Національна економіка як національно специфічна форма організації економічної діяльності. Суть, ознаки і цілі національної економіки.

Лісонаддишковими  в Україні є Карпати (лісистість - 40 %) і Полісся (26 %) Високопродуктивний деревостан мають 75 % лісових площ. На хвойні ліси припадає 54 % запасів деревини, у тому числі на сосну - 35 %. Майже 40 % запасів деревини - твердолистяні породи: дуб - 22 %, бук - 13 %. граб - 2 % За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25 % своїх потреб у деревині.

У структурі  дерев переважають молодники  і середньовікові ліси (76,1 %), що є  наслідком не контрольованості вирубок. Частка пристигаючих цінних дубових, букових  і соснових лісів у віковій  структурі лісового фонду становить нині 7-8 %, а за встановлених лісогосподарських норм тільки 20 % . Це свідчить про те. що лісосировинна база України практично виснажена

Неабияка  роль лісу в заготівлі ягід, трибів, плодів, лікарських рослин. За 1075 видами рослин визнано такими, що мають .лікувальну дію, з них 73 види - цінні лікарські  рослини, 386 видів безпосередньо  пов'язані з лісовими фітоценозами. Нині Українська фармацевтична індустрія використовує всього лише 40 видів рослин (до 1991 р. - до 170).

Під терміном «водні ресурсні» розуміють усі  води даної території (поверхневі - річки, озера, водосховища, ставки і  підземні), придатні для господарською  використання.

На  території України нараховується  більше 70 тис. річок. З 210 км * річкового  стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай - 123 км³, Дніпро - 33 км \ Дністер - 9 км³, Тису - б км Сіверськлй Донець - 5 км⁵, Південний Вуї¹ - 3 км³.

Найбільша кількість водних ресурсів (58 %) зосереджена  в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у  воді не перевищує 5 % її загальних запасів. Найменш забезпечені водними  ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені  найбільші споживачі вода.

Рівень  забезпеченості водними ресурсами, що формуються за рахунок стоку річок, в Україні досить низький. На 1 км' В території припадає в середньому 86,8 тис. м¹, що в 4 рази менше, ніж в середньому в світі та в 5,7 разів менше, ніж в Європі. З усіх європейських країн лише Молдова має менший від України показник (39,4 тис. м ³/км²).

Три тисячі озер України акумулюють у собі 11 км ³ води. Найбільше з прісних - Світязь, солоних - Сосик, Ялпуч. Ресурси прісних озерних вод становлять 2,3 км³, солоних - 8,6 км³.

В Україні  збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об'ємом понад 55 км ³. Найбільший каскад водосховищ створений на Дніпрі.

Запаси  підземних вод перевищують 20 км ³ і знаходяться, в основному, на півночі і заході країни. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються. У гірських регіонах України є термальні води, які залягають на глибині понад 500 м. і ще недостатньо вивчені.

Природно-рекреаційні ресурси становлять собою сукупність природних, природио-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних  послуг з метою відновлення фізичних і духовних сил людини.

Серед рекреаційних домінують санаторно-курортні ресурси. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть прийняти на лікуванні більше півмільйона відпочиваючих.

Помітне місце у системі використання рекреаційних ресурсів посідає туризм, який поєднує пізнавальні й оздоровчі  функції.

За спеціалізацією рекреаційного  обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямками їх освоєння виділяють чотири рекреаційні регіони  України - Карпатський, Кримський, Діпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський.

Різноманітний рекреаційний потенціал  України нині розглядається як вагоме джерело економічного розвитку держави  на перспективу.

Таким чином, Україна, на відміну від  найбільших країн світу (Росії, США, Китаю, Канади) не забезпечує себе повністю необхідними ресурсами, проте має  значний природно-ресурский потенціал. За даними Світового банку, природно-ресурсний  потенціал нашої країни у розрахунку на душу населення, у 1,5 - 2 рази перевищує  ресурсний потенціал США, у 4 рази - Німеччини, у 12-15 разів - Японії. Головна  проблема -- як ефективно використати  усі наявні природні ресурси.

 

5. Типи національних економік.

Національні економіки - це економіки зі своїми закономірностями і особливостями, специфічними цілями та можливостями їх реалізації. Пошуку найбільш оптимального поєднання загального і особливого, характерних для кожної країни, сприяє класифікація типів розвитку. Така класифікація може здійснюватися за різними критеріями: рівнем розвитку продуктивних сил; домінуванням певного технологічного способу виробництва; способами координації економічної діяльності; мірою відкритості національних економік тощо.

Одним з найважливіших критеріїв  класифікації типів національних економік є рівень розвитку продуктивних сил, відображенням якого є рівень ВНП і рівень доходів надушу населення.

За досягнутим рівнем економічного розвитку ООН виділяє три групикраїн;

- розвинені країни (індустріальні)  з ринковою економікою;

• країни з ринковою економікою, що розвиваються;
• країни з перехідною економікою

До групи розвинутих зараховують країни, що входять до організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Зі 185 країн світу, що входили до ООН  на другу половину 90-х років XX ст., на індустріальні країни припадало більше половини світового ВНП і понад 2/3 експорту. Країни-учасниці ОЕСР у 1997 р. забезпечували 68,1% світового експорту (країни ЄС -40,5%; США -17,5%; Японія - 5,2%) та 68,4 % світового імпорту (країни ЄС - 38,1%; США -11,6%; Японія-9,4%).

Серед країн з розвинутою ринковою економікою найбільших успіхів досягли країни «великої сімки»: Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють понад 47% світового ВНП. На їх частку припадає 51% світового торгово-фінансового обороту

У країнах, що входять до цієї групи виробництво  ВНП на душу населення складає  від 11000 до 43000 дол. До числа країн і територій з високими доходами також відносять Сінгапур, Гонконг, країни-виробники нафти (Бруней, Кувейт), держави - офшорні зони (Багами, Бермуди)

 

До групи країн, що розвиваються, входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн-членів МВФ до цієї групи належить 121. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхню сходинку країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економії (нові індустріальні країни, більшість країн Перської затоки, деякі країни Латинської Америки). Це країни з доходом вище середнього рівня, в яких на душу населення припадає 2896 - 8995 дол. ВНП, та країни з середнім рівнем доходів, у яких на душу населення припадає від 726 до 8995 дол.

Нижню сходинку слаборозвинутих країн займають близько 64 країн, в яких ВНП на душу населення становить менше 725 дол. на рік. Головне місце в цій групі країн посідають держави Центральної та Південної Африки, в яких майже відсутні природні ресурси і грошові кошти для подолання відсталості та злиденності. У цих країнах впродовж 1980-1998 pp. середній показник темпів зростання ВВП на душу населення становив 0%.

До  країн з перехідного економікою належать держави, які з 80-90-х pp. XX ст. здійснюють перехід від адміністративно- командної економіки до ринкової. Це країни Центральної і Східної Європи, країни СНД, Монголія, В'єтнам.

За даними ООН у 2000 р. чисельність населення планети перевищила 6 млрд. чоловік. Тільки 1 млрд землян живе у країнах з розвинутою і перехідною економікою, а 5 млрд чоловік - у країнах, що розвиваються. Співвідношення у доходах людей багатих і бідних країн складає 82:1

З кожних чотирьох землян один не вміє читати і писати 2 млрд. людей страждають від недоїдання і голодного існування. Дитяча смертність у африканських країнах досягла 100 чол. на кожну 1000 новонароджених. Середній вік людей у країнах, що розвиваються становить 24,4 роки, в той час як у розвинутих - 37,5 роки.

 

Виділяють такі ек. Системи: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

 

Сучасний  капіталізм, як вважає американський дослідник економічних систем Мартін Шніцер, має кілька моделей. Індивідуалістичний капіталізм є конкурентною системою, де окремі особи і компанії борються за успіх, де присутній елемент філософії соціального дарвінізму: виживає найпристосованіший. (США, Канада, Велика Британія) Комунітарний капіталізм є системою, 
де в центрі уваги знаходиться передусім група людей і де особа чи компанія досягають успіху як члени команди (Європа і Японія)

За  іншим підходом розрізняють соціально-ринковий на зразок капіталізму в Німеччині та Західній Європі; державно-керований капіталізм притаманний Японії.

 З  точки зору домінування в нац.  Економіці певного технологічного  способу виробництва розрізняють доіндустріальні, індустріальні , постіндустріальні економіки.

Доіндустріальна економіка панувала до сер. 18 ст., у ній переважно було розвинене сільське господарство і ручна праця. Промислова революція 18-19 ст дала початок індустріальній добі.

Індустріальна система забезпечила механізацію  виробничих процесів, прогрес панування  людини над природою, розвиток у  поділі праці, спеціалізації і кооперування вироб, виникнення науково- технічного погресу

У 19 ст для вирішення питання розвитку особистості людини зявляється постіндустріальне  сусп.

Постіндустріальна система формується у розвинутих країнах. Основні риси пост. Сис.

1. Розвиток нових технологічних структур виробництва, що забезпечують його комплексну автоматизацію, що забезпечують розвиток матеріало-, ресурсо- і трудосберігаючих процесів.
2. Людина перестає бути безпосереднім фактором виробництва і стає до регулювання процесів. ( розвиток творчості, особистості)
3. Розвиток нематеріального виробництва .

На сьогодні постіндустр. Тип охоплює  лише 15,6 % населення світу, водночас він є основним виробником виробляє близько 2/3 ввп світу.

За способом регулювання економіки  розрізняють 

• Традиційну ( замкнене вироб, обмеженн завдання самозбереження, застій, обмежений тех.прогрес і інновації )
• Ринкова економіка- це така ек. Сис. У якій держава здійснює найменший вплив на економічні процеси, а ринкове регулювання досягає найбільшого поширення.
• Командна ек. – це економічна система, в якій основні економ омічні рішення приймається державою, яка бере на себе усі функції організації ек. Діяльності.
• Змішана економіка Економіка, у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,— а деякі приймаються урядом країни.
• Перехідна економіка- це особливий стан економіки у процесі її становлення та реформування.

 

6.Трудовий потенціал національної  економіки.

Трудовий потенціал - це поняття, що характеризує міру і якість сукупних здібностей до праці працездатного населення, до участі у суспільно корисній діяльності. Трудовий потенціал відображає можливості як окремих працівників, так і різних їх груп приймати участь у трудовій діяльності.

Ефективність  економічного розвитку, насамперед залежить від якості трудового потенціалу. Якість трудового потенціалу характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного працівника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічинх, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних. Мірою якості трудового потенціалу є ступінь збалансованості професійно-кваліфікованих характеристик сукупного працівника з вимогами та потребами розвитку економіки країни.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом 
здоров'я, міграційною рухомістю та ін), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреб працездатного населення в робочих місцях. Трудовий потенціал кількісно характеризується 
працездатним населенням у його активному віці, тобто ресурсами праці, які має національна економіка у певний період. 

В Україні  працездатний вік становить: для  чоловіків 44 роки (від 16 до 59 років включно); для жінок - 39 років (від 16 до 54 років включно).

Що в Україні у 2007 р. чисельність  населення у працездатному віці складає 28751 тис. чол, Із них: 20606,2 тис. чол. - економічно активне населення; 8 і 44,8 ткс. - економічно неактивне населення. Рівень економічної активності населення у працездатному віці складав 71,7 %. Безробітне населення у працездатному віці скидало 1416,7 тис. чол. або 6,9 %. Таким чином, із економічного активного працездатного населення зайнятими у народному господарству були 19 і 89,5 тис. чол.

Значних втрат кваліфікованого трудового  потенціалу Україна зазнає в наслідок трудової еміграції її громадян. Так, за оцінками Міпраці, за кордоном працює 3 - 3,5 мін. українців, з них легально - 1 - 2 %; економісти називають цифру  до 5 млн. осіб, Н. Карпачова, Уповноважений  Верховної Рада з прав людини вважає, що за кордоном перебуває до 7 млн. співвітчизників. 80 % українських емігрантів мають  вищу або базову вищу освіту. 60 % мігрантів  віком від 10 до 44 років, 70 % - чоловіки.

Як  бачимо, незважаючи на щорічне зменшення, основна частка працездатного населення  зайнята у промисловості. Далі ідуть освіта, охорона здоров'я; транспорт і зв'язок; сільське, лісове господарство та рибальство, торгівля та побутове обслуговування.