Лекции по "Педагогике"

Неоднакових відмінкових форм вимагають  одні й ті ж самі дієслова у російській та українській мовах, що є результатом  нерозрізнення засобів цих мов. Те саме (за значенням) дієслово може вимагати в обох мовах від додатків неоднакових  відмінкових форм, наприклад:

благодарить (кого?)	дякувати (кому?)
нуждаться (в чем?)	потребувати (чого?)
подражать (кому?)	наслідувати (кого?)
подготовиться (к чему?)	готуватися (до чого?)
причинять (что?)	завдавати (чого?)
извинять (кого?)	пробачати (кому?)

Те саме за змістом дієслово в  обох мовах може мати різні прийменники (за наявності прийменникового типу керування), наприклад:

обратиться по адресу	звернутися за адресою
работать по совместительству	працювати за сумісництвом
думать о (об) (чем?)	думати про (що?)

Іменники, утворені від дієслів, також  можуть вимагати певних відмінків (іменне керування): опанування (чого?) курсу, оволодіння (чим?) знаннями, освоєння (чого?) спеціальності, запобігання (чому?) злочинним замахам, попередження (чого?) незаконних дій, завідувач (чого?) відділу, завідуючий (чим?) відділом. Багатозначність слова впливає на керування. Залежно від значення мають різне керування деякі іменники та дієслова, наприклад: Керівництво дипломними роботами (О. в.) було доручено досвідченому викладачу. – Керівництво факультету (Р. в.) прийняло рішення скликати позачергову вчену раду.

В українській мові прикметники  також керують формою іншого слова (прикметникове керування): багатий на ідеї, високий на зріст, притаманний автору, властивий професії, свідомий свого значення, характерний для законодавства.

Конкретної форми слова вимагають  також прийменники прислівникового  походження – всупереч, завдяки, які вимагають давального відмінка: всупереч прогнозам, завдяки клопотанню, завдяки сумлінній праці, всупереч домовленості. (Детальніше див. у розділі «Прийменник у офіційно-діловому стилі»)

Семантична близькість прийменників в і на викликає появу помилок різного характеру. Треба пам’ятати, що прийменник в уживається з іменниками, що позначають назви сіл, селищ, міст, районів, областей, республік, держав, навчальних закладів (в школі, в інституті). Винятками є слова типу Львівщина, Сумщина, Київщина, а також слово Україна, що може вживатися з прийменником на.

Прийменник на вживається з іменниками, що позначають вулиці, проспекти, площі, курси, факультети, засоби пересування (на поїзді, на трамваї, на автобусі, на човні – можна використати і безприйменникову конструкцію). Вживання прийменника в з назвами засобів пересування підкреслює знаходження в середині предмета: спав у машині, поїзді і т.п.

З іменниками, що позначають назви  гірських місцевостей і видовищ, можуть використовувати обидва ці синонімічні  прийменники. Наприклад: на Кавказі, на Уралі, але в Карпатах, в Криму; в театрі, але на концерті.

Слово завідувач вимагає після себе додатка у родовому відмінку однини: завідувач кафедри (завідувач складу), а слово завідуючий вимагає після себе орудного відмінка однини: завідуючий кафедрою (завідуючий складом).

Деякі мовознавці зазначають, що оскільки в українській мові є іменники завідувач, командувач та ін., то використовувати іменники прикметникового та дієприкметникового походження (завідуючий, командуючий), утворені за словотвірною моделлю російської мови, небажано.

5) Трудова угода

Трудова угода укладається між організацією й людиною, яка не працює в цій організації. Коли в організації чи установі бракує фахівців з певної галузі, вона залучає для виконання деяких видів робіт працівників з інших установ.

Трудова угода містить  такі реквізити:

1. назву документа;
2. дату й місце його складання;
3. перелік сторін, що уклали угоду;
4. зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника;
5. юридичні адреси сторін;
6. підписи сторін;
7. печатку підприємства або організації.

Трудова угода складається  у кількох примірниках, один — виконавцеві, інші зберігаються у справах організації-замовника.

Зразок трудової угоди

Трудова угода

м. Київ

12 квітня 2000 р.

Школа-інтернат № 12 в особі директора школи Кравченка Л. Б. (далі — Замовник), з одного боку, і Київська фабрика “Київвзуття” в особі головного інженера Берегового С. В. (далі — Виконавець), з другого боку, уклали угоду про таке:

1. Предмет угоди

1.1. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виготовити 20 пар взуття шкіряного, 15 пар гумового до 12 червня 2000 року. 
1.2. Розмір, форму й колір визначає Замовник, Виконавець ви конує замовлення точно за вимогою. 
1.3. Виконавець зобов'язується виготовити взуття доброякісно. 
1.4. Замовник зобов'язується своєчасно прийняти й оплатити роботу.

2. Розмір і порядок оплати

2.1. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві дві тисячі (2000) гривень. 
2.2. Оплата здійснюється протягом двох днів від дня прийняття роботи.

3. Відповідальність сторін

3.1. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов'язань згідно з чинним законодавством.

4. Дострокове розірвання угоди 4.1. У разі порушення однією із сторін зобов'язань за угодою інша сторона має право розірвати її в односторонньому порядку.

5.  Разв'язання суперечок

5.1. У разі виникнення суперечок за цією трудовою угодою вони розв'язуватимуться судовими органами того району, в якому мешкає Виконавець.

6. Юридичні адреси сторін:

Замовник: Київ-28, бульв. Лесі Українки, 3О

Виконавець: Київ-40, вул. М. Коцюбинського, 1

Директор  школи-інтернату № 12	(п і д п и с)	Л. Б. Кравченко
Головний інженер  фабрики “Київвзуття”	(п і д п и с)	С. В. Береговий

Практичне завдання..

1. Опис пошкоджень; платіжне доручення; підтверджуючий документ; поставка товару; належна сума; протокол розбіжностей; керуючись пунктом; спірне питання; посилання на нормативний акт; задовольнити претензію; згаданий документ; статут залізниці; форма розрахунку; стягувати надану позику; державне замовлення; маркування товару; за взаємною згодою; прострочки поставки; збут продукції; співробітник установи; засвідчує документ; уповноважена особа; діюча ставка; з міркувань.

2)

3)

4) У місті Запоріжжі, Одесі, Мінеральні Води, Сінайя та Чернівцях, у селі Нижній Березів, Михайлівка, Барановичі, у кишлаку Гілен, на станції Запоріжжя 2, у штаті Мічиган, у пустелі Сахара.

 

 

План№17

Тема: Усне професійне мовлення

 

1)

2) Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься  в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення  та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені  з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати  активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти  та реалії за певний період життя й  діяльності керівника, депутата, організації  чи її підрозділу тощо. У процесі  підготовки до звітної доповіді доповідач  мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення  дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також  укласти загальний план й усі  положення та частини пов’язати  в одну струнку систему викеладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють  зібранням і приймають остаточне  рішення, як програму майбутніх дій  на подальший період.

Промова- це усний  виступ із метою висвітлення певної інформації та впліву на розум, почуття  й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб- може і нині бути визначальною для  промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме  під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова  зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблнми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора- виявитм нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх  по-новому сприйняти уже відомі факти  і реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального  стилю оратора, його вміння доречно  використовувативесь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування  та майстерності імпровізувати залежно  від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова  промова, як свідчить історія- дієвий чинник впливу на свідомість слкхачів.

Агітаційній промові  притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючісь актуальних суспільно-політичних проблнм, активно  впливаючи на свідомість, промовець  спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовуютьпевні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова  характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну  від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно  виражене, а не емоційно схвильоване  сприйняття слухача. Частіше цей  виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється  на конкретному зібранні.

Ювілейна промова  Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням скреиої людини, групи осіб, урочистостям на честь  подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності- до ювілейної промові  можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в  ювілейній промові будуть експромти  й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади  про цікаві й маловідомі факти  з його життя та діяльності. Форма  та зміст ювілейної промови, попри  невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення  суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу  навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має  бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних  питаннях і проблемах.

Настановча-вступна  лекція має на меті ввести слухача  в коло питань певної дисціпліни, познацомити  з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого  матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати  знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузікій  галузі науки, дослідження. Вони дають  широкі можливості ввести слухачів у  науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні  в порівнянні з навчально- програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності  й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру- вступ, основна частина, висновки.

Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й  аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригубчим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб  утримати їхню увагу.

В основній частині  повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе  питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й  займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий  елемент щодо виконання певних дій.

Лектор повинен  бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й  лаконічними.