Формування пошуково-дослідницьких умінь у майбутніх магістрів дошкільної освіти в процесі виконання кваліфікаційної роботи

Предмет наукового пошуку визначає гіпотезу дослідження. Термін «гіпотеза» (грець. hipothesis – підстава, припущення) в загальному розумінні означає деяке припущення, яке вимагає перевірки. У науковому дослідженні гіпотеза – це наукове припущення, яке висувається для пояснення якогось явища і потребує перевірки на практиці, теоретичного обґрунтування для того, щоб стати достовірною науковою теорією [Нечволод Л. І. Сучасний словник іншомовних слів./ Л. І. Нечволод - Харків : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 587 с.].

Після вивчення характерних  ознак досліджуваного феномену можна  висловити припущення щодо його сутності, причин виникнення, наслідків вияву  і почати побудову гіпотези. Гіпотеза – це своєрідний умовивід. При його конструюванні враховують: а) наявність наслідків (тобто того чи іншого факту чи явища) відповідно до наявності підґрунтя (тобто причини) або б) спорідненості наслідків (фактів, явищ, ознак) співвідносно до наявності підґрунтя (тобто причини).

Подальший крок наукового  дослідження – перевірка гіпотези практикою. Обґрунтована, перевірена і  підтверджена гіпотеза перетворюється в достовірне знання, у теорію. Наприклад, висунута Д. Менделєєвим гіпотеза-здогадка про те, що властивості хімічних елементів знаходяться у залежності від їх атомної ваги, була перевірена численними дослідами й дала змогу не лише вибудувати з цих елементів струнку систему, але й вказала на причину відмінності властивостей елементів.

У педагогічному дослідженні  гіпотеза – це пробне попереднє передбачення або узагальнення щодо сутності, природи явища, що вивчається, і можливих підходів розв’язання педагогічних проблем. У гіпотезі формулюється нове рішення завдання. У процесі розроблення гіпотеза розгортається у систему припущень, кожне з яких спирається на попереднє. Питання, над яким має розмірковувати дослідник під час формулювання гіпотези, звучить так: що не є очевидним в об’єкті; що я можу відкрити у ньому такого, що не помічають інші?

Для того, щоб сформулювати гіпотезу, потрібно багато знати про об’єкт дослідження і, передусім, досконало вивчити стан його розробленості в теорії й практиці. У гіпотезі не мусить бути самоочевидних припущень, що є однією з типових помилок в науковому апараті дослідження.

Метод (від гр. methodos – спосіб пізнання) – це сукупність відносно однорідних прийомів, операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання [ ?????????].

Поняття «науковий метод» можна охарактеризувати як і цілеспрямований підхід, за допомогою якого досягається певна мета, щось пізнається або вивчається. Ця категорія охоплює комплекс внутрішніх і зовнішніх дій дослідника. Тому, з одного боку, метод розглядають у процесуальному плані, як загальну модель дослідницьких процедур, а з другого, як спосіб їх реалізації в інтелектуальних та практичних операціях дослідника. В такий спосіб під методом слід розуміти систему прийомів, що застосовуються для досягнення мети і завдань дослідження, і схему, якою керується дослідник у ході організації наукової роботи на її окремих етапах [Вітвицька С.С. ].

У магістерському кваліфікаційному дослідженні подають перелік використаних автором методів для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Важливим складником наукового апарату дослідження  є наукова новизна одержаних результатів. У процесі осмислення того нового, що досягнуто автором, доцільно скористатися слушною порадою С. Гончаренка: «При відповіді на і певної делікатності, і глибокої впевненості, оскільки потрібно об’єктивно оцінити свій внесок, не применшуючи й не перебільшуючи його значення» [Про критерії оцінювання педагогічних досліджень // Шлях світи / С.У. Гончаренко – 2004. – № 1. – С. 2 – 6. с. 4].

Нові результати дослідження, запитання, яка новизна результатів  дослідження, дослідник має подивитися на свою працю ніби з боку: помістивши її і широкий науковий контекст, він повинен виділити своє дослідження з ряду інших близьких за тематикою, що вимагає одночасно зазвичай, мають теоретичний і практичний аспекти. У першому випадку вони описуються за допомогою стандартизованих термінів, зокрема, таких: закон, закономірність, ідея, концепція, модель, принцип, система, тенденція, умови, функції тощо. Практична новизна потребує для опису інших термінів, а саме: прийом, опис, правило, рекомендація, спосіб, засіб, методика, технологія тощо. Крім того, у формулюванні наукової новизни має бути поданий опис об’єкта цього формулювання (конкретна методика, модель, спосіб чи встановлене автором теоретичне положення, обґрунтування, концепція, закономірність тощо) [Про критерії оцінювання педагогічних досліджень // Шлях освіти/ С.У. Гончаренко – 2004. – № 1. – С. 2 – 6. с. 5].

Найтиповішими при описі новизни  результатів дослідження є такі недоліки: нерідко автор перелічує  досліджені об’єкти чи проблеми, не говорячи при цьому жодного слова про результати: які нові наукові положення та ідеї висунуто, які нові факти відкрито тощо. Ще один типовий недолік – завищення роботи на тлі явно беззмістовних тверджень.

У науковій новизні подають  коротку анотацію наукових положень магістерської роботи, запропонованих магістрантом особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни: вперше одержано…, удосконалено…, дістало подальший розвиток….

Кожне наукове положення чітко  формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень). Формулюючи наукову новизну, студенту слід чітко розмежовувати одержані теоретичні положення і нові прикладні результати, що випливають з теоретичного доробку магістранта.

Усі наукові положення  з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною  основою (фундаментом) вирішеної в магістерській роботі наукової задачі або наукової проблеми.

У магістерській роботі треба подати відомості про практичне значення одержаних результатів або рекомендації, як їх використати. Відзначаючи практичну цінність здобутих результатів, необхідно подати інформацію про ступінь їх готовності до використання або масштабів використання. Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів дослідження із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.

Апробація результатів  дослідження вказується, на яких науково-практичних конференціях, студентських олімпіадах, наукових семінарах, засіданнях кафедри, вчених радах оприлюднює основні положення і результати досліджень, викладені у магістерській роботі.

Зазначаючи структуру магістерської  роботи слід перерахувати кількість  розділів магістерської роботи, назвати  кількість сторінок та число найменувань  у списку використаних джерел.

Основна частина  магістерської роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

У розділах основної частини подають:

а). огляд літератури за темою і вибір напряму дослідження;

б). виклад загальної методики й основних методів дослідження;

в). завдання дослідження педагогічної практики і методику цієї частини наукового пошуку;

г). відомості про проведене теоретичне дослідження та вивчення педагогічної практики;

д). аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури магістрант окреслює основні результати наукових пошуків його попередників за своєю  проблемою. Стисло, критично висвітлюючи  раніше виконані роботи, магістрант повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв'язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини магістерської роботи.

Далі в роботі характеризують методологію дослідження, визначають філософські засади, теорії, концепції, закони, закономірності, принципи, педагогічні  підходи, правила тощо, які забезпечують у процесі пошуку здобуття істинно нового наукового знання. Наводять методи вирішення завдань дослідження, характеризують застосовані методики, критерії та показники, за якими визначаються результативність запропонованих автором умов, методик та педагогічних технологій розв’язання досліджуваної проблеми.

У розділах магістерського дослідження з вичерпною повнотою автор викладає результати власних  досліджень з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення  проблеми. Магістрант повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

Виклад матеріалу магістерської  роботи підпорядковують одній провідній  ідеї, чітко визначеній автором.

У першому пункті висновків  коротко оцінюють стан розробленості  досліджуваної проблеми. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставлених у науковому дослідження завдань.

У підсумку роботи викладають найважливіші науково-теоретичні результати, одержані магістрантом, які повинні  містити відповіді на сформульовані  студентом на початку роботи дослідницькі завдання. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо практичного використання здобутих результатів. У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал:

• проміжні математичні доведення, формули та розрахунки;
• таблиці допоміжних цифрових даних;
• протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;
• плани навчально-виховної роботи, сценарії, комплекси вправ тощо;
• опис дослідницьких програм, інструкції та методики вирішення наукових завдань;
• допоміжні ілюстрації.

У кожному додатку  зазначається, які матеріали розроблені власно автором магістерської роботи, а які з них запозичені з  наукових джерел та педагогічної практики.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні магістерських робіт), у порядку появи посилань у тексті, у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема потрібну інформацію можна  одержати із таких міждержавних і  державних стандартів: ГОСТ 7.1-84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «СИБИД.Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила», ГОСТ 7.11-78 «СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании».

Проаналізувавши весь процес виконання магістрантами кваліфікаційного дослідження можна прийти до висновку, що в процесі роботи формуються декілька груп пошуково-дослідницьких умінь.

Підсумовуючи, вважаємо за доцільне зазначити, що:

– формування дослідницьких умінь та навичок у студентів педагогічного університету варто розглядати як обов'язковий елемент фахової підготовки;

– для успішного формування дослідницьких умінь та навичок  потрібно, щоб ця діяльність була системною і систематичною, бо вони не формуються автоматично лише на підставі вивчення дисциплін, передбачених навчальними планами. Їх необхідно цілеспрямовано та систематично розвивати впродовж усього періоду навчання студента в усіх видах навчальної роботи, на аудиторних та позааудиторних заняттях;

– важливо прищеплювати студентам інтерес до навчальних і наукових досліджень, формувати у студентів розуміння того, що їхнє навчання наближається до наукового пізнання, розвивати дослідницьку складову у світогляді майбутніх фахівців.

Відтак, для досягнення вагомих результатів важливо  забезпечити взаємозв'язок навчальної й наукової роботи студентів на змістовно-інформаційному, операційно-діяльнісному та особистісному рівнях.

1.3. Сутність, структура  та систематизація пошуково-дослідницьких  умінь майбутніх магістрів дошкільної  освіти

Поняття «уміння» визначається по-різному, але у будь-якому випадку  простежується його зв'язок з дефініцією діяльності у процесі вирішуються конкретні завдання.

Діяльність – форма активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Ці зміни можуть стосуватися речового та енергетичного статусу об'єктів або їх інформаційного потенціалу. Діяльності притаманні – трансформація зовнішнього у внутрішнє, єдність опредметнення та розпредметнення певних смислів, що задають параметри її здійснення [Філософський енциклопедичний словник. Довідкове видання / За ред. В.І.Шинкарука.– Київ: Абрис, 2002. – 742 с., С. 163 – 164. ].