Національна економіка як національно специфічна форма організації економічної діяльності. Суть, ознаки і цілі національної економіки.

8.Науково-технічний потенціал  національної економіки.

Науково-технічний потенціал - це сукупність кадрових, матеріально-технічних, інформаційних та організаційних ресурсів, призначених для вирішення завдань науково-технічного прогресу (НТП), який за сучасних умов є одним з найважливіших факторів неухильного розвитку суспільства, зростання добробуту його громадян, їх духовного та інтелектуального зростання.

Показовим є приклад Японії, яка в умовах обмеженості природних, матеріально-технічних  ресурсів і фінансових коштів (Японія не зверталася за допомогою до МВФ), завдяки виваженій державній стратегії і тактиці економічного і науково-технічного розвитку змогла в період з 60-х по 70-і роки XX ст. подвоїти об'єми національного доходу, а за 70-і роки наздогнала США за обсягами промислового виробництва та рівнем конкурентоздатності національних товарів.

Сучасна економічна наука стверджує, що частка НТП в забезпеченні економічного зростання перевищує таку традиційних факторів виробництва - праці та капіталу, складаючи, за різними оцінками, від 33 до 78%. Тому розвинуті країни надзвичайно велику увагу приділяють:

-фінансуванню та удосконаленню  середньої та вищої освіти;

- підтримці фундаментальних наукових досліджень та прямому фінансуванню науково-дослідних та конструкторських розробок;

-створенню науково-дослідних інститутів та центрів

- заохоченню вузівсько-промислової кооперації;

- визначенню пріоритетів у сфері науки і техніки, реалізації державних науково-технічних програм;

- забезпеченню правових, амортизаційних, податкових та кредитних пільг з метою стимулювання нововведень;

- розробці прогнозів можливих наслідків науково-технічного розвитку.

Американський президент Б.Клінтон відмічав, що майбутнє країни (США) залежить від  сильної суспільної та приватної  підтримки науки, а рішення про  вагомі вклади в науку і техніку  спираються на три базисних положення: техніка є рушійною силою економічного зростання; наукові знання - ключ до майбутнього; відповідальний уряд розвиває науку і техніку.

Якщо  українська держала має намір  увійти до числа цивілізованих країн  світу, вона повинна особливу увагу  приділяти розвитку досліджень і  розробок на найсучасніших напрямах НТП. Однак за роки незалежності у  нашій країні спостерігається значне зниження науково-технічного потенціалу. Так, у 1990 р. в Україні було зосереджено 6,5% світового науково-технічного потенціалу при чисельності населення близько 0,1 % світової. З кожної 1000 зайнятих 11 осіб працювали в науково-технічній сфері. У 2000 р. таке співвідношення становило вже 6 осіб на 1000 зайнятих, а у 2005 р. - 5 осіб.

Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт в Україні скоротилася з 313 тис. осіб у 1990 р. до 105 тис. у 2005 р. тобто майже втричі. Відбулося істотне скорочення чисельності науковців найвищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у науковій сфері, хоча загальна чисельність їх в економіці України протягом даного періоду майже щорічно збільшувалась: наука залишилася цариною основної діяльності менш як для 50% від загальної чисельності фахівців такого рівня.

Понад три чверті фахівців вищої кваліфікації працює в економічно розвинутих районах  з потужною мережею наукових установ  та вищих навчальних закладів. Так, в організаціях м. Києва зосереджено 29,0 % загальної чисельності докторів та кандидатів наук. Харківської області - 15,1 %, Львівської - 6,9 %, Дніпропетровської - 6,8 %, Донецької - 6,4 %, Одеської - 5,9 %,

Багато  спеціалістів з науковими ступенями виїжджає до країн з більш привабливими умовами. З 2001 по 2006 р. за кордон виїхали 430 докторів і кандидатів наук. Найпривабливішими для науковців залишається США, Німеччина і Росія.

Незважаючи  на значне скорочення чисельності науковців, їх чисельність у нашій країні у розрахунку на один мільйон жителів (1774) є вищою, ніж у таких претендентів на авансцену світового господарства, як Бразилія (344) Китай (663), Індія (119), Мексика (268)Незадовільним є і фінансування виконання наукових і науково-технічних робіт, яке в Україні здійснюється рахунок як бюджетних, так і позабюджетних коштів. Кошти державного та місцевих бюджетів у 1995 р. станові 37,6 %, у 2000 р. - 30,0 %, у 2005 р. - 33,7 %. Інші джерела фінансування у 2005 р.: кошти позабюджетних фондів -%,' власні кошти - 6,6 %, кошти замовників з України - 32,5 %, кошти іноземних замовників - 24,4 %. Розподіл фінансування наукових та науково-технічних робіт за секторами науки у 2005 р. був такий: на академічну науку прищ 26,1 % -загального обсягу фінансування; на галузеву - 60,8 %; вузівську - 4,7 %; заводську - 8,4 %

У структурі  ВВП видатки на фінансування наукових та науково-технічних робіт становити  у 1995 р. - 1,1 у 2000 р. - 1,2 %; у 2005 р. - 1,5 % (за середньосвітових 3 % у 2006 р.). Особливо разючим є відставання у фінансуванні НДДКР від країн - світових технологічних лідерів, що перебувають сьогодні на вищих щаблях світових рейтингів конкурентоспроможності.

Внаслідок недостатнього фінансування науки  наукові установи позбавлені можливості проводити експериментальні дослідження на сучасному рівні Через скорочення лімітів видатків неможливо придбавати сучасне обладнання, прилади, реактиви тощо.

 

9.Трансформаційні перетворення  вітчизняної економіки та їх  наслідки.

Економічна  трансформація – це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють  разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) – перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна  економіка «у вузькому розумінні») - обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) – це не обмежений  в часі постійний процес перетворень  системи, її елементів, зв'язків і  відносин між ними.

На  думку П.М. Леоненка та О.І Черепніна  у сучасномусвіті інтенсивно відбуваються п'ять масштабних трансформаційнихпроцесів.

Перший  трансформаційний процес, пов'язаний зі значнимиперетвореннями у системі  розвинутої ринкової економіки (30 країн  ОЕСР),характеризується успішними переходом  від індустріального допостіндустріального  суспільства та подальшим його розвитком.

Другий  трансформаційний процес має місце  у більш ніж 120 країнахАзії, Африки, Латинської Америки, де відбувається затяжний перехід доіндустріального суспільства  за моделлю «модернізації навздогін».

Третій  трансформаційний процес охоплює постсоціалістичні  країниЦентральної і Східної  Європи (ЦСЄ) і пострадянські республіки(за класифікацією МВФ 29 країн). У найзагальнішому  вигляді він знаменуєсобою перехід  від планової до ринкової економіки.

Четвертий трансформаційний процес також націлений  на створенняй ефективне функціонування ринкової економіки, однак не вкладається  нів загальну схему її генезису, ні у схему постсоціалістичних ринковихперетворень. Мова йде про становлення соціалістичної ринкової економікив Китаї та В’єтнамі.

П’ятий  трансформаційний процес охоплює явища, що відбуваютьсяу світовій системі  господарства в цілому. Він пов’язаний зі становленнямі функціонуванням  глобальної економіки.

В кінці  ХХ ст. близько тридцяти колишніх соціалістичних країнвідмовилися від системи централізованого планування і здійснили глибокіінституційні  перетворення, щоб побудувати ринкову  економіку. Всі вони,включаючи Україну, потрапили в ситуацію «потрійного  переходу» - доринкової системи і  демократичних політичних інститутів, а такожінтеграції в глобальний ринок. Це сприяло утвердженню нової  політичноїмоделі, яку можна назвати  «трансформаційною державою», і  якій припалона себе брати, особливо на ранніх етапах реформи, функції агентарозвитку. Крім особливої глибини «потрійного  транзиту», підвищеннюролі держави  в процесі трансформації мали сприяти слабкістьнаціонального бізнесу  і громадянського суспільства.

Сутність  перехідного процесу в Україні  полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського  комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових принципах.

За  час існування України як незалежної держави відбулося поглиблення  структурної кризи в економіці. Глибина кризових потрясінь економіки  України та інших країн колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка  припала на другу половину 80-х  – початок 90-х років, зумовлена  не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов’язані з необхідністю докорінного  технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної  революції.

Державна  економічна політика в Україні впродовж останніх років сприяла структурним  деформаціям шляхом фактичного перерозподілу  інвестиційних ресурсів на користь  так званих базових галузей (через  механізм зниження ставок податку на прибуток та введенням додаткових пільг, скажімо, в чорній металургії). В  результаті впродовж останнього десятиріччя  несприятливий потенціал розвитку формувався в галузях, які забезпечують виробництво кінцевої продукції, передбаченої для виробничого та споживчого попиту (машинобудування, легка, харчова промисловість тощо), і сприятливий в чорній металургії, паливній, хімічній та нафтохімічній галузях.

 10. Економічна політика держави:суть,види,суб’єкти,цілі.

В усі часи, так чи інакше, економічні процеси знаходились під впливом політики -діяльності  державної  влади   Навіть  в умовах  нормального  розвитку економіка  не безпосередньо, а лише в кінцевому підсумку визначає характер інших сфер суспільного життя Що ж стосується трансформаційних процесів, кризових станів економіки та загострення соціальних аспектів суспільного розвитку, то тут пріоритетна роль належить якраз політиці. ,  Тільки з допомогою науково обгрунтованої, зваженої і активної політики держави можливо спрямувати країну на шлях цивілізованого розвитку.

Економічна політикадержави - це діяльність органів законодавчої влади і управління, спрямована на розробку стратегії цілеспрямованого впливу на економічні процеси на макро - і мікрорівнях, створення та удосконалення і мечі економічного розвитку в довго - та короткостроковому періодах відповідно до певного суспільного устрою.

Економічна  політика завжди знаходиться під  впливом мінливої господарської  ситуації та рівня економічного мислення. Як показує практика, ефективність економічної політики підвищується у тому випадку, коли вона відповідає реаліям країни: політичній розстановці сил, соціальній структурі, виробничо-технічному потенціалу, інституціо-надьному порядку управління тощо. З розвитком суспільства неминуче модифікується і економічне мислення. Тому варто виділяти різні аспекти економічної політики: теоретичний, науковий, практичніш.

Теоретичний аспект - це систематичне дослідження мотивів, дій, заходів спрямованих на формування найбільш ефективного розвитку національної економіки.

Науковий  аспект полягає в розробці моделей  економічного розвитку, формування економічного мислення. Розуміння того, що завдання держави - лише створення умов, в межах яких господарюючі суб'єкти повинні самі віднаходити найбільш раціональні рішення.

Практичний  аспект - це сукупність заходів щодо державного управління та регулювання економіки. Таким чином, науково обгрунтована економічна політика може стати визначальною основою ефективного державного управління і регулювання національної економіка.

В залежності від сфери державного впливу на економічні процеси та інструментів реалізації державної економічної політики вирізняють її різні види:

• ціпова політика, яка спрямована на забезпеченні впливу держави на ціни і ціноутворення, формування цінової стратегії і тактики;
• фіскальна політика, що визначає механізми часткового вилучення доходів суб'єктів господарювання для формування державного бюджету;

- бюджетна політика, яка орієнтується на досягнення врівноваженого бюджету, збалансованого за доходами і видатками;

-монетарна політика, що спрямована на регулювання грошової маси і грошового обігу в країні;

- соціальна політика зосереджується на формуванні ефективних умов життя всіх членів суспільства, відносин між соціальними групами, забезпечення ефективної зайнятості, створенні соціальних гарантій і умов для поліпшення добробуту населення;

- структурна політика передбачає формування сучасної структури національної економіки;

• інвестиційна політика регулює капіталовкладення для структурної перебудови економіки, його технічного та технологічного оновлення і модернізації;
• антнциклічиа політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон'кжтури);
• регіональна політика забезпечує збалансований і комплексний розвиток окремих територій країни, виходячи із загальнодерягавних та регіональних інтересів;
• зовнішньоекономічна політика регулює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контролює перелив капіталів, іюбочої сили, підтримує вітчизняних виробників за кордоном.

Ці та інші види державної економічної  політики будуть хоратстеризуватися в  процесі вивчення навчального

курсу.

Економічна  політика, шоб забезпечити стабільність і гнучкість існуючої соціально-економічної  системи, має бути спрямованим на задоволення різних інтересів суспільства : національних, регіональних, галузевих, професійних, соціальних груп, муніципальних, колективно-групових, сімейно-індивідуальних. Виразником та виконавцем будь-якого інтересу має бути суб'єкт, наділений відповідними повноваженнями.

Основним  суб'єктом економічної політики є держава, оскільки тільки вона, як зазначалося, наділена економічною і політичною владою. Державна влада використовується перш за все для:

• узгодженості інтересів суспільства;
• спрямування трудової активності усіх суб'єктів господарювання і населення країни на досягнення певних гальних цілей.