Дослідження особливостей прояви самооцінки в дітей віком старшого дошкільного віку

Отже, можна назвати, що самооцінка є ієрархічно організоване, системне освіту, все елементи якого  – структурні компоненти, форми, види, показники – розвиваються у взаємодії  і взаємозумовленості. 

Якісна специфіка  кожного їх визначає логіку його розвитку,соотносящуюся з віковими і індивідуальними особливостями дитини. 

У дослідженнях вітчизняних  психологів, наголошується на вивчення і аналіз процесу формування особистості, її підструктур, розкриття механізмів формування особистості, значимим ланкою якого є самооцінка. Проблема самооцінки розглядається із двох позицій: проблема зв'язку особи і самооцінки, і  навіть – самосвідомості і самооцінки.  

Самооцінка можна  розглядати як усвідомлення індивідом  моральних рис особистості (Ковальов О.Г.,Крутецкий В.А.,Мясищев У. М., Платонов До. До.). 

Проблема становлення  самосвідомості і самооцінки як він  компонента, розглядалися на роботах:АнаньеваБ.Г.,БожовичЛ.И., ВиготськогоЛ.С., ЛеонтьєваA.H.,МерлинаB.C., РубінштейнаС.Л.,Столина В.В.,Чесноковой І.І.,Шороховой Є.В. 

В.В.Столин виділяє рівні будівлі самосвідомості, відповідно до цими рівнями розрізняє і одиниці самосвідомості: лише на рівні органічного самосвідомості маєсенсорно-перцептивную природу; лише на рівніиндивидного – сприйнята оцінка себе на інших людей і самооцінку, свою вікову, статеву і соціальну ідентичність; лише на рівні особистісного – конфліктний сенс, шляхом зіткнення в вчинок одних особистісних якостей коїться з іншими який прояснює для особистості значення його ж власних властивостей і який сигналізуватиме це у формі емоційно-ціннісного ставлення до. 

Отже, по В.В.Столину, самооцінка є одиницею індивідуального рівня самосвідомості [45]. 

>B.C. Мерлін виділив у структурі самосвідомості чотири компонента,отождествляемие нею з фазами розвитку самосвідомості: свідомість тотожності; свідомість «Я» як активного початку, як суб'єкта діяльності; усвідомлення своїх психічних властивостей;социально-нравственная самооцінка, спроможність до якої формується в підлітковому і юнацькому віці з урахуванням накопиченого досвіду спілкування, і діяльності.  

>М.И.Лисина, І.Т.  Дімітров, А.І.Силвестру вивчали у основному умови розвитку когнітивної боку самосвідомості, однак у їхніх роботах виділяється також афектована частина образу "Я" і вказується, що самооцінка є механізмом переробки даних уявлень лише на рівніаффективного процесу. 

>Социально-нравственная самооцінка своєї постаті залежить від правдивого розуміння соціальних і критеріїв моральної оцінки, лише у процесі усвідомлення зовнішнього світу і, соціального світу в міру цього усвідомлення здійснюється найповніше мовою та адекватне самосвідомість. Самооцінка грає істотну роль й у усвідомленні тотожності своєї постаті.B.C. Мерлін символізував залежність самооцінки від оцінки випробуваного свого соціального групою, з його ставлення до неї. 

>С.Л. Рубінштейн під самооцінкою розуміє стрижневе освіту особистості, що будується на оцінках індивіда іншими та його оцінюванні цих інших. Самооцінка у вигляді основний структури особистості. Основу самооцінки представляють цінності, прийняті особистістю івнутриличностном рівні визначають механізм саморегуляції поведінки. У концепціїС.Л. Рубінштейна самосвідомість людини результатом пізнання, котрій потрібно усвідомлення реальної зумовленості своїх переживань. Самосвідомість пов'язані з самооцінкою, яка істотно обумовлена світоглядом, визначальним норми оцінки [42]. 

По А.В. Захарової, самооцінка є «центральним, ядерним  освітою особистості, через призму якого, переломлюються іопосредуются все

лінії психічного розвитку, зокрема становлення її особистість  і індивідуальності» [20, з. 97]. Самооцінка сприймається як системне освіту, взаємозалежне  з чинниками психічного розвитку, що є компонентом самосвідомості.  

По Леонтьєву  О.Н. самооцінка одна із істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує у індивіда потреба відповідати  рівню вимог навколишніх лісів  і відповідати рівню власних  особистісних оцінок. 

>ЗейгарникБ.В.,Лурия А. Р., РубінштейнС.Л., СоколоваЕ.Т., ФедотоваЕ.О. розглядали особливості самооцінки що за різних відхиленнях від нормального інтелектуального і особистісного розвитку.  

І.І.Чеснокова під самооцінкою розуміла взаємодії двох сфер: емоційно-ціннісного самовідносини й монополізації сфери самопізнання, створюючи особливе освіту самосвідомості особистості – самооцінку, яка входить у регуляцію поведінки особистості. З допомогою самооцінки відбивається рівень знання особистістю себе й стосунку себе, що, на думкуИ.И.Чесноковой, необхідним внутрішнім психологічним умовою тотожності особистості, її константності. 

Л. В. Бороздіна під самооцінкою розуміє наявність критичної позиції індивіда стосовно тому, чим він володіє, але ці не констатація наявного потенціалу, саме його оцінка, самооцінка є самостійним елементом структури самосвідомості.  

Проведений теоретичний  аналіз підходів показав, у межах  дослідження проблем самосвідомості самооцінці відводиться провідна роль: вона характеризується як стрижень цього  процесу, показникиндивидного рівня її розвитку,интегрирующее початок, його особистісний аспект, органічно включений у процес самосвідомості (АнаньєвБ.Г., Кон І.С., РубінштейнС.Л.,Спиркин О.Г.,Столин В.В.,ЧаматаП.Р.,Чеснокова І.І.).

Самооцінка включає  у собі вміння оцінити свої сили та можливості, вона дозволяє людині «>примеривать» свої сили до завдань та санітарним вимогам довкілля та відповідно до цим самостійно ставити собі певні цілі. 

Отже, самооцінка є, одній з форм прояви самосвідомості, оцінної складової «>Я-концепции», афективної оцінкою уявлення індивіда про собі, яка може мати різної інтенсивністю, оскільки конкретні риси «образу Я» можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані зі своїми прийняттям чи осудом. 

Під самооцінкою  у цій роботі розуміється почуттєво  забарвлене ставлення, яке приписується індивідом собі чи своїм якостям, впливає з його поведінка, результати діяльності, стосунки з оточуючими.  

Розвиток самооцінки відбувається в час усього життя  людини, і «саме орієнтири для  самооцінки,закладені у дитинстві, підтримують самі себе у протягом усього життя людини, і відмовитися від нього надзвичайно складно» [40, з. 216]. 

Отже, важливо відзначити, що старший дошкільний вік відіграє спершу становлення самооцінки.

1. 2. Особливості  розвитку особистості в дітей  віком старшого дошкільного віку  

 >Дошкольний вік вважається початковим етапом формування особистості. Діти виникають такі особистісні новоутворення, як супідрядність мотивів, засвоєння моральних і формування довільності поведінки. 

Особливе місце  у періоді дитинства займає старший  дошкільний вік. До цього періоду  можна віднести вік дітейот5.5 до 7 років [32, із сьомої]. Старший дошкільний вік грає особливу роль особистісному  розвитку дитини: у період життя  починають формуватися нові психологічні механізми роботи і поведінки. 

У старшому дошкільному  віці закладаються самі основи майбутньої особистості: формується стійка структура  мотивів; зароджуються нові соціальні  потреби (потреба у повазі і визнання дорослого, визнання однолітків, проявляється інтерес до колективним формам діяльності); виникає новий (опосередкований) тип  мотивації – основа довільної  поведінки; дитина засвоює певну  систему соціальних цінностей; моральних  і правил поведінки. 

Дитина в старшому дошкільному віці починає усвідомлювати  і узагальнювати свої переживання, формується внутрішня соціальна  позиція, більш стійка самооцінка і  відповідне їй ставлення до успіху і невдачі у діяльності. 

Розвиток дитині включає дві сторони. Один із них  у тому, що вона помалу починає розуміти світ довкола себе і усвідомлює свою місце у ньому; це викликає нові типи мотивів поведінки, під впливом  яких дитина робить ті чи інші вчинки. Друга розвиток відчуття волі. Вони забезпечують дієвість цих мотивів, стійкість поведінки, його відому незалежність через зміну зовнішніх обставин [14, 25]. 

Старший дошкільний вік грає особливу роль психічному розвитку дитини: у період життя  починають формуватися нові психологічні механізми роботи і поведінки. 

Цей етап сприятливий  для оволодіння соціальний простір  людські стосунки через стосунки з дорослими і однолітками. Цей  вік приносить дитині нові принципові досягнення. Одне з найважливіших  досягнень старшого дошкільного  віку є свого соціального "Я", формування внутрішньої соціальної позиції, поглядів на собі. 

У старшому дошкільному  віці у зміст поглядів на собі входить  відбиток їм своїх властивостей, якостей, можливостей. Дані про своє можливостях  накопичуються поступово завдяки  досвіду різноманітної діяльності, спілкування з дорослими і  однолітками. Уявлення дитини про собі доповнюються відповідним ставленням перед самим собою [11]. 

Формування образу себе відбувається з урахуванням  встановлення перетинів поміж індивідуальним досвідом дитину і інформацією, що він  одержує у процесі спілкування.Налаживая контакти з людьми, порівнюючи себе із нею, зіставляючи результати своєї діяльності з результатами інших дітей, дитина отримує нові знання як про іншу людину, а й собі.  

У старшому дошкільному  віці відбувається розвиток самосвідомості. У цьому, дорослий, організовуючи  діяльність старшого дошкільника, допомагає  дитині опанувати засобамиосознавания себе ісамооценивания. Джерелом розвитку самосвідомості вважається провідна діяльність.  

Отже, ми можемо відзначити, основним чинником, надають, значний  вплив в розвитку дитині у віці є гра. 

Гра – форма діяльність у умовних ситуаціях, спрямованої на відтворення і засвоєння громадського досвіду, фіксованого в соціально закріплених засобах здійснення предметних дій, в предметах науку й культури. 

Під терміном "самосвідомість" в психології зазвичай мають на увазі  яка у свідомості людини систему  уявлень, образів і оцінок, які  стосуються нього самого. У самосвідомості виділяють дві взаємозалежні  складові: змістовну – знання і  набутий ставлення до собі (Хто  я?), і оцінну, чи самооцінку (Який я?) [27]. 

>Содержательний і оціночний аспекти самосвідомості є єдинимнеразделимим цілим, оскільки будь-яке судження старшого дошкільника себе, у тому мірою включає й самооцінку. Уявлення про своє індивідуальних якостях, з'являючись, відразу ж потрапляє обростають й певним ставленням себе. 

У процесі розвитку в дитини на дошкільному віці формується як уявлення про властивих йому якостях  та обмежених можливостях (образ  реального "Я" – "якою є"), але  й уявлення у тому, яким повинен  бути, як його хочуть бачити оточуючі (образ  ідеального "Я" – "хоч би яким самим я хотів бути"). Оцінна складова самосвідомості відбиває ставлення  людини й своїм якостям, його самооцінку [27]. 

У старшому дошкільному  віці позиція близькості реального  і ідеального «Я» є найсприятливішої (>Л.И.Божович,Р.Бернс,М.И.Лисина,А.И.Сильвестру,Е.Е.Кравцова,Т.А.Репина), бо служить пусковим механізмом актуалізації однією з найважливіших потреб особистості  – потреби у саморозвитку, самовдосконаленні, яка, власне, і як базис визначення мети. 

Отже, наявність  в дитини «позиції близькості двох Я» свідчить про його самототожності, тобто про його впевненості у собі, впевненості, що гарний, улюблений [6] . 

До старшому дошкільному  віку ставлення себе істотно змінюється. У такому віці, діти почали усвідомлювати  як свої конкретні дії і забезпечення якості, а й свої бажання, переживання, мотиви, які, на відміну об'єктивних характеристик, є предметом оцінки й порівняння, але об'єднують їх і консолідують особистість дитини на загалом усе це у посиленні суб'єктній складової самосвідомості й у змінах взаємовідносини старшого дошкільника до інших людей. 

Власне «Я» дитини не такі жорстоко фіксоване у своїх  достоїнствах й оцінки своїх об'єктивних якостей, але відкрито й інших  людей, їх радості й проблем. Самосвідомість дитини виходить поза межі своїх об'єктних характеристик й відкрито для  переживань інших. Інший дитина стає як протилежним істотою, як засобом  самоствердження і предметом  перевірки собою, а й самоцінною особистістю, суб'єктом спілкування, і звернення їх цілісного «Я». Саме тому діти охоче допомагають одноліткам, співпереживають їм, і сприймають чужі успіхи своє поразка.  

Оточуючі впливають  в розвитку особистості старшого дошкільника з допомогою моральних  норм. Вони засвоюються дитиною під  впливом зразків і керував  поведінки. Взірцями поведінки для  дітей служать, передусім, самі дорослі  – їх вчинки, взаємовідносини. Дитина схильний їм наслідувати, переймати  їх манери, запозичати вони оцінку людей, подій, речей. 

Діти старшого дошкільного  віку знайомляться з життям дорослих багатьма шляхами – спостерігаючи  їхню самовіддану працю, слухаючи розповіді, вірші, казки. Як зразок йому виступають поведінка тих осіб, що викликають любов, повагу та схвалення оточуючих. Дорослі навчають дитини правил поведінки  в, й інші правила ускладнюються  протягом дошкільного дитинства. 

Також саме дорослі  організують повсякденне поведінка  дітей і забезпечують вправу в  позитивних вчинках.Предъявляя дітям вимоги, і оцінюючи їх вчинки, дорослі домагаються від дітей виконання правил. Поступово й які самі діти починають оцінювати за свої вчинки, з уявлення про те, якого поведінки очікують від них оточуючі.