Методика формування у дітей старшого дошкільного віку дружніх взаємостосунків в грі

Спільна діяльність дітей є основною умовою виникнення і розвитку взаємодій і взаємостосунків. Спілкування - це процес взаємодії людей, направлений на узгодження і об'єднання їх зусиль з метою досягнення загального результату, взаємостосунки - особові відносини індивідів між собою, виникаючі в спільній діяльності, а взаємодія компонент спільної діяльності і відносин. Спілкування, як і всяка інша діяльність, є «особливою самостійною потребою людини, що не зливається з іншими її требами і прагненнями, наприклад потребою в теплі, їжі, у враженнях і активності або прагненні до безпеки» [17; 9]. Спілкування обов'язково включає взаємні дії партнерів. Воно життєве важливо для людини і розглядається психологами як особливий спосіб адаптації до навколишнього соціального середовища. В результаті спілкування формується уявлення про іншу людину і про самого себе, про свої можливості і здібності.

Така потреба виявляється у дитини рано, але її зміст формується і розширяється з віком. Вже до кінця першого року життя у малюка при спілкуванні з іншими дітьми починають встановлюватися різні форми взаємостосунків, що постійно ускладнюються, але вони можуть бути як позитивними, так і негативними.

Значний стрибок в розвитку потреби в спілкуванні спостерігається середньому дошкільному віці, проте при цьому яскраво виявляється невідповідність між прагненням і умінням спілкуватися. Відсутність уміння або низький його рівень негативно позначається на характері участі в спільній діяльності, обумовлює неміцність, конфліктність контактів між дітьми цього віку.

Спілкування з однолітками діти реалізують в основному в сумісних іграх; гра стає для них своєрідною формою суспільного життя. В грі діти на свій розсуд об'єднуються, самостійно діють, здійснюють свої задуми, не випробовуючи прямої залежності від дорослого.

Сюжетно - рольова гра займає провідне місце в самостійній діяльності дітей старшого дошкільного віку. Проте в цілях формування правильних взаємостосунків дошкільників необхідне цілеспрямоване педагогічне керівництво іграми починаючи з раннього віку. Однією з програмних задач при організації ігор дітей є формування уміння грати поряд, не заважаючи один одному, виховання бажання грати разом, тобто розвиток навиків сумісної гри.

В грі можна виділити два види взаємостосунків - рольові і реальні. Вступаючи в сумісну гру, дитина перш за все керується власним відношенням до тих однолітків, які будуть її партнерами. Намітивши сюжет, діти розподіляють ролі, і кожний прагне співвіднести свої дії з діями партнерів, встановити позитивні рольові відносини з ними. При керівництві іграми вихователю необхідно враховувати і рольові, і реальні відносини, що виникають між дітьми.

В процесі формування взаємостосунків слід повідомляти дітям відповідні знання, виробляти уміння, навики і звички, перш за все уміння організовувати власну діяльність, вступати в контакт, діяти погоджено з іншими, а також уміння і навики гри, етичної поведінки, звичку робити корисне і приємне для інших [7; 40].

При формуванні навиків спілкування в групі важливо виховувати у дітей прихильність до однолітків, прояв ініціативності і перших ознак колективізму. Проте вироблення цих навиків поведінки в суспільстві однолітків можливе тільки за умови розвитку у дітей суспільних інтересів і мотивів. Тому при організації педагогічного процесу особливу увагу повинно бути надано розвитку соціальної мотивації поведінки дітей, усвідомленню соціальної значущості і мотивів гри.

Вже на початку другого року життя у дитини легко виникають соціально значущі для її віку спонуки (мотиви): пошкодувати товариша, якщо він засмучений, обійняти, узяти за руку, підвести до іграшок, разом подивитися що-небудь цікаве, пограти. Дошкільний вік є значним етапом в становленні і розвитку індивідуальних і колективних інтересів. Вже на молодшому ступені у дітей інтенсивно розвиваються інтереси до навколишнього життя, до особистості однолітків і спільної діяльності (ігрові інтереси) [11; 133-151].

Рівень розвитку загальних (колективних) інтересів дітей в деякій мірі визначає і рівень взаємостосунків. Діти з більш розвинутими інтересами є постійними організаторами сумісних ігор.

Взаємодії між дітьми, як відзначала А. П. Усова, характеризуються перш за все тим, на якій основі відбувається об'єднання між ними: чи буде воно механічним, коли діти грають, об'єднуючись тільки заданим змістом гри, або вони об'єднаються на більш високому рівні на основі інтересу один до одного. Ігрові групи, що виникають на основі інтересу до змісту гри і особистого інтересу, є найстійкішими об'єднаннями по складу граючих, саме на їх основі створюються граючі колективи [21; 54-55]. Хоча загальна кількість таких об'єднань в групах старшого дошкільного віку невелика, проте наявність їх доводить можливість формування подібних взаємостосунків.

Н. А. Бойченко виявила зв'язок між рівнем взаємостосунків дітей старшого дошкільного віку і розвитком їх інтересів. Вона показує, що цілеспрямована робота сприяє становленню і розвитку індивідуальних і загальних (колективних) інтересів, піднімає дитячі взаємостосунки на більш високий рівень [6; 112]. Тому важливо шукати ефективні форми організації педагогічного процесу в цілях розвитку інтересів дітей і на основі них формувати позитивні взаємостосунки.

Інтерес дітей до спільної діяльності є початком формування колективістської психології. Дослідження вітчизняних психологів І. А. Аржанової, В. А. Горбачьової, Є. И. Кульчицької показують, що при цілеспрямованій педагогічній дії у дитини можуть бути рано вихована здібність до співпереживання, уміння прийти на допомогу. Моральні відчуття (жалість, співчуття, сором, зачатки відчуття відповідальності) виявляються у дітей раніше, ніж переконання, звички, знання про норми поведінки.

Діти дошкільного віку відрізняються великою емоційністю, яка спонукає їх до активного виразу співпереживання. В першу чергу вони озиваються на яскраво виражені зовнішні переживання однолітків. Під впливом відчуттів, пов'язаних з похвалою або осудом дорослого, вони можуть змінити свою поведінку, зважитися на певний вчинок, відмовитися від задоволень. В цьому віці за умови добре організованого колективу виникають початкові форми істинно товариських і дружніх відчуттів, які багато в чому визначають зміст відносин.

Змістовна і емоційна сторона взаємостосунків дітей старшого дошкільного віку знаходить свій вираз в жестах, в міміці і в мові, що удосконалюється. Діти супроводжують мовою свої ігрові дії, користуються нею у взаємостосунках з однолітками. Оволодіння мовою допомагає дитині стати ініціатором в грі, зайняти таке положення, при якому вона «законно» стає об'єктом наслідування для інших.

Рівень розвитку мови багато в чому визначає уміння вступати в контакт з дітьми і підтримувати його. Дитина з добре розвинутою мовою вільно може запросити товариша в гру, передати іншій дитині власний задум гри, домовитися про розподіл ролей, матеріалу, самостійно вирішити виникаючі конфлікти.

При розгляді психолого-педагогічних передумов дитячих взаємостосунків слід підкреслити, що одним з важливих компонентів цих відносин виступає воля. Рівень вольового розвитку дитини часом є визначаючим в характері її відносин з іншими дітьми: уміння долати труднощі, стримувати свої бажання, зважати на інтереси товаришів, колективу в цілому, підпорядковувати свою поведінку встановленим нормам і правилам. Діти з більш високим рівнем розвитку волі є організаторами спільної діяльності, душею мікрогрупи. У таких дітей контакти з однолітками більш тривалі і безконфліктні.

Таким чином, передумовами формування позитивних взаємостосунків дітей старшого дошкільного віку є розвиток самостійної діяльності (гри і спілкування), виховання суспільної мотивації, інтересів, відчуттів, навиків і звичок поведінки, мови і волі. Організовуючи процес формування відносин, педагог повинен не тільки враховувати рівень розвитку цих якостей у дитини, але і постійно прогнозувати і програмувати подальше їх вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Формування дружніх взаємостосунків дітей в іграх

Сюжетно-рольові ігри і дошкільній педагогіці і психології розглядаються як свого роду «моделювання соціальних відносин», тобто відтворення їх в доступній для дитини формі (Д. Б. Ельконін). В іграх виявляється безпосередній інтерес і відношення дітей до життя в суспільстві, до нашої дійсності. Через гру дитина уживається в модельовані відносини, розвиваються мотиви її поведінки.

Особлива роль сумісних ігор як засобу формування взаємостосунків полягає в тому, що в них створюються сприятливі умови для сумісних переживань, сприяючі становленню загальних (колективних) інтересів: діти вчаться діяти спільно, планувати, розподіляти ролі, враховувати свої сили, час і можливості, піклуватися про товаришів, допомагати їм.

Під впливом критичних оцінок партнерів по грі у дітей формується критична самооцінка, відбувається усвідомлення добрих і поганих якостей однолітків, становлення основ життєвої позиції дитини.

Потреба в сумісних іграх діти звичайно починають усвідомлювати в дошкільному віці, що дає підставу вважати цей вік найсприятливішим для формування позитивних взаємостосунків, а ігрову діяльність розглядати як основний засіб впливу на стабілізацію цих відносин.

Сюжетно-рольова гра - це орієнтовна (умовна) діяльність; дії в ній пов'язані з предметами-заступниками, і дитина приймає їх умовно за теперішні часи. Єство ігрової діяльності полягає не тільки в техніці виконання дій, скільки в переході від практичної до розумової дії. Дошкільник бачить один і той же предмет з різних позицій (камінчик - це хліб, цукор і ін.), сам переходить з однієї позиції на іншу (зміна ролей в грі).

В дидактичних і рухових іграх з правилами важливе значення придбавають сюжет, правила і ігрові дії, складові змісту гри. В цих іграх поведінка дитини, її взаємостосунки з однолітками диктуються правилами, встановленими наперед.

В сюжетно-рольовій грі об'єктивною основою взаємостосунків є зміст гри і ролі, обирані дітьми. Основне призначення ролі в сукупності з ігровими діями полягає у віддзеркаленні соціального досвіду навколишніх дорослих. Беручи на себе роль, дитина тим самим в міру свого розуміння входить в положення дорослого, через дію в ролі усвідомлює суспільні норми поведінки.

Дитина одержує задоволення в сюжетно-рольовій грі тільки в тому випадку, якщо діє відповідно до правил і виконує їх. Вона легко підкоряється рольовому правилу, оскільки воно має внутрішнє виправдання. У зв'язку з цим немає особливого процесу оволодіння правилом, тобто перетворення «зовнішнього правила у внутрішнє», немає розриву між моральними уявленнями і моральними діями. В грі у дитини вперше виникає супідрядність мотивів, от чому її можна вважати «школою довільної поведінки», оволодіння правилами. Але ці правила внутрішні по відношенню до дійсності, вони прийняті дитиною добровільно і цілком усвідомлені нею. Проте в грі готується перехід і до оволодіння зовнішніми правилами, регулюючими реальні відносини між дітьми. Направляючи гру, педагог учить дітей найпростішим нормам, правилам, які стають регулятором позитивних взаємостосунків, допомагають справедливо вирішувати виникаючі суперечки і підвищують рівень дитячої поведінки. Засвоєння правил поведінки в побуті і особливо в іграх («Грати треба дружно», не «Можна відбирати іграшку у товариша, якщо він з нею грає», «Всі речі і іграшки треба прибирати на місце» і ін.) є найважливішою умовою зміцнення етичної поведінки.

Педагог повинен вміло використовувати цей засіб в педагогічному процесі, чітко визначати об'їм і зміст правил, їх відповідність віковим можливостям дітей.

Захоплюючі по сюжету, багаті за змістом ігри викликають бажання об'єднуватися, формують інтерес до сумісних ігор, примушують використовувати найраціональніші прийоми для вирішення виникаючих труднощів і встановлювати правильні взаємостосунки. Але як би не захоплювала дітей гра, вони не втрачають відчуття реальності. Стаючи учасником сумісної гри, дитина стикається з необхідністю погоджувати свої наміри і дії з товаришами, підкорятися тим правилам, які встановлюються в грі і до гри.

Дитина поступово починає виділяти «смислове і керівне значення правил» [21; 23]. Замість особистих спонук виступають суспільні: не можна виходити з автобуса, якщо він не зупинився; не можна їхати без квитка тощо. Засвоєння дошкільниками правил відбувається в процесі подолання ними труднощів, що виховує прагнення до зусиль (вольових і фізичних), бажання досягти більш високих результатів.

Гра своїм змістом визначає ступінь організованості дітей і рівень взаємостосунків. Тому при організації гри треба прагнути щоб в ній відображалися позитивні явища навколишнього життя. В педагогіці дане положення розглядається як один з провідних принципів організації всієї учбово-виховної роботи: «Основний шлях виховання в грі - вплив на її зміст, тобто на вибір теми, розвиток сюжету, розподіл ролей і на реалізацію ігрових образів» [8; 9].

В змісті ігор відображаються побут сім'ї і дитячого саду, праця людей різних професій, явища суспільного життя, а головне, відносини між людьми. В педагогіці сюжетно - рольові ігри діляться на побутові, виробничі, суспільні, хоча цей розподіл умовний. Для дітей старшого дошкільного віку більш характерні ігри на побутові і нескладні виробничі теми. Задача вихователя - допомогти дитині вибрати з маси життєвих вражень «найяскравіші, такі, які можуть послужити сюжетом доброї гри... Єдино правильний управління грою - створення інтересу до тієї або іншої події життя, вплив на уяву і відчуття дітей» [8; 11]. Зміст гри направляє відчуття граючих, їх поведінку, відношення один до одного.

Власний досвід у дитини дошкільного віку невеликий; він лише накопичує факти соціального життя, а вони викликають перші узагальнення і бажання спробувати враження в грі. У зв'язку з цим виникає необхідність різними прийомами педагогічного керівництва спонукати активність дошкільника, сприяти розширенню його особистого досвіду.

Н. К. Крупська неодноразово указувала на те, що педагоги «повинні, вивчаючи навколишнє життя, знайти ті форми, які перекинули б міст між цим життям і грою» [16; 252].