Лекции по "Педагогике"

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною рнакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові  промовець може порушити одне-два  питання, чи дати на них конкретну  відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті  певного питання;

- акцентування  на основному;

- висловлення свого  ставлення й оцінки;

- підкреслення  значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );

- підкріплення  своїх доказів прикладами (посиланнями  на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен  не лише доповідачеві чи президії, а  й до всіх присутніх, побудувавши  його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла  в основу їх власних роздумів і  висновків.

3) Публічний виступ і культура мови

Усне  спілкування поділяється на публічне (офіційне) і приватне.

Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні  промови (лекції на громадсько-політичні  теми, виступи на мітингах, на  виборах, звітні доповіді, політичні  огляди);

2) академічні  промови (наукові доповіді, навчальні  лекції, наукові дискусії);

3) промови  з нагоди урочистих зустрічей  (ювілейні промови, вітання, тости).

 Кожен  з цих видів має відповідне  призначення, тобто переслідує  певну мету – проінформувати чи створити настрій у відповідної аудиторії.

Інформативними  бувають найчастіше доповіді та лекції. У вступі викладається проблема, окремі її складові: виклад розвивається від  простого до складного. Закінчення містить  як теоретичні висновки, так і практичні  пропозиції.

Переконання як мета виступу виникає під час  обговорення певної теоретичної  чи практичної проблеми. Промовець  ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись  і до розуму, і до почуттів своїх  слухачів. Успіх його залежить від  добору аргументів і вміння розташувати  їх у порядку наростання переконливості. У кінці доповідач, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.

Найважливіше  на урочистостях, святах, ювілеях, річницях тощо – уміння знайти в темі щось нове, незвичне, дотепне. Але при  цьому підтекст такої промови  має бути доброзичливим, шанобливим, щирим, а форма – оригінальною, нетрадиційною.

Залежно від змісту, призначення, способу  виголошення, обставин мовлення публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, наукова дискусія, репортаж.

Бесіда – це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учасників. У ній викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.

Доповідь – найпоширеніша з форм публічних виступів. Вона буває політичною, звітною, діловою. Політична доповідь виголошується державним чи громадським діячем (доповідь Президента України, Прем’єр-міністра) і ставить нові проблеми, визначає програму дій держави чи її органу.

Звітна доповідь – це промова, у якій аналізується діяльність роботи депутата, керівника колективу, установи, організації тощо. За схемою вона нагадує письмовий звіт.

Ділова доповідь – це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями.

Промова – це виступ на мітингах, масових зборах на честь певної події, ювілею тощо. Вони бувають мітингові, агітаційні, ювілейні.

Мітингова промова присвячена злободенній проблемі. Це короткий виступ, розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Він відзначається емоційністю, імпровізацією та індивідуальним стилем оратора.

Агітаційна промова спрямована на роз’яснення, з’ясування певних питань. Вона передбачає психологічний вплив на слухачів.

Ювілейна промова присвячена певній даті, ювілеєві людини чи установи. Вона відзначається експромтами, імпровізацією, дотепністю, невимушеністю.

Лекція також є однією з форм пропаганди, передачі наукових знань. Ця форма публічного виступу відзначається більшою офіційністю, академічністю викладу. Вона має чітку структуру (вступ, головна частина, висновки). Майстерність лектора полягає в досконалому знанні матеріалу і вмінні його донести до слухачів.

Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання. Дуже важливо чітко і логічно формулювати свої думки, а терміни й абстрактні слова, необхідні для дискусії, слід витлумачити попередньо. Висуваючи якусь тезу, обов’язково стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, для яких потрібні свої докази.

Найважливіше  в науковій дискусії точно визначити  головну проблему й навколо неї  зосередити увагу.

Доповідач має подати слухачам ту інформацію, яка потрібна для того, щоб правильно  зрозуміти й оцінити запропонований спосіб вирішення проблеми. При цьому  треба дібрати такі аргументи, які  б свідчили на користь запропонованого  рішення. Добре, якщо доповідач уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує  спростувати їх.

У середовищі вчених надзвичайно високо цінують  час. Тому в аудиторії фахівців треба  бути гранично лаконічним: уникати  довгих преамбул, подробиць, про які  можна сказати лише тоді, коли виникнуть  питання або хтось спеціально ними зацікавиться.

Репортаж – це жива розповідь очевидця про якусь подію суспільного життя. Його темою можуть бути політична чи виробнича подія, спортивні, культурні заходи тощо.

Важливими компонентами публічного виступу є  інтонація, міміка, жести.

У поняття інтонації входять сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Її завдання – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. Завдяки інтонації, написаний текст при його виголошенні стає живим, емоційним, переконливим. Вона повинна бути природною, відповідати нормам літературної мови й поєднувати в собі логічну й емоційну сторони публічного виступу.

Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам – налаштуватися на сприйняття виступу. У процесі виголошення промови паузами виділяють частини викладу думки. У непідготовленому (імпровізованому) виступі пауз більше.

Міміка і жести теж є важливими засобами підсилення чи пом’якшення сказаного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід.

Темп мовлення і тембр голосу у різних людей неоднакові. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування у слухачів. Але говорити треба жваво, темпераментно, зберігаючи міру, бути тактовним і ввічливим. Найголовніше у публічному виступі – щоб інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальних засобів мови свідчили про правдивість і переконливість думок і почуттів оратора.

4) Особливості спілкування за кордоном

Мешканці  кожної країни спілкуються по різному. Для французів спілкування – це гра. Сперечання, дискусія,  потреба перемогти  у суперечках, красномовність – основні ознаки їх спілкування.

Англійці користуються своєю мовою інакше. Вони вміють бути чемними, стриманими, уникають конфронтацій, дотримуються спокійного тону. Якщо ви навмисно зачепили англійця на вулиці, услід за своїм вибаченням можна почути відповідне «sorry».

Ніколи  не звертайтеся до незнайомих людей, доки вас їм не відрекомендовано. Потиск руки застосовується дуже рідко, лише під час першого знайомства. Не робіть на публіці компліменти на зразок: «Яка у вас гарна сукня!» чи «Який смачний цей торт!», бо це розцінюється як неделікатність.

Ніколи  не кладіть руки на стіл, тримайте їх на колінах. Прибори не забирайте  з тарілок і не перекладайте їх з однієї руки в іншу: ніж має  бути весь час у правій руці, виделка  – у лівій, кінці звернені до тарілки.

Шотландців  та ірландців потрібно називати «британцями», а не «англійцями».

У ресторані  не давайте чайових відкрито, їх треба покласти непомітно під  край тарілки.

Італійці дуже темпераментні, виразні, допомагають собі жестами, мімікою, максимально використовують тембр та інтонацію. Також вони дуже увічливі: нові знайомі, які мешкають за декілька кілометрів від вас, можуть надіслати вам листівки, щоб просто привітати. У знайомих довідайтесь спочатку про здоров’я їхніх дітей, а потім про їхнє здоров’я. Італійці балують дітей. Дитина може шуміти в ресторані чи крамниці, хапати цукерки з прилавка, сідати на підлогу, капризувати, але це буде сприйматися цілком нормально.

У поїзді зробіть символічний жест – запросіть  поїсти разом з вами. Утримайтесь  прийняти таке саме запрошення від  ваших супутників, обмежившись побажанням їм «приємного апетиту». Не шкодуйте грошей на чайові і не несіть власну валізу.

У церкву вдягайтеся скромно. Жінки не можуть увійти до церкви в сукні з рукавами вище ліктя, у декольте, з непокритою головою.

Чоловіки  мають бути щедрими на поцілунки  рук.

Німці покладаються на логіку, вони дисципліновані, педантичні і завжди мають багато аргументів та доказів, щодо своєї правоти.

Називайте титул кожного, з ким розмовляєте. Якщо титул вам невідомий, можна  звертатися так: «Herr Doktor». Ви рідко помилитесь, бо існує ціла гама «докторів» (літератури, науки і под.), і це слово не зарезервовано, як у нас, лише за медиками.

Ніколи  не цілуйтесь публічно, бо цим ви шокуєте інших.

Перед тим  як випити, підніміть ваш келих  і цокніться з господарем (у  Франції, наприклад, піднімаючи келих, не цокаються). У ресторані вітайте  всіх, хто поблизу вас, навіть незнайомих, висловом «Mahlzeit!», що означає приблизно «Смачного!». На вулиці йдіть ліворуч від дами.

Австрійці відзначаються товариськістю та відвертістю, особливо мешканці Відня. Господарі віденських кафе зустрічають і проводжають кожного гостя, цікавляться, чи сподобалась їжа. У ресторані зовсім незнайомі люди можуть разом співати, особливо в свята, або «об’єднуються столами». Скандинави – щось зовсім інше. Вони довго обмірковують ту чи іншу ситуацію, тому розмовляють дуже повільно і кількість слів зведена до мінімуму, але підтримують жарт, якщо він не стосується їх особисто. У Швеції якнайчастіше вживайте слово «task» («дякую»). Воно буде вашою перепусткою будь-де.

Американці відрізняються живим спілкуванням, сарказм – головна риса їх розмови. Треба відзначити, що американська усна мова заповнена кліше. Якщо ви хочете зустрітися в Америці з друзями, попередньо зателефонуйте їм, сповістивши про свій приїзд, і чекайте на запрошення. Якщо у вас є рекомендаційні листи до спільних друзів, надішліть їх поштою, надавши друзям ініціативу запрошення.

Не обмінюйтесь  рукостисканням під час кожної зустрічі. За столом не їжте все, що є в тарілці, не збирайте соуси, залишайте трохи  від кожної страви. Якщо ви запрошені  на церемонію шлюбу до церкви, прибудьте  вчасно, бо найменше запізнення – неприпустима грубість.

Японці, як багато східних народів, належать до слухаючого типу. Велике значення мають не слова, а манера звертання до співрозмовника: усмішка, пауза, кивки головою тощо.

У Іспанії, якщо вас запрошують на сніданок, не приймайте цього запрошення – це звичайна формальність. Якщо його повторюють вдруге – відмовтесь. Тільки після третього запрошення можна прийняти його, бо цього разу воно щире.

Приходити точно у призначений час не прийнято. Неодмінно треба запізнитися  на 15 – 20 хвилин. Ніколи не приходьте  з візитом у години післяобіднього відпочинку.

У поїзді обов’язково запросіть ваших  сусідів до столу. Вони відмовляться, так само зробіть ви, отримавши  відповідне запрошення.

У Голландії будьте стриманим, тримайтеся насторожі. Уникайте потиску рук, не робіть компліментів. Дотримуйтесь пунктуальності під час кожної зустрічі.

У Португалії не варто йти з візитами, не почистивши попередньо взуття. Ніколи не телефонуйте раніше одинадцятої ранку. Не робіть жінкам компліментів публічно.

У Єгипті вважається дурним тоном проїхати мимо і не посигналити один одному. У крамниці тут завжди привітають, пригостять чаєм, подякують за покупку.

Йорданці – веселий народ, у гостях завжди співають і танцюють, приходять обов’язково вчасно і о десятій годині вечора розходяться. Жінки з чоловіками ніколи разом не сідають, а лише подають на стіл.

У Марокко погодьтесь випити три склянки (аж ніяк не менше) чаю з м’ятою, які вам запропонують після їжі. Потиснувши руку господареві, піднесіть свою руку до власних вуст.

У Тунісі докладно розпитуйте господаря дому про нього, його дітей, проте ніколи про його дружину. І особливо не допитуйтесь, чи чекає вона дитину.

Якщо  ви запрошуєте мусульман, ніколи не пригощайте їх свининою, а також алкогольними напоями.

Таким чином, ми стикаємось з різноманітними культурами, специфіка спілкування яких зумовлена  не тільки граматичним складом і  синтаксисом, а й здатністю впливати на співрозмовника або слухача. Але, не зважаючи на всю різноманітність, існує загальна (міжнародна) культура спілкування, якої дотримуються і при  ділових розмовах, і при світських. У різних країнах по-різному звертаються (наприклад, до жінки: в Німеччині  – «фрау», у Франції – «мадам», в Україні – «пані»), але це не виходить за межі єдиного етикету. Під час рекомендації знатних  осіб обов’язково згадують їхній  титул: графиня, барон тощо. Але не додають слово пан чи пані. Не називають титули у звичайній  розмові. Також у багатьох країнах  прийнято звертатися по імені. Під час  розмови не слід перебивати, ображати співрозмовника та ін. Тобто всі  ці правила – загальні, їх дотримуються і в Європі, і в Америці, і  в розвинутих країнах Азії. І тільки невеликі відмінності, найчастіше мовні  чи психологічні, виказують належність до тієї чи іншої країни.