Лекции по "Педагогике"

План №14

Тема: Морфологічні засоби професійного мовлення.

1) Використовуючи в документах дієслова, слід враховувати такі особливості:

1. У документах використовуються тільки книжні дієслова та їх форми: домінувати, активізувати, регламентувати, пропонувати.
2. Для ділових паперів характерне використання нейтральної форми інфінітива на -ти (виступати, вимагати, погоджувати, складати). Варіанти форми інфінітива на -ть (писать, виступать, забезпечувать) вживаються лише в усному мовленні та художній літературі. Для ділових паперів вона не прийнятна.

Неозначена форма дієслова в  адміністративному й законодавчому  різновидах найчастіше виступає на означення  неминучості, обов’язковості дії: Обов’язок кожного громадянина України – поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй у нашій багатонаціональній державі.

3. Найбільш поширеною дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслова теперішнього часу зі значенням позачасовості, які вживаються у першій або третій особі: ми вимагаємо, дирекція звертається, фірма пропонує, приймальна комісія працює.
4. Дієслова теперішнього часу вживаються на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов’язковість виконання дії: Нарада розпочинається о 10 годині; Конференція завершує роботу завтра.
5. Помилковим є вживання форм давноминулого часу: проект узгодили були – проект узгодили.
6. Дієслова недоконаного виду у ділових паперах, як правило, позначаються складеними (аналітичними) формами: буде розпочинатися (замість розпочинатиметься), будемо перераховувати (замість перераховуватимемо), буде забезпечуватись (замість забезпечуватиметься). Проста (синтетична) форма недоконаного виду переважає у всіх стилях окрім офіційно-ділового та наукового.
7. Дієслова доконаного виду утворюють просту форму майбутнього часу: виконаємо, сплатимо, профінансуємо. Доконаний вид у ділових паперах твориться за рахунок префіксації: завідувати, запроектувати.
8. Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вживаються лише в усному мовленні. У писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловлюванню категоричного характеру (доручити, звільнити, призначити). Менш категоричними є безособові форми на -но, -то. Вони констатують факт і застосовуються в різних інструкціях, статутах та ін. (заборонено, прийнято, недопустимо).
9. Для офіційно-ділового стилю характерні переважно прості форми першої особи множини наказового способу: проголосуймо, виконаймо, напишімо (складена: давайте проголосуємо, давайте виконаємо). У російській мові форми першої особи множини наказового способу можуть бути простими і складеними: бежим, встанем, летим. Складена утворюється за допомогою частки давайте: давайте смотреть, давайте писать, давайте прочитаем. Українській мові подібні форми невластиві.
10. Дієслово бути в усіх особах однини і множини вживається у формі є. Іноді, під впливом російської мови, замість форми є у ролі зв’язки використовуються особові форми дієслова являтися: Підприємство являється юридичною особою. Така заміна є порушенням норми. В українській мові дієслово являтися вживається зі значенням «з’являтися, примарюватися, снитися».
11. Стилістично розрізняються форми із суфіксами -ува (-юва) і -а (-я): витискувати і витискати, витягувати і витягати, доповнювати і доповняти, замінювати і заміняти, затрачувати і затрачати. Перші варіанти використовуються в офіційно-діловому та науковому стилях, другі – частіше використовуються у розмовному і художньому стилях.
12. Помилковим є вживання слова пробачитися у першій особі. Не слід говорити пробачаюсь. Краще вжити дієслово у другій особі: пробачте, прошу пробачення, вибачте, прошу вибачення.
13. Порушенням норми є неправильне вживання особових закінчень: боряться (замість борються), сміяться (замість сміються), біжуть (замість біжать).
14. Чергування постфіксів -ся, -сь у дієсловах теперішнього, минулого й давноминулого часу підпорядковано правилам милозвучності. Перед наступним приголосним слід уживати форми на -ся: ознайомлюся з документацією. Перед голосним слід уживати форми на -сь: двері відчинились одразу.
15. Неприпустимим є використання у ділових документах короткої форми дієслова 3-ї особи однини: знає – зна, буває – бува, питає – пита, співає – співа, виглядає – вигляда. Перші варіанти є стилістично нейтральними, другі належать до розмовних форм, що вживаються у розмовному мовленні та художніх текстах. В усіх інших стилях вживається лише повна форма: повідомляє, доручає, зазначає, вимагає тощо.

 

2) Дієприкметник (рос. причастие) – дієслівна форма, що називає ознаку предмета, зумовлену дією самого предмета (активні дієприкметники) або ознаку, зумовлену дією іншого предмета (пасивні дієприкметники). Дієприкметник відповідає на питання який? яка? яке?

В українській мові дієприкметники поділяються на активні і пасивні.

1. Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються (від незначної кількості дієслів) за допомогою суфіксів -учий (-ючий), -ачий (-ячий): виконуючий, мобілізуючий, працюючий, правлячий, зростаючий, прогнозуючий, організуючий. В офіційно-діловому стилі такі форми обмежені у вжитку порівняно з російською мовою. Зокрема, зовсім перестали вживатися активні  дієприкметники теперішнього часу на вираження ознаки людини за дією. Замість них використовуються описові звороти: перевиконуючий план робітник – робітник, який перевиконує план, поважаюча себе людина – людина, яка себе поважає, витікаючі висновки – висновки, що з цього випливають.

У сучасній українській мові намітилася тенденція до уникнення дієприкметникових  форм на -учий (-ючий). Ці форми пропонують вживати з суфіксом -увальн(ий), -ювальн(ий): коригуючий – коригувальний, копіюючий – копіювальний, інтегруючий – інтегрувальний.

При перекладі з російської мови активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються підрядними означальними реченнями; дієприкметники, що перейшли у прикметники та іменники, замінюються  відповідними частинами мови, наприклад: вступающий – який (що) вступає, вступник; движущийся – який (що) рухається, рухомий; заведующий – який (що) завідує, завідувач; соответствующий – який (що) відповідає, дійсний; ведущий специалист – провідний спеціаліст.

При перекладі термінологічних  зворотів із дієприкметниковим компонентом  у діловому мовленні перевага надається  українським зворотам дієприкметникового типу над розгорнутими синтаксичними  конструкціями та калькованими формами, наприклад: выдерживаемый процесс – витримуваний процес (замість процес, що (який) витримується), а іноді їхнім іменниковим замінником: окружающая среда – довкілля (замість оточуюче середовище).

2. Активні дієприкметники минулого часу творяться за допомогою суфікса -л-: посивілий, застарілий, пожовклий, почорнілий, дозрілий, загорілий, осілий.

Російські активні дієприкметники минулого часу з суфіксами -ш-(-вш-) в українській мові не вживаються. Вони передаються переважно описовими конструкціями, наприклад: перервавший – який (що) перервав; приблизивший – який (що) наблизив; прикладавший – який (що) прикладав; усиливший – який (що) підсилив тощо.

Сфера використання активних дієприкметників  – термінологічна лексика: тонізуючі речовини, працюючий двигун, лімітуючий режим, ріжучий диск, діючий вулкан.

3. Пасивні дієприкметники у сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу, що утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -ан-, -т-: записаний, завершений, написаний, відкритий, крадений, підрахований, зігрітий.

Дієслова з основами на -н-(-ну) і -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: колоти – колотий і колений; повернути – повернутий і повернений; стиснути – стиснутий і стиснений; кинути – кинутий і кинений; усунути – усунутий і усунений. При додаванні суфікса -ен- в корені можливі чергування приголосних: відобразити – відображений (з-ж), зберегти – збережений (г-ж), позбавити – позбавлений (в-вл).

Російські пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі  українською мовою замінюються  описовими конструкціями або  дієприкметниками минулого часу: записываемый – записуваний; освещаемый – освітлюваний; применяемый – застосовуваний;  желаемый – бажаний; употребляемый – вживаний, який вживається.

4. Отже, при потребі перекладу російських дієприкметників українською мовою можемо використати:

а) іменники або описові звороти: исполняющий обязанности – виконавець обов’язків, заведующий – завідувач, движущийся – який (що) рухається, поступающий – вступник;

б) прикметники: вышестоящий орган – вищий орган, текущий счет – поточний рахунок, необозримый – неозорий;

в) пасивні дієприкметники: нижеподписавшийся – той, хто нижче підписався; нижчепідписаний; догрузившийся – довантажений; выполняющийся – виконуваний;

г) дієприкметники з іншими суфіксами: поседевший – посивілий, выполняемый – виконуваний, вытягивающий – витягувальний.

Детальніше про особливості  перекладу дієприкметників дивись у книзі Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової та технічної мови.

 

3) Дієприслівник (рос. деепричастие) – це незмінювана дієслівна форма, що, вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово (присудок). Дієприслівник відповідає на питання коли? чому? за якої умови? з якою метою?

Дієприслівники в діловому стилі  вживаються дещо рідше, ніж дієприкметники. Це пояснюється перевагою іменного мовлення над дієслівним. Однак у  діловому тексті вони зустрічаються  досить-таки часто. Як правило, вони вживаються на початку речення і у складі дієприслівникового звороту формулюють причини, що викликали прийняття  того чи іншого управлінського рішення. З цією метою найчастіше використовуються дієприслівникові звороти типу: зважаючи, беручи до уваги, враховуючи, керуючись та ін. Проте не рекомендується розпочинати кожне речення з дієприслівникового звороту, бо це дещо «засушує» виклад. Їх можна замінити підрядними реченнями. Наприклад: Зважаючи на викладене вище...; Як вказувалося (говорилося) вище, треба... Дієприслівники з пояснювальними словами називаються дієприслівниковим зворотом і на письмі виділяються комами.

Дієприслівники утворюються від  дієслівних форм.

1. Дієприслівники недоконаного  виду утворюються за допомогою  суфіксів –учи (-ючи) і –ачи (-ячи): читаючи, пишучи, кажучи, виконуючи, сидячи, даючи. Форми із суфіксом –а (-я) (лежа, сидя, стоя) для сучасної української мови ненормативні. До складу дієприслівників недоконаного виду може входити частка –сь (-ся): сміючись, змагаючись, сподіваючись.

2. Дієприслівники доконаного виду  утворюються за допомогою суфіксів –ши (-вши): перевіривши, виконавши, започаткувавши, показавши, приготувавши, перемігши.

Дієприслівники доконаного виду також  вживаються із часткою –сь (-ся): розписавшись, спустившись, задумавшись, начитавшись.

3. У безособовому реченні дієприслівник  може вживатися тільки у тому  випадку, якщо у складі присудка  є інфінітив: Надавши першу допомогу потерпілому, необхідно терміново викликати машину швидкої допомоги.

В інших випадках уживання дієприслівника в безособовому реченні не відповідає нормі.

Деякі дієприслівникові звороти, на зразок: судячи з цього, чесно кажучи, поклавши руку на серце та ін., перетворилися на застиглі вислови, втратили ознаки звороту, не підлягають вимогам, які ставляться до дієприслівникових зворотів, і тому можуть уживатися в безособових реченнях: Правду кажучи, попередня угода не бралася до уваги.

4. Синтаксичні помилки трапляються  тоді, коли в реченні наявні  дві дієслівні форми, яким дієприслівниковий  зворот може синтаксично підпорядковуватись: І в наші дні віруси ховають у собі загрозу, яку не завжди можна передбачити, викликаючи десятки інфекційних захворювань. У наведеному реченні є два присудки (ховають, можна передбачити), які створюють двозначність вислову.

Автор тексту мав на увазі зв’язок  дієприслівникового звороту з присудком  головного речення: віруси ховають у собі загрозу, викликаючи десятки захворювань. У результаті виходить, що захворювання викликають не віруси, а вчені-вірусологи.

Основна синтаксична функція дієприслівника – обставина.

 

 

4) Прислівник (рос. наречие) – невідмінювана частина мови, що передає ознаку дії чи стану, ступінь чи міру вияву іншої ознаки:  добре працює, по-весняному тепло, летять угору. За значенням прислівники поділяються на два розряди: означальні та обставинні. Обставинні – прислівники, що означають часові та просторові обставини дії, їх причину та мету: поїхав учора, дзвенить угорі, прийшов додому. Означальні – прислівники, що виражають якісні ознаки дії або стану, означають кількісний вияв, ступінь чи міру вияву ознаки: спокійно відпочивати, швидко працював, міцно спить, утричі більша вага, занадто повільно говорить. Означальні прислівники утворюють ступені порівняння.  Вищий і найвищий ступені означальних  прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників. Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів –ше- або –іше- (довго – довше, тепло – тепліше), а також суплетивно (гарно – краще, погано - гірше) або аналітичним способом (вдало – менш вдало, ясно – більш ясно). Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най, що додається до форми вищого ступеня (весело – веселіше, найвеселіше; дорого – дорожче, найдорожче) або аналітичним способом (вдало – найменш вдало).

У реченні  прислівники виступають у ролі різних обставин.

Правопис прислівників

Прислівники можуть писатися разом, окремо і через  дефіс.

Разом пишуться:

- утворені  від іменника, прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні  з прийменником: внічию, вгору, змолоду, втроє, спершу, поодинці, вдома, назавжди, віднині, занадто, якнайкраще, назавжди, забагато (порівняй: за багато років і забагато гуляєш);

- утворені  з кількох основ: насамперед,  повсякчас, вдосвіта, завбільшки, навперейми, спідлоба, позавчора, впродовж;

- утворені  сполученням часток аби, ані, де, чи, що, як із будь-якою частиною мови: деколи, чимало, щодня, щодоби, абикуди, аніскільки, якнайбільше (але поки що, хіба що, дарма що).

Окремо пишуться:

- прислівникові  сполуки, що складаються з прийменника  та іменника, але в яких іменник  зберігає своє лексичне значення  й граматичну форму, особливо  коли між прийменником і іменником  можливе означення до цього  іменника: в нагороду,  по змозі, до побачення, без сліду, на диво, на щастя, як слід.

- якщо  однакові основи розділені прийменником: раз у раз, день у день, сам на сам;

- утворені  поєднанням іменника (займенника) у  називному відмінку з іменником  в орудному відмінку: кінець кінцем, чин чином, одним одна, сама самотою;

- прислівники утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо.

Через дефіс пишуться:

- в яких  повторюються основи (синонімічні  та антонімічні прислівники) або  вони утворені з двох прислівників: ледве-ледве, зроду-звіку, пліч-о-пліч, вряди-годи, сяк-так, як-не-як, всього-на-всього;

- утворенні  від прикметників і займенників  за допомогою префікса по- і суфіксів –и-, -ому-: по-нашому, по-київськи, по-українськи; також по-латині, на-гора;

- утворені від часток будь-, небудь-, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, коли-небудь, хтозна-як, казна-коли;

- утворені  з префікса по- і порядкового числівника на –е: по-перше, по-четверте.

 

5) Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов’язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі. Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил. Накази бувають індивідуальними й нормативними: Індивідуальні накази пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо). Нормативні накази — це безособові накази, які регламентують трудову діяльність усього трудового колективу чи його частини (правила внутрішнього трудового розпорядку, реорганізація структурних підрозділів тощо).