Розробка екскурсійно-туристичної програми Харків індустріальний

2) Діяльнісний підхід дозволяє класифікувати ресурси за соціально-економічною сутністю, вартісними та трудовими ознаками на:

 Класифікація туристичних  ресурсів (сутнісний підхід).

 Перші дві групи обумовлюють абсолютні переваги певних територій в розвиткові туризму і становлять мотиваційну основу для здійснення подорожі, а третя група сприяє комфортності подорожування, створюючи умови споживання турпродукту. За рівнем розвитку туристичної інфраструктури, що характеризує розвиток пропозиції на туристичному ринку, ступенем її концентрації можна робити опосередкований висновок про цінність даної території для туристів. В той же час слід мати на увазі, що надмірна експлуатація туристичних цінностей призводить до їх деградації і негативно впливає на попит. Тому необхідним елементом туристичної діяльності є визначення граничних навантажень на туристичні об'єкти певного класу і неухильне їх дотримання в практиці експлуатації. Вже зараз в ряді країн існують обмеження на відвідування національних парків, окремих об'єктів природи та історико-культурних пам'яток. Поняття культурної і природної спадщини формувалося протягом другої половини XX ст. і оформилось прийняттям у 1972 р. Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. В якості культурної спадщини Конвенцією визначені пам'ятки історії та художньої творчості, їх ансамблі та пам'ятні місця, які мають видатну універсальну цінність з точки зору культури, науки та естетики.

До природної спадщини належать пам'ятки природи (геологічні, фізико-географічні і біологічні об'єкти) та території, що є ареалами поширення видів тварин і рослин, які знаходяться під загрозою знищення, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, охорони довкілля чи природної естетики.

Таке розширене трактування культурної і природної спадщини людства ґрунтується на розумінні цілісності, взаємозв'язності природних і культурних компонентів в розвитку людської цивілізації, на зростаючій в умовах глобалізації пріоритетності загальнолюдських цінностей. Саме тому спадщина визначається як «інтегральний чинник (а на нашу думку /О.Л./, як результат) формування і розвитку етносів, матеріалізований в об'єктах та явищах природи і культури, що знаходить свій прояв у георозмаїтті», закріплюючись, ще додамо від себе, в етно-екологічній гео-культурній ситуації, що й становить основу цього георозмаїття. Збереженню біологічного, ландшафтного та етнічного розмаїття присвячена науково-практична діяльність ЮНЕСКО зі створення Списку всесвітньої спадщини та охорони його об'єктів. В першу чергу до

Списку заносяться об'єкти, які зазнають негативного впливу як природних (землетруси, епейрогенічні рухи земної кори, зміни кліматичних умов, зсувні та яружні процеси, абразія берегів, вивітрювання тощо), так і антропогенно обумовлених (забруднення повітря, поверхневих та підземних вод, порушення геологічного середовища та ґрунтового покриву, деградація рослинності, в тому числі внаслідок рекреаційної дегресії, шум, вібрація та інші порушення природних параметрів довкілля) чинників і потребують підтримки всієї світової громадськості зі збереження, відновлення та охорони.

До Списку всесвітньої  спадщини (на початок 1999 р.) віднесено 582 об'єкта, з яких 76% становлять об'єкти культурної, 21% - природної та 3% - природно-культурної спадщини, що розташовані в 112 країнах світу. Щорічно Список поповнюється приблизно тридцятьма новими об'єктами завдяки діяльності Всесвітньої комісії по культурі та розвитку ЮНЕСКО та національних органів з охорони природної і культурної спадщини. Найбільше пам'яток, які внесені до Списку і знаходяться під охороною ЮНЕСКО, сконцентровано в Європі (понад половина від загальної кількості), що є наслідком чіткої, цілеспрямованої діяльності державних інституцій європейських країн зі збереження пам'яток природи, історії і культури.

Кожна країна, згідно діючого  законодавства, опікується охороною культурно-історичної та природної національної спадщини, яка також становить туристичні ресурси даної країни. Щ. функціональний підхід до класифікації туристичних ресурсів оснований на комплексному характері туристичного споживання і туристичної діяльності з виробництва турпродукту.

Комплексність споживання туристичних  ресурсів відтворює мотивацію подорожування і ґрунтується на георозмаїтті. Таке твердження ґрунтується на розумінні мотиваційної туристичної привабливості певних територій як таких, що є відмінними за комплексом ознак від місця постійного проживання туриста. Георозмаїття є об'єктивним фактом сполученості природничої і соціальної історії, зафіксованим зовнішніми відмінами «від місця до місця».

Георозмаїття  сформувалось внаслідок адаптації  певного етносу до природного середовища, «яке його годує» (за висловом Л. Гумільова), що дозволяє виокремлювати етно-ландшафтно-господарські системи різного типу і порядку з властивими їм елементами традиційної етнічної культури: її артефактами, господарсько-культурним типом, побутовими звичками, обрядовістю, елементами духовної та екологічної культури, що притаманні системі природокористування даного етносу.

Зазначене дозволяє розглядати етно-ландшафтні системи  як сталу, формотворчу основу виокремлення об'єктивно наявних форм геопросторової організації георозмаїття.

Георозмаїття - категорія динамічна, яка постійно трансформується під впливом інноваційного процесу, посиленого Останнім часом дією глобалізації. Сучасний стан етно-ланд-Шафтних систем, трансформованих в процесі культурогенезу, Фіксується в геокультурних ареалах. «Геокультурний ареал -Це територія, однорідна за станом геокультурного середовища на певній стадії його розвитку, за певної геокультурної ситуації. Тан характеризується системою традиційного природокористування з притаманними тільки йому елементами матеріальної та певною мірою духовної культури, що склалися на даній території в процесі культурогенезу та сучасними інноваційними процесами, які позначаються на характері природокористування й закріплюються в культурному ландшафті, формуючи його характерні ознаки».

Тобто, геокультурний  ареал є формою геопросторової організації  культури як властивості людини та наслідків її діяльності з перетворення довкілля (спочатку тільки природного, а згодом і штучного) в комфортне за даних умов середовище життєдіяльності. Культурологічний підхід в географії дозволяє ввести культуру до складу геосистем типу «СУСПІЛЬСТВО - ВИРОБНИЦТВО -ПРИРОДА» як певну властивість компоненти «Суспільство», що надає їй іншої якості, і розглядати процеси взаємодії між компонентами геосистеми через призму культури як регулятора цієї взаємодії.

Узагальнена модель культурологічного підходу в географії виглядає таким чином: культура вводиться до компонентного складу геосистеми «Суспільство (населення) - Виробництво (господарювання) - Природа» як властивість суспільства, і вся діяльність, що обумовлює зв'язки в межах геосистеми розглядається через призму культури, тобто як цілеспрямована; культура як явище зі своїми якісними й кількісними параметрами, структурою тощо проявляється в межах компоненти «Суспільство» й закріплюється в відповідних структурах і зв'язках: атрибутивних, що характеризують людину, групу людей (соціум, виділений за певною ознакою як то вік, стать, соціальний стан, рівень життя, певні уподобання, соціальна орієнтація тощо), людське суспільство на певно му етапі його розвитку; політичних, правових, ідеологічних.

Ці окремі типи внутрішніх горизонтальних зв'язків формують соціокультурні зв'язки в компоненті «Суспільство», а їх параметри відбивають рівень його культури; зв'язки між компонентами «Суспільство» - «Виробництво» через призму соціокультурного розвитку закріплюються в певній культурі праці, виробництва, технології, управління, тобто формують якісно нові економічні зв'язки в компоненті «Виробництво», а міжкомпонентні зв'язки можна розглядати як соціокультурно-економічні; 4) зв'язок між компонентами «Суспільство - Природа» здійснюється як безпосередньо, так і опосередковано через компоненту «Виробництво», закріплюючись в системах природокористування. Безпосередній зв'язок «Суспільство -Природа» формує «образ довкілля», в якому розвивається етнос і який закріплюється врешті-решт в його ментальності. Цей тип зв'язків дуже умовно можна назвати духовно-естетичними.

Опосередкований зв'язок формує соціокультурно-екологічні зв'язки, які відбивають певний рівень природокористування залежно від рівня соціально-економічного розвитку суспільства.

 Культурологічний  підхід, оснований на культурогенезі  як процесі еволюційного чи трансформаційного розвитку етнічної та національної культури, цивілізаційний підхід, завдяки якому фіксується неповторність кожної культури та її внесок в світову культурну спадщину та ландшафтний підхід в поєднанні з іншими загально та спеціальнонауковими підходами, поширеними в географічних дослідженнях, становлять методологічне підґрунтя поглиблення предметної сутності географічних досліджень.

На нашу думку, георозмаїття, зафіксоване в формах і типах геопросторової організації природокористування, можна розглядати в якості конкретного предмету географічного дослідження. В кожній з цих форм наявна більш стала складова, представлена етно-ландшафтними системами, та більш динамічна, зафіксована в геокультурних системах. Означене дозволяє визначити георозмаїття як етно-ландшафтну геокультурну ситуацію, яка склалася в процесі коеволюційного розвитку етногенезу та культурогенезу внаслідок взаємодії традиційного субстрату і надетнічного культурного поля і зафіксована пейзажно-естетичними ознаками культурного ландшафту, що дає підстави виокремити етно-ландшафтні геокультурні системи як просторові форми людської життєдіяльності. Туризм є формою природокористування як структурна Функціонально-територіальна складова вище названої системи- Певні ознаки георозмаїття, що є мотиваційно привабливими для здійснення подорожі і особистого ознайомлення з ними (туристичного споживання) становлять сутність туристичних ре-сУРсів (і рекреаційного потенціалу).

Георозмаїття  фіксується ландшафтними відмінами, які  є Овиішньою ознакою, та культурними відмінами, які становлять функціональне наповнення виділеної за зовнішніми ознаками етно-ландшафтної геокультурної системи (артефакти матеріальної, духовної та екологічної етнічної традиційної та сучасної культури, подійні соціокультурні факти сучасного життя тощо).

Ландшафт є  закономірним сполученням природних  компонентів, що має чіткі просторові обриси. Ці обриси сприймаються як цілісна, закономірна, гармонійна картина з характерними тільки для даної місцевості рисами - пейзажними (зовнішніми) ознаками. Пейзажні властивості ландшафту відбиті в зорових образах, що закарбовуються в людському сприйнятті і містять для людини не тільки інформацію, яка дозволяє орієнтуватися в довкіллі, але й важливі життєві цінності, формуючи світосприйняття.

Відомі з численних  описів факти сприйняття людиною (навіть підготовленого географа), яка виросла  і сформувалась в певному ландшафті, іншої за пейзажними властивостями території. Так, у людини, що виросла на рівнині, гірські пейзажі викликають разом із захопленням незвичним, почуття незручності і невпевненості; безкрайні пустельні простори (будь то піщана чи сніжна пустеля) викликають у жителя середніх європейських широт відчуття пригнічення і занепокоєння. Те ж стосується й кольорів рідного пейзажу: вони вкарбовуються в сприйняття природного оточення і крізь них людина сприймає згодом інші пейзажі, мимоволі відтворюючі їх в звичній гамі.

Як зазначає В.П. Семенов-Тян-Шанський, голландські художники, що звикли до коричнево-зелених кольорів рідних ландшафтів, навіть на полотнах на біблійні та євангельські сюжети, зображуючи Палестину чи Єгипет, подавали суміш голландських пейзажів з римськими руїнами в звичній приглушеній кольоровій гамі. Таким чином, пейзаж є візуально-естетичним сприйняттям довкілля. Візуальний підхід дозволяє виділити в ландшафті характерні риси і на цій основі провести типологію ландшафтів за пейзажними ознаками.

Пропонована типологія побудована на основі міркувань, висловлених В.П. Семеновим-Тян-Шанським. «Дикий» або природний пейзаж є первісним, який за наявністю біотичного компоненту поділяють на органічний, де основною складовою є рослинність, і неорганічний, де основною складовою є рельєф. Неорганічні пейзажі, які формуються за відсутністю одного з природних компонентів, викликають у людини «пустельне почуття» - самотності, меншевартості, покинутості, врешті-решт, чогось фантастичного, позалюдсь-кого.

Наприклад, печерні пейзажі  формуються в результаті взаємодії земної поверхні, води та повітря, але практично без участі сонячного світла та тепла, яке проникає в печери через численні перепони. Тому, мабуть, з печерами в людській свідомості здавна пов'язані сакральні уявлення (від християнського усамітнення-затворництва до демонології).

 Культурним є пейзаж, в якому наявні і візуально  «прочитуються» антропогенні складові: елементи матеріальної культури  чи наслідки людської діяльності. За ознакою змінності культурні ландшафти можна поділити на мінімально антропонізовані, де наслідки людської діяльності «вкраплені» в природне оточення та максимально антропонізовані або практично повністю змінені людиною. Між цими двома крайніми проявами окультуреності існує безліч перехідних типів.

Таким чином, пейзаж сприймається передусім як певний простір, структурований за співвідношенням природних та антропогенних компонентів в ландшафті. Пейзажні характеристики ландшафту змінюються в часі залежно від інтенсивності антропогенних впливів. За цією ознакою можна виділити п'ять видів пейзажів: первісні, яких не торкнулась людська діяльність напівдикі, в яких наявні певні ознаки освоєння людиною цих територій.

Це території, де панує  привласнюючий тип господарювання з його обмеженими технологіями, наприклад, Мисливські угіддя; культурні, в яких домінуючими складовими є результати людської діяльності; занепалі, в яких наявні елементи матеріальної культури та відчуваються наслідки людської діяльності, але які занедбані чи внаслідок економічного спаду, чи з військово-політичних причин тощо.

В таких пейзажах спостерігається  руйнування елементів матеріальної культури, експансія природних компонентів, особливо рослинних, але природна для даної місцевості рослинність інколи не здатна відродитись, внаслідок значного тиску в попередній період, і тому замінюється іншою, що справляє враження занедбаності певної території; 5) здичавілі або пейзажі, де майже стерлись наслідки людської діяльності, практично повністю замінені відновленими елементами первісного природного середовища, лише де-не-де зустрічаються найбільш стійкі з привнесених зниклою людською культурою ознак.