Дослідження особливостей прояви самооцінки в дітей віком старшого дошкільного віку

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВЛЕНИЯ САМООЦіНКИ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКОЛЬНОГО ВІКУ

 

зміст

1. Теоретичні аспекти  вивчення самооцінки дітей старшого  дошкільного віку

1. 1. основні напрями вивчення самооцінки в вітчизняної та зарубіжної літератури

1. 2. Особливості  розвитку особистості в дітей  віком старшого дошкільного віку

1. 3. Самооцінка дітей  старшого дошкільного віку

2. Дослідження особливостей  прояви самооцінки в дітей  віком старшого дошкільного віку

2. 1. Опис та обґрунтування  методів дослідження

2. 2. Аналіз результатів  дослідження особливостей прояви  самооцінки в дітей віком старшого  дошкільного віку

2. 3. Шляхи розвитку  оптимальної самооцінки в дітей  віком старшого дошкільного віку

Результати глави 2

Укладання

Література

Додаток

 

Запровадження  

 

 

 Однією із найзначніших і актуальних тим, у психології вважатимуться  проблему становлення самосвідомості і самооцінки особистості. У межах  дослідження самосвідомості самооцінці відводиться провідна роль – вона характеризується як стрижень цього  процесу, показникиндивидного рівня її розвитку, як гуртівник, включене у процес самосвідомості. 

Самооцінка одна із істотних умов, завдяки чому індивід  стає особистістю. Вона формує у індивіда потреба відповідати як рівню  оточуючих, а й рівню власних  особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає непросто як знання себе, не як сума окремих характеристик, але, як певне ставлення себе, передбачає усвідомлення особистості ролі деякого  стійкого об'єкта. 

Самооцінка є  ланкою довільній саморегуляції, визначає напрям і культурний рівень активності людини, його ставлення до світу, до людей, перед самим собою. Становить  собою складний по психологічну природу  феномен. Вона включена у безліч зв'язків і стосунків з усіма психічними утвореннями особи і виступає як важливою детермінанти всіх форм і деяких видів її й спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і удосконалювання його надається протягом усього життя людини. 

Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості  незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися собою. Нині дедалі очевидніше вплив самооцінки дошкільника з його поведінка, міжособистісні контакти. 

>Дошкольний вік невипадково обраний проведення нашого дослідження. Цей вік – початковий період усвідомлення дитиною себе, мотивів і у світі людські стосунки. Тому важливо у цей період закласти підвалини на формування диференційованої адекватної самооцінки. Усе це дозволить дитині правильно оцінити себе, реально розглядати свої сили до завдань та санітарним вимогам соціального середовища, відповідно до цим самостійно ставити собі цілі й завдання. 

У психологічної  літературі, як і вітчизняної, і зарубіжної самооцінці приділено багато уваги. Проблема розвитку самооцінки, структури, функцій, обговорюються на роботахЛ.И.Божович,И.С.Кона,М.И.Лисиной,А.И.Липкиной, Еге. Еріксона,К.Роджерса та інших психологів. Закономірності формування самооцінки у дитячому віці досліджувалосяБелобрикинойО.А.,БожовичЛ.И., Горбачової В.А., Захарової А.В.,Липкиной А.І.,ЛисинойМ.И., Мухіної В.С.,Савонько Є.І., УманецьЛ.И. та інші. Разом про те, особливості проявів самооцінки в старшому дошкільному віці вивчені ще досить. 

Самооцінка інтерпретується  як особистісне освіту, яка набирає  особисту участь у регуляції поведінки  й діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, що формується з участю самої особи  і який відбиває своєрідність її внутрішньої  злагоди. 

Беручи дошкільний вік, дитина починає усвідомлювати  факт свого існування. Розвиток справжньої самооцінки починається з реалістичних оцінок дітьми своїх умінь, результатів  своєї роботи і конкретних знань. Менш об'єктивно у період діти оцінюють якості своєї постаті.Дошкольники схильні переоцінювати себе, потім направляють переважно позитивні оцінки що оточують їх дорослих. 

Старші дошкільнята  можуть вірно усвідомлювати чесноти  та вади, враховуючи у своїй ставлення  до них із боку оточуючих. 

Наприкінці дошкільного  віку співвідношення емоційного і когнітивного компонентів кілька гармонізується. Створюються сприятливі умови у  розвиток когнітивного компонента самооцінки, для інтелектуалізації відносини  дитину до собі, подолання прямого  на його самооцінку дорослих. 

Численні дослідження  свідчать, що з внутрішніх утворень, що виникають унаслідок оцінки, є  самооцінка дитини. Старший дошкільний вік є важливим періодом становлення  самооцінки задля її подальшого її й впливу особистість. 

Усе вищевикладене  визначило тему нашого дослідження  «Особливості проявів самооцінки в  дітей віком старшого дошкільного  віку». 

Мета цієї роботи залежить від виявленні особливостей прояви самооцінки в дітей віком  старшого дошкільного віку. 

Об'єктом дослідження  є особистість дітей старшого дошкільного віку. 

Предмет дослідження  – особливості прояви самооцінки в дітей віком старшого дошкільного  віку. 

Гіпотеза дослідження. У основу дослідження лягло те, існує певна залежність між особливостями  прояви самооцінки в дітей віком  старшого дошкільного віку і її рівнем розвитку самооцінки. 

Відповідно до цілями і гіпотезою дослідження поставлені такі:

1. За підсумками  теоретичного аналізу, визначити  основні теоретичні підходи до  проблеми розвитку самооцінки  у закордонній і загроза вітчизняній  психології, сутність поняття самооцінка  й особливо лише її вияви  в дітей віком старшого дошкільного  віку.

2. Підібрати адекватні  фігури і застосувати комплекс  методик на дослідження самооцінки  в дітей віком старшого дошкільного  віку.

3. Здійснити емпіричне  дослідження з виявлення та  вивчення особливостей прояви  самооцінки в дітей віком старшого  дошкільного віку. 

Вихідним теоретичним  становищем, визначальним логіку нашого дослідження, є принципи розвитку,детерминированности, єдності свідомості людини та діяльності (АнаньєвБ.Г., Давидов В.В., ПлатоновК.К., РубінштейнС.Л., Смирнов А.А.,ТепловБ.М.,ЭльконинД.Б. та інших.). 

Використовуваний  у дослідженні методичний інструментарій підпорядковується логіці підходу  і на виявлення психологічних  особливостей особистості, структурних  компонентів самооцінки, вивчення особливостей прояви самооцінки в дітей віком  старшого дошкільного віку.Включает у собі такі методики: вивчення самооцінки дитину поруч із допомогою методики «>Лесенка», В. Г.Шур; методика «Намалюй себе», А.М.Прихожан, З.Василяускайте; методикасоциометрия для дошкільнят, тест «Два будиночка»; спостереження особливостями прояви самооцінки в дітей віком старшого дошкільного віку провідною діяльності. 

База дослідження. У цьому дослідженні взяли участь 33 дитини старшого дошкільного віку (від 6 до 7 років).  

Даная робота входять такі етапи дослідження. 

У першому етапі  проводився теоретичний аналіз літератури з проблемі дослідження, добір інструментарію.  

З другого краю етапі  здійснювався збір емпіричних даних. 

На етапі проводилася  кількісна і якісна обробка отриманих  результатів. 

На четвертому етапі  – аналіз результатів і формулювання рекомендацій.

Структура роботи. Дипломна робота складається з запровадження, двох глав, укладання, списку використовуваної літератури та додатків.Библиографический список включає найменування літературних джерел.

 

Глава 1. Теоретичні аспекти вивчення самооцінки дітей старшого дошкільного віку  

 

1. 1. основні  напрями вивчення самооцінки  в працях вітчизняних і зарубіжних  психологів 

 

 

 Проблема самооцінки, як із центральних  проблем психології особистості, вивчалася  в працях різних вітчизняних і  зарубіжних психологів. 

У тому числі можна  назвати наступних авторів:Л.И.Божович, Л. В. Бороздіна,Л.С. Виготський, А.В. Захарова,Б.В.Зейгарник, О.Н. Леонтьєв, А.І.Липкина,М.И.Лисина,B.C. Мерлін,В.с. Мухіна, Є.І.Савонько, В.Ф. Сафін,Е.А. Серебрякова,ГЛ.Собиева, О.Г.Спиркин, В.В.Столин,С.Л. Рубінштейн,П.Р.Чамати, І.І.Чеснокова,П.М.Якобсон; А. Адлер, А. Бандура, Р. Бернс, І.Бранден, У. Джемс, Ф. Зімбардо, З.Куперсмит, До. Левін, До. Роджерс, М. Розенберг, 3. Фрейд, До. Хорні.  

Першопрохідником  у сфері вивчення самооцінки може бутиУ.Джемса, який розпочав студіювати цього прикрого феномена ще 1892 року у рамках вивчення самосвідомості. Він вивів формулу, через яку самооцінка прямо пропорційна успіху і навпаки пропорційна домаганням, тобто потенційним успіхам, яких індивід мав намір досягти. 

У. Джемс виділяв залежність самооцінки від характеру взаємовідносин індивіда коїться з іншими людьми. Його такий був ідеалістичним, оскільки спілкування індивіда коїться з іншими людьми розглядалося незалежно від реального підґрунтя цього спілкування – практичної діяльності.  

У зарубіжній психології самооцінку розглядають у структурі  «>Я-концепции», яка як «сукупність всіх уявлень індивіда себе, сполучена зі своїми оцінкою» [7]. 

У психоаналітичної теорії розглядається становище, щоскладивающееся у свідомості індивіда уявлення про собі є неповним, спотвореним, яка відповідає дійсності. На думку 3. Фрейда самооцінка складається під тиском конфлікту між внутрішніми спонуканнями зовнішніми заборонами, з такого постійного конфлікту, адекватна самооцінка неможлива. 

>Неофрейдисти  вважали, що це особа направляють  у поведінці несумісними з  її стрижневими мотивами вимогами  соціального середовища і тому  нездатна, будувати адекватні оціночні  судження про собі. До. Хорні висунула припущення щодо значенні, що має на формування особистості співвідношення між «реальним Я» і «ідеалізованим Я», Р. Саллівен просліджував вплив різноманітних ранніхперсонификаций (емоційно насичених образів себе та інших людях) формування характеру. 

>Бихевиористи аналізують самооцінку з погляду теорії навчання (Бандура А., Мід Р.,Скиннер Б.). А. Бандура розглядає самооцінку як підкріплювальний чинник дії, він визначає самооцінку, як із компонентів регулюючих поведінка, широкий, спектр поведінки людини регулюється з допомогою реакцій самооцінки, які висловлюються у вигляді задоволеності собою, гордості своїми успіхами, і навіть незадоволеності собою і злочини самокритики. 

У гуманістичної  теорії А. Маслоу, Р. Мей, Р.Олпорт, До. Роджерс дотримувалися погляду, через яку образ, що складається у індивіда про може собі бути неповним, спотвореним. Думки оточуючих, засвоєні з дитинства уявлення, власні претензії, це за певних умов складається у картину, яка збігаються з об'єктивної структурою особистості. Щоб перетворити цю і домогтися адекватної самооцінки, треба міняти реальну систему відносин, де вона склалася, саме змінити соціальну позицію особистості, систему її взаємин з іншими людьми, характер її діяльність.  

Уинтеракционистском підходіВебстер М., Кулі Ч„ Мід, Д.,Собичек Б. увагу акцентується на особистості, що формується з урахуванням досвіду, одержуваного індивідом при взаємодії коїться з іншими. Тобто, самооцінка, і помилкове уявлення людини себе зумовлюються реакціями і роздумами інших про людину. Кулі Ч. Створив теорію «Дзеркального Я», де важливе значення має суб'єктивноинтерпретируемая зворотний, отримувана з інших як головного джерела даних про власну «Я». 

Представник феноменологічного  підходу М.Бранден відзначає той факт, що самооцінка, уявлення людини про собі відіграють істотне значення у сенсі людини. Він визначає самооцінку, як аспект самоповаги, впевненість людини у тому, використовуються їм методи взаємодії з дійсністю принципово вірні, і відповідають вимогам реальності. Самооцінка виступає неодмінною умовою здійснення ефективного взаємодії зі світом і допомагає глибоке вплив до процесів мислення людини, емоції, бажання, цінності й мети. 

Зарубіжні психологи  розглядають самооцінку переважно  як механізм, який би узгодженість вимог  індивіда себе з зовнішніми умовами, тобто максимальної врівноваженості  особистості із навколишньою його соціальній середовищем. У цьому сама соціальне  середовище розуміється ними як ворожа людині. Обмеження ролі самооцінки лише пристосувальної функцією заперечує  активність особи і функцію самооцінки як однієї з механізмів, що реалізують цю активність. 

Поняття самооцінки, зазвичай, перестав бути самостійним, звичайно включено на більш широку теорію особистості або теорію «Я». У зарубіжній психології як і прийнято розглядати самооцінку у структурі  «>Я-концепции», яка як «сукупність всіх уявлень індивіда себе, сполучена зі своїми оцінкою». 

Описову складову «>Я-концепции» частіше називають «чином Я» чи «картиною Я»; складову, пов'язану зі ставленням себе або до окремим своїм якостям, називають самооцінкою чи прийняттям себе. 

Виділення описової і оцінної складових дозволяє розглядати «Я концепцію» як сукупність установок, вкладених у себе.