Комплексний підхід до подолання заїкання

У дітей раннього віку, на думку деяких авторів, механізм заїкання доцільно пояснити з позицій реактивного неврозу і неврозу розвитку (В. Н. Мясищев, 1960). Реактивний невроз розвитку розуміється як гостре порушення вищої нервової діяльності. Заїкання виникає в ранньому віці на тлі затриманого фізіологічного недорікуватості при переході до складних форм мовлення, до промови фразами. Іноді воно є результатом мовного недорозвинення різного генезу (Р. М. Боскіс, Р. Є. Левіна, Б. Мезони). Так, Р.М. Боскіс називає заїкання захворюванням, в «основі якої лежать мовні труднощі, пов'язані з оформленням більш-менш складних висловлювань, що вимагають для свого вираження фрази». Мовні труднощі можуть викликати затримками розвитку мовлення, переходом на іншу мову випадками патологічного розвитку особистості з недорозвиненням емоційно-вольової сфери, необхідністю висловити складну думку і пр.

Р.Є. Левіна, розглядаючи заїкання як мовленнєвий недорозвинення бачить сутність його в переважному порушенні комунікативної функції мови. Проблема органічного заїкання до теперішнього часу залишається невирішеною. Одні дослідники вважають, що заїкання в цілому входить у категорію органічних захворювань центральної нервової системи та порушення мозкового субстрату прямо зачіпають мовні області мозку або пов'язані з ними системи (В. Лав, 1947; Е. Гард »1957; С. Скмоіл і В. Ледезіч , 1967). Інші розглядають заїкання як переважно невротичний розлад, розцінюючи самі органічні порушення як «грунт» для зриву вищої нервової діяльності і мовної функції (Р. Лухзингер і Г. Ландольд, 1951; М. Земан, 1952; М. Сова К, 1957; М. Є. Хватцев, 1959; С. С. Ляпидевский і В. П. Баранова, 1963, і багато ін.).

Більшість авторів, що вивчали патогенез заїкання, відзначають у заїкуватих різні вегетативні зміни. Наприклад, Земан вважає, що у 84% заїкуватих є вегетативна дистонія. На думку Szondi, з 100 заїкуватих 20% мають підвищений внутрішньочерепний тиск і екстрапірамідні порушення. Він вважає, що заикающиеся народжуються вазоневротікамі. Gerdner об'єктивно показав зміна нейровегетативної реакції у заїкається під час нападів: в 100% випадків у них спостерігається розширення зіниць (мідріоз), у нормально говорять людей ширина зіниць під час промови не змінюється або настає певне їх звуження (міоз).

У важких випадках порушення вегетативної нервової системи власне заїкання відступає на другий план, переважають страхи, хвилювання, тривога, помисливість, загальна напруженість, схильність до тремтіння, пітливість, почервоніння. У дитячому віці в заїкуватих спостерігаються порушення сну: вздрагіваніе перед засинанням, виснажливі, неспокійні неглибокі сни, нічні страхи. Заикающиеся більш старшого віку намагаються зв'язати всі ці неприємні переживання з порушенням мови. Думка про її розладі набуває стійкий характер у відповідності з постійно порушеним самопочуттям. На тлі загальної збудливості, виснаження, нестійкості і постійних сумнівів мова звичайно піддається поліпшенню лише на короткий час. На заняттях у заїкуватих часто відсутня цілеспрямованість і наполегливість. Власні результати ними недооцінюються, оскільки поліпшення в мові мало полегшує їх загальне самопочуття.

У 70-і роки в психіатрії були запропоновані клінічні критерії для розмежування невротичних і неврозоподібних розладів і намітилася тенденція і до розмежування заїкання на невротичну і неврозоподобную форми (Н. М. Асатіані, Б.3. Драпкін, В. Г. Казаков, Л. І. Бєлякова та ін.)

До теперішнього часу механізм заїкання дослідники намагаються розглядати не тільки з клінічних і фізіологічних, але і з нейрофізіологічних, психологічних, психолінгвістичних позицій.

Представляють інтерес нейрофізіологічні дослідження заїкання при організації мовленнєвої діяльності (І. В. Данилов, І. М. Черепанов, 1970). Дані дослідження показують, що у заїкається під час промови домінантне (ліве) півкуля не може досить стійко виконувати свою провідну роль по відношенню до правого півкулі.

Дослідження організації функції зору у заїкаються (В. Суворова з співавт., 1984) показали, що їм властива нетипова латерализация мовної і зорової функцій. Виявлені аномалії можна розглядати як наслідок недоліків білатеральної регуляції зорових процесів і відхилень у міжпівкульна відносинах.

Актуальною є розробка проблеми заїкання у психологічному аспекті для розкриття його генезису, для розуміння поведінки заїкуватих в процесі комунікації, для виявлення їх індивідуально-психологічних особливостей. Вивчення у заїкуватих уваги, пам'яті, мислення, психомоторики показало, що вони змінено структуру психічної діяльності, її саморегуляція. Вони гірше виконують ту діяльність, яка вимагає високого рівня автоматизації (і відповідно - швидкого включення в діяльність), але відмінності у продуктивності між заикающимися і здоровими зникають, як тільки діяльність може виконуватися на довільному рівні. Виняток становить психомоторна діяльність: якщо у здорових дітей психомоторні акти відбуваються значною мірою автоматично і не вимагають довільній регуляції, то для заїкуватих регуляція представляє складне завдання, що вимагає довільного контролю.

Деякі дослідники вважають, що заикающиеся відрізняються більшою інертністю психічних процесів, ніж нормально говорять, їм властиві явища персеверации, що з рухливістю нервової системи.

Перспективно дослідження особистісних особливостей заїкуватих як за допомогою клінічних спостережень, так і з застосуванням експериментально-психологічних методик. З їх допомогою виявлено тривожно-недовірливий характер, підозрілість, фобічні стани; невпевненість, замкнутість, схильність до депресії; пасивно-оборонні та оборонно-агресивні реакції на дефект.

Заслуговує на увагу розгляд механізмів заїкання з позицій психолінгвістики. Даний аспект вивчення передбачає з'ясування того, на якій стадії породження мовного висловлювання виникають судоми у мові заикающегося. Виділяють такі фази мовної комунікації [2]:

1) наявність потреби в мові, або комунікативний намір;

2) народження задуму висловлювання у внутрішньому мовленні;

3) звукова реалізація висловлювання.

У різних структурах мовної діяльності ці фази різні за своєю повнотою і тривалості перебігу і не завжди однозначно випливають одна з іншої. Але постійно відбувається зіставлення задуманого і здійсненого. І.Ю. Абелева вважає, що заїкання виникає у момент готовності до промови за наявність у мовця комунікативного наміру, програми мови і принципового вміння говорити нормально. У тричленну модель породження мовлення автор пропонує включити фазу готовності до промови, на якій у заикающегося «ламається» весь мовний механізм, всі його системи: генераторна, резонаторная і енергетична. Виникають судоми, явно виявляються потім на четвертій, завершальній фазі.

1.2 Форми заїкання

Заїкання є порушенням мовного ритму, нерідко пов'язаного з недосконалим ритмом рухів всього тіла (незграбність, незручність у рухах). Іноді судоми ритмічно повторюються: пе-пе-пе - півень або п-п-п - півень; А-а-а-аня. Така форма заїкання властива маленьким дітям. Вона називається клонтескоп. Іноді дитина через судоми зовсім не в силі сказати потрібний звук або надовго затримується на ньому, болісно переборюючи судому: п-півень, Л .... (Довго тягне звук а) - Аня. Ця форма заїкання називається тонічної. Зазвичай з такими труднощами вимовляються перші звуки слова і фрази. Більш легка, клоническая форма заїкання нерідко з часом переходить у важку - тонічну. Буває, що заїкається до проголошення слова судорожно, зі свистом видихає майже все повітря і потім вже, захлинаючись, говорить: ххх (видих) Хя дуже хворий - я дуже хворий.

Судоми проявляються то переважно у дихальному апараті мови, то в голосовому, то в артикуляторно. У багатьох заїкання супроводжується судорожними або звичними рухами рук, ніг, голови.

Нерідко у заїкуватих є і недорікуватість.

Одночасно з судорожними проявами у заикающегося спостерігаються, переважно в старшому віці, різноманітні хворобливі явища. У розмові він хвилюється, заздалегідь боїться, що не зможе добре сказати. Деякі з заїкуватих свою увагу зосереджують на «важких» для вимови звуках. Деякі ж, зазвичай більш розвинені, бентежаться, переживають через свого дефекту почуття гострого сорому перед оточуючими, безуспішно намагаються приховати від них свій недолік (уникають розмов, обмежуються небагатослівною промовою і короткими відповідями, говорять тихо, крізь зуби, червоніють, бліднуть, покриваються потім).