Національна економіка як національно специфічна форма організації економічної діяльності. Суть, ознаки і цілі національної економіки.

 

 

 

 

 

 

19. Державне регулювання національної  економіки: сутність, функції, методи, моделі

У перекладі  з латинської регулювання  означає «підпорядкованість певному порядку»

Державне регулювання економіки  – це система практичних заходів держави, спрямованих ана скерування поведінки суб’єктів господарювання  в напрямі, що відповідає цілям національного розвитку

Тобто державне регулювання економіки є, по-перше, інструментом економічноїполітики, а, по-друге, функцією державного управління економікою.

Практика  довела, що українському суспільству  необхідна держава з сильними регулюючими функціями. Це обумовлюється  такими обставинами:

По-перше, держава пов'язувала общини, виконувала функції управління, розпорядження  масністю, політичного, духовного контролю тощо. За таких умов суспільство  було повністю підпорядковане державі.

По-друге, православна християнська релігія, а згодом і комуністична ідеологія, виховували населення в дусі колективізму (соборності). Надії на краще майбутнє завжди пов'язувалися з діяльністю держави.

По-третє, сучасна економіка України - це індустріальна  економіка з надмірно високим рівнем концентрації виробництва і обтяженою галузевою структурою.

По-четверте, наша економіка знаходиться в  стані переходу від однієї якості до іншої, а такі переходи не жуть здійснюватися  самі по собі.

По-п'яте, в українській економіці ще не сформовані у повній мірі адекватні  ринкові господарські структур здатні замінити роль держави як організатора нормального відтворювального процесу  не тільки в масштабах націонльної  економіки, але і окремих галузей, і, навіть, підприємств.

По-шосте, за відсутності чіткої специфікації прав власності у країні протистояти  небезпеці становлення «дикого  ринку» і криміналізації економічних  відносин може тільки держава.

По-сьоме, у «каламутному» процесі трансформації  виникають і можуть загостритися суперечності (конфлії ти) між бізнесом і населенням, ефективністю і справедливістю. Саме держава має забезпечити  гармонізацію поточни інтересів  бізнесу і населення заради досягнення довготермінового успіху суспільства  в цілому.

 

основні функції держави.

1. Розробка  і затвердження правової основи  функціонування економіки. Забезпечення  законодавчої основи - це, по суті, встановлення "правил гри" або  юридичних принципів економічного  спц життя, яких зобов'язані  дотримуватися у своїх діях  усі економічні агенти - виробники,  споживачі, сама держава

2. Захист і підтримка конкуренції.

Серйозною небезпекою для конкуренції є  монополія, встановлення панування  які веде до зростання цін, породжує невідповідність попиту і пропозиції, зростання надприбутків.

Важливу роль в захисті конкуренції відіграє антимонопольне регулювання - комплекс законодавчих, адміністративних. економічних  заходів, які б перешкоджали монополізації  та торгівлі окремими суб'єктам. Антимонопольна політика є важливим інструментом поліпшення недосконалої ринкової системи.

3. Проведення політики макроекономічної стабілізації. Ця функція є центральною. Вона здійснюється переважно в грошово-фінансовій сфері, через яку держава веде боротьбу з інфляцією, прагне впливати на економічні цикл і стан безробіття. У світовій практиці стабільним вважається став економіки, коли рівень безробіття складає білі 4 %, темпи інфляції - 2 - 5 %, дефіцит держбюджету - 5 - 6 % ВНП, досягнуте позитивне сальдо платіжного балансу позитивні темпи економічного зростання, коливання валютних курсів не перевищує 2-3 %.

4. Вплив на розподіл і розміщення ресурсів з метою підвищення їх ефективності (алокаційна функція). Сюди ж відноситься галузева політика держави, політика вибору децентралізованих, ринкових і централізовалих регуляторів. Держава може використовувати такі інструменти як податки, субсидії, безпосереднє регулювання, право ві норми і тощо.

5. Здійснює програму розподілу і перерозподілу доходів населення з метою послаблення або усунення негативних наслідків ринку, ліквідації надмірних відмінностей в рівнях доходів різних категорій населення, сприяннісоціальній переорієнтації економіки, розвитку культури, відновлення економічної рівноваги та ін.

Як  бачимо, перші дві функції спрямовані на підтримку функціонування економіки, а останні - на посилення і модифікацію дії ринкових відносин.

 

трансформаційної  економіки основними функціями  держави

по-перше, розробка і прийняття нормативно-правової бази, регулюючої діяльність суб'єктів  ринку. Вона має визначати поведінку  не тільки індивідуальних суб'єктів, але  й таких найважливіших інститутів, як банки, фінансо-ін компанії, інвестиційні фонди, біржі, трастн, фінансово-промислові групи тощо.

по-друге, формування багатоукладної, змішаної економіки. Держава завдяки приватизації повинна не і ільки здійснювати  зміну форм власності, але й надавати матеріальну підтримку малому бізнесу, проводити санацію великих підприємств, сприяти формуванню фінанесво-промислових груп і створенню на їх базі транснаціональних корпорацій.

по-третє, створення умов для запуску реального  механізму ринкової конкуренції. Найважливішою  передумовою виникнення та фуикціонування цього механізму є приватизація, котра веде до масового створення  реальних суб'єктів ринку, що орієнтуються не на план, а на ринковий попит і  боротьбу за гроші споживачів.Разом  з цим, дер¬жава має обмежити апетити  монополістів, які прагнуть встановити свою владу над ринком і отримати монопольний надприбуток шляхом простого завищення цін на продукцію, а також регулювати ціни і тарифи природних монополій.

по-четверте, формування ринкової інфраструктури та забезпечення її ефективного функціонування

по-п'яте, формування оновленого багатогалузевого народногосподарського комплексу  і забезпечення його збалансованого розвитку;

по-шосте, формування відкритої економіки, інтеграції до світового господарства та забезпечення високої конкугняптепроможності та економічної безпеки,

по-сьоме, оскільки у перехідний період значно погіршуються показники соціального  розвитку, то однією з найважливіших  стає функція соціального захисту  населення. Держава має підтримувати у важкий трансформаційний  найменш  забезпечені верстви населення  і допомогти людям адаптуватися до нових умов.

Реалізація  вказаних функцій та ефективність державного регулювання обумовлюється у значній мірі правильністю добору методів регулювання.

Методи - це способи впливу держави на економіку з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Залежно від засобів впливу методи державного регулювання економіки поділяють  на адміністративні, економічні, інституційні.

Адміністгпгтивнї методи - це сукупність адміністративних важелів, дія яких спрямована на створення і забезпечення правової інфраструктури з метою створення для приватного сектора найсприятливіших умов. Вони мають забезпечувати стабільність юридичної обстановки для ділового життя, захищати конкуренцію, гарантувати права власності і свободу прийняття економічних рішень. Адміністративні методи - де заходи дозволу, заборони, примусу.

Ступінь використання адміністративних методів  може бути різною в залежності від  сфери їх застосування. Найактивніше вони використовуються для контролю держави над монопольними ринками; розробки стандартів, необхідних для  здійснення усіх видів виробничої діяльності, контролю за їх виконанням; забезпечення екологічної безпеки виробництва; визначення і підтримки нормальною рівня життя населення; захисту  національних інтересів у сфері  міжнародаих економічних відносин.

Економічні методи - це заходи державного впливу, спрямовані на створення таких умов, які б сприяли розвитку ринкових процесів у необхідному для суспільства напрямі: це заходи впливу на сукупний попит і сукупну пропозицію, на ступінь централізації капіталу, на структурні та соціальні аспекти економіки. До цих заходів відносятьфінансову (фіскальну і бюджетну), грошово-кредитну (монетарну), амортизаційну та інші напрямки державної екої мінної політики.

Розмежування  адміністративних і економічних  методів державного регулювання  в певній мірі с умов: Будь-який економічний  регулятор має в собі елементи адміністрування. Він приводиться  в дію через адміністра рішення  і знаходиться під контролем  відповідного державного органу. З  іншого боку, в адміністративних регуля є момент економічного, хоча б тому, що їх дія опосередковано впливає  на поведінку учасників економічних вид. Наприклад, якщо держава встановлює контроль над цінами на ресурси, то вона змінює режим діяльності виробні змушує їх переглядати виробничі програми, використовувати нові джерела фінансування інвестицій та ін.

Не  дивлячись на певну схожість, адміністративні  і економічні методи все ж таки є протилежними. Адміністративні регулятори суттєво обмежують свободу вибору, спираються на підпорядкування економічних інтересів суб'єктів іншим. Економічні методи засновані на узгодженні інтересів усіх суб'єктів господарювання. Свободу вибору вони не обмежують, і навіть, можуть розширювати, створюючи для учасників економічних відносин додаткові сті ли. економічні досить гнучко вписуються в механізм функціонування ринку і дозволяють державі дієво впливати на економічні ітроцеси.

Інституційні  методи державного регулювання економіки являють собою систему організаційно оформлених заходів, спрямованих на підтримку ринкового середовища. Проявами інституційних методів може бути :

• удосконалення виконавчих структур державної влади;
• створення і підтримка об'єктів державної власності, тобто державного сектора;
• використання економічних прогнозів і економічних програм;
• підтримка дослідницьких центрів з економіки, інститутів економічної інформації, економічних рад і спілої
• забезпечення функціонування інститутів радників, консультантів, експертних рад;
• правова та інформаційна підтримка підприємців і профспілок, раціональних форм їх взаємодії;
• співучасть у економічній інтеграції, організація міжнародних зустрічей з економічних проблем та ін.

Завдяки використанню цих методів економічний  розвиток ніби пронизується певними правовими, психолопчними нормами і правилами, втрачає випадковий характер, стає передбачуваним.

Віддаючи перевагу тим чи іншим  методам, слід враховувати, що економіка постійно ускладнюється, змінється її структура, зростає різноманітність інтересів. Тому слід прагнути до виявлення найбільш вдалих комбінацій адміністративних, і економічних, і інституційних методів державного регулювання економіки.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяють  на прямі та опосередковані.

Прямі методи- це такі заходи держави, які примушують суб'єктів економіки приймати рішення, засновані на самостійному економічному виборі, а на приписах держави.

Прямими методами державного регулювання є :

• нормативно-правові акти;
• макроекономічні плани та цільові комплексні програми;
• цільове фінансування, прямі субсидії, пільгові кредити;
• державні замовлення і контракти на постачання певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;
• централізовано встановлені ціни;
• нормативні вимоги до якості та сертифікації продукції та технологій;
• правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;
• ліцензування, квотування зовнішньоторгових операцій;
• бюджетні витрати.

Опосередковані методи характеризуються тим, що держава прямо не втручається в процеси прийняття рішень суб'єктами економіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти тяжі, до тих варіантів, які сприяють реалізації поставлених державою цілей.

До цих методів належать важелі фіскальної, бюджетної, кредитно-грошової, інвестиційної, амортизаційної валютної, зовнішньоекономічної та інших напрямків  економічної політики. Зокрема, це можуть бути :

• інвестиційні та податкові кредити;

• амортизаційні норми;
• податкові та кредитні пільги;
• регулювання цін, їх рівнів та співвідношення;
• впровадження фінансового та оперативного лізингу;
•  регулювання валютних курсів та умов обміну валют;

- митне регулювання експорту  і імпорту.

Опосередковані  методи мають різну ступінь впливу на прийняття суб'єктами самостійних  рішень. Ряд важелів (наприклад, непрямі  податки, мита) впливають досить швидко і активно. А такий захід, як, скажімо, надання ринковому сектору економіки інформації, хоча і реалізується в інтересах державної політики, але не викликає досить серйозної реакції ринкових агентів.

Переваги  даних методів впливу на економіку  полягають в тому, що вони не порушують  ринкової ситуації. Недоліком же є  певний часовий лаг, який виникає  між моментами визначення цілей, прийняття державних заходів, інформаціїї на них економіки і реальними змінами в господарських результатах.

Застосування тих чи інших методів  державного впливу обумовлюється економічною  ситуацією в країні, характером завдань, які стоять перед нею. Так, в період реформування економіки, подолання економічної кризи широко використовуються прямі адміністративні заходи. А в умовах усталеної ринкової економіки перевага надається використанню опосередкованих методів впливу держави.

В залежності від теоретичних уподобань, особливостей комбінування інструментів і методів регулювання та поставлених цілей розрізняють різні моделі державного регулювання. Досвід промислово розвинутих і нових індустріальних країн засвідчує про тривалу еволюцію політики державного регулювання економіки - від жорсткого регулювання (дирижизму) до ліберального монетаризму і створення механізмів саморегулювання.

Кейнсіанство виходить з того, що система вільного ринку не має внутрішнього механізму, який забезпечив макроекономічну рівновагу.  Дж. Кеинс вважав, що дизбаланс між заощадженнями і очікуваними інвестиціями викликає зниження ділової активності, впливає на рівень безробіття та посилює інфляційні процеси. Тому саме держава повинна забезпечувати зайнятість і стабільність розвитку економші. Реалізація цих цільових пріоритетів здійснюється за рахунок стимулювання "ефективного" сукупного попиту шляхом "спонукання" до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і перерозподіл через державний бюджет певної 
частини національного доходу на користь бідних.Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса є державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки та маніпулювання обліковою ставкою процента.