Калькулювання собівартості в системі стандарт-кост

Система обліку «стандарт-кост»  може бути представлена ​​за допомогою схеми зображеної на рисунку 1.5.

Калькуляція, розрахована  за допомогою стандартних норм, є  основною оперативного управління виробництвом та витратами. Виявляються в поточному  порядку відхилення від встановлених стандартних норм витрат піддаються аналізу для з'ясування причин їх виникнення. Це дозволяє адміністрації  оперативно усувати неполадки у  виробництві, вживати заходів для  їх запобігання у майбутньому.

 

Виручка від продажу продукції

Стандартна собівартість продукції

Валовий прибуток

Відхилення від стандартів

Фактична прибуток

Рисунок 1.5 – Система обліку «стандарт-кост»

 

Слід зазначити, що система  «стандарт-кост» у закордонній  практиці не регламентована нормативними актами, в зв'язку з чим не має  єдиної методики встановлення стандартів та ведення облікових регістрів. Існує три види стандартів: базисні, теоретичні та поточні. Базисні стандарти - це довгострокові стандарти (2-5 років), що дозволяють удосконалювати ціноутворення та використання ресурсів. Теоретичні стандарти - це ідеальні стандарти, які можуть служити орієнтиром при виконанні встановлених норм. Поточні стандарти - це стандарти, які використовуються при виготовленні продукції в звітному періоді та відповідають умовам діяльності.

В результаті цього навіть усередині однієї компанії діють  різні стандарти: базисні, поточні, ідеальні, прогнозні, досяжні і полегшені. При встановленні стандартів широко використовуються фізичні (кількісні) стандарти, що дозволяють виміряти в  натуральному вираженні витрата  матеріалу, кількість робочої сили і обсяг послуг, необхідних для  виробництва даного виробу. Ці фізичні  стандарти потім множать на коефіцієнти  в грошовому обчисленні і отримують  стандартні вартісні норми.

У зв'язку з тим, що накладні витрати охоплюють безліч окремих  статей, частина яких важко або  недоцільно вимірювати точно, стандарти  накладних витрат даються в грошовій оцінці без вказівки кількісних норм. Виняток становлять найважливіші складові частини накладних витрат (наприклад, невиробнича заробітна плата), за якими в деяких випадках можуть встановлюватися кількісні стандарти.

В умовах ринкової економіки  ціни на матеріали схильні безперервним коливань залежно від попиту і  пропозицій. Тому стандарти на матеріали  встановлюються здебільшого, або виходячи з рівня цін, які діють в  момент розробки стандартів, або виходячи з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм. Відповідно стандарти ставок заробітної плати за операціями технологічного процесу часто є середніми  розцінками.

Стандарти витрат матеріалів і виробничої заробітної плата встановлюються зазвичай в розрахунку на один виріб. Для контролю за накладними витратами  розробляються кошторисні ставки за певний період, виходячи з наміченого обсягу продукції. Кошторис накладних  витрат носять постійний характер. Однак при коливаннях обсягу виробництва  для контролю за накладними витратами  створюються змінні стандарти і  кошторис.

В основі встановлення ковзних  кошторисів накладних витрат лежить класифікація витрат в залежності від  величини обсягу випуску на постійні, змінні і на півзмінні. Останні, в  свою чергу розбиваються на їхні постійні та змінні складові елементи В результаті кошторисна ставка (норма) накладних  витрат визначається як сума змінної  їх частини за заздалегідь встановленим нормам на одиницю об'єму випуску  і постійних витрат.

Для обчислення стандартної  собівартості продукції нормативні витрати на матеріали, робочу силу і  накладні витрати підсумовуються. Виниклі ж відхилення визначають наступним чином (таблиця 1.3).

При необхідності (наприклад, при відображенні відхилень з  підрозділом по причинам) кожен з  цих рахунків може бути розчленований  на більш дрібні аналітичні рахунки. Головне в «стандарт-кост» - контроль над найбільш точним виявленням відхилень  від встановлених стандартів витрат, що сприяє вдосконаленню і самих стандартів витрат. При відсутності ж такого контролю застосування «стандарт-кост» буде мати умовний характер і не дасть належного ефекту.

 

Таблиця 1.3 —  Розрахунок відхилень від стандартів витрат у системі «стандарт-кост»

№ з/п	Вид відхилень	Розрахунок відхилень
На матеріали
1	За ціною використаних матеріалів	(Стандартна ціна одиниці матеріалу  - фактична ціна) ∙ кількість придбаних  матеріалів
2	За кількістю використаних матеріалів	(Стандартна кількість матеріалу  на фактичний випуск продукції  - фактичні затрати матеріалу)  ∙ нормативна ціна матеріалу
3	Загальне відхилення витрат матеріалів	(Стандартна затрати на одиницю  матеріалу - фактичні витрати  на одиницю матеріалу) ∙ фактичну  кількість невикористаних матеріалів  на виробництво продукції
На робочу силу
1	За ставкою заробітної плати	(Стандартна погодинна ставка  заробітної плати - фактична погодинна  ставка заробітної плати) ∙  фактично відпрацьований час
2	За виробітком робочої сили	(Стандарт часу на фактичний  випуск продукції - фактично відпрацьований  час) ∙ норматив погодинної  ставки заробітної плати
3	Загальне відхилення за трудовими  витратами	(Стандарт витрати робочої сили  на одиницю продукції - фактичні  витрати робочої сили на одиницю  продукції) ∙ фактичний об’єм  випущеної продукції
На накладні витрати
1	За постійними накладними затратами	(Планова ставка постійних накладних  затрат на одиницю продукції  - фактична ставка постійних накладних  затрат на одиницю продукції)  ∙ фактичний об’єм випущеної  продукції
2	За перемінними накладними затратами	(Планова ставка перемінних накладних  затрат на одиницю продукції  - фактична ставка перемінних  накладних затрат на одиницю  продукції) ∙ фактичний об’єм  випущеної продукції
На валовий прибуток
1	За ціною реалізації	(Стандартна ціна одиниці продукції  - фактична ціна) ∙ фактичний об’єм  реалізації
2	За об’ємом реалізації	(Об’єм планової реалізації - об’єм  фактичної реалізації) ∙ стандартний  прибуток на одиницю продукції
3	Загальне відхилення за валовим прибутком	Загальний стандартний прибуток - загальний  фактичний прибуток

 

Попередньо обчислені  норми розглядаються як твердо встановлені  ставки для того, щоб привести фактичні витрати у відповідність зі стандартами  шляхом умілого керівництва підприємством. При виникненні відхилень стандартні норми не змінюють, а вони залишаються  відносно постійними на весь установлений період за винятком серйозних змін, викликаних новими економічними умовами, значним підвищенням чи зниженням  вартості матеріалів, робочої сили або зміною умов і методів виробництва. Відхилення між реальними й передбачуваними  витратами, що виникають у кожному  звітному періоді, протягом року накопичуються  на окремих рахунках відхилень і  повністю списуються не на витрати  виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства.

Калькуляція, розрахована  за допомогою стандартних норм, є  основою оперативного керування  виробництвом і витратами. Відхилення, що виявляються в поточному періоді, від установлених стандартних норм піддаються аналізу для з'ясування причин їхнього виникнення.

Розроблені стандарти розглядаються як обов'язкові стандарти для того, щоб привести фактичні витрати у відповідність із нормами шляхом виконання тих або інших управлінських впливів. Ці норми незмінні протягом усього встановленого періоду. Виключення робляться тільки для серйозних відхилень, викликаних об'єктивними причинами – ростом цін у постачальників, коливаннями рівня оплати праці, змінами самих умов виробництва або використовуваних технологічних процесів [18].

Таким чином, метод «Стандарт-кост» є одним із інструментів управління, що дозволяє здійснювати поточне регулювання за спожитими ресурсами, знижувати неефективне їх використання та проводити постійний аналіз з метою підвищення ефективності діяльності в подальшому процесі діяльності. Отже, нормативні та ненормативні методи обліку виробничих витрат є альтернативними методами, що відображають підходи керівництва до контролю та регулювання виробничої діяльності підприємства.

 

 

^{РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ} 

 

1. Організаційно-економічна характеристика ДП «Дружба»

 

^{Державне  підприємство «Дружба» створене відповідно до чинного законодавства  України. Підприємство засноване на лержавній  власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України  і є йому підзвітне.}

^{В с. Березоточа у 30-х роках було засноване господарство, яке розташувалось  на лівобережжі р. Сули, до 50-х років  мало назву Колгосп  ім. Ворошилова. 1957 р. на загальних зборах членів колгоспу було перейменовано на «Заповіт Ілліча». 6.07.1958 р. об’єдналось із колгоспом ім. Леніна с. Вовчик. 1965 р. розділили на два колгоспи ім. Леніна і «Дружба». 1983 р. – перетворення колгоспу «Дружба» в радгосп «Дружба». 26.09.2002 р. в держспецгосподарство «Дружба», а 14.12.2007 р. господарство перейменоване в державне підприємство «Дружба». Центр господарства знаходиться в с. Березотача Лубенського району Полтавської області. Підприємство створене з метою одержання прибутку.}

^{Предметом діяльності Підприємства є сукупність виробничих, господарських, комерційних, торгово-посередницьких, постачальниціко-збутових, фінансових і соціальних функцій, робіт і  послуг, які виконуються  в інтересах самих  виробників та споживачів прдукції.}

^{Основні види діяльності: вирощування  зернових та технічних  культур, розведення великої рогатої  худоби, розведення свиней, функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту, роздрібна торгівля.}

^{Головними цілями підприємства є збільшення обсягів  виробництва продукції, лікарських культур, зернових, більш швидкого розвитку тваринництва. Не допускати збитків  по жодній галузі виробництва, одержати заплановану  продукцію з обов’язковим зниженням затрат минулого року.}

Умови для вирощування зернових, технічних та інших культур, що вирощуються на території даного підприємства є сприятливими. Підприємство має організаційно-виробничу структуру, яка сприяє ефективному управлінню виробничо-господарською діяльністю, оперативному управлінню та контролю в структурних підрозділах.

Як відомо, основним засобом  виробництва в сільському господарстві є земля. Як засіб виробництва  земля незамінна, бо без неї не може здійснюватись виробничий процес на підприємстві. Земля має суттєві  особливості збереження й використання в процесі сільськогосподарського виробництва з огляду на конкретні  природні та метеорологічні умови. Вона є природним чинником і належить до основних засобів сільського господарства, на які не нараховують  знос та амортизацію, але фінансують заходи щодо підвищення її родючості. Від розмірів загальної  земельної площі, структури сільськогосподарських  угідь багато в чому залежить можливість ведення сільськогосподарського виробництва  та розвиток окремих галузей. ^{Проаналізуємо землекористування ДП «Дружба», яке наведено у таблиці 2.1.}

 

^{Таблиця 2.1 –} Аналіз землекористування

 

Землекори-стування	2001р		2011р		Зміна (+;-)
	Площа с/г угідь, га	у % до підсумку	Площа с/г угідь, га	у % до підсумку	Площа с/г угідь, га	Питома вага
Рілля	2387	78,4	2387	73,3	-	-5,1
Всього	3043	100	3255	100	212	-

 

Провівши аналіз землекористування  ми бачимо, що загальна площа сільськогосподарських  угідь збільшилась в порівнянні з минулим роком на 212 га, а площа  ріллі лишилась не змінною.

Для характеристики підприємства є важливим аналіз його виробництва. Він наведений у Таблицях 2.2 та 2.3.

Таблиця 2.2 – Аналіз виробництва  продукції рослинництва

№	Продукція	2009р		2010р		2011р		Зміна (+;-)
		Виробництво прод., ц	у % до підсумку	Виробництво прод., ц	у % до підсумку	Виробництво прод., ц	у % до підсумку	Виробництво прод., ц	Питомої ваги
1	Пшениця оз.	11772	28,6	14472	25,4	14233	19,1	-239	-6,3
2	Жито	-	-	1369	2,4	2589	3,5	1220	1,1
3	Кукурудза	848	2,1	2200	3,9	4716	6,3	2516	2,4
4	Соняшник	2853	6,9	5573	9,8	4852	6,5	-721	-3,3
5	Силос	18128	44,0	27558	48,3	27366	36,7	-192	-11,6
	Всього	41162	100	57033	100	74581	100	17548	-

 

Виходячи з даних таблиці 2.2 чітко розуміємо, що виробництво  продукції рослинництва в порівнянні з 2010 роком збільшилось на 17548 ц, що є дуже позитивним для підприємства. Протягом 2010-2011 рр. було збільшено площу  посівів та посажено нові культури, такі як жито та інші. Найбільшу питому вагу у виробництві продукції  займає силос – 36,7%, але в порівнянні з минулим роком його виробництво  зменшилось на 192 ц. Виробництво пшениці  озимої становить 14233 ц, що на 239 ц менше  за попередній рік.