Лекции по "Педагогике"

Науковий  стиль має такі різновиди:

1) власне науковий обслуговує фахівців певної галузі. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, права, медицини, математики тощо. Реалізується в монографіях, рецензіях, статтях, рефератах, тезах тощо;

2) науково-популярний має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їхньої професії і підготовки. Використовується у неспеціальних часописах;

3) науково-навчальний використовується для написання підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів;

4) виробничо-технічний – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства і виробництва (інструкції, проекти тощо). Від власне наукового стилю він відрізняється дещо простішою формою викладу, лаконічнішим обґрунтуванням тієї чи іншої проблеми, обмеженою кількістю спеціальної термінології;

5) науково-публіцистичний підстиль широко використовується в газетах і журналах. Цим стилем журналісти подають інформацію про досягнення науки і техніки.

Публіцистичний стиль – один із найбільш широковживаних. Основна функція – переконання, діяння, вплив. Він забезпечує різні потреби суспільства, пов’язані з політикою, адміністративною і господарською діяльністю, відзначається гострим характером. Його завдання – агітація, активний вплив на читача і слухача. Цей стиль поєднує в собі точність висловлювання, логічність. Тут широко використовується суспільно-політична лексика, політичні гасла і заклики, урочисті фрази, риторичні запитання та засоби сатири й гумору. Основна форма викладу – монолог (рідше – діалог). Публіцистичний стиль вбирає в себе елементи офіційно-ділового та наукового стилів. Можливе вживання штампів. Мова насичена словами, що вжиті в переносному значенні, наявна велика кількість метафор. Синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення. Сфера використання – публіцистичні статті, виступи в газетах, журналах, на телебаченні, зборах, мітингах тощо.

Публіцистичний  стиль поділяється на такі підстилі:

1) стиль засобів масової інформації (часописи, радіо, телебачення тощо); 2) художньо-публіцистичний (памфлети, політичні доповіді, нариси тощо); 3) політико-агітаційний; 4) ораторський; 5) науково-публіцистичний (стоїть на межі наукового та публіцистичного стилів).

Художній стиль – може виступати в кількох різновидах – епос, лірика, драма, проте всі вони характеризуються високою експресивністю та емоційністю, вживанням слів у переносному значенні (метафора, метонімія, синекдоха). Лексика художнього стилю різноманітна: історизми та архаїзми (жупан, меч, злато, перст), діалектизми (жалива – кропива, когут – півень, маржина – худоба, ровер – велосипед), оказіоналізми (яблуневоцвітно, злотоцінно – П.Тичина; надзвичайниця – В.Еллан-Блакитний) та ін. Часте використання синонімів, антонімів, омонімів  зі стилістичною метою; властиве використання епітетів, метафор, порівнянь тощо. Використовуються різні типи речень. Монологічна та діалогічна форма викладу тексту. Художній стиль може включати в себе всі стилі та їх ознаки.

Розмовний стиль. Основна функція – спілкування, обмін думками між двома або кількома мовцями. Характеризується особливою невимушеністю і простотою форм. Тут широко використовуються розмовні, просторічні слова (попоїсти, лапати), експресивні та емоційно-забарвлені слова і звороти (дівчинонька, варити воду), діалектизми та жаргонізми (жентиця, барахло).

Використання  неповних, обірваних речень. Інтонація  різноманітна. Сфера вживання –  побут людей, щоденні бесіди в  сім’ї, на роботі.

Розмовний стиль поділяється на такі підстилі:

1) розмовно-побутовий; 2) розмовно-офіційний.

Епістолярний стиль. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад, художньої літератури, публіцистики та офіційно-ділового стилю. Сфера використання – приватне листування.

Основні ознаки – наявність певної композиції: початок (звертання); головна частина, де розкривається зміст листа; закінчення, де підсумовується написане, іноді  наявний постскриптум (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби – поєднання елементів  художнього, публіцистичного та розмовного стилів. На сучасному етапі епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звернень та заключних формулювань  увічливості.

Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква.

Призначення – обслуговує релігійні  потреби як окремої людини, так  і всього суспільства. Він втілюється  (реалізується) в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма), у  різних церковних книгах (писемна  форма). Конфесійний стиль сформувався  в українській мові у ХVІ – ХVІІ ст. Час від часу цей стиль заборонявся або обмежувався у використанні (наприклад, у 20-40-х роках ХХ століття). Для нього характерними є такі засоби, як архаїзми, суто церковна термінологія, слова-символи, непрямий порядок слів у реченнях і словосполученнях, значна кількість метафор, алегорій, що робить його небуденним, піднесеним.

Конфесійний стиль поділяється на підстилі:

1. публіцистичний; 2) науковий; 3) художній.   

Офіційно-діловий  стиль

Офіційно-діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Ділове  мовлення (писемне) обслуговує суспільні  відносини людей, служить для  зв’язку органів влади з населенням, для взаємозв’язку у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах.

Офіційно-діловий  стиль досить чутливий до соціально-історичних факторів, піддається серйозним змінам під впливом соціально-історичних перетворень у суспільстві і  в той же час виділяється серед  інших функціональних різновидів мови своєю стабільністю, традиційністю  і стандартністю.

Лексичні, морфологічні, синтаксичні і фонетичні  особливості ділової мови визначаються основними рисами ділового стилю  і варіюються залежно від жанру  і змісту тексту ділового документа, тобто від приналежності останнього до тієї чи іншої галузі державної  і суспільної діяльності.

У діловому стилі можна визначити  такі найважливіші лексичні, морфологічні та синтаксичні риси:

1. Офіційно-діловий  стиль ґрунтується на логічній  основі (використання засобів образності, як і виявлення особистих почуттів, для нього нетипове). Найважливішим  тут є послідовність і точність  викладу фактів, об’єктивність оцінок. Основний тон ділового мовлення  – нейтральний, хоча деколи  він може бути і підкреслено  офіційним і урочисто піднесеним.

2. Для  лексики ділового стилю характерне  широке, тематично зумовлене використання: а) професійної термінології (юридичної,  дипломатичної, спортивної, бухгалтерської  та ін.); б) складноскорочених слів, абревіатур (СБУ, ЗНУ, НБУ, профспілка).

3. Ділові  тексти відрізняються наявністю  слів і виразів, що поза діловою  мовою, як правило, не вживаються, наприклад: вищевказаний, недовиконання і т.д.

Ділова  мова відзначається стилістичною однорідністю, стандартизованістю. Стандартизованість проявляється у: а) широкому використанні сталих зворотів (з метою, у зв’язку з, відповідно до та ін.); б) постійному використанні тих самих слів, форм, зворотів – як результат прагнення до однотипності.

Суворі вимоги до лексики офіційно-ділового стилю призводять до: а) відсутності  діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики; б) мінімального використання вигуків, часток, емоційно-забарвленої  лексики; в) використання стійких словосполучень нефразеологічного характеру, наприклад: касаційна скарга, акт громадянського стану; г)синонімія зводиться до мінімуму й не викликає двозначності сприймання.

4. Офіційно-діловий  стиль відзначається великою  частотністю вживання: а)віддієслівних  іменників та відіменних прийменників (недовиконання, дотримання, підрахунок, заповнення, відповідно до, з метою, за рахунок та ін.); б) безособових дієслів (взято, прийнято, підписано, укладено); в) назв осіб за їх функцією (позивач, відповідач, виконавець, свідок, покупець) та ін.

5. Синтаксис  ділового стилю характеризується  використанням: а) прямого порядку  слів в реченні як переважаючого  принципу його конструювання;  б) стійких словосполучень, що  використовуються для зв’язку  частин складного речення (таким чином, що…; з тією умовою, що…; на випадок, якщо…); в) складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим; г) простих поширених речень (кілька підметів при одному присудкові, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо). Прості речення характерні для деяких документів (заява, автобіографія тощо).

Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

Офіційно-діловий  стиль має такі функціональні  підстилі:

◊ Законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується у Конституції, законах, указах, статутах, постановах, кодексах тощо. Жанри законодавчого підстилю характеризуються більш значною стилістичною і мовною однорідністю, ніж жанри інших підстилів ділової мови.

У законодавчому  підстилі можна виділити такі найважливіші лексичні, морфологічні та синтаксичні  риси.

Для мови права характерне вживання юридичної  термінології в законах, статутах (апеляція, прокурор, декларація, клопотання, Конституційний Суд, законодавча ініціатива), залежно від тематичного змісту документа.

У законодавчому  підстилі вживаються запозичення –  варваризми, переважно латинського  походження, наприклад: de jure, de fakto, idee fixe (нав’язлива думка).

Тексти  законів характеризуються повною відсутністю  розмовних і просторічних слів, а  також діалектизмів.

Для мови законів характерним є використання архаїзмів, що вживаються в номінативному  значенні, наприклад: глава держави, декрет.

У текстах  законів часто вживаються абревіатури (назви держав, закладів, організацій  – ПДВ, СНД, ПНР) і складноскорочені слова (Нацбанк).

У правових текстах не вживаються особові займенники (я, він, вона) і особові форми дієслова (виняток – усне судове мовлення). Не використовуються іменники, прикметники з суфіксами суб’єктивної оцінки (виняток – усна судова мова, наприклад, виступи адвокатів, прокурорів, суддів).

У законодавчому підстилі часто  вживаються конструкції із словами повинен, зобов’язаний. Характерним є використання непрямої мови (пряма мова можлива тільки тоді, коли дослівно цитуються законодавчі акти, а також в усній судовій мові адвокатів, прокурорів та інших членів суду).

Важливу роль виконує абзац, який є показником переходу від однієї думки (теми) до іншої.

Спосіб  викладу в законодавчому підстилі – директивний.

◊ Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах.

Для лексики  дипломатії характерне вживання міжнародної  дипломатичної термінології і термінології міжнародного права в основному  латинського і французького походження, наприклад: консул, конвенція; аташе, демарш, комюніке. Іноді в дипломатичних текстах латинські терміни і вислови вживаються в латинському написанні: persona non grata, status quo, veto тощо.

Дипломатичні  тексти відзначаються наявністю  слів і словосполучень загальновживаної мови, які використовуються як терміни: протокол (сукупність загальновизнаних правил міжнародного спілкування), сторона (мається на увазі певна держава і її уряд, що бере участь у переговорах).

У дипломатичних  документах часто вживаються слова, які мають стилістичну позначку «книжне», «урочисте», що надає їм урочистого звучання, відповідно до їх важливості і значення. Використовуються також  вирази, пов’язані з етикетом, що є загальноприйнятими формулами  ввічливості: Міністерство іноземних справ України засвідчує свою повагу посольству…і має честь повідомити.

Характерним для цього підстилю є використання стійких словосполучень нефразеологічного  характеру: принцип мирного співіснування, міжнародна напруга, політика сприяння, міжнародний контроль.

У дипломатичних  документах абревіатури і складноскорочені слова вживаються помірно: МЗС, ООН, Мін’юст, полпред (архаїзм).

На противагу законодавчому  й адміністративно-канцелярському підстилю для дипломатичного характерне вживання модальних слів та імен зі значенням суб’єктивної оцінки. Наприклад: Республіка Франція гаряче вітає перемогу демократичних сил. Експресивне забарвлення мають вжиті в переносному значенні словосполучення холодна війна, політика з позицій сили. Для дипломатичного стилю властива деяка образність. Наприклад, у документах словосполучення Даунінг стріт вживається в значенні «Міністерство іноземних справ Великобританії» (воно розміщене на цій вулиці); Білий дім (резиденція президента Америки); Єлисейський палац (резиденція президента Франції) – у значенні «уряд Франції» і т.п.