Калькулювання собівартості в системі стандарт-кост

Слід відмітити, що в  господарській діяльності суб'єктів  господарювання найбільш часто зустрічаються 3 методи аналітичного формування витрат за калькуляційними об'єктами: позамовний, попередільний (попроцесний) і нормативний.

Позамовний метод характерний  для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. На виготовлення виробу (групи виробів) збираються витрати виробництва за замовленнями, на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виготовлено, в якій кількості та в який термін. Виробничі витрати визначаються методом підсумовування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення [23].

В сучасних умовах сфера  позамовного методу розширюється внаслідок орієнтації підприємства на задоволення індивідуальних потреб споживача. Підприємства переходять від масовою випуску продукції, яка враховує запити усередненого споживача, до дрібносерійного або індивідуального замовлення малої групи людей, окремих осіб чи суб'єктів господарювання [2].

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Суть попередільного методу полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається на кожному переділі окремо в міру виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Витрати повинні узагальнюватись за встановленою номенклатурою статей по фазах, стадіях, переділах. [23].

Попередільний метод калькулювання забезпечує інформацію про формування собівартості продукції в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити діяльність кожного з них та цілеспрямовано вести пошук резервів виробництва [9].

Попроцесний (попередільний) метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі.

Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць [13].

Нормативний метод калькулювання  є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб [23].

В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і змін норм [13].

При співставленні фактичних  витрат на виробництво на одиницю продукції з стандартними (нормативними) витратами створюється система контролю.

Так, виробничі поточні  витрати – це всі витрати при здійсненні технологічного процесу виготовлення продукції (робіт, послуг) за калькуляційний період:

 

ПТв = MB + ВОП + ВСЗ + А + Ін                                         (1)

 

де ПТв – поточні виробничі витрати за калькуляційний період;

MB – матеріальні витрати;

ВОП – витрати на оплату праці;

ВСЗ – витрати на соціальні заходи;

А – амортизація;

Ін – інші виробничі операційні витрати.

За місцем виникнення поточні  виробничі витрати формуються за окремими структурними підрозділами і службами:

 

ПТв = BOB + ДП + ВУО + ЗВ + БВ                                     (2)

 

де BOB – витрати основного  виробництва за центрами витрат видами продукції, робіт, послуг;

ДП – вартість послуг допоміжних виробництв;

ВУО – витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

ЗВ – загальновиробничі  витрати;

БВ – брак виробництва.

Загальні витрати на продукцію (роботи, послуги) підприємства, що є об'єктами його господарської діяльності визначаються як сукупні виробничі витрати основних, допоміжних та обслуговуючих структурних підрозділів:

 

ЗВ = ВВ + ВД + ВО                                                   (3)

 

де ЗВ – загальні витрати  за центром витрат, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства;

ВВ – виробничі витрати, які безпосередньо формувались  за центрами витрат і відповідальності основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства;

ВД – виробничі витрати, які безпосередньо формувались  за центрами витрат і відповідальності в допоміжних структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства;

ВО – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності в обслуговуючих структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства [14].

Отже, загальні виробничі  витрати основного структурного підрозділу, який безпосередньо виготовляє готову продукцію, виконує роботи, надає послуги, як об'єкт господарської діяльності підприємства, формуються з його власних виробничих витрат та витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів у відповідності з наданими ними послугами.

Визначення виробничих витрат допоміжних і обслуговуючих структурних підрозділів розпочинають з тих центрів витрат, які обслуговують найбільшу кількість інших структурних підрозділів [14].

Таким чином, основним призначенням калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат. Але для раціонального і ефективного прийняття управлінських рішень самої методики калькулювання недостатньо.

Так, для отримання більш  детальної інформації для управління, витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції, склад яких визначають самостійно з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції тощо.

 

2.  Трактування сутності собівартості, її види та значення в процесі калькулювання

 

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні  та 
грошові витрати. Найбільшу частку з-поміж усіх витрат підприємства мають операційні витрати, тобто витрати пов'язані з основною діяльністю підприємства та операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують 
собівартість продукції, яку воно виготовляє. Собівартість продукції - це 
грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію 
продукції [1].

Собівартість продукції  характеризує ефективність всього процесу 
виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображають: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше. М. Чумаченко вважає, що виробництво та реалізація продукцїї потребують трудових, матеріальних і грошових витрат [34].

Собівартість продукцїї - ємка, багатоманітна і динамічна економічна 
категорія. Вона є найважливішим якісним показником, показуючи, в що обходиться підприємству виробництво і збут продукції.

Як економічна категорія  «собівартість» з'явилась у 1912 році у працях АЛ. Рудановського, МЛ. Тер-Давидова і М.Ф. фон Дітмара. До цього використовували терміни: «своя вартість», «загальна вартість», «власна вартість», «вартість виробництва», «фабрична вартість», «вартість», «дійсна вартість», «продуктивна вартість», «заводська вартість», «фактична вартість», «повна ціна», «істина ціна». Проведений перелік показує, як довго і ж важко відбувався пошук потрібного визначення [14].

В економічній літературі досліджували поняття «собівартість» багато відомих вчених. На думку  С.В. Степаненка, собівартість - це один з основних показників робота підприємства, що використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва загалом, для внутрішньозаводського планування; а також для формування цін [34]. Основні визначення цього терміну наведено у таблиці 1.2.

Враховуючи думки науковців, можна зробити узагальнення, що 
собівартість - це якісний показник ефективності виробництва та його 
управління, що визначає суму понесених витрат у грошовій формі на 
виготовлення і реалізацію продукції [40].

 

 

Таблиця 1.2 - Визначення поняття «собівартість»

№ з/п	Вчений	Визначення
1	Білуха М.Т.	Калькулювання собівартості продукції - найбільш складний об'єкт дослідження, оскільки при цьому необхідно визначити всю сукупність затрат на виробництво продукції, правильність їх розподілу між завершеними та незавершеними виробами, встановити відхилення за статтями калькуляції та елементами затрат, відображеній у нормативній (плановій) і фактичній калькуляції собівартості виробів.
2	Бутинець Ф.Ф.	Собівартість продукції - виражені в  грошовій формі поточні витрати  підприємства на виробництво та збут товарів, робіт, послуг.
3	Голов С.Ф.	Калькулювання - це процес визначення собівартості кожного об'єкта витрат. Собівартість об'єкта витрат визначається за допомогою  системи виробничого обліку.
4	Нападовська Л.В.	У собівартості продукції втілені  всі затрати на виробництво і  реалізацію продукції, тому вона показує, наскільки ефективно на підприємстві використовують всі види ресурсів.
5	Панасюк В.М.	Собівартість продукції - центральний  об'єкт управління і  якісний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства.
6	Сопко В.В.	Використані у процесі виробництва  всі різні речовини та сили природи  на виготовлення нового продукту праці  формують поняття витрати. Грошовий вираз суми витрат на виробництво  конкретного продукту визначає поняття  собівартість.

 

Поняття собівартості продукції  базується на двох положеннях:

- це затрати на виробництво продукції, здійснювані на підприємстві;

- всі затрати, що містяться у собівартості, виражені в одній, загальній для всіх формі.

Перша характеристика служить  для чіткого обстеження, кола затрат, 
що містяться у собівартості продукції. Друга характеристика спричинена 
тим, що затрати на виробництво продукції здійснюються в багатьох 
формах [34].

Отже, собівартість продукції - це грошовий еквівалент, сплачений  за 
товари та послуги, які повинні принести поточні чи майбутні вигоди для 
організації. Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на й виробництво та комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці [58].

Науково обґрунтована система  обчислення собівартості одиниці 
продукції, товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт, наданих 
послуг, за елементами витрат становлять один з важливих елементів методу бухгалтерського обліку - калькулювання. Саме калькулювання є заключним етапом обліку витрат на виробництво і виходу продукції, у процесі якої за встановленими прийомами і методами групуються витрати й обчислюється собівартість продукції [14].

Калькулювання - це термін, який нині практично завжди вживається 
поряд з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським обліком). В економічній літературі досить часто ототожнюють калькулювання з калькуляцією, зокрема до них відносяться І.0. Ламикін,  З.В. Кір'янова, Г.І. Моісеєнко, В.Ф. Палій, ЯВ. Соколов,Б.А. Титов, П.С. Безруких, М.І. Вейсман, О.Ф. Галкін, М.В. Дембінський, I I. Поклад [9]. Проте терміни «калькуляція» і «калькулювання» істотно відрізняються один від одного і вживати ці поняття у значенні синонімів не варто. Таку думку підтримують А.І. Сумцов, колектив авторів за ред. Б.І. Гаврилова, В.І. Петрова, В.І. Стоцький, Д.В. Писарев, ПХ. Войтехов, Р.Я. Вейцман, І.А. Басманов, Наринський О.С. [2, 5]. Під калькулюванням С.Ф. Голов, В.І. Єфименко, С.А. Котляров розуміють процес визначення собівартості певного об'єкту витрат, який включає форму подання результатів такого розрахунку за статтями витрат - калькуляцію [8].

Калькуляцію вживають у  значенні бланку, паперового носія 
інформації. В той же час деякі вчені - проф. П.П. Німчинов та проф. М.С. 
Пушкар визнають калькуляцію окремою наукою (галуззю знань) про методи та способи обчислення собівартості на основі даних бухгалтерського обліку, яка має свій об'єкт та метод. Швець В.Г. та інші вчені визначає калькулювання як самостійний бухгалтерський метод, оскільки мета його суто бухгалтерська. Жебрак М.Х., Калькутін В.А, Макаров В.Г. та Сумцов А.І. вважають калькулювання засобом контролю за виробничими витратами [42].