Формування пошуково-дослідницьких умінь у майбутніх магістрів дошкільної освіти в процесі виконання кваліфікаційної роботи

[Карнаухова И. Б. Поисково-исследовательская деятельность как средство развития творческой самостоятельности студентов в процессе профессиональной подготовки: дис.кандидата пед. наук: 13.00.08 / Карнаухова Ирина Борисовна. — М., 2000. — 158 с., с. 15].

Одним важливих мотивів пошуково-дослідницької діяльності, в контексті якої формуються у студентів відповідні уміння, є цілепокладання. Крім того не можна обійти увагою такий важливий мотив, котрий є спонукою до формування пошуково-дослідницьких умінь, як пізнавальний інтерес. Інтерес (лат. interesse – бути всередині, мати важливе значення) – форма вияву вибіркового ставлення особистості до об'єкта, що визначається його життєвою важливістю і емоційною привабливістю. Суб'єктивно інтереси виявляється в емоційному забарвленні пізнавальних потреб людини. Він визначає спрямованість особистості на певний об'єкт, сприяє ознайомленню з його особливостями і проникненню в його сутність. Задоволення інтересу до об'єкта, який має стійку значущість, не зумовлює його згасання, а викликає появу нових інтересів, що відповідають вищому рівню пізнавальної діяльності. [Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О.М. Степанов – К.: ”Академвидав”, 2006. – 424 с. С. 159].

Інтерес є постійним спонукальним механізмом пізнання, в тому числі й пізнання дійсності студентом у процесі пошуково-дослідницької діяльності.

Сучасні ВНЗ будують процес навчання студентів на базі поєднання різних форм його організації. Основними є такі: лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, спецкурси, спецсемінари, педагогічна практика, консультації, колоквіуми, контрольні, курсові й дипломні роботи. Зауважимо, що лекція посідає важливу роль в організації навчально-виховного процесу вітчизняного вузу. Ця роль виявляється у тісній єдності лекції з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи, насамперед у взаємодії її з семінарськими, практичними і лабораторними роботами [Щербакова К. Принципи і основні форми організації навчального процесу у вузі // Щербакова К. Вступ до спеціальності. – К., 1990. – С.19-26.].

Важливо зазначити, що лекція у вищій школі розглядається і як метод, і як форма навчання, призначена для засвоєння теоретичного матеріалу. Це логічно стрункий, системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико-матеріалістичній основі. Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому, знайомить їх з основними теоретичними питаннями певної галузі науки та її методологією. Найпоширеніші такі види лекцій: вступні, настановчі, ординарні (в яких послідовно викладається матеріал з навчальної програми), заключні, оглядові. Залежно від рівня пізнавальної активності студентів розрізняють інформаційні і проблемні лекції [Форми організації навчання у вищій школі // Лозниця В. Психологія і педагогіка. – К., 2000. – С.280-298.]. Слід усвідомити, що за певних умов лекційна форма навчання не може бути замінена ніякою іншою.

Однією із ефективних педагогічних умов формування у студентів пошуково-дослідницьких  умінь є лекція, яка виступає традиційною формою організації педагогічного процесу у вищих навчальних закладах. Лекція визначає шляхи здійснення усіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі. Вона закладає основи розуміння і ставлення до предмету. Лекція – це стрункий систематичний і системний виклад певної наукової проблеми або її частки [Вітвицька Світлана Сергіївна Основи педагогіки вищої школи Навчальний посібник ].

Великого  значення для формування пошуково-дослідницьких  умінь у студента на лекції набуває його спрямованість, психологічна готовність до сприймання лекції, а також певний рівень попередніх навичок, на які нашаровуватимуться нові уміння.

Лекція включає чотири фази: початок сприймання: 4-5 хвилин, оптимальна активність сприйняття: 20-30 хвилин, фаза зусиль: 10-15 хвилин, фаза стомлення. Починати активізацію аудиторії треба у фазі зусиль. Водночас дуже важливо продумати початок і кінець лекції, чергувати роботу і відпочинок, моменти підвищеної уваги і послаблення; весь процес ведення лекції вимагає від викладача доброзичливого ставлення до слухачів.

Лекція має цілий  ряд переваг для формування пошуково-дослідницьких умінь майбутніх магістрів. Наведемо основні з них: на відміну від підручника, лекція оперує значно більшими можливостями щодо урахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень; вона озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, умінням давати критичну оцінку розглядуваному матеріалу; враження від матеріалу на лекції зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці й жестам викладача, лектора; вона дає можливість прямого контакту лектора зі слухачами. Також залежно від сприйняття аудиторією матеріалу лектор може вносити необхідні корективи у свій виклад під час лекції; лекційне викладання дуже економічне в часі, під час самостійного опанування інформацією студент витрачає набагато більше часу; лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності [Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підруч. для студентів, аспірантів та молодих викладачів вузів. – К.: «Либідь», 1998. – 558с.].

Головне завдання лекції – сприяти розвитку в студентів інтересу до предмета та формуванню пошуково-дослідницьких умінь з метою творчого засвоєння матеріалу та використання знань, умінь та навичок в практичній діяльності майбутніх викладачів.

.Міні-лекції  відрізняються від повноформатних  лекцій  значно меншою тривалістю. Зазвичай  міні-лекції  не перебільшують 10-15 хвилин і використовуються для того, щоб стисло донести нову інформацію до багатьох людей одночасно; розповісти, як виконувати певні дії, що їх згодом опановуватимуть самі учасники в ході практичних вправ; підсумувати результати роботи малих груп для всієї аудиторії. 

Міні-лекції  часто застосовуються як частини цілісної теми, яку не бажано викладати повноформатною  лекцією, аби не втомлювати аудиторію. Тоді інформація надається по черзі кількома окремими сегментами ( міні-лекціями ), між якими застосовуються інші форми й методи навчання: періоди запитань - відповідей, вправи на перевірку засвоєння матеріалу, рухавки, робота в складі малих груп тощо.

Лекції та міні-лекції, як основні форми організації педагогічного процесу і головна мета яких передача інформації, сприяють тому, що в майбутніх магістрів дошкільної освіти розвиваються такі уміння як: сприйняття, синтез та аналіз отриманої інформації, що відносимо до групи пошуково-інформаційних умінь. Студенти вчаться систематизувати отриманий матеріал слідуючи спочатку вказівкам лектора, а згодом визначають самостійно, який матеріал є важливим для нотування у конспекти. Аналітичні вміння формуються завдяки тому, що лектор пояснює те чи інше явище, а студенти сприймаючи інформацію приходять до певних висновків, при необхідності уточнюють незрозумілий для них матеріал.

Однією із традиційних  форм контролю у вищій школі семінарські заняття, які забезпечують розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань у навчальних умовах, прияють формуванню пошуково-дослідницьких умінь в студентів.

В умовах сучасної вищої школи семінарські заняття поряд із лекцією відносять до важливих форм організації навчального процесу. Семінарські заняття мають дуже давню історію, своїм корінням сягає античності [8].

Семінар (лат. — розсадник) — вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію і закріплення теоретичного матеріалу Педагогіка вищої школи - Ортинський В.Л]. Це найважча і найскладніша форма навчального процесу, мета якого узагальнення, поглиблення і систематизація знань, здобутих студентами під час самостійної роботи з лекційним матеріаломі навчально-методичною, теоретичною літературою. На семінарах студенти вчаться виступати з обговорюваних питань, доводити свою точку зору, критично оцінювати різні джерела знань [Щербакова К. Принципи і основні форми організації навчального процесу у вузі // Щербакова К. Вступ до спеціальності. – К., 1990. – С.19-26.]. Загалом, семінари сприяють формуванню у студентів інтересу до самостійного оволодіння знань, вчать критично мислити, аналізувати складні явища суспільного життя і природи, сприяють більш інтенсивному формуванню таких важливих якостей, як критичність, гнучкість, глибина й самостійність мислення [Березівська Т.С. Педагогічні умови ефективності семінарських занять (у вузі) / Вісник ЧДУ. С. Пед. науки. – Ч., 2002. – Вип. 41. – С.9–14.].

Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню обстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості [Педагогіка вищої школи - Ортинський В.Л].

Основними завданнями, що реалізуються під час спецкурсу та спецсемінару, є наукове пізнання, елементарне експериментальне вивчення, залучення студентів до дослідницької роботи [Щербакова К. Принципи і основні форми організації навчального процесу у вузі // Щербакова К. Вступ до спеціальності. – К., 1990. – С.19-26.].

Наголосимо також, що семінарські заняття сприяють формуванню пошуково-дослідницьких умінь й самодіяльності студентів більшою мірою, ніж будь-які інші форми організації навчання. Вони виробляють у студентів уміння висловлювати й аргументувати свої думки, критично аналізувати аргументи опонентів; вони розвивають логічне мислення, спонтанне мовлення; сприяють глибокому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань, виробленню активної життєвої позиції.

Практичне заняття (лат. praktikos — діяльний) — форма навчального заняття, під час якої науково-педагогічний працівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування, через індивідуальне виконання відповідно сформульованих завдань [Педагогіка вищої школи- Ортинський В.Л ].

Практичне заняття – це навчальне заняття, під час якого відбувається детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формуються пошуково-дослідницьких умінь і навичок їхнього практичного застосування шляхом індивідуального виконання ними завдань, сформульованих у дистанційному курсі.

Практичне заняття – форма організації  навчального процесу, під час  якої за завданням і під керівництвом науково-педагогічного працівника студенти виконують практичну аудиторну  чи поза аудиторну роботу з будь-якого предмета. Особливо значну роль практичні заняття мають відіграти у вивченні спеціальних предметів, зміст яких спрямовано на формування професійних умінь [Педагогіка вищої школи - Ортинський В.Л].

Основна дидактична мета практичного заняття – закріплення й деталізація наукових знань, а головне – формування навичок і вмінь пошуково-дослідницького характеру. Для проведення практичного заняття викладач готує відповідні методичні матеріали: тести для виявлення рівня оволодіння необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх на занятті та дидактичні засоби.

Під час проведення практичних занять в магістрантів дошкільної освіти закріплюються  попередньо набуті знання студенти, також вчаться презентувати свою педагогічну майстерність: проводять уривки занять, лекцій.

Консультація (лат. соnsultatio — звертання за порадою) — форма навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань і виробленні практичних навичок і вмінь через відповіді науково-педагогічного працівника на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування [Педагогіка вищої школи - Ортинський В.Л].

За спрямованістю консультація скерована на допомогу студентам в оволодінні методологією теми чи розділу, а також методами самостійної навчальної роботи та формуванню пошуково-дослідницьких умінь. Кількість годин на консультації визначають, як правило, робочими навчальними планами на рік й індивідуальними планами науково-педагогічного працівника.

Консультації проводять викладачі, які читають відповідний навчальний курс, за графіком, що його встановлює кафедра за погодженням із деканатами. Науково-педагогічні працівники можуть надавати консультації групам студентів або окремим студентам. 

Консультація  –  це елемент навчального процесу, за яким студенти отримують відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування [Педагогіка вищої школи - Ортинський В.Л].

Мета консультації –  аналіз навчального матеріалу, що його недостатньо засвоїли студенти. Основні дидактичні цілі консультацій: ліквідація прогалин у знаннях тих, кого навчають, надання їм допомоги в самостійній роботі формування пошуково-дослідницьких умінь у студентів. Розрізняють індивідуальні й групові консультації.

Під час проведення консультацій в магістрантів формуються пошуково-дослідницькі уміння такі, як пошуково-інформаційні та узагальнюючі висновки.

Асистентська  педагогічна практика є складовою частиною професійної підготовки спеціалістів на освітньо-кваліфікаційному рівні “Магістр” і завершальним етапом практичної підготовки студентів університету до професійно-педагогічної діяльності.

Основною метою асистентської  педагогічної практики є закріплення  педагогічних навичок, здобутих при отриманні освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр», вдосконалення знань, пошуково-дослідницьких умінь, необхідних для роботи у вищих навчальних закладах, формування вмінь застосовувати їх у навчально-виховному процесі під час виконання функцій викладача (Додаток 1).