Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

Формування лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ 

 

ЗМІСТ 

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні основи формування лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей із ЗНМ

1.1 Характеристика мовлення  дітей старшого дошкільного віку  із ЗНМ

1.2 Рівні ЗНМ та їх  загальна характеристика у дітей  дошкільного віку з порушеннями  мовлення

1.3 стан лексико-граматичної  сторони мовленняу дітей із  ЗНМ ІІІ рівня

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Напрями та зміст  формування лексико-граматичної сторони  мовлення у дітей дошкільного  віку із ЗНМ ІІІ рівня

2.1 Сучасні програми подолання  знм у дітей старшого дошкільного  віку

2.2 Напрями та зміст  поетапного подолання ЗНМ ІІІ  рівня у дітей старшого дошкільного  віку

2.3 Методика обстежання  лексико-граматичної сторони мовлення  у дітей із ЗНМ старшого  дошкільного віку

Висновки до 2 розділу

Розділ 3. Організація корекційно-розвивального  процесу з дітьми із ЗНМ ІІІ  рівня старшого дошкільного віку в умовах ДНЗ

3.1 Мета, завдання та методи  експериментального дослідження

3.2 Експериментальна програма  по формування лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей старшого  дошкільного віку із ЗНМ ІІІ  рівня

3.3 Результати логопедичної  роботи по формуванню лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей старшого  дошкільного віку із ЗНМ ІІІ  рівня

Висновки до 3 розділу

Загальні висновки

Література

Додатки 

 

 

ВСТУП

У Базовому компоненті дошкільної освіти зазначається, що одним з  головних завдань дошкільної освіти є формування особистості дитини й підготовка її до навчання в школі. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про збільшення кількості  дітей дошкільного віку із порушеннями  усного мовлення, що зумовлює труднощі в оволодінні Програмами навчання і  виховання дітей дошкільного  віку в умовах ДНЗ, своєчасною мовленнєвою  підготовкою дітей до школи і  формуванням мисленнєво-пізнавальної діяльності, поведінки та особистості  дитини в цілому. У зв’язку з  цим, значущості набуває превентивне  навчання і виховання дошкільників з порушеннями мовлення та безпосередньо  логопедична робота з дітьми із порушеннями  мовлення старшого дошкільного віку, особливо загальним недорозвитком  мовлення (далі ЗНМ) в умовах логопедичної групи ДНЗ. Нині вивченню дітей із ЗНМ присвячено ряд фундаментальних  і різнобічних досліджень Н. Новотворцева, Т. Філічева, Г. Чіркіна та ін. Від  рівня сформованості мовлення дитини, зокрема, фонетико-фонематичної й лексико-граматичної  сторін, залежить рівень опанування навчальною діяльністю, шкільними знаннями, уміннями і навичками відповідно програмових  вимог. Оскільки, мовлення щільно пов’язане  із мисленням, за висновками Л. Виготського, то дитина із ЗНМ яка має порушення  процесу формулювання виразу чи вислову  не виконує повноцінно мисленнєво-пізнавальну  функцію, що негативно позначається у подальшому на оволодінні читанням і письмом в початковій школі. У зв’язку з цим, формування усного мовлення дітей дошкільного віку у психологічній і педагогічній літературі розглядається в числі  найважливіших завдань.

Різні аспекти методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку розробляли вітчизняні педагоги А. Богуш, О. Гвоздєв, А. Усова, К. Ушинський, Є. Тіхеєва, Є. Флеріна та ін. [13, c. 36-38]. Діти з  порушенням мовлення, а серед них  і діти із ЗНМ, належать до неоднорідної та чисельної групи, для якої оволодіння усним мовленням — єдиний і  основний шлях особистісного розвитку [22, c. 45]. Своєрідність розвитку словникового запасу, граматичної будови, звязного мовлення та його фонетико-фонематичної сторони при ЗНМ описана в  дослідженнях Р. Левіної, В. Орфінської, Н. Траугот та ін. Проблема формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ займає одне з  основних напрямів в сучасній логопедії. Тому особливо важливим є своєчасне  виявлення й усунення порушень лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей із ЗНМ. Проте, до тепер проблема корекції ЗНМ  у старших дошкільників залишається  недостатньо розробленою, що й зумовило вибір нами теми дипломного дослідження: «Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ».

Мета: розробити напрями і зміст подолання порушень лексико-граматичної сторони мовлення у дітей із ЗНМ ІІІ рівня старшого дошкільного віку в умовах ДНЗ.

Гіпотеза полягає у припущенні, що запровадження розроблених напрямів і змісту корекції лексико-граматичної сторони мовлення складуть основу логопедичної роботи й підвищать ефективність корекційно-розвивального впливу на дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня.

Для досягнення поставленої  мети та перевірки доцільності визначеної гіпотези необхідно було вирішити наступні завдання:

1. здійснити аналіз вітчизняних  і зарубіжних психолого-педагогічних  літературних джерел з проблеми  формування лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей із  ЗНМ старшого дошкільного віку;

2. виявити структурні  компоненти мовлення й охарактеризувати  їх особливості у дітей із  ЗНМ старшого дошкільного віку;

3. визначити напрями і  зміст формування лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей старшого  дошкільного віку із ЗНМ ІІІ  рівня;

4. розробити та експериментально  перевірити визначені напрями  та зміст формування лексико-граматичної  сторони мовлення у дітей старшого  дошкільного віку із ЗНМ ІІІ  рівня в умовах ДНЗ.

Об’єкт  дослідження: процес формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку.

Предметом дослідження: подолання порушень лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня.

Методи  дослідження. Теоретичні: теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня; емпіричні: пряме й опосередковане спостереження мовлення дітей в умовах логопедичної групи з метою вивчення розвитку лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня; педагогічний експеримент з метою перевірки доцільності розробленої експериментальної методики формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня в умовах ДНЗ; методи діагностування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня.

Експериментальна  база. Дослідження формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня здійснювалося впродовж 2008-2009 рр. в процесі самостійної роботи з курсу “Логопедія з історією логопедії”, на базі ДНЗ № 59 м. Полтави під час практичних і лабораторних занять, виробничої практики в логопедичній групі.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНОЇ  СТОРОНИ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗНМ  

 

1.1 Характеристика  мовлення дітей старшого дошкільного  віку із ЗНМ

Для здійснення дослідження  лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного  віку із ЗНМ ІІІ рівня необхідним є розрізнення понять норми та порушення мови і мовлення.  

Мова — система знаків, що є засобом здійснення людського спілкування, мислення; соціально-психологічне явище, суспільно необхідне та історично обумовлене [33].

Мовлення — функціонування мови, продукт мовленнєвої діяльності у процесі якої використовуються одиниці, категорії, форми та норми мови; послідовність мовних знаків, що організовуються відповідно до потреб інформації, яка висловлюється [32].

Як і мова так і мовлення відносяться до суспільних явищ. Мовлення виникає і розвивається під впливом  потреб у спілкуванні та слугує цілям  суспільного об’єднання людей. Між  мовленням та мовою складні діалектичні  взаємовідносини: мовлення здійснюється за правилами мови; під впливом  ряду факторів (вимоги суспільної практики, розвиток науки та ін.) вона змінюється та вдосконалює мовлення; поза мовленням  неможливо формування свідомості [52, c. 30-34].

Норма мовлення — загальноприйняті варіанти використання мови в процесі мовленнєвої діяльності, що забезпечується збереженими психофізіологічними механізмами мовленнєвої діяльності [32].

Порушення в мовленні визначаються як відхилення в мовленні людини, що говорить, від мовної норми, прийнятої в певному мовному оточенні, обумовлене розладом нормального функціонування психофізіологічних механізмів мовленнєвої діяльності [32]. Мовленнєві порушення мають такі особливості: 1) вони не відповідають віку людини; 2) не являються діалектизмами, безграмотністю мовлення та вираженням незнання мови; 3) пов’язані з відхиленнями у функціонуванні психофізіологічних механізмів мовлення; 4) здійснюють негативний вплив на подальший психічний розвиток дитини; 5) мають стійкий характер та не зникають самостійно; 6) вимагають логопедичної допомоги, в залежності від їх характеру. Оскільки, порушення мовлення являють собою розлад, відхилення від норми в процесі функціонування механізмів мовленнєвої діяльності, то під структурою мовленнєвого дефекту ми розуміємо множину мовленнєвих та не мовленнєвих симптомів даного порушення мовлення та характер їх взаємозв’язку. В структурі мовленнєвого дефекту виділяють первинний дефект (ядро) та вторинні відхилення, що є наслідками первинного й знаходяться у причинно-наслідковому зв’язку з ним. Структура мовленєвого дефекту знаходить своє відображення у певному співвідношенні первинних та вторинних симптомів, що здебільшого визначає специфіку логопедичного впливу.

Проблема мовленнєвого недорозвитку у дітей ґрунтовно розроблялась і висвітлювалась у вітчизняній  і зарубіжній літературі багатьма науковцями починаючи ще з 50-60-х років ХХ століття (Р. Левіна, 1951, 1959, 1968; В.Орфінська, 1959, 1963, 1967; В. Воробйова, 1973; Б. Гріншпун, 1975; Л.Спірова, 1980; Є. Соботович, 1981, 1995, 1998; Л. Єфіменкова, 1981; К.Мастюкова, 1972, 1981, 1999; Г. Каше, 1962, 1985; Г. Чиркіна, Т. Філічева, 1985, 1986, Л. Трофименко, 2005, М. Шевченко, 1999, В. Тарасун та ін.).

Українська термінологія наприкінці ХХ — на початку ХХІ  ст. активно розвивається, хоч багато її здобутків іноді опиняється в  площинах критики або контроверсійного сприйняття. Проблема уніфікованості, стійкості, коректності термінологічної  системи важлива для кожної науки. Адже це — запорука точності наукового  дискусу, важливий засіб для уникнення  неоднозначності тлумачень тощо [57, с. 5-7]. На сучасному етапі розвитку логопедії поняття недорозвиток може позначати неповноту, незавершеність і цілеспрямованої дії, і процесу розвитку дитини в онтогенезі. Саме в останньому значенні поняття недорозвиток може використовуватись на означення неповноти, незавершеності процесу мовленнєвого розвитку дитини, що позначається поняттям загальний недорозвиток мовлення.

Іменник недорозвинення означає лише неповноту дії як цілеспрямованого акту, а поняття недорозвинення мовлення, відповідно, — результат неповної (незавершеної або неякісної) дії, роботи, яку проводив логопед, і яка була спрямована на розвиток мовлення, тобто слугує оцінкою не процесу спонтанного розвитку мовлення дитини, а скоріше педагогічної діяльності логопеда, учителя, вихователя [57, с. 5-7].

Порушення мовленнєвого розвитку спостерігаються у дітей як з  нормальним психофізичним розвитком, так й з різними психофізичними вадами. Негативний вплив на розвиток їх мовлення мають ураження кіркових гностичних та моторних зон, зорової, слухової функцій, інтелектуальні порушення, несприятливі умови життя і виховання дітей. Порушуються різні компоненти мовленнєвої  діяльності: звуковимовна сторона, фонематичні  процеси, лексична і граматична будова. Первинна патологія мовлення дітей  з ЗНМ гальмує формування потенційно збережених розумових здібностей, перешкоджаючи  нормальному функціонуванню інтелекту. Проте у міру формування словесного мовлення й усунення власне мовленнєвих  труднощів їх інтелектуальний розвиток наближається до норми [42].

Усі порушення мовлення можна  розглядати за двома класифікаціями: психолого-педагогічною та клініко-педагогічною. За психолого-педагогічною класифікацією, що була запропонована Р. Левіною  у 1968 році виділяють порушення засобів  мовлення та порушення їх застосування у спілкуванні. До порушень засобів  спілкування відносять фонетичний недорозвиток, фонетико-фонематичний недорозвиток та загальний недорозвиток мовлення, а до порушень застосування засобів спілкування відносять  заїкання. Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) включає в себе тяжкі порушення, такі як моторна та сенсорна алалія, складні форми ринолалії та дизартрії. При ЗНМ порушуються всі компоненти мовлення: фонематичні процеси, звуковимова, словниковий запас, граматична будова та зв’язне мовлення.

Отже, загальний недорозвиток мовлення — це різні багаточисельні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до її звукової та смислової сторони, при нормальному слухові та інтелекті [34,35].

В етіології ЗНМ виділяються  різні фактори біологічного, психологічного і соціального характеру. До біологічних  факторів відносять: інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, несумісність крові матері та дитини за резус-фактором або груповій приналежності, патологія  натального періода, постнатальні захворювання ЦНС і травми мозку в перші  роки життя дитини та ін. Разом з  тим ЗНМ може бути зумовлене несприятливими умовами виховання і навчання, пов’язане з психічною депривацією  в сензитивні періоди розвитку мовлення. У багатьох випадках ЗНМ є наслідком комплексної взаємодії різних факторів, а саме: обтяженої спадковості, органічної недостатності ЦНС, несприятливого соціального оточення. Найбільш тяжким і стійким варіантом вважається ЗНМ, зумовлене раннім органічним ураженням мозку лобових, скроневих, тім’яно-потиличних ділянок домінантної півкулі. У своїх дослідженнях К. Мастюкова надає особливого значення етіології ЗНМ, зокрема перинатальній енцефалопатії, яка може бути гіпоксичною (внаслідок внутрішньоутробної гіпоксії й асфіксії під час пологів), травматичною (внаслідок механічної пологової травми), білірубіновою (внаслідок несумісності крові матері та дитини за резус-фактором чи груповою приналежністю) [34].

За клінічними видами К. Мастюкова  виділяє три групи дітей із ЗНМ.

І-ша група — необтяжений  варіант ЗНМ, що характеризується наявністю  лише ознак ЗНМ. У дітей з цим  варіантом ЗНМ не виявляється  локальних уражень ЦНС. В анамнезі цих дітей частіше всього відсутні вказівки на патологічне протікання вагітності й пологів у матері, лише інколи спостерігається не різко  виражений токсикоз другої половини вагітності, нетривала асфіксія. В  постнатальному періоді у цих  дітей може відмічатися соматична  ослабленість, часті інфекційні та простудні захворювання. З психологічної  точки зору у цих дітей спостерігається  загальна емоційно-вольова незрілість, несформованість регуляції довільної  діяльності, недостатність тонких диференційованих рухів пальців рук, труднощі динамічної організації рухів та ін [39].

ІІ-га група — обтяжений  варіант ЗНМ церебрально-органічного  генезу. У дітей цієї групи ЗНМ  зумовлюється більш складною симптоматикою  і патогенезом. Порушення мовленнєвого розвитку супроводжується неврологічною  і психопатологічною симптоматикою. Виражена неврологічна симптоматика у  цих дітей свідчить не лише про  незрілість ЦНС, але й про грубе  ураження відповідних мозкових структур.