурі та будівництві, спрямував забудову всієї площі Свободи і подальший розвиток міста, став візитною карткою не тальки міста Харкова, а і цілої епохи, її творчих прагнень, інженерному мистецтву того часу, ентузиазму і праці, створивших його людей. Фотографії Будинку прикрашають підручники з архітектури всіх країн світу, він увійшов у велику кількість видань, присвячених найкращим досягненням сучасної архітектури.

 Після визволення 25 серпня 1943 року міста Харкова від німецько-фашистських загарбників, першим до життя було повернуто Держпром, який в роки Великої Вітчизняної війни гітлерівці неодноразово намагалися зруйнувати. Але монолітні залізобетонні конструкції не постраждали, згоріли дерев’яні вікна, двері, паркетні поли. Проведений у 1943-1946 роках капітальний ремонт Будинку був останнім і на сьогоднішній день Держпром знаходиться в незадовільному технічному стані, а окремі конструкції – в аварійному.

У 1950 роках в  будівлі Держпрому був відкритий перший в Україні аматорський центр, для якого була встановлена антена висотою 45 метрів.

Будинок Державної  промисловості розташовано в  центральній частині міста на площі Свободи, яка своїм розміром - 12 га – є однією з найбільших у світі. Її забудова представляє собою найвидатніший архітектурний ансамбль 1920-1950-х років. У 1923 році архітектором В.К. Троценком були розроблені проектні пропозиції з планування площі і прилеглих житлових кварталів, уся територія трактувалася як центр нового Харкова. В процесі будівництва конфігурація і розміри площі зазнали змін і трохи відрізняються від первісного задуму автора. На сьогоднішній час площа має ретортоподібну конфігурацію.

На початку 60-х  років на площі був встановлений пам’ятник В.І. Леніну за проектом архітектора А.А. Сидоренка і скульпторів А.П. Олійника і М.К. Вронського. В результаті пам’ятник висотою 20,2 м органічно замкнув перспективу прямокутної частини площі. У 1965 році за пам’ятником розбитий краплеподібної форми сквер за проектом архітекторів В.І. Коржа і П.І. Русінова.

Будівля Держпрому  є головною домінантою площі Свободи  і замикає її західний бік.

Лаконічності  геометричних форм фасадів відповідає скромність оздоблення інтер’єрів. Особлива увага приділялась оздобленню приміщень  залів для засідань, парадних сходів та вестибулів. Колони і пілястри вестибулів обрамляли штучним мармуром, стіни фарбували високоякісними фарбами, огородження сходів виконували із мідних труб.

Будівля – пам’ятка архітектури Будинок Державної  промисловості, побудований у стилі конструктивізму,- одне з найкращих творінь світової архітектури ХХ сторіччя. Динамічний силуєт, стрункі залізобетонні рами легких мостів-переходів, технічна точеність ліній, блискучі поверхні вікон утворили незабутній художній образ. Не випадково Держпром увійшов до списку великої кількості будівель, присвячених найкращим досягненням сучасної архітектури і пропонується до включення у списки ЮНЕСКО.

Процес поглиблення  інтеграційних процесів між країнами планети викликав нове розуміння  місця і ролі національно-етнічних культур у глобалізованому світі. Поряд з традиційним трактуванням національної культури як візитівкою особливого, унікального і неповторного обличчя і єства народів, останнього часу, у зв’язку з бурхливим розвитком туристичної індустрії, все більше набуває посутніх рис і економічна складова у культурному надбанні націй. Враховуючи те, що культурна спадщина є надзвичайно вразливою в індустріально-технічному довкіллі, її збереження і вивчення набувають виняткової актуалізації.