Національна економіка як національно специфічна форма організації економічної діяльності. Суть, ознаки і цілі національної економіки.

У структурі загального машинобудування  провідне місце займає транспортне  машинобудування. У Луганську і  Харкові випускають тепловози, у  Дніпропетровську - промислові електровози, у Кременчуці і Дніпродзержинську -залізничні вагони.

В Україні розвинуте морське і річкове суднобудування, Суднобудівний комплекс складається з 8 суднобудівних, 5 машинобудівних і 11 приборобудівних заводів. Основні підприємства цього комплексу знаходяться у Миколаївській та Херсонській областях, м. Києві і АР Крим.

Автомобілебудування України випускає великовантажні (Кременчук), легкові (Запоріжжя, Луцьк. Сімферополь. Ужгород) автомобілі, мікроавтобуси. Львівський автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД,

Однією  з провідних галузей машинобудування є авіаційна промисловість. Подібну промисловість мають 5-6 держав, які можуть використовувати подібні технології. Згідно з державною програмою розвитку авіаційної промисловості передбачається розширення випуску воєнно-транспортних (АН - 70, АН - 72, АН - 74) та транспортно- пасажирських (АН - 140, АН - 38, ТУ - 344) літаків. Центрами розвитку галузі є Київ, Харків, Запоріжжя.

В Україні  створені усі підгалузі хімічного  комплексу за винятком промислового виробництва синтетичного каучуку. Провідною підгалуззю хімічної промисловості України е виробництво мінеральних добрив - азотних, фосфорних, калійних. Азотні добрива виробляються Дніпродзержинську, Кривому Розі, Горлівці; фосфорні добрива - у Сумах, Вінниці. Одесі, Маріуполі; калійні добрива - у Івано-Франківській області (Калуш), Львівській області (Стебник) та у Запоріжжі. Україна має великі потужності з виробництва сірчаної кислоти. Найбільші обсяги її виробництва сконцентровані Донецькій, Сумській областях, Вінниці. Одесі, Дніпродзержинську.

Содове  виробництво переважно розташоване у Донбасі (ВАТ «Лисичанська сода», ВАТ «Содовий завод у (Слов'янську») та у АР Крим ВАТ «Кримський содовий завод» у Красноперекопську.

Провідними  підприємствами промисловості пластмасових виробів с Сєверодонецьке ВАТ «Об'єднання склопластик», Бердянський завод скловолокна, ВАТ «Луцькпластмас», Броварський завод пластмас, ВАТ «Харпластмас»

Головною складовою нафтохімічної  промисловості є шинна промисловість. Заводи цієї галузі розміщено у Дніпропетровську - ВАТ «Дніпрошина»

Основна частина лакофарбової продукції  виготовляється у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Кривий Ріг, Дніпропетровськ). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Борисполі, Івано-Франківську.

Хіміко-фармацевтична промисловість представлена 87-ма підприємствами і організаціями, асортимент продукції яких містить 1250 найменувань ліків. Понад 80 % з них виготовляється з імпортної сировини. Найбільші підприємства галузі розміщені у Києві (ВАТ «Дарниця»), ВАТ «Фармак», ЗАК «Київський вітамінний завод», у Харкові (МАТ «Біолік»), Львові (АТ «Галичфарм»), Лубнах («Лубнифарм») та ін.

Аграрно-промисловий комплекс (АПК) - сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції АПК складається з таких основних сфер: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) заготівля, переробка, зберігання, транспортування і збут сільськогосподарської продукції. Агропромисловий комплекс покликаний забезпечувати продовольчу безпеку країни та має значне експортне значення.

Аграрний потенціал України, на відміну від потенціалу США, країн  ЄС, Канади, ще не вичерпаний - задіяно  пише третину продуктивних сил природи  і суспільства. Наразі порівняно  із США він становить 18 %, Російської Федерації - 25 %, Китаю - 27 %, Канади 72,9 % [9|.

У структурі сільського господарства вирізняють дві основні галузі - рослинництво і тваринництво.Розвиток галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ їх структури та раціонального використання, (відсотків до загальної площі)

Розвиток  зернового господарства не відповідає вимогам національної продовольчої безпеки, економічним інтересам  держави. За розрахунками фахівців, зерна  потрібно виробляти не менше ніж 1 - 1,25 т. на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби, тобто нам необхідно збирати  не менше 50 млн. т.

Основна технічна культура України цукровий буряк. Наша країна була одним з лідерів  виробництва цього продукту Проте  після приватизації заводів виявилося, що вони не можуть забезпечувати за контрактом необхідний обсяг цукрової сировини за прийнятними для сторін цінами. Тому нові господарі заводів  вдалися до імпорту тростинної сировини. Виробництво цукрових буряків почало скорочуватися. Якщо у 1990 р. було вирощено близько 44 млн. т. буряків, то у 2007 р. - близько 17 млн т. Присутність України на світовому ринку цукру стала  проблематичною і непомітною. У 2006 р. Україна експортувала 22,5 тис. т. цукру  з буряків, а імпортувала 28,3 тис. т. цукру з тростини.

Основна олійна культура - соняшник. Україна  входить в першу десятку країи-виробників цієї культури, обсяги виробництва  якої постійно зростали. Так, якщо у 1990 р. було вироблено 2,6 млн. т. насіння  соняшнику, то у 2007 р. - 4,1 млн. т. Стимулятором такого розширення виробництва став зовнішній ринок. Збереження таких  об'ємів виро¬бництва насіння соняшнику  не відповідає національним інтересам  через спадну родючість грунтів, втрату балансу гумусу тощо.

Картопля у продовольчому балансі  населення посідає друге місце  після зерна. Потреби населення  нашої країни у цьому продукті задовольняються повністю, навіть перевищують  науковообгрунтовану норму споживання. Проте більше 90 % виробництва картоплі здійснюється у присадибних і  підсобних господарствах населення, що не відповідає суспільним інтересам  і вимогам національної продовольчої безпеки. Останнім часом ринок картоплі підтримується високими цінами, а  більше 30 % ресурсів картоплі селянами витрачається на відгодівлю свиней Обсяги експорту картоплі с неістотними  і у 2006 р. становили всього 620 т. вартістю 210 тис. дол.

Овочів  в Україні на душу населення ще не достатньо - в два рази менше  рекомендованих фізіологічних норм. водночас має місце зростання  обсягів і середньої ціни їх експорту. Це вказує на те, що овочівництво може мати істотне значення для подолання  економічної кризи в аграрному  секторі України. починаючи з 2004 р.. спостерігається істотне зростання  імпорту м'яса і м'ясних продуктів. Так, у 2006 р. Україна імпортувала 231 тис. т. м'яса та субпродуктів, у 2008 р. - 550 тис. т. Занепокоює якість ресурсів м'яса  пі мотивація його імпорту, яка базується  на демпінгових цінах та можливостях  перепродажу за вищими цінами на внутрішньому ринку та ринках СНД.

Скорочуються  ресурси молока. Якщо середньорічне  виробництво молока у 1990 р. становило 24,5 млн. то в 2000 р - 12,6, у 2005 р. - 13,7, у 2007 р. - 12,2 мли. т. Розвиток молочної галузі стримується  недостатнім ринковим попитом, а  суспільні потреби не задовольняються  через високі ринкові ціни на молочні  продукти для населення.

Динаміка  виробництва у цілому характеризується ще від'ємним трендом, але останнім часом у резуль¬тат! примусової реорганізації  галузі промислового птахівництва спостерігаються  ознаки зростання. Якщо у 1990 р. було вироблено 16,3 млрд. шт. яєць, у 2000 р. - 8,8, то у 2007 р. - 14,06 млрд. шт.

Отже, аграрна потужність нашої країни є фактором, що не викликає сумніву. Водночас розбудова розвиненого  за світовими стандартами, конкурентоспроможного  сільського господарства залишається  одним з найважливіших завдань України

12.Проблеми розбудови демократичної,  правової, соціальної держави та  громадянського суспільства в  Україні. 

Розбудова суверенної Української держави  розпочалася в складних умовах. Необхідно  було в короткий час здійснити  перехід від статусу союзної  республіки з украй обмеженим  суверенітитетом до статусу незалежної держави. Це передбачало реформування існуючих органів влади та створення  нових, які б відповідали потребам незалежної держави, проведення значної  законотворчої роботи, визначення правового  статусу держави і її громадян.

Використовуючи  досвід державотворчої діяльності УНР  і УРСР, а також досвід європейського  державотворення, вже 12 вересня 1991 р. був  прийнятий Закон “Про правонаступництво  України”. У ньому вказувалось,  що з моменту проголошення незалежної України найвищим органом влади  є Верховна Рада в існуючому депутатському  складі. Вона повинна діяти до скликання  Установчих зборів або нових виборів  у Верховну Раду. Закони та інші нормативні акти УРСР  продовжували діяти  на території республіки, якщо вони не суперечили законам України, які  були ухвалені після проголошення Акту про незалежність. Українська держава  підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, що укладалися до 24 серпня 1991 р. У Законі також визначались  основні принципи державного будівництва  – народ України створюватиме державу “суверенну і самоврядну, незалежну і   відкриту, демократичну і правову”.

Головними ознаками такої держави були: законність влади і монополія на її здійснення; наявність соціальних інститутів, регулюючих відносини в громадському суспільстві  і поза ним, в тому числі насильницьких; наявність території і населення, на яких розповсюджується дія держави; наявність збройних сил, митних кордонів і митниць; національна грошова  одиниця; національна символіка.

Відразу ж після прийняття Акту про  незалежність Україні прийшлось  заново створювати такі інститути як  національний банк, посольства та консульства, експортно-імпортні організації тощо. Особливе місце відводилося створенню  власних Збройних Сил. На території  України на той час  перебувало досить велике і  боєздатне військове  угрупування колишнього СРСР, яке  налічувало понад 700 тис. військовослужбовців. В ньому були представлені всі  роди Збройних сил – від сухопутних до ракетних військ стратегічного призначення. Наявність такого угрупування не відповідала проголошеному Верховною  Радою України курсові на нейтралітет  і позаблоковість. До того ж його утримання ускладнювало й без  того нелегке соціально-економічне становище молодої держави. Верховна Рада України своєю постановою від 24 серпня 1991 р. утворила Міністерство оборони  України, яке офіційно стало функціонувати  з 1 січня 1992 р. Міністром оборони  було призначено генерал-майора авіації  К.Морозова. Всі військові формування, дислоковані на території республіки, підпорядковувались Верховній Раді України. Цією ж постановою вищий  законодавчий орган зобов’язав уряд держави приступити до створення  Збройних Сил  та національної гвардії  України. Деякий час стратегічні  сили  стримування не входили  до складу Збройних Сил України, а  підпорядковувалися командуванню Збройних Сил СНД. Це призвело до того, що керівництво  об’єднаних Збройних Сил почало втручатися у внутрішні справи України. Внаслідок  цього загострилася ситуація у військових частинах, які були  розташовані  на території республіки, але не входили до складу Збройних Сил України. В цих умовах Президент України 5 квітня 1992 р. підпорядкував Міністерству оборони України всі військові  формування, дислоковані на території  держави.

Парламент України від імені народу виявив довіру і високу честь усьому особовому  складу військ,  розташованих на українських  землях.Всім військовослужбовцям, які  опинились в Україні, була надана можливість добровільно зробити  свій  вибір – присягнути  на вірність Україні або іншій новоутворенній державі із числа колишніх союзних  республік СРСР.

Будівництво Збройних Сил України проводилось  у відповідності з демократичними засадами українського суспільства. У  воєнній доктрині держави, ухваленній Верховною Радою України 19 жовтня 1993 р., наголошувалося, що Україна здійснює політичний і воєнно-політичний курс у відповідності з національними  інтересами і не буде використовувати  Збройні Сили для  розв'язання політичних завдань на своїй території.

Важливим  кроком у захисті інтересів держави  було створення служби Безпеки України (СБУ). Верховна Рада схвалила концепцію  у відповідності з нею прийняла Закон “Про Службу Безпеки України”. Ця державна структура була позбавлена караючої функції. Головне завдання СБУ полягає в захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілосності, науково-технічного та оборонного потенціалу України. Однією з важливих функцій СБУ була визначена  боротьба з організованою злочинністю  у сфері управління й економіки. У своїй роботі СБУ, вказувалось в Законі, керується конституційними нормами та законом  “Про оперативно – розшукову діяльність”. Безпосередньо СБУ підпорядковується Президентові України, підконтрольна Верховній Раді, зокрема її комісії з питань оборони і державної безпеки.

Верховна  Рада прийняла також і інші важливі  законодавчі акти та постанови про  права людини, які мали практичне  значення для демократичних перетворень  у суспільстві. Серед них –  Закони “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, “Про свободу  совісті і  релігійних організацій”.

Важливе значення в розширенні соціальної бази державотворення мало забезпечення прав національних меншин, що проживають на території України. За даними перепису населення 1989 р. в Україні  проживало 37,4 млн. українців (71,1 %), 11,4 млн. росіян (21,9 %), 484 тис. євреїв (9,3 %), 439, 9 тис. білорусів (8,4 %), 325 тис. молдаван (6,2 %), 234 тис. поляків (4,2 %), 163 тис. угорців (3,1 %), 135 тис. румун (2,5 %) та ін. Усі ці люди різних націй  і народностей, якщо вони були  постійними жителями України, і прийняли її громадянство, становлять єдинний народ України. Його повновладдя на своїй території, право самочинно розв’язувати усі  питання економічного, політичного, культурного, духовного життя, визначати  форми й структуру органів  держави – це і є  реальний суверенітет, що втілюється у незалежність кожної суверенної держави.

В Україні  поступово починає складатись система  управління національними процесами. Ще 10 квітня 1990 р. Указом Президії Верховної  Ради було створено Державний комітет  зі справ національностей. При НАН  України був організований інститут національних відносин і політології, розроблена комплексна програма “Шляхи гармонізації міжнаціональних відносин”.

1 листопада  1991 р. Верховна Рада схвалила  Декларацію прав національностей  України. Вона складається з   семи статей. В першій з них  підкреслюється, що  “Українська  держава гарантує усім народам,  національним групам, громадянам, які  живуть на її території, рівні  політичні, економічні, соціальні  й  культурні права”. В наступних  статтях мова йде: а) про  гарантію Українською державою  усім національностям права на  їх традиційне розселення й  забезпечення існування національно-державних  одиниць; б) про гарантії кожній  національності права сповідувати  свою релігію, відмічати свої  національні свята; в) про гарантію  права усім національностям створювати  свої культурні центри, землячества  та інші об’єднання; г) про  гарантії прав національних центрів  і товариств на вільні контакти  зі своєю історичною Батьківщиною.