Банківський кредит у фінансуванні діяльності підприємства

 

Відразу ж слід застерегти від буквального розуміння рекомендованого значення для цього показника. «У ряді випадків, - пише О.В. Єфімова, - частка власного капіталу в загальному обсязі може бути менше половини, і, тим не менш, такі підприємства будуть зберігати досить високу фінансову стійкість. Це в першу чергу стосується підприємств, діяльність яких характеризується високою оборотністю активів, стабільним попитом на реалізовану продукцію, налагоджені канали постачання та збуту; низьким рівнем постійних витрат (наприклад, торгівля та посередницькі організації).

 

У той же час для капіталомістких підприємств із тривалим періодом обороту коштів, що мають значну питому вагу активів цільового призначення (наприклад, підприємства машинобудівної промисловості), частка позикових коштів 40-50% може бути небезпечною для їх фінансової стабільності »[6, c. 42].

 

На західних підприємствах ширше, ніж коефіцієнт фінансування, застосовується його зворотний показник - коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, який визначається відношенням залученого капіталу до власного капіталу. Даний коефіцієнт, знаходиться за формулою 4, зворотної до формулою 3.

 

 , (4)

 

Цей коефіцієнт вказує, скільки позикових коштів залучило підприємство на один тенге вкладених в активи власних коштів.

 

Одним з важливих показників, що характеризують ступінь незалежності (автономності) підприємства, є коефіцієнт фінансової стійкості, або, як його ще називають, коефіцієнт покриття інвестицій [6, c .54]. Він характеризує частку власних і довгострокових позикових коштів у загальному (авансоване) капіталі, тобто визначається за формулою:

 

 , (5),

 

де К - коефіцієнт фінансової стійкості;

 

Д о - довгострокові зобов'язання (довгострокові кредити і позики);

 

У б - валюта балансу.

 

Це більш м'який показник у порівнянні з коефіцієнтом автономії. У західній практиці прийнято вважати, що нормальне значення коефіцієнта дорівнює близько 0,9, критичним вважається його зниження до 0,75.

 

Фінансовий стан підприємства, його стійкість багато в чому залежить від оптимальності структури джерел капіталу (співвідношення власних і позикових коштів) і від оптимальності структури активів підприємства і, в першу чергу, від співвідношення основного і оборотного капіталу [6, с. 58]

 

Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісний взаємозв'язок. Кожна стаття активу балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позикові кошти. Не виключаються випадки формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку.

 

Як вже було розглянуто вище, оборотний капітал утворюється як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових коштів. Бажано, щоб він був наполовину сформований за рахунок власного, а наполовину - за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

 

У залежності від джерел формування загальну суму оборотних коштів прийнято ділити на дві частини:

 

а) змінну, яка створена за рахунок короткострокових зобов'язань підприємства;

 

б) постійний мінімум поточних активів (запасів і витрат), який утворюється за рахунок власного капіталу.

 

Недолік власного оборотного капіталу призводить до збільшення змінної і зменшення постійної частини поточних активів, що також свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкості його положення.

 

Власний капітал в балансі відображається загальною сумою в пасиві балансу. Щоб визначити, скільки його використовується в обороті, необхідно від загальної суми за II і III розділів пасиву балансу відрахувати суму довгострокових активів.

 

Суму власного оборотного капіталу можна розрахувати і таким чином: із загальної суми поточних активів відняти суму короткострокових фінансових зобов'язань.

 

Різниця покаже, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу, або що залишиться в обігу підприємства, якщо погасити одночасно всю короткострокову заборгованість кредиторам.

 

Розраховується також структура розподілу власного капіталу, а саме частка власного оборотного капіталу і частка власного основного капіталу в загальній його сумі.

 

При цьому використовується коефіцієнт маневреності капіталу, який розраховується за такою формулою:

 

 , (6)

 

де КМК - коефіцієнт маневреності капіталу;

 

Сік - власний оборотний капітал;

 

Ск - сукупний власний капітал.

 

Коефіцієнт маневреності капіталу показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими засобами. Коефіцієнт повинен бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства.

 

Якщо в результаті аналізу підприємство визнається нестійким, то при внутрішньому аналізі здійснюється поглиблене вивчення причин зміни запасів, оборотності поточних активів, наявності власного оборотного капіталу, а також резервів скорочення довгострокових та поточних матеріальних активів, прискорення оборотності коштів, збільшення власного оборотного капіталу.

 

При цьому особливо слід зупинитися на ефективності використання оборотних коштів, так як раціональне використання оборотних засобів впливає на основні показники господарської діяльності підприємства: на зростання обсягу виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення рентабельності підприємства. Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства служать звітний бухгалтерський, звіт про прибутки і збитки та інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які розшифровують і деталізують окремі статті балансу.

 

Прибуток і збиток характеризують фінансовий результат діяльності підприємства і можуть бути визначені тільки в системі бухгалтерського обліку. З точки зору бухгалтерського обліку прибуток відображає фінансовий результат від господарської діяльності, отриманий підприємством за звітний період (у разі перевищення доходів над витратами). Прибуток ставитися до числа найважливіших показників оцінки роботи підприємств та визначення ефективності діяльності.

 

Під кредитоспроможністю господарюючого суб'єкта розуміється наявність у нього передумов для одержання кредиту і здатність повернути його в строк. Кредитоспроможність позичальника характеризується його акуратністю при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточним фінансовим станом і перспективами зміни, здатністю при необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел.

 

Оцінка кредитоспроможності підприємств грунтується на фактичних даних балансу, звіту про прибуток, кредитній заявці, інформації про історію клієнта і його менеджерів. В якості методів оцінки кредитоспроможності використовуються система фінансових коефіцієнтів, аналіз грошового потоку, ділового ризику та менеджменту.

 

При аналізі кредитоспроможності використовується цілий ряд показників. Найбільш важливими з них є, норма прибутку на вкладений капітал і ліквідність. Норма прибутку на вкладений капітал визначається відношенням суми прибутку до загальної суми пасиву по балансу. Ліквідність господарюючого суб'єкта - це здатність його швидко погашати свою заборгованість. Вона визначається співвідношенням величини заборгованості і ліквідних коштів.

 

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій повинен служити їх баланс з пояснювальній запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, якими засобами володіє підприємство і який за величиною кредит ці кошти забезпечують. Однак для обгрунтованого і всебічного висновку про кредитоспроможності клієнтів банку балансових відомостей недостатньо. Це випливає зі складу показників. Аналіз балансу дає лише загальне судження про кредитоспроможності, у той час, як для висновків про ступінь кредитоспроможності необхідно розрахувати і якісні показники, що оцінюють перспективи розвитку підприємств, їх життєздатність. Тому як джерело відомостей, необхідних для розрахунку показників кредитоспроможності, слід використовувати: дані оперативного обліку, техпромфінплан, відомості, що накопичуються в банках, відомості статистичних органів, дані анкети клієнтів, інформацію постачальників, результати обробки даних обстеження за спеціальними програмами, відомості спеціалізованих бюро з оцінці кредитоспроможності господарських організацій.

 

Для визначення кредитоспроможності розроблена спеціальна система показників (фінансових нормативів). Розглянемо їх послідовно.

 

1. Відношення прибутку до чистих активів, показує, наскільки ефективно використовуються активи для створення прибутку. При цьому важливо визначитися, який прибуток приймається в розрахунок - тільки від реалізації або загальна. Це залежить від профілю діяльності підприємства і складу його активів. Якщо активи за своїм складом забезпечують головним чином здійснення основної діяльності, то правильніше брати до уваги прибуток від реалізації та загальну вартість активів. Якщо, наприклад, у складі активів значна питома вага довгострокових або короткострокових фінансових вкладень, які в підсумку повинні давати підприємству додатковий прибуток, то точніше буде зіставлення загальної суми прибутку із загальною величиною чистих активів, або прибутку від реалізації з чистими активами за вирахуванням активів, не відповідають основним профілем діяльності підприємства.

 

Чисті активи - це в загальному вигляді сумарна величина активів за вирахуванням боргових зобов'язань: заборгованості засновників за внесками до статутного капіталу, збитків, цільових надходжень і фінансування, довгострокових пасивів, короткострокової заборгованості.

 

2. Відношення прибутку до доходу від реалізації. Для цього показника беруть до уваги дохід від реалізації. Цей показник дуже важливий для оцінки можливого збільшення прибутку у разі зростання обсягу продажів. Але особливе його значення виникає в ситуації, коли обсяг продажів знижується.

 

Наслідком зниження обсягу продажів, як правило, є виникнення необхідності знизити або постійні витрати, або прибуток. Якщо підприємство хоче зберегти колишній рівень рентабельності (тобто значення аналізованого показника), треба знижувати постійні витрати.

 

3. Відношення обсягу реалізації до чистих активів. Зростання цього показника сприятливий для підприємства, але тільки за умови, що реалізація не є збитковою. Якщо дохід від реалізації менше витрат на реалізовану продукцію, будь-яке зростання обсягу продажу призводить до збільшення збитку в розрахунку на одиницю чистих активів.

 

4. Відношення обсягу продажів до вартості основних засобів. Цей показник оцінює ефективність використання будівель, споруд, машин, устаткування. Якщо рівень його високий, це може означати одне з двох:

 

а) підприємство дійсно ефективно використовує основні засоби з метою забезпечення великих обсягів продажів;

 

б) виробництво, яким займається підприємство, характеризується високою трудомісткістю, а не капіталоємністю.

 

5. Відношення доходу від реалізації до чистих поточним активам. Чисті поточні активи - це оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань підприємства. Показує ефективність використання оборотних активів. Високий рівень цього показника сприятливо характеризує кредитоспроможність підприємства. Однак у випадках, коли він дуже високий або дуже швидко збільшується, можна припустити, що діяльність ведеться в розмірах, що не відповідають вартості оборотних активів

 

6. Відношення доходу від реалізації до власного капіталу (капіталу і резервів). Це оборотність власних джерел коштів.

 

7. Відношення доходу від реалізації до запасів. Показник дає приблизне визначення періоду, на який запаси необхідні (наприклад, значення його, рівне 4:1, за річним балансом вказує на тримісячний оборот запасів). Високий рівень показника свідчить про швидкої оборотності запасів. У більшості випадків зростання цього показника позитивно характеризує кредитоспроможність, а зниження - негативно.

 

8. Ставлення основних засобів до вартості активів. Основні засоби - виробничий потенціал підприємства, в результаті використання якого формується той чи інший обсяг продажів. Слід мати на увазі, що висока частка основних засобів в активах може призвести до зниження мобільності останніх, що ставить під загрозу платоспроможність підприємства.

 

9. Відношення запасів до чистих поточним активам. Це оцінка рівня оборотного капіталу, пов'язаного у виробничих запасах, незавершеному виробництві, готової продукції. Зростання показника може означати накопичення застарілих запасів або труднощі у збуті продукції.

 

10. Ставлення короткострокової заборгованості до капіталу та резервів. Якщо короткострокова заборгованість у кілька разів менше власного капіталу, то можна розплатитися з усіма кредиторами повністю.

 

11. Відношення дебіторської заборгованості до доходу від реалізації. Цей показник дає уявлення про величину середнього періоду часу, що витрачається на отримання належних з покупців грошей. Наприклад, відношення 1:4 означає тримісячний термін погашення дебіторської заборгованості. Прискорення оборотності дебіторської заборгованості, тобто зниження показника, можна розглядати як ознаку підвищення кредитоспроможності підприємства, оскільки борги покупців швидше перетворюються в гроші. В ідеальному випадку, коли всі продажі сплачуються в момент їх звершення, показник дорівнює нулю.

 

12. Відношення оборотних активів до короткострокової заборгованості. Цей показник є коефіцієнтом поточної ліквідності, про який докладно говорилося вище.