Національна економіка як національно специфічна форма організації економічної діяльності. Суть, ознаки і цілі національної економіки.

В ідеалі держала покликана відображати  і втілювати інтереси країни, держави  і народу.

Економічна  політика держави формується і під  впливом таких суб'єктів як союзи підприємців і фінансо промислові групи. Наприклад, такі підприємітитцькі організації, як Національна Рада французьких підприємців, деральний союз німецької промисловості, Конфедерація британської промисловості, Конфіндустрія (Італія) і ін, ймають участь у вирішенні найбільш важливих питань економічної політики своїх країн. Вони готують економі проекти і рекомендації для органів державної і муніципальної влади, вгшивають на розробку і прийняття законі певних випадках здійснюють контроль за їх виконанням

Фінансові промислові групи мають  безпосередні контакти з органами державної  влади. Найбільш впливовими них є: в США групи Морганів, Рокфеллерів, кяліфорігійська група на чолі з «Бенк оф Америка»; в Англії - «Ллой «Барклейз»; у ФРН - групи на чолі з «Дойче Банк» і «Коммерцбанк»; в Україні - іитершйп, Енерго, Приват, Індус^-альний Союз Донбасу (УСД), Укрпромінвест, Укрсіб, ЗАТ «Систем Кепітел Менеджемент» (СКМ),

Завдяки своїй економічній силі, союзи підприємців і фінансові  групи відіграють в економічній політиці таку ж роль, як і держава.

Певний  вплив на економічну політику держави мають профспілки, метою яких є захист соціаль, економічних, правових, духовних інтересів і потреб робітників і службовців. Шляхом спільної з представниками держави і союзів підприємців розробки економічних і соціальних програм, профспілки добиваються забезпечення у сфері оплати праці, робочого часу і відпочинку; створення умов для ефективної заиттятості; забезпечення на робничому рівні належних умов для ефективного використання трудового потенціалу. Наиваж-тивішим в Украї" профоб'єднанням є Федерація профспілок України (ФПУ), створена 1990 р. як правонаступник Всесоюзної Центраг ної Ради Професійвзтх Спілок (ВЦРПС). До складу ФПУ входять понад три чверті членів профспілок. Водночас акти вно розвиваються незалежні профспілки, молодіжні, жіночі профспілки.

Суттєву роль в розробці економічної політики відіграють і так звані «носії впливу»: суспільні органі партії, церква, великі підприємства, засоби масової інформації, авторитетні особистості, суспільна думка.

В західних країнах суб'єктами економічної  політики держави виступають також  близькі до держави інститу ти, то мають сустльпо-правовий статус, котрим держава передає певні функції управління. Наприклад у ФРН д таких інститутів відносяться регіональна система управління по страхуванню, система місцевих лікарняних кас; Швейцарії - агентства підтримки громадського транспорту та організації протипожежної безпеки. Такі інститу-створюються з метою досягнення компромісу між державою і приватним сектором, оскільки останній, зазвичай, на лаштований проти прямої і надмірно активної регулюючої ролі держави.

Серед суб'єктів економічної політики є також інститути, що мають наддержавний характер, відображаю', феномен наддержавної економічної політики. Прикладом може бути діяльність Європейського Союзу, СНД та ін. На ціональні органи влади на основі міжурядових угод передають їм частину своїх уігравлінських функцій.

Специфічним та могутнім наддержавним суб'єктом  економічної політики є транснаціональний капітал. Наразі транснаціональні корпорації (ТНК) котролюють біля половини світового промислового виробшгцтва, 63% зовнішньої торгівлі близько 4/5 патентів та ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау. Під контролем ТНК знаходиться 90% світового ринку ішіениці, кукурудзи, кофе, тютюну, лісоматеріалів та ін., 85% - міді і бокситів, 80% - чаю і олова, 75% - бананів, натурального каучуку, сирої нафти. 500 ТНК утворюють ядро сучасної світової системи госпог дарювання. Економічна могутність крупних ТНК, виражена у показнику ВВП, дорівнює рівню середніх держав. Так, об'єм продажів американської корпорації «GeneralMotors» перевищую ВВП таких країн, ж Швеція, Австрія, Швейцарія разом узятих; щорічний продукт компанії «Siemens» дорівнює ВВП України. Транснаціональний капітал своєю могутністю може звести нанівець регулюючі дії праістично будь-якої держави, особливо у фінансовій сфері.

Як  бачимо, коло суб'єктів економічної  політики досить широке, їхні інтереси різноманітні, а часом і протилежні. З цього випливає, що ефективність економічної політики залежить від узгодженості дії суб'єктів, їх компетентності, відданості національним інтересам. Саме цього і бракує, на жаль, Україні. В нашій країні корінним чином змінюється структура суспільства, сформувалася великії кількість партій, блоків, союзів, які відображають інтереси різних соціальних груп. Причому, зазвичай, вони виступають з позицій не узгодженості, а навпаки, - протистояння.

Оскільки життя суспільства  надзвичайно різноманітне, йому необхідно  вирішувати одночасно найрізноманітніші  завдання, то виникає потреба в  усвідомленні і чіткому структуруванні усього комплексу цілей народногосподарського розвитку.

В якості основних суспільних цінностей слід виділити глобальну і головні цілі економічної політики. У будь-якій країні глобальна, основна мета розвитку економіки має спрямовуватися на досятиення максимального добробуту усього населення.

Глобальна мета економічної політики досягається  за рахунок реалізації сукупності головних цілей. їх набір залежить від стану внутрішнього і зовнішнього середовища суспільства. Класична градація головних цілей була визначена ще А.Смітом. Спираючись на роботи Ф.Бекона, У.Петті, він встановив такий перелік цілей:

• забезпечення безпеки по відношенню до зовнішньою середовища;
• установлення правового порядку;
• розгортання державою інфраструктури.

До головних цілей сучасного суспільства відносять :

-вільний  розвиток суспільства; 

-правовий  порядок.

Стратегічною  метою України с побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, використання по-іпшіалу якої забезпечить гідний рівень життя і добробуту усіх громадян країни.

Забезпечува.льними цілями реалізації стратегічної мети є:

- формування пгзстіндустріального технічного і технологічного способу віфобництва та відповідної структури і економіки, створення сприятливого економічного середовища;

- становлення багатоукладної економіки; становлення ринкового господарства і системи державного регулю-шіния економіки; перехід до нового типу економічного зростання, орієнтованого на задоволення потреб населення;

- формування громадянського суспільства;

- становлення соціальної структурн, яка базується не тільки на класових ознаках, а й на спільності професій-инх та інших інтересів; досягнення сучасних параметрів і хгиракгеристик рівня життя населення, формування середнього класу; формування механізмів розв'язання соціальних суперечностей тощо;

- формування системи демократії та становлення механізмів боротьби з бюрократизмом і корупцією, адмінісі руванням, авторитаризмом;

- розвиток міжнародних економічних зв'язків, створення передумов для інтеграції України до Європейського Союзу.

 

11. Виробничий потенціал національної  економіки 

Основою економічної могутності і незалежності держави є виробничий потенціал. Виробничий потенціал -це спроможність галузей народного господарства виробляти товари і послуги для населення та виробництва.

Провідною складовою виробничого потенціалу є фізичний капітал та рівень розвитку основних виробничих

фондів.

Наразі стан основних виробничих фондів в Україні погіршується. Виробничі  ресурси характеризує висока міра зносу, вивільнення виробничих потужностей, висока собівартість продукції, матеріаю -, енергоємність, фондомісткість виробництва. Підприємства країни відчувають гострий дефіцит кваліфікованих робітників, управлінців середньої та вищої ланок. Значно знизився рівень продуктивності праці, посилилося технологічне відставання від розвинутих країн.

В Україні, завдяки великим запасам  мінеральних ресурсів (зокрема, руди і вугілля), багатим чорноземним  земельним утіддям, сприятливим кліматичним умовам, зручному географічному розташуванню, переважний розвиток отримали промисловість, особливо важка, і сільське господарство

Промисловість України - основна і провідна галузь суспільного виробництва, що забезпечує потреби народного господарства країни у паливі, енергії, сировині, матеріалах, забезпечує постійне технічне переозброєння всіх сфер і галузей економіки, а також задовольняє різноманітні потреби населення. Вона представлена потужним паливно-енергетичним та металургійним комплексами, машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, виробництвом будівельних матеріалів, легкою, харчовою галузями тощо

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів.

Структура ПЕК складається з вугілля, нафти, газу, торфу, сланців, деревини, уранової руди, гідроенергії, внутрішнього тепла землі, вітрової і сонячної енергії, енергії припливів і відпливів. Тобто. ПЕК включає в себе теплові станції, атомні і гідростанції, а також нетрадиційні види енергії.

Рівень забезпеченості України  власними первинними паливно-енергетичними  ресурсами є досить високим (51 %). В Японії цей показник становить  лише 7 % в Італії - 17 %, для більшості  країн світу цей показник не перевищує 50 %.

Однак, Україна майже половину енергоносіїв повинна імпортувати. Більше 70 % енергоносіїв завозиться з території однієї країни (Росії). Вважається, що коли з однієї країни імпортується до 20% необхідного ресурсу, то це проблема економічна; якщо ЗО % - то це стає проблемою політичною; якщо понад 40 % - переростає в проблему державної безпеки. Це зумовлює необхідність диверсифікації джерел імпорту нафти і газу за рахунок їх постачання з Азербайджану, Казахстану, країн Близького Сходу, Ірану тощо.

Дефіцит власних енергоносіїв вимагає якісних  змін у їх споживанні. Особливо важливим є зменшення витрат палива й енергії на виробництво продукції; підвищення якості палива, яке споживається; підвищення питомої ваги споживання енергії, яка отримується в процесі використання не традиційних джерел енергії (геотермальної, сонячної, вітрової та ін.). Найбільше палива та енергії виробляється у Донецькому, Придніпровському, Карпатському економічних районах.

Металургійний комплекс України представлений підприємствами чорної та кольорової металургії. Металургія - це основа розвитку машинобудування, металообробки, хімічної промисловості, енергетики, будівництва

Чорна металургія України представлена 50-ма основними підприємствами, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводів, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів і 3 заводи металоконструкцій.

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т. і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь» та «Криворіжсталь». Майже весь металургійний комплекс України зосереджений у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях

Кольорова металургія включає видобуток  руд кольорових, благородних і  рідкісних металів, їх збагачення і  переробку, включаючивиробництво сплавів тапрокату кольорових металів. Провідними галузями кольорової металургії нашої країни є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікелева. У даній галузі діє 215 підприємств.

За  обсягами виробництва кольорової металургії вирізняють три основні її центри: Придніпров'я (Запорізька, Дніпропетровська області), Донбас (Донецька, Луганська) і Миколаївська область. Понад половини продукції (52,3 %) припадає на Придніпров'я, Донбас акумулює 15 %, Миколаївська область - 19,9 %. Загалом у цих трьох регіонах виробляється 87,2 % продукції кольорової металургії України.

Основними проблемами розвитку металургійного комплексу  України є підвищення технічного рівня сталеплавильного, прокатного, трубного і метизного виробництва длязабезпечення іполіпшення якісних і сортаментних показників готової металопродукції з метою задоволення потреб власних споживачів і підвищення ефективності експортного потенціалу.

Машинобудівний комплекс - сукупність галузей обробної промисловості, що виробляють машини, устаткування, обладнання, прилади тапов'язану з ними продукцію (товари і послуги), дляпотреб народного господарства. Цей комплекс включає у себе 20 спеціалізованих галузей, а їх продукція налічує понад 2 мли. найменувань. До машинобудівного комплексувходить 11097 підприємств Машинобудування поділяють на:

• важке;
• загальне;
• середнє
• виробництво точних механізмів;
• виробництво приладів та інструментів;
• виробництво металевих виробів та заготовок;
• ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування включає виробництва металургійного, гірничошахтного, підйомно-транспортного та енергетичної устаткування. Переважна більшість підприємств важкого машинобудування розміщується у Донецькому та Придніпровському економічних районах.

Серед підприємств важкого машинобудування  найбільшим в Україні є Новокраматорський  машинобудівний завод, який виготовляє кузнечно-пресове, металургійне обладнання, слабінги, великі металоріжучі верстати для металургійної промисловості. Великими виробниками металургійного обладнання є: Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє обладнання для доменних і сталеплавильний печей. Стаханівський ливарно-механічний завод, який виробляє обладнання для механізації і автоматизації металургійних цехів; Маріупольський завод важкого машинобудування.

Енергетичне машинобудування спеціалізується  на виробництві устаткування для  усіх видів електростанцій, парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних двигунів, електроапаратури тощо. Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електронмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ).