Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Мая 2013 в 22:17, дипломная работа

Описание работы

Мета та завдання дослідження. Мета дипломної роботи полягає в комплексній розробці шляхів удосконалення оперативного управління виробництвом. Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:
- розкрити суть оперативного управління виробництвом;
- провести аналіз дієвості оперативного управління виробництвом (на прикладі ТОВ „Завод „Строммаш”);
- проаналізувати проблеми оперативного управління, розробити основні шляхи їх вирішення;
- запропонувати основні напрями удосконалення методів оперативного управління виробництвом.

Содержание работы

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ
1.1 Оперативне управління виробництвом як складова системи управління підприємством
1.2 Методи та механізми оперативного управління виробництвом в умовах ринкового господарювання
1.3 Міжнародні концепції оперативного управління виробництвом
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЄВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ (НА ПРИКЛАДІ ТОВ „ЗАВОД „СТРОММАШ”)
2.1 Загальна техніко-економічна характеристика підприємства
2.2 Аналіз виробничої діяльності підприємства
2.3 Особливості методів та механізмів оперативного управління на підприємстві "Завод „СТРОММАШ"
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМИ ОПЕРАТИВНОГОУПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ТОВ „ЗАВОД „СТРОММАШ”
3.1 Напрями вдосконалення виробничої структури підприємства
3.2 Вдосконалення методів оперативного управління виробництвом
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Файлы: 1 файл

Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом.doc

— 561.00 Кб (Скачать файл)

На підприємстві основними об’єктами диспетчерського контролю є випуск товарної продукції згідно із встановленим планом, обсягом та строком, станом незавершеного виробництва, матеріально-технічним забезпеченням виробництва. 

Однак на ТОВ „Завод „СТРОММАШ” існує ряд недоліків оперативного управління виробництвом, а саме:

- планування матеріального забезпечення (ПМЗ). Він полягає в тому, що система не пов’язана з виробничими потужностями. Це може не мати великого значення, якщо основний виробничий план точно відповідає наявному обладнанню, але програму ПМЗ чисто видає агрегатний план, який з потужностями організації не збігається. Цю систему планування можна вирішити, розробивши загальну схему планування виробничих ресурсів (ПВР), яка буде подана в розділі 3 дипломної роботи;

- не приділяється належна  увага збиранню первинної інформації, що не дозволяє здійснювати безперервне одноразове оперативне збирання і фіксування достовірної інформації та її попередню обробку в ритмі виробництва, а потім передавати цю інформацію у такому ж ритмі усім користувачам для використання;

- недосконале планування  виробництвом;

- не приділяється належна  увага управлінському обліку;

- існуючі типові форми  бухгалтерської статистичної та  іншої звітності абсолютно не  пристосовані для машинного заповнення, в них включається багато дублюючих,  постійних і похідних показників;

- форми і методи уравліннявиробництвом на підприємстві не завжди ефективні.

Таким чином, для ефективного  планування менеджер повинен володіти інформацією про продукцію, зокрема  про терміни і обсяги випуску, трудомісткість виготовлення (купівлі) і складання компонентів, маршрути обробки компонентів та інше, а також про потужності системи, склад і можливості обладнання і оснащення, запас інструментів, графіки проведення ремонтних робіт, трудові ресурси.

Отже, оперативне регулювання  та його методи дають змогу динамічно реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, що сприяє стабільності функціонування організації.

 

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМИ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ  ТОВ „ЗАВОД СТРОММАШ”

 

3.1 Напрями вдосконалення виробничої структури підприємства

 

Для здійснення виробничих процесів на підприємстві створено основні  і допоміжні цехи та обслуговуючі господарства.

Розчленовування підприємства на виробничі підрозділи (цехи, дільниці, служби), принципи їх побудови, взаємного зв'язку і розміщення прийнято називати виробничою структурою підприємства. Виробнича структура підприємства визначає поділ праці між окремими його частинами, тобто внутрішньозаводську спеціалізацію і кооперування виробництва.

Підготовка   підприємства   до   роботи   в   умовах   ринкової   економіки обов'язково включає удосконалювання виробничої структури підприємства, яка повинна: по-перше, бути гнучкою, динамічною і постійно відповідати мінливим цілям   підприємства,   наприклад   забезпечувати   можливість   розширення підприємства без істотних порушень поточного ходу виробництва; по-друге швидко пристосовуватися до несподіваних змін зовнішніх умов, наприклад при зміні    кон'юнктури    ринку;    по-третє,    мати    здатність    до    ефективної самоорганізації виробничих підрозділів у міру зміни завдань, що стоять перед підприємством.

ТОВ розчленоване на великі підрозділи (цехи, служби, господарства) і підрозділи нижчого порядку (дільниці, відділення, робочі місця).

Розчленовування на великі підрозділи передбачає розподіл підприємства на цехи: основні, допоміжні, обслуговуючі і побічні.

Цех - це відособлений в  адміністративному відношенні, але  тісно пов'язаний з виробничим процесом підрозділ підприємства, у якому  виготовляються вироби або частини  виробу або виконується певна стадія технологічного процесу.

В основних цехах зосереджені  процеси по якісній зміні стану  або форми оброблюваного предмета праці для перетворення його в  закінчену продукцію.

Допоміжні цехи не приймають  безпосередньої участі у випуску продукції, а лише сприяють цьому, забезпечують умови, необхідні для нормальної роботи основних цехів. Побічні цехи займаються використанням і переробкою відходів основного виробництва - наприклад, цехи товарів народного споживання.

Важливим економічним питанням, пов'язаним із виробничою структурою підприємства, є співвідношення між основними і допоміжними та обслуговуючими цехами (дільницями). Процес виготовлення продукції відбувається в основних виробничих цехах, тому вони повинні займати переважне місце не тільки по своїй ролі в роботі підприємства, але і по кількості зайнятих у робітників, по займаній ними виробничій площі. Тим часом навіть на великих підприємствах   кількість   робітників   у   допоміжних   цехах   часто   перевищує чисельність виробничих робітників. Таке співвідношення є результатом більш високого рівня механізації й автоматизації основного виробництва, які приводять до зниження трудомісткості робіт в основних цехах, а отже, до скорочення чисельності основних робітників. Одночасно збільшується обсяг робіт по догляду за устаткуванням,  його ремонту. Виникаюче несприятливе співвідношення  в чисельності може бути ліквідоване широкою механізацією допоміжних робіт.

Виробнича структура  підприємства „Завод „СТРОММАШ” не є  постійною. Вона повинна удосконалюватися в зв'язку зі зміною номенклатури, асортименту і кількості продукції, що випускається, під впливом удосконалювання техніки, технології й організації виробництва.

Виробнича структура  підприємства відрізняється значною  розмаїтістю і залежить від наступних трьох взаємозв'язаних факторів:

- від рівня спеціалізації  підприємства і його кооперації  з іншими підприємствами;

- від масштабів виробництва,  тобто розміру випуску продукції  і її трудомісткості;

- від характеру, особливостей  технологічного процесу.

Рівень спеціалізації  „Завод „СТРОММАШ” безпосередньо  визначає ступінь розчленовування  виробничого процесу між цехами і форми кооперації усередині  підприємства та з іншими підприємствами. Чим більш спеціалізованим є  підприємство, тим у нього більше підстав і можливостей для створення вузькоспеціалізованих цехів.

Масштаб виробництва  безпосередньо визначає кількісний склад цехів підприємства, їх розміри  і у значній мірі відбивається на рівні спеціалізації цехів. Чим  більше за масштабом виробництво, тим звичайно більше на підприємстві цехів, і тим більший кожен цех за розмірами, за обсягом виробництва.

Характер технологічного процесу безпосередньо визначає склад цехів підприємства і відбивається на їх спеціалізації. Чим більше деталей  виготовляється з виливків, штамповок, тим більше основ, з урахуванням масштабу виробництва, для організації самостійних ливарних і штампувальних цехів.

Питання про виробничу  структуру підприємства вирішувалось при будівництві підприємства, його реконструкції, у ході перепланування устаткування, механізації дільниць, цехів.

В основу організації  цехів можуть бути покладені технологічна, предметна або змішана форма  їх спеціалізації, тому розрізняються  три типи виробничої структури підприємства.

Перший тип побудови виробничої структури підприємства - технологічний. В основу створення цехів покладений технологічний принцип, коли цехи виконують комплекс однорідних технологічних операцій з виготовлення або обробки всіляких деталей для усіх виробів заводу.

До такого типу побудови виробничої структури відноситься  заготівельний цех підприємства. Так, пресовий цех виконує технологічно однорідні операції по обробці предметів праці методом тиску, виготовляючи найрізноманітніші за вагою і формою деталі-заготовки для усіх виробів підприємства.

Недоліки технологічного типу побудови виробничої структури  „Завод „СТРОММАШ” в тім, що керівництво  цеху несе відповідальність тільки за певну частину виробничого процесу, не відповідаючи за якість деталі, вузла, виробу в цілому. Важко розташувати устаткування по ходу технологічного процесу, тому що в   цеху виготовляють      найрізноманітніші      деталі-заготовки.      Тому      доводиться розташовувати його за однорідними типами, групами і тим самим збільшувати довжину внутріцехових перевезень. Так, у пресових цехах створюються дільниці дрібних і середніх і великих верстатів.

Технологічна спеціалізація  цехів збільшує тривалість виробничого  циклу.

Перший тип тісно  пов’язаний з другим типом побудови виробничої структури підприємства — предметним. В основу такого типу покладено предметну ознаку, коли цехи спеціалізуються на виготовленні певної обмеженої номенклатури виробів, вузлів або деталей, застосовуючи при цьому найрізноманітніші в технологічному відношенні процеси й операції, використовуючи найрізноманітніше устаткування.

Предметний тип побудови виробничої структури підприємства є найбільш прогресивним, тому що предметна  спеціалізація дозволяє організувати предметно-замкнуті  дільниці   в  серійному   виробництві   і  потокові     лінії  в  масовому виробництві.

В міру збільшення масштабів  виробництва відбувається поглиблення  технологічної спеціалізації цехів  з врахуванням габаритів устаткування або продукції, використовуваного  металу або інших ознак. У машинобудуванні  широке поширення отримав предметно-технологічний, або змішаний, тип побудови виробничої структури підприємства. Так, на заводі верстатобудування механічні цехи можуть спеціалізуватися як цехи великих, середніх і дрібних деталей, а ливарні цехи — як цехи сірого, ковкого чавуну, цехи сталевого або кольорового лиття.

Кожному етапу розвитку промисловості відповідає певна  виробнича структура підприємства, що багато в чому сприяє підвищенню ефективності роботи підприємства.

На початковому етапі  розвитку промисловості виникали універсальні підприємства, що мали складну виробничу структуру, тому що мали у своєму розпорядженні повний набір заготівельних, обробних і складальних цехів: чавуноливарних, кольороволиварних, ковальських і пресових, механічних і слюсарсько-складальних та інших. Така виробнича структура дозволяла виконувати будь-яке виробниче замовлення, забезпечувала підприємству високу конкурентноздатність, незалежність від зовнішніх умов, насамперед від нерозвиненості транспортних засобів. На цьому етапі розвитку промисловості безроздільно панував технологічний тип побудови виробничої структури, що було визначено також існуючим рівнем розвитку техніки, що дозволяв мати тільки груповий трансмісійний привід, коли від одного розподільного валу одержували енергію агрегати тільки однакової потужності. Такий рівень розвитку техніки змушував розташовувати устаткування за групами однорідних верстатів.

Безроздільне панування  технологічного типу виробничої структури  було пов'язане також з тим, що на виробництві переважали одиничний  і серійний типи виробництва.

Індустріалізація і  реконструкція всього народного  господарства викликала величезну  потребу в машинах, а отже, у  великих спеціалізованих машинобудівних заводах. Науково-технічний прогрес  привів до створення індивідуального  приводу, що дозволяє встановлювати в одну лінію агрегати з усілякими виробничими потужностями. Тому стали з'являтися заводи з предметною побудовою обробних цехів. Однак заготівельна стадія виробничого процесу усе ще є невід'ємною складовою частиною майже кожного, навіть середнього і малого, підприємства, причому заготівельні цехи залишалися спеціалізованими технологічно.

Подальший прогрес техніки  і технології виробництва призвів  до створення різних предметно-замкнених  цехів і дільниць, які об'єднали заготівельні й оброблювальні операції. Цей прогрес охопив і ТОВ „Завод „СТРОММАШ”.

Ефективність предметно-замкнених  дільниць досліджуваного підприємства досягається в результаті:

- скорочення і спрощення  внутрішньовиробничого кооперування  за рахунок скорочення числа  дільниць, на яких проходить обробку кожна деталь, вузол, виріб;

- зниження числа, розмаїтості  маршрутів і номенклатури оброблюваних  виробів на дільниці; скорочення  втрат часу на переналагодження  устаткування;

- зменшення міждільничного  і міжопераційного часу пролежування деталей.

Ефективність предметно-замкнених  цехів виражається в підвищенні продуктивності праці робітників і  зниженні собівартості продукції в  зв'язку з тим, що підвищується відповідальність керівників виробничих підрозділів  за випуск продукції, закріпленої за цехом, у встановлений термін, у заданій кількості і відповідній якості. Створюються сприятливі умови для впровадження потокових методів організації виробництва, комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, скорочується тривалість виробничого циклу виготовлення виробів.

Важливий шлях удосконалення  виробничої структури ТОВ „Завод „СТРОММАШ” — зменшення питомої  ваги допоміжних і обслуговуючих  цехів і служб без втрат  для нормальної роботи основного  виробництва. Це може бути досягнуте  за рахунок розширення кооперування підприємства по обслуговуванню виробництва на основі створення спеціалізованих ремонтних та інструментальних заводів. Передача капітального і частково малого ремонту устаткування, виготовлення інструмента на спеціалізовані заводи дозволить або ліквідувати ряд допоміжних і обслуговуючих підрозділів, або значно скоротити чисельність працюючих у них.

Информация о работе Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом