Калькулювання собівартості в системі стандарт-кост

При визначенні собівартості зерна і зерновідходів на ДП «Дружба» бухгалтери виконують наступні дії:

1. Визначають витрати на вирощування зернових культур без вартості соломи;
2. Визначають кількість повноцінного зерна в зерновідходах шляхом множення фізичної маси зерновідходів на відсоток вмісту зерна в зерно відходах;
3. Визначають загальну кількість повноцінного зерна шляхом додавання кількості отриманого зерна і визначеної кількості повноцінного зерна в зерновідходах;
4. Розподіляють витрати на зерно і зерновідходи, при цьому зерно умовно беруть за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом в них повноцінного зерна;
5. Визначають собівартість 1ц зерна шляхом ділення витрат, що припали на зерно на загальну кількість зерна;
6. Визначають собівартість 1 ц зерновідходів шляхом множення собівартості 1 ц зерна на кількість повноцінного зерна в зерновідходах і діленням на загальну кількість зерно відходів [28].

Необхідно відмітити, що методика обчислення собівартості зернових культур, яка застосовується в ДП «Дружба» недосконала, що призводить до завищення або заниження реальної собівартості продукції.

При визначенні собівартості продукції в ДП «Дружба» використовують попроцесний (попередільнй) метод калькуляції. Адже в умовах тривалого виробничого циклу здійснення витрат в галузі рослинництва не збігається з часом контролю за ними. Калькулювання за процесами – система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва [13]

У процесі вирощування  сільськогосподарських культур  предметом обліку є витрати, зазнані на кожному етапі технологічного процесу (передпосівний обробіток ґрунту, рілля, сівби, післяпосівний обробіток ґрунту, догляд за посівами, збирання врожаю) [22].

Так, калькулювання за процесами  в ДП «Дружба» складається стадій наведених на рисунку 3.1[11].

 

Узагальнення  даних про рух фізичних одиниць  продукції: особливістю даного етапу  у сільськогосподарському виробництві  є те, що ми можемо розрахувати на основі відповідних нормативів урожайності  загальний обсяг отриманої продукції  рослинництва;

Обчислення  еквівалентних одиниць готової  продукції для кожної статті витрат: культури, які вирощує дане підприємство дозріває за різні проміжки часу, виходячи з цього визначають еквівалентні одиниці готової продукції;

 

Визначення  загальної суми витрат на виробництво: накопичення інформації про понесені витрати на відповідних аналітичних  рахунках обліку;

 

Розрахунок  собівартості еквівалентної одиниці  готової продукції: віднесення прямих та розподіл загально виробничих витрат на вироблену продукцію;

 

Розподіл виробничих витрат між  готової продукцією, браком та незавершеним виробництвом: розподіл витрат між  основною (наприклад, зерном) та побічною (наприклад, соломою) продукцією

Рисунок 3.1 – Стадії калькулювання  за процесами в ДП «Дружба»

 

Слід відмітити, що цей  метод був обраний для використання на цьому підприємстві так як виробництво складається з послідовних неперервних або повторяющихся процесів, а собівартість визначається на кожній стадії виробництва.

Отже, зміст попроцесного методу на даному підприємстві полягає в тому, що по закінченню кожної операції накопичуються витрати по відношенню до середнього їх рівня і шляхом математичних обчислень відносяться до витрат на одиницю продукції.

Складність калькулювання  за процесами залежить від кількості  процесів і технології обробки, наявності й величини незавершеного виробництва. Так, процес калькулювання ускладнюється в разі, коли підприємство виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва.

Що є характерними ознаками для аналізованого підприємства [33]. Врезультаті цього в ДП «Дружба» облік організований по кожному виду продукції, а калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюється з урахуванням залишків незавершеного виробництва.

Отже, попроцесний метод калькуляції на аналізованому підприємстві передбачає:

- планування виробництва  вцілому і в розрізах потоків витрат;

- розрахунок об’ємів  виробництва за конкретний період, в тому числі по процесам;

- накопичення і розподіл  витрат;

- підготовка звіту про  собівартість продукції;

- ведення калькуляційних  рахунків, журналів, книг і інших  облікових регістрів, які формують структуру обліку і його зв'язок з системою калькулювання [27].

Слід відмітити, що при  калькулюванні видів робіт за періодами року можливий не тільки оперативний контроль за витратами, а й визначення до кінця збору врожаю собівартості продукції з високою точністю. Так як на рівні виробничих підрозділів об’єктами обліку витрат є окремі етапи технологічних процесів підрозділу, а об’єктами калькулювання – види робіт та види продукції.

У цілому ж по підприємству об’єктами обліку витрат є конкретні  технологічні процеси, види робіт, види та групи сільськогосподарських культур, а об’єктами калькулювання – види незавершеного виробництва, робіт та послуг [44].

До визначеного моменту  витрати на вирощування культур  є загальними, а потім поділяються за процесами, формуючі витрати, що відносяться до конкретних видів побічної продукції. При цьому не порушується індивідуальність витрат для даного поля в конкретному сільськогосподарському сезоні [11].

Контроль за витратами  в ДП «Дружба» здійснюється по періодам сільськогосподарських робіт. Слід відмітити, що при такому контролі результати роботи на вирощуванні кожної культури можна лише три рази, а під час догляду за культурами по окремих із них (цукрові буряки) контроль можна здійснювати один раз на 4-5 і навіть 6 місяців, що явно недостатньо.

Для усунення даного недоліку, на ДП «Дружба» управлінський облік витрат ведуть в розрізі внутрішньгосподарських підрозділів (бригад) за технологічними процесами щомісяця за статтями і елементами витрат, а зведений облік витрат – зростаючим підсумком за підрозділами. Для оперативного управління витратами ведуть додатково облік відхилень фактичних витрат від планових (їх нормативів).

При використанні даної  системи обліку та контролю витрати  в центральній бухгалтерії підприємства на підприємстві ведеться сигнальна документація, яка облік відхилень витрат від нормативних величин (лімітів витрат) за видами робіт, циклами (переділами) виробництва, видами та групами сільськогосподарських культур, місцями виникнення, центрами відповідальності, причинами та винуватцями відхилень.

Слід відмітити, що така побудова обліку витрати забезпечує зі ставність облікових та планових показників. Та це призводить до значного збільшення кількості об’єктів обліку витрат, але в той же час дає можливість оперативного контролювати відхилення фактичних витрат від технологічних норм, приймати управлінські рішення не після здійснення виробничих процесів, а в процесі їх здійснення, аналізувати діяльність виробничих підрозділів і в цілому роботу підприємства за більш короткі проміжки звітного виробничого року. Також цей підхід дає можливість контролювати хід виконання польових робіт та структуру витрат за видами робіт (процесами), проводити вирахування витрат на побічну продукцію після визначеного процесу [47].

Таким чином, зміст методу полягає в тому, що прямі і накладні витрати враховуються по калькуляційним статтям витрат на весь об’єм готової продукції. Середня собівартість 1 ц. зерна визначається діленням суми всіх витрат за звітний період на кількість вирощеної продукції (кількість ц.).

Витрати допоміжних виробництв і управлінські витрати на ДП «Дружба» формуються по комплексним калькуляційним статтям витрат. Якщо незавершене виробництво на кінець періоду відсутнє, то загальна величина виробничих витрат є собівартістю, якщо ж ні, то здійснюється розподіл витрат на готову продукцію і незавершене виробництво.

 

3.  Використання нормативного методу на ДП «Дружба»

 

Нормативний метод припускає  роздільний облік фактичних витрат, що відповідають нормам і відхиляються від норм. Відхиленнями вважаються перевитрата чи економія, що виявляються порівнянням фактичних витрат з нормативними, усякого роду доплати, викликані організаційно-технічними неполадками, а також відступу від кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління.

При визначенні нормативних  втрат виникає питання встановлення вимог до нормативів: повинні вони відображати результати діяльності в ідеальних умовах чи бути легко досяжними? Відповідно до цього розрізняють три типи нормативів:

• базисні нормативи;
• ідеальні нормативи;
• реально досяжні нормативи.

Базисними нормативними втратами вважаються постійні нормативи, які  залишаються незмінними тривалий час. Головна перевага їх полягає в  тому, що вони забезпечують стабільну  базу для порівняння фактичних витрат протягом декількох періодів з одними і тими ж нормативами. Внаслідок  цього можуть бути встановлені тенденції  ефективності за весь час аналізу. Однак, коли змінюються методи виробництва, ціни або інші релевантні фактори, то такі нормативи перестають відображати  поточні цільові витрати й  стають некорисними. З цієї причини  базисні нормативні витрати застосовуються рідко.

Ідеальні нормативи відображають діяльність в ідеальних умовах. Ідеальні нормативні витрати — це мінімальні втрати, можливі в умовах максимально  ефективної діяльності. Такі нормативи  являють собою швидше цілі, на які  потрібно орієнтуватися, а не результати, яких необхідно добиватися у виробництві  у нинішній час.

Реально досяжні нормативи  відображають витрати, які будуть понесені в умовах ефективної діяльності. Досягти  їх важко, але можливо. Такі нормативи  легше виконати, ніж ідеальні, тому що при їх встановленні допустимі  відхилення визначаються з урахуванням  зіпсованості ресурсів, поломок устаткування, простоїв тощо. Незважаючи на те, що таких  нормативів, хоч і важко, але все  ж можливо досягти, якраз вони є найкращим варіантом, з яким доцільно порівнювати фактичні витрати [16].

Обчислення фактичних  витрат (собівартості) як сукупності нормативу  і відхилення особливо доцільно в  умовах серійного і масового виробництва, але й у масштабах дрібносерійного  й одиничного випуску продукції  комп'ютеризація робить нормативний метод обліку настільки ж прийнятним і ефективним.

На ДП «Дружба» присутні елементи нормативного методу, так званим встановленням планів на майбутній рік. Проведемо аналіз використання виробничої площі (таблиця 2.4).

 

Таблиця 2.6 – Аналіз використання виробничої площі ДП «Дружба» за 2011 рік

Показники	За планом	Фактично	Відхилення
1. Обсяг продукції, тис. грн.	25300	25850	550
2. Виробнича площа – усього, м2	30000	30500	500
У тому числі виробнича площа ріллі, м2	26200	28700	2500
3. Випуск прод. на м2 виробн. площі, грн.	1,19	1,18	-0,01
У тому числі випуск продукції на 1 м2 виробничої площі ріллі, грн.	1,04	1,11	0,07

 

Випуск продукції на 1 м² виробничої площі цехів збільшився на 0,07 грн., в тому числі за рахунок:

– Збільшення обсягу продукції на 550 тис. грн.:

  28700/25300 – 26200/25300 = 0,09.

– Збільшення виробничої площі цехів  на 2500 м²:

  28700/25850 – 28700/25300 = – 0,02

Перевірка відхилень: +0,07 = 0,09 – 0,02 = + 0,07

+0,07= + 0,07

 

За аналізований період відбулось збільшення обсягу випуску продукції на 550 тис. грн., тобто на 2,17 %. Загальна виробнича площа збільшилась на 500 м², площа виробничих цехів зросла на 9,54 %. При цьому варто акцентувати увагу на тому, що виробнича площа цехів збільшилася на 2500 м², тобто на 9, 54 %. Випуск продукції на 1 м² загальної виробничої площі скоротився з 1,19 до 1,18 грн/ м², тобто на на 0, 01 грн/ м². Аналіз випуску продукції на 1 м² виробничої площі цехів показує зростання на 0,07 грн./м², у тому числі за рахунок збільшення обсягу продукції на 550 тис. грн. випуск було збільшено до 0,09 грн./м²; за рахунок збільшення виробничої площі цехів на 2500 м² – випуск знизився на 0,02 грн./м².