Національна економіка як національно специфічна форма організації економічної діяльності. Суть, ознаки і цілі національної економіки.

Зменшення чисельності працівників у промисловості, сільському господарстві, будівництві  обумовлено не стільки загальним  скороченням чисельності населення, скільки впливом соціально-економічних  чинників, пов'язаних із здійсненням  трансформаційних процесів в економіці.

Зростання зайнятості у торгівлі та побутовому обслуговуванні, фінансовій діяльності, освіті є тенденцією позитивною.

На рівень працересурсного потенціалу значний валив має структура  населення, зокрема, такі її різновиди  як:

• поселеньська
• статево-вікова;
• етнічна;
• соціальна:

• освітньо-кваліфікаційна. 

Поселенська структура відображає співвідношення чисельності жителів у поселеннях різного типу, насамперед, між міським  і сільським населенням. 

В Україні  міськими вважають населені пункти, затверджені  законодавчими актами як міста та селища міського типу. Як правило, до міст зараховують поселення з кількістю мешканців 10 тис. чол. і більше, до селищ міського типу - поселення з кількістю мешканців 2 тис. чол. і більше. За людністю міста поділяються на малі (з чисельністю населення до 50 тис. чол.), середні (50-100 тис. чол.) та великі (100 тис. чол. і більше). Серед останніх виокремлюють великі міста (понад 500 тис. мешканців) та міста -- міліонери (1 мли. і більше).

Станом  на 1 січня 2008 р. у нашій країні 44 міста належить до великих, тобто мають чисельність населення понад 100 тис. чол. (табл. 2.9.), в т.ч. налічується 4 міста міліонери - Дніпропетровськ (1030 тис. чол ), Київ (2740 тис. чол.), Одеса (1006 тис. чол), Харків (1458 тис. чол.) та ще 5 великих міст - Донецьк (981 тис. чол), Запоріжжя (785 тис. чол.), Кривий Ріг (681 тис. чол.), Львів (735 тис. чол.), Миколаїв (506 тис. чол.).

Як показують дані табл. 2.10. в Україні 68,3 % населення мешкає у містах і 31,7 % - у селах.

 

Між міським  і сільським населенням існують  значні відмінності в рівнях народжуваності, шлюбності, міграційної активності, способі та умовах життя, що відображається на рівні смертності. Городяни та сільські мешканці мають також різні трудоактивні настанови. Все це зумовлює специфіку формування контингенту економічно активно- 
го населення в місті та селі. 

Демографічна  структура відображає, насамперед, співвідношення населення за статтю і віком (статево - вікова структура).  53,9 % населення України складають жінки, 46,1 % - чоловіки. Чоловіча праця є більш ефективною, порівняно з жіночою, при виконанні робіт, які потребують значної фізичної сили. 70-80 % жінок працюють у галузях сфери обслуговування.

в Україні  погіршується вікова структура населення. Насамперед, скорочується чисельність населення найактивнішого в економічному сенсі віку - від 20 до 64 років і найбільш працездатного віку - від 20 до 45 років. А це означає, по-перше, неодмінне скорочення сукупної пропозиції робочої сили на ринку праці, по-друге, таке ж неодмінне зростання співвідношення непрацюючого і працюючого населення.

Етнічна (національна) структура - розподіл населення  за національною (етнічною) належністю.

У етнічній структурі населення нашої держави  прослідковуються такі тенденції:

• зменшується чисельність росіян у загальному, національному склад;
• зростає корінне населення у загальному, національному складі;
• зменшується єврейське, польське і білоруське населення;
• зростає чисельність інших народів (кримських татар - більш як у п'ять разів, вірмен - як мінімум на 40%, азербайджанців - не менш як на 1/5)

Соціальна структура являє собою розподіл населення за групами (класами, верствами), що відображає становище людей у суспільстві. Та соціальна структура, що офіційно представлялася у колишньому СРСР (два дружні класи - робітники і селяни та одна верства - інтелігенція) не відповідає сучасним умовам. Уявлення про сучасну соціальну структуру населення України, як і інших пострадянських держав, ще не сформувалися. Однак певні розробки на цю тему є. Так, російський учений А.В.Дмітрієв виділяє п'ять основних груп: адміністративна правляча еліта; робітничий клас; інтелігенція; «нова буржуазія»; селянство [14]. Кожна з цих груп має додаткові підрозділи. Окрім того, тут не враховані такі вагомі і постійно зростаючі групи, як декласовані елементи і представники кримінальних структур. Насамкінець, ця модель не ієрархічна: не в усіх випадках можна сказати, яка група за статусом вища, а яка нижча.

Розробка адекватних уявлень про  соціальну структуру - важливе завдання науки і практики, оскільки саме ця структура найбільш повно характеризує відмінності у поведінці людей  і дозволяє прогнозувати ті аспекти  трудового потенціалу, які безпосередньо  пов'язані з населенням.

Освітньо-кваліфікаційна структура відображає розподіл населення за рівнем освіти та кваліфікації. Зрозуміло, що чим вищим є рівень освіти, тим легше людина може оволодіти новою справою чи професією, більше вона відкрита для нововведень, тим складнішою працею вона може займатися. Тому зростає питома вага працівників з вищою і середньою спеціальною освітою. Молоде покоління має, зазвичай, більш високий рівень освіти, ніж старше покоління. Для відображення зростаючого значення освіти, кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя у економічній науці широка використовується поняття «інтелектуальний потенціал» суспільства. Застосування даного поняття є визнанням того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання та розвитку

 

 

 

 

 

7. Моделі змішаної економіки.

Автором цього поняття є американський  учений Е. Халсен (1887-1976). Ця система  почала формуватися на рубежі 60- 70-х рр. XX ст. в розвинутих країнах (США Канада, західноєвропейські країни, Японія) у зв'язку з переходом до постіндустріальної цивілізації.

Змішана система характеризується:

• переплетінням, взаємопроникненням і взаємодоповненням різних форм власності і різних форм підприємництва;
• поєднанням саморегулювання і регулювання економіки. Ринок визначає більшість економічних рішень, однак і роль держави у розподілі ресурсів та товарів, у координації діяльності господарюючих суб'єктів

- досить суттєва, аж до здійснення певних форм національного економічного планування;

• соціальною орієнтацією, підвищенням рівня життя населення, поступовим послабленням класових відмінностей. Людина стає головною цінністю, внутрішнім джерелом розвитку системи;
• політичною демократією, яка забезпечує економічні, політичні і духовні гарантії для найбільш пової реалізації потреб кожної людини. Тільки таким чином може сформуватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода;
• спрямованістю на створення держави загального добробуту;
• відсутністю спільної моделі.

Американська (ліберальна) модель змішаної економіки. В основу цієї моделі покладені принципи монетаризму. Вона зорієнтована на досягнення особистого успіху «економічної людини». Держава створює такі правила економічної гри, які б сприяли всебічному заохоченню підприємницької активності, зусиль найбільш діяльної частини населення. Вважається, що ефективний ринок дає можливість кожній людині самостійно вирішувати свої проблеми без допомоги держави. Малозабезпеченим людям створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Проблема вирівнювання доходів не ставиться, оскільки це може сприяти формуванню утриманських настроїв громадян, знижувати їх ділову активність.

Головним координатором в діяльності суб'єктів національної економіки  є не держава, а національний банк, який впливає на реальний сектор економіки, впливаючи на фінансові ринки  і процес пропозиції грошової маси.

Американська  модель вирізняється орієнтацією на науково-технічний прогрес (НТП). Великі кошти вкладаються в освіту, наукові дослідження та технологічні розробки. Розвиток на основі лідерства з НТП будується на вкладеннях в людину. На «людський капітал» приходиться близько 3/4 національного багатства США.

Економіка США - це відкрита економіка з величезним за ємністю внутрішнім ринком і висококонкурентним виробництвом. Завдяки останньому США  займають панівні позиції у світогосподарських зв'язках.

Японська модель економіки вирізняється розвинутим плануванням і координацією діяльності держави і приватного сектора. Плани являють собою державні програми, що орієнтують і мобілізують окремі ланки економіки на виконання загальнонаціональних завдань.

Для японської  економіки характерне збереження національних традицій. їх використання у відносинах між працею і капіталом дозволило  створити такі системи організації  і управління виробництвом, які забезпечили бурхливий розвиток фірм їх широку експансію на світовому ринку.

На  сьогодні модель розвитку індустріального  типу в Японії уже вичерпана. Теперішній досить складний стан розвитку японської  економіки можна розглядати як перехідний, що відповідає другій, заключній фазі тривалих еволюційних перетворень післявоєнної економічної системи: від централізованої воєнно-командної системи через систему доганяючого типу з високою ступінню державного втручання і традиційного регламентування до системи, що спирається на приватну ініціативу і ринковий механізм, в якій відводиться велика роль економічній політиці держави, що доповнює цей механізм.

Шведська модель вважається найбільш демократичною моделлю змішаної економіки. Вона характеризується енергійною участю держави в забезпеченні економічної стабільності і перерозподілу доходу. Серцевиною шведської системи є соціальна політика. Держава активно втручається у розподільчі відносини, оскільки, вважається, покладатися на механізм ринку у цій сфері неможливо і недоцільно. Праця - один із виявив людської сутності і не може бути товаром, а заробітна плата не є його ціною. Тому ії величина повинна бути диференційованою залежно від видів праці і, водночас, однаковою за однакову працю на усіх підприємствах різних галузей народного господарства. Не повинна бути різкою диференціація в оплаті праці між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, між чоловіками і жінками.

Держава проводить активну політику зайнятості, прагнучи до того, щоб рівень безробіття не перевищував 2%. Система охорони  здоров'я на 95% є державною. Обов'язковою  є 9-річна освіта, яка, як і вища освіта, фінансується переважно державою.

Засобом реалізації цих та інших соціальних програм є високий рівень оподаткування, який складає більше 50% ВВП. При цьому ставки подохідного податку встановлюються на рівні від 5%до 45 %; високих індивідуальних доходів - від 31,5% до 85%. В Україні - 13%

В результаті такої політики в країні встановився  високий рівень соціального забезпечення громадян, зведені до мінімуму безробіття, відмінності в доходах населення.

Однак паралельно почали загострюватися проблеми економічної ефективності, в результаті чого виникли сумніви щодо життєздатності такої моделі розвитку. її опоненти стверджують, що в демократичному суспільстві  спроби вирішення соціально-економічних  проблем, пов'язані з відходом від  політекономії ринкового господарства, не мають практичних шансів на реалізаціго  у довгострокові перспективі.

Модель соціально орієнтованої ринкової економіки. Теоретичне обгрунтування моделі соціально орієнтованої ринкової економіки здійснили західнонімецькі учені А. Мюллср-Армак, В. Ойкен, Л. Ерхард та ін. Це модель, яка розширення конкурентних засад пов'язує зі створенням особливої соціальної інфраструктури, що пом'якшує недоліки ринку і капіталу, з формуванням багатошарової інституціональної структури суб'єктів соціальної політики.

Функціонування  даної моделі створює правові  і соціальні умови для економічної  ініціативи. Вони втілюються у соціальній рівності громадян - рівності прав, стартових  умов і правовому захисті. Завданням  держави є забезпечення балансу  між ринковою ефективністю і соціальною рівністю.

Для моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки характерні такі риси:

-змішана економіка характеризуегься  значним державним сектором;

-держава  регулює не тільки макроекономічні  процеси, але й окремі сфери  діяльності господарюючих суб'єктів;

-спрямованість  регулювання на підтримку вільної  конкуренції, зменшення концентрації  капіталів в небагатьох руках, створення нових господарюючих одиниць;

-регулювання  зайнятості населення з орієнтацією  на мінімізацію безробіття;

-соціальна орієнтація економіки,  суттєвий патерналізм (батьківське  відношення) держави реалізується  по від ношенню до усіх членів  суспільства, забезпечуючи таким  чином гарантії певного рівня  задоволення потреб населенні  в послугах охорони здоров'я,  освіти, культури, у помешканні; - велика  питома вага держбюджегу у  ВВП.

Досить близькою до моделі соціально  орієнтованої ринкової економіки є  модель «суспільного добробуту» або «держави загального добробуту», становлення якої пов'язують з новим курсом Т. Рузвельта. Вважається, що досягнувши певного рівня розвитку, економіка може дозволити собі «людське лице», виділяючи частину коштів на підтримку найменш забезпечених категорій населення шляхом надання їм безкоштовних пільг. На противагу цим поглядам і діям, теоретики і практики соціального ринкового господарства перерозподільчу політику вважають лише як додаткову (за чіткого і аргументованого обгрунтування), а головною у них є політика, спрямована на створення таких умов, які б забезпечували високий рівень добробуту і вільний розвиток осо¬бистості. Реалізація такої політики дозволяє економіці задовольняти не тільки матеріальні, але й духовні та культурні потреби громадян. Тому сучасна соціально орієнтована ринкова економіка є не просто економічним порядком, але й формою цивілізації.