Калькулювання собівартості в системі стандарт-кост

Доцільно використовувати визначення, запропоноване Н.В. Мазуркевич та С.В. Бойко, які вважають, що калькулювання – це обчислення в грошовому вимірнику результатів будь-якого господарського процесу (рис. 1.2).

 

Стадії процесу

відтворення

 

Об’єкти, що

потребують  оцінки 

 

Результат

калькулювання

Капітальні  інвестиції

Необоротні активи

Первісна вартість

Постачання

Виробництво

Збут

Запаси

Готова продукція (роботи, послуги)

Оборотні і необоротні активи

Первісна вартість

Собівартість виробництва

Собівартість реалізації, ціна, фінансовий результат

Рисунок 1.2 – Калькулювання на різних стадіях процесу відтворення

 

Так, на сучасному етапі  калькулювання має особливе значення в кожному процесі господарської  діяльності підприємства. В нормального  функціонування підприємства потрібно обрати найбільш оптимальний варіант  придбання певного виду активу. В  процесі реалізації калькулювання  повинно забезпечити достовірною  інформацією управлінський персонал щодо собівартості та ціни активу, що реалізовується [48].

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна 
поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї 
випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по 
кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, 
виконаної роботи або наданої послуги (рис. 1.3) [36].

 

1. Розрахунок собівартості всієї випущеної продукції в цілому

2. Розрахунок  фактичної собівартості по кожному  виду

3. Розрахунок  собівартості одиниці продукції

Рисунок 1.3 - Етапи калькулювання

 

Калькулювання має важливе  значення для визначення ціни і здійснення контролю в процесі виробництва, особливо в період, коли підприємства страждають від посиленого тиску  затрат в умовах жорсткої конкуренції. Можливості політики встановлення потрібних  цін на ринках збуту, як і політики цін, що пропонуються на ринках закупок, базуються на результатах калькуляційних розрахунків. На ряду з вище зазначеним з приводу цін калькулювання  має також вагоме значення для  проведення порівняльних розрахунків  та оцінки виробничих результатів.

Серед порівняльних розрахунків, які базуються на основі результатів  калькулювання, особливо важливі наступні [23]:

- порівняння планових  і фактичних затрат;

- внутрішні порівняння  даних за різні періоди;

- порівняння з конкурентами;

- порівняння методів, що застосовуються.

В залежності від часу проведення калькулювання розрізняють:

- попередня калькуляція;

- проміжна;

- калькуляція фактичних затрат [48].

Калькулювання собівартості продукції є одним із напрямів бухгалтерської діяльності. Це обумовлено такими факторами:

- різноманітність витрат та методів калькулювання, що потребує 
спеціальних знань:

- чисельність місць виникнення витрат;

- самостійність підприємства, щодо обліку витрат та застосуванням методів калькулювання собівартості [13,70].

Детальна характеристика видів собівартості наведена в додатку Б [40].

Принципи собівартості сьогодні визначають за таких умов:

- вони є об'єктивні, оскільки оцінка в усіх видах базується на 
документах, і, що найголовніше, за предмет оцінки взято дійсно скільки було витрачено чи за що повинно бути сплачено відповідну суму грошей;

- випливають з принципу подвійності, тому що факти господарського життя реєструються в обліку в тій оцінці, в якій вони реально відбувалися.

- продукція (майно) оприбутковується за тією ціною, за якою її було дійсно виготовлено (придбано);

- реально відображаються фінансові результати, так як на них 
впливають наслідки зміни цін (переоцінки) [14].

Отже, собівартості належить велика роль у контролі за мірою  праці і мірою споживання, за витратами  виробництва на кожному підприємстві. Вона є основою для організації  виробничо-господарської діяльності підприємства на принципах господарського розрахунку. В собівартості відображаються всі процеси, пов'язані з виробництвом продукції, а саме: рівень продуктивності праці і організації виробництва; ступінь використання основних та оборотних  засобів, тощо. Узагальнюючим показником рівня собівартості продукції є  показник затрат на 1 грн. товарної продукції.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати»  для звітності визначають виробничу  собівартість, яка включає прямі  матеріальні витрати, прямі витрати  на оплату праці, інші прямі витрати  та загальновиробничі витрати. При цьому загальновиробничі витрати розподіляються на змінні і постійні. Змінні відносяться безпосередньо на собівартість окремих видів продукції, а постійні розподіляються відповідно до прийнятої бази розподілу при нормальній потужності [35].

Слід також відмітити, що не включаються до виробничої собівартості продукції витрати, пов'язані з  операційною діяльністю (адміністративні  витрати, витрати на збут та інші операційні витрати).

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості, нерозподілених постійних  загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Наднормативні витрати  можуть виникнути при застосуванні методу нормативних затрат. Крім того, в колективному договорі підприємство може установлювати підвищені розміри  надбавок та доплат, але якщо такі виплати  перевищують розміри, установлені  КЗпП чи Генеральною угодою, різниця також відноситься до наднормативних виробничих витрат. Крім того, до наднормативних виробничих витрат відносять інші заохочувальні та компенсаційні виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми [25].

 

3.  Характеристика системи обліку стандарт-кост

 

В сучасних умовах господарювання процес прийняття управлінських рішень основується на інформації про витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Одним із ефективних інструментів у управлінні витратами компанії є система обліку «стандарт-кост», в основі якої лежить принцип обліку та контролю витрат в межах установлених норм та нормативі та відхилення від них.

Американський економіст  А.Г. Черч в 1901 році у своїй роботі «Адекватний розподіл виробничих витрат» розділив умовно-постійні (або накладні) витрати, пов'язані з виробництвом, на накладні витрати на робочу силу й загально організаційні витрати. З цього часу в наукових колах велася дискусія про те, у якій пропорції варто включати в собівартість умовно-постійні витрати.

З еволюцією теорії управління витратами став очевидним той  факт, що для підприємства важлива  не стільки собівартість продукції, точне визначення якої і дотепер  не має однозначного вирішення, скільки  запобігання невиправданим витратам, яких можна було б уникнути. Вирішенням цього завдання стала поява на початку XX ст. У 1912 р. Ч. Гаррісон опублікував концепцію обліку, що одержала назву «стандарт-кост», яка спочатку мала різні назви, зокрема «кошторисна собівартість», «нормативна собівартість» та інші. Ця система формувалась як основний інструмент управління і реалізувала себе на практиці, на підприємствах різного профілю і розмірів як управлінська, а не облікова система.

Система «стандарт-кост»  за Ч. Гаррісоном, трансформувалася у два положення:

- витрати повинні бути  зіставлені зі стандартами;

- виявлені відхилення  мають бути розмежовані по  причинами.

Розроблена облікова система  «стандарт-кост» на підставі відхилень  від норм (стандартів) давала змогу  не тільки фіксувати минулі події, а  й визначати орієнтири на майбутнє, щоб приймати оперативні управлінські рішення. Отже, Г. Емерсон і Ч. Гаррісон заклали основу управлінського обліку як однієї зі складових бухгалтерського. (3)

Основною метою системи  було визначення ефективності роботи підприємства за рахунок порівняння фактичних витрат з нормативними. Ця система була першою, у якій першочерговим  завданням був контроль і регулювання  витрат, а не тільки їх облік.

У 1933 р. у СРСР було опубліковано переклад книги Ч. Гаррісона «Стандарт-кост», а роком пізніше і книги іншого американського економіста Т. Дауні «Стандарт-кост у системному обліку», де розглядався спрощений варіант цієї системи, викладалися методи і техніка бухгалтерських проводок у стабільній оцінці з подальшим коригуванням їх для приведення результатів обліку до фактичного рівня. Діючий у той час Інститут техніки управління зробив детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного використання системи «стандарт-кост» у СРСР.

У 1934 р. під керівництвом професора М.Х. Жебрака було проведено дослідження можливостей практичного застосування  системи «стандарт-кост» шляхом узагальнення практики ведення обліку на передових підприємствах різних галузей машинобудування з одночасним вивченням американського досвіду застосування цієї системи. Національні особливості СРСР і централізованої економіки дещо розрізнили ці два методи. Система «стандарт-кост» була представлена у формі нормативного обліку витрат, що забезпечує поточні виявлення відхилень від встановлених норм.

Починаючи з 1932 року принцип  організації обліку за нормами «стандарт-кост» поступово почали впроваджувати і в сільськогосподарських підприємствах України. У 1981 р. для них був рекомендований випробуваний у промисловості прогресивний нормативний метод обліку витрат, що масово застосовувався в розвинених країнах (3).

На базі системи «стандарт-кост»  Дж.А. Хіггінсом у 1952 р. у праці «Облік за центрами відповідальності» було сформовано концепцію центрів відповідальності, призначену для визначення та обліку відповідальності певних керівних осіб за фінансові результати їх діяльності. (31)

Стандарт-кост – це система оперативного керування ходом процесу виробництва та рівнем виробничих витрат, заснована на постійному контролі значень відхилень фактичних показників від нормативних, аналізі причин виникнення цих відхилень і тенденцій їхньої зміни в часі, використання управлінських впливів для мінімізації відхилень або здійсненні коректування норм.

З часом свого виникнення система обліку «стандарт-кост»  успішно розвивалася і зараз  широко використовується багатьма провідними фірмами країн з розвиненою ринковою економікою.

Термін «стандарт-кост»  складається з двох слів (рис.1.4). Таким чином «стандарт-кост» в повному розумінні слова означає стандартні вартості витрат. Ця система спрямована насамперед на контроль за використанням прямих витрат виробництва, а суміжні калькуляції - для контролю накладних витрат.

 «Стандарт-кост»

«стандарт»

«кост»

кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для випуску  одиниці продукції, або заздалегідь  обчислені витрати на виробництво  одиниці продукції або надання  послуг.

грошове вираження виробничих витрат, що припадають на одиницю продукції.

Рисунок 1.4 – Значення терміну «стандарт-кост»

 

Система «стандарт-кост»  задовольняє запити підприємця і  служить потужним інструментом для  контролю виробничих витрат. На основі встановлених стандартів можна заздалегідь  визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці  виробу для визначення цін, а також  скласти звіт про очікувані доходи майбутнього року. При цій системі  інформація про наявні відхилення використовується керівництвом для прийняття ним  оперативних управлінських рішень. В основі системи «стандарт-кост» лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

• основні матеріали;
• оплата праці основних виробничих робітників;
• виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання тощо);
• комерційні витрати (витрати по збуту, реалізації продукції).

Попередньо обчислені  стандартів розглядаються як твердо встановлені ставки, для того, щоб  привести фактичні витрати у відповідність  зі стандартами, шляхом вмілого керівництва  підприємством. При виникненні відхилень  стандартні стандарти не змінюють, вони залишаються відносно постійними на весь встановлений період, за винятком серйозних змін, що викликаються новими економічними умовами, значним підвищенням  або зниженням вартості матеріалів , робочої сили або зміною умов і  методів виробництва. Відхилення між  дійсними і передбачуваними витратами, що виникають в кожному звітному періоді, протягом року накопичуються  на окремих рахунках відхилень і  повністю списуються не на витрати  виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства.