Розробка екскурсійно-туристичної програми Харків індустріальний

Сезонні зміни ландшафту  позначаються на його пейзажних ознаках. Саме сезонні зміни найяскравіше висвітлюють як співвідношення природного та культурного в пейзажі, так і власне структуру природної складової, особливо за формами рельєфу та характером рослинності.

Природна ритміка в  поєднанні з діахронним станом соціо-культурного  середовища відбивається в естетичній оцінці пейзажних ознак ландшафту. На сприйняття та естетичну оцінку довкілля впливає також його короткочасний стан, наприклад, освітленість в певний час чи за певних погодних умов. Таким чином, ми маємо багатомірність об'єктивних зовнішніх, незалежних від людини, умов та чинників, які впливають на сприйняття та пейзажно-естетичну оцінку ландшафту. Це вектори абсолютного та циклічного часу, напрямку та динаміки змін, множинності структур тощо, різнонаправлена дія яких формує пейзажні ознаки певних територій, незалежно від суб'єктивних естетичних оцінок.

Масштабність  і панорамність пейзажного сприйняття залежить від віддаленості лінії горизонту та її обрисів, тобто від | рельєфу місцевості, ступеня його розчленованості. Тому макропейзажні оцінки передбачають наявність оглядових точок, І що домінують над місцевістю. Мезопейзажна оцінка з'являється на рівнинних територіях з їх пласким рельєфом, де відкриваєт ься порівняно недалекий горизонт.

Мікропейзажна оцінка наявна повсюдно, оскільки охоплює ділянки, що безпосередньо знаходяться в полі зору людини: галявина, окремий камінь, стовбур дерева чи пташка тощо. На сприйняття пейзажних особливостей конкретною людиною впливають передусім її суб'єктивні риси: особисті ознаки (стать, вік, фізичний стан), властивості характеру (оптиміст, песиміст) та психічного складу (холерик, сангвінік), етнічна та релігійна приналежності, які є переважно успадкованим культурним надбанням, рівень та характер освіти (набута культура), місце проживання як середовище життєдіяльності, яке формує ціннісні орієнтири і впливає на сприйняття та оцінку пейзажних ознак ландшафту. Великою мірою на сприйняття та естетичну оцінку пейзажу впливає настрій суб'єкта.

Характер сприйняття та його рівень залежить також від швидкості  та засобів пересування: висока швидкість та комфортність засобів пересування (спеціальні туристичні автобуси з прозорим дахом, наприклад) збільшує масштаби сприйняття. Таким чином, пейзажна оцінка ландшафту є результатом суб'єктивного сприйняття структури і стану довкілля, а об'єктивні параметри обумовлюють спільність суб'єктивних естетичних оцінок, притаманних певному суспільству на певній стадії розвитку, завдяки сформованим суспільно-естетичним нормам в оцінці довкілля та змодельованим уявленням щодо ідеального ландшафту (поняття краси довкілля).

Тобто, поняття  ідеального ландшафту як абсолютної естетичної цінності довкілля виступає мірою відповідності реальних пейзажних ознак суб'єктивним уявленням спостерігача, сформованим в певному суспільстві. Саме на цій відповідності грунтується естетична оцінка певного ландшафту.

Естетична оцінка є продуктом суспільного розвитку і з певного етапу цього  розвитку відбивається й формується мистецтвом: пейзажний та жанровий живопис, література, поезія відтворюють засобами мистецтва не тільки зовнішні ознаки, а й настрої, сприйняття зображуваного. Естетичні ціннісні орієнтири змінюються з розвитком суспільства.

 Як зазначає  А. Геттнер, ідеалом краси ландшафту  епохи пізнього середньовіччя в Європі були затишні ландшафти, подібні до ландшафтів Луари часів Людовика XIV, а в XIX ст. вони вже здавалися одноманітними і нудними. Альпи протягом сторіч викликали у людей негативні емоції (занепокоєння, жах перед їх величчю) і тільки з кінця XVIII ст. стали Редметом захоплення. Ще пізніше прийшло визнання краси та моря. Така зміна естетичних орієнтирів свідчить про зміни в способі життя, відбиває їх певним чином.

Можна стверджувати, що з розвитком сучасної цивілізації, коли середовище людської життєдіяльності стає все більш штучним, все менше будуть цінитися красоти культурного ландшафту і все більшої ідеалізації буде зазнавати краса дикої природи. Певною мірою про такі зміни ціннісних орієнтирів пейзажно-естетичної оцінки довкілля дозволяє засвідчити розвиток екологічного туризму, в основі якого лежить прагнення «побути наодинці з природою» (по можливості більш дикою) або випробувати себе в змаганні з нею (екстремальний туризм, альпінізм).

Пейзажно-естетична  оцінка ландшафту є предметом  естетичної географії - напрямку географічних досліджень, що мають за мету естетичну  оцінку природи і її окремих явищ: форм поверхні, вод, флори та фауни, поселень та наявних в ландшафті (як і тих, що з'являються) наслідків людської діяльності з точки зору їх сприйняття (форми, колір, сполучення тощо) певним суспільством. Естетична географія своїм теоретичним підґрунтям має естетику, знання про об'єкт дослідження набуває з ландшафтознавства, а підходи та методи - з географії культури.

Джерельною  базою ретроспективного аналізу  можуть слугувати мистецькі та художні  твори, географічні описи, давні  карти, а для сучасних досліджень - соціологічні методи із значним психолого-естетичним наповненням. Слід зауважити, що цей напрямок в Україні розвивається вже майже десяток років, наприклад, в Київському, Чернівецькому та Дніпропетровському університетах. Ці дослідження цікаві, ґрунтовні, основані на класичних і некласичних методиках польових досліджень, але результати їх, оскільки в основу покладений дедуктивний підхід, локально обмежені.

В той же час  потреби практики викликають необхідність узагальнених на макрорівні фонових пейзажно-естетичних оцінок, які б могли бути покладені в основу подальших як наукових, так і практичних розробок, наприклад, в напрямку оцінки пейзажних властивостей ландшафтів як ресурсу туризму. Таким чином, туристичні ресурси можна розглядати як елемент етно-ландшафтної геокультурної системи, виокремленні на основі функції туристичного споживання, представлений взаємодією та взаємозв'язком сталої етнічної та динамічної інноваційної культури, зафіксований в зовнішніх ландшафтних та сутнісних діяльнісних ознаках георозмаїття.

Еколого-економічний  підхід ґрунтується на оцінці споживчої  вартості туристичних благ і ресурсів. Наявність туристичних ресурсів розглядається багатьма авторами (наприклад, Квартальное В.А., Мироненко М.С., Твердохлєбов І.Т.) як чинник виробництва турпродукту, в той час як ми вважаємо їх неодмінною його складовою, яка, залежно від характеру ресурсу, має певну споживчу вартість. Відповідно до цієї ознаки є туристичні блага, споживання яких не залежить від людської діяльності на певній території; туристичні блага, споживання яких залежить від екологічного стану території і природоохоронної діяльності; туристичні ресурси постійного моніторингу і відповідного вкладання капіталу і праці на відновлення ресурсів, їх атрактивних властивостей туристичні ресурси цільового призначення, створені задля пожвавлення туристичної діяльності на даній території (Євродіснейленд, Лас-Вегас, наприклад).

 Функціонування індустрії туризму можливе лише у взаємодії з усіма функціонально-компонентними та функціонально-територіальними елементами суспільно-географічного комплексу, структурною одиницею якого вона є. Взаємодія і взаємозв'язок одиничного й цілого прослідковується по всіх каналах: ресурсно-сировинному, ресурсно-товарному, фінансовому, трудовому, інформаційному, управлінському, що дозволяє розглядати соціально-демографічні та господарські структури в складі територіально-господарської підсистеми індустрії туризму. Ці структури та їх компоненти є умовами функціонування даного МГК, впливають на його територіальну організацію і можуть використовуватись як туристичні ресурси.

 Слід зазначити, що при оцінці рівня розвитку, сформованості і особливостей функціонування національної індустрії туризму слід враховувати її, так би мовити, «стартові позиції», представлені історичними умовами такого формування. Індустрія туризму є структурною одиницею певної соціально-економічної системи, що формувалась в певних історичних Умовах на певній території. При цьому властивості території є константами, а історичні умови - змінними, під сукупною дією Яких відбувалось формування системи господарювання.

До властивостей території слід віднести: географічне  положення, природні умови та ресурси, етнос як географічне явище, сформоване історично в певному ландшафті і представлене соціальною спільністю людей, об'єднаних системою міжпоколінної етнокультурної інформації, що зафіксована в мові, культурі, побуті, поведінці, психічному складі та самоназві.

Таким чином, етнос, адаптуючись до конкретних умов території, формує свою традиційну культуру і систему господарювання, тобто відповідний господарсько-культурний тип. Цей господарсько-культурний тип в подальшому, під дією загального цивілізаційного поступу, науково-технічного прогресу зазнає певних трансформацій, позначених інноваціями, і шляхами таких інновацій є міграції (людей та ідей).

Тобто, за нормальних (мирних) умов розвитку швидкість та напрямок інновацій визначає рівень комунікативності, а сприйняття інновацій  залежить від культурного бар'єру. Військові, як будь-які насильницькі дії, прискорюють цей процес і посилюють опір інноваціям, що привнесені завойовника ми. Культурний бар'єр в даному випадку розглядається як система світосприйняття етносу, зафіксована в мові, релігії, традиційній побутовій культурі. Сприйняття інновацій пов'язане зі «шпаристістю» (пористістю) культурного бар'єру.

З іншого боку, кожна культура як самодостатня система  здатна до саморозвитку, свідченням чого є значна матеріальна і духовна спадщина кожного народу, що говорить про культуру як систему інерційну, здатну до накопичення, збереження та впорядкування елементів. Внаслідок саморозвитку та прискореного руху інновацій, пов'язаного з науково-технічним прогресом змінюється система господарювання і середовище людської життєдіяльності.

Це середовище стає все більше штучним, залежним від технологічного рівня суспільства, свідченням чого є розвиток урбанізації. Урбанізація - це не тільки зростання чисельності міського населення і збільшення кількості міст. Це - поширення міського способу життя, слабо пов'язаного з природними умовами і використанням природного середовища, але технічно насиченого, пов'язаного з використанням технологій, що весь час удосконалюються.

Відповідно  до глобальних змін життя і способу  діяльності, змінюються й потреби людини, й можливості їх задоволення.

 Таким чином, дослідження процесів формування та функціонування індустрії туризму обов'язково передбачає застосування принципу історизму. Національна господарська система формується під дією об'єктивних умов: природи даної території та культури її населення, і змінних чинників, що виступають гарантами сталості даної господарської системи. Гарантами сталості значною мірою є чинник державності та суспільно-політична система, що визначає механізм господарювання.

 Інтегрованість  індустрії туризму в певний суспільно-географічний комплекс визначається тіснотою взаємодії з іншими його складовими. В індустрії туризму компоненти та елементи соціально-демографічної структури, представлені населенням з властивими йому демографічними характеристиками, системою розселення та господарювання, є одночасно туристичними ресурсами, трудовими ресурсами та споживачами туристичного продукту.

 Господарські  структури, представлені господарським  та інфраструктурним комплексами даної території та системою територіального управління, забезпечують переважно зовнішні системні зв'язки даного МГК. Як будь-яка складова національного господарства, індустрія туризму споживає енергію, що забезпечується паливно-енергетичним комплексом, сировину та матеріали, воду.

 Для безпосереднього функціонування індустрії туризму необхідна матеріально-технічна база, що створюється будіндустрією, продукти харчування, що постачаються АПК, транспортні засоби та транспортна мережа, ремонтна та будівельна база, трудові ресурси певної кваліфікації.

 Отже, з одного боку, господарський комплекс території сприяє розвиткові індустрії туризму, а з іншого, індустрія туризму впливає на розвиток господарського комплексу через створення попиту на певні товари та послуги. Між господарством та індустрією туризму як його складовою існують тісни вертикальні та горизонтальні зв'язки, (мал. 1.9).

  Зв'язки  з господарством поділяються  за характером, напрямом, інтенсивністю  тощо. За характером виділяють  виробничо-технологічні, ресурсно-енергетичні,  організаційно-управлінські, інформаційні зв'язки. За напрямом - прямі та зворотні, за інтенсивністю - безпосередні та опосередковані.

Наявність прямих та зворотніх безпосередніх зв'язків  дає змогу виділити галузі виробництва, що безпосередньо впливають на розвиток та функціонування туристської сфери. Для забезпечення цього функціонування можливе створення організаційно-виробничих структур, свого роду «функціональних каналів», за допомогою яких діє цей зв'язок: народні промисли - сувенірна торгівля; АПК - об'єкти харчування; будівництво - об'єкти туристської інфраструктури; сфера обслуговування, інші галузі невиробничої сфери та інженерна інфраструктура загального користування - об'єкти індустрії туризму; транспорт та транспортна мережа - транспортні послуги індустрії туризму.

 Три перші виконують виробничо-постачальні функції і можуть мати масштабні горизонтальні зв'язки, що охоплюють значну територію. Вони формують регіональні територіально-господарські системи того чи іншого таксономічного рівня залежно від розгалуженості, дальності зв'язків та складу об'єктів. Об'єкти четвертого «каналу» локалізовані на певній території (населений пункт, агломерація), вони безпосередньо задіяні в туристській сфері і формують місцеві (або локальні) територіально-господарські системи.