Методика формування у дітей старшого дошкільного віку дружніх взаємостосунків в грі

Агресивність як особистісна якість проступає у визначенні головних ролей в іграх, у диктаті того, хто як з однолітків повинен поводитися й ін. вихователя не слухається, часто обмовляється з ним, хоча на зауваження реагує тим, що на час припиняє свою активність. В ігровій діяльності Олена керується своїми бажаннями, потребами, інтересами, які, в основному, замикаються на іграх по сюжетах телесеріалів, біганині, втручанні в конфлікти й непорозуміння, що виникають серед товаришів. Дівчинка скрізь втручається, часто сама створює конфліктні ситуації. На неї багато скарг із боку дітей і їхніх батьків. Олену завжди цікавить тільки те, що особисто їй приносить користь.

Зовсім очевидно, що моральний вигляд цієї дівчинки не відповідає основним параметрам проявів морально спрямованої особистості. У наявності агресивність і непоступливість. Якщо не побудувати індивідуальну програму розвитку цієї дівчинки, то імовірно, виникає погроза асоціальної спрямованості в становленні її особистості; надалі прогнозовані серйозні конфлікти з людьми й навколишніми, у результаті чого, насамперед, постраждає сама Олена, а також навколишні її люди.

Отже, аналізуючи кожного з дітей, їхню поведінку у грі, були визначені рівні взаємовідносин дітей у грі за тими ж критеріями, що і на етапі констатнтувального експерименту.

 

Таблиця 2

Дослідження рівнів взаємовідносин дітей у грі

Рівень взаємовідносин дітей у грі	Кількість дітей, чол.	У % відношенні
високий	10	50%
середній	6	30%
низький	4	20%
дуже низький	0	0%

 

Зобразимо графічно.

Отже, контрольним експериментом було доведено, що високий рівень взаємовідносин дітей досліджуваної групи у грі визначено у 50% дітей; середній – у 30%; низький – у 20% дітей.

2.4. Аналіз дослідної  роботи

Для того, щоб визначити динаміку взаємин старших дошкільників в ігровій діяльності зробимо порівняння даних двох експериментів – константувального та контрольного та  зобразимо на діаграмі.

Отже, дані діаграми наочно свідчать про підвищення рівня взаємин дітей у грі.

Таким чином, простежується певна динаміка взаємин дітей: міняються якісно й кількісно рівні розвитку взаємин в бік їхнього поліпшення.

На основі наведених матеріалів можна зробити висновок; що, хоча взаємини дітей старшого дошкільного віку перетерплюють деяку своєрідну еволюцію, необхідність активного впливу педагога на їхній розвиток усе більше зростає. Взаємини дітей в ігровій діяльності не будуть удосконалюватися без проведення виховної роботи в цьому напрямку.

Отже, гіпотеза про те, що виховання дружніх взаємостосунків старших дошкільників в ігровій діяльності буде ефективним за умов: вибору форм освітньо-виховної роботи для розвитку ігрових тем; вибору літературних творів для активізації ігрових інтересів дітей; ознайомлення дітей з правилами поведінки в грі, знайшла своє підтвердження.

 

 

 

Раздел II. ПОШУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДРУЖБИ

 

2.1. Методика формування  у дітей старшого дошкільного  віку дружніх взаємостосунків в грі

Виборча дружба і об'єднання дітей 5—6 років будуються в першу чергу на основі ігрових інтересів і певних ігрових умінь (уміння придумувати гру, виконувати правила, добре будувати і т.д.). Крім того, при виборі товариша оцінюються також певні особові якості: справедливість; організаторські уміння; допомога товаришу, доброта, дбайливість; чітке проходження правилам гри тощо.

Сприяє дружнім об'єднанням в грі і наявність у товаришів загальних пізнавальних інтересів, які допомагають розвитку творчих, змістовних ігор. В чому ж сила гри, завдяки яким її особливостям можна вирішувати важливі етичні задачі? В грі, більш ніж в якій-небудь іншій діяльності, дитина може проявити самостійність. Вона сама вибирає сюжет гри, іграшки і матеріали, як і товаришів для гри; ставить мету і вирішує, якими засобами її здійснити; визначає початок і кінець гри. Щоб гра була більш захоплююча, вона мобілізує придбані знання, уміння, отримані в процесі повсякденного життя, на заняттях, в праці. В іграх, особливо в самостійних, яскраво виражаються відчуття і відносини дошкільників до навколишнього світу, до людей, їх справ.

Таким чином, в ігровій діяльності багато що обумовлено активністю самих дітей. Можливості для прояву самодіяльних форм поведінки, які має свій в розпорядженні гра, дуже важливі для кожної дитини: вона може грати вільно, а не в певних організованих рамках, характерних, наприклад, для занять, праці. Відповідно і педагогічне керівництво самою грою і дитячими взаємостосунками в ній своєрідно. Тут не прийнятні учбові методи. Навіть в тих випадках, коли вихователь вважає за необхідне дати пряму рекомендацію, наприклад, з приводу вибору гри, розподіли ролей, дотримання правил і т. п., він повинен виступати не як вчитель, даючи вказівки, завдання, а швидше в ролі старшого товариша, учасника гри, що надає дітям свободу вибору рішень. На поведінку дитини, її взаємостосунки з товаришем або групою однолітків педагог може впливати не тільки прямим чином, але і через роль, спираючись на образ, який передається в грі. Наприклад, побачивши, що дівчинка, яка зображає доктора, нетерпляча і недоброзичлива до пацієнтів, вихователь не робить її зауважень типу: «Таня, поводься, як вважається, будь ввічливою», а говорить: «Доктор, не хвилюйтеся. Ви встигнете прийняти і полікувати всіх. Ви ж помітили, коли розмовляли ласкаво з мамою Оленою і її синочком, вони все виконували, як їм говорили!» Такого роду підказки звичайно приймаються дитиною, допомагають їй налагодити гру.

Відомо, що ігри дітей мають як би два плани відносин, тісно пов'язані між собою: уявні, які будуються відповідно до прийнятої ролі, сюжету, і реальні відносини дітей як учасників сумісної гри. Ці відносини іноді співпадають. Таке положення радує вихователя: значить, діти його групи уміють не тільки придумувати добрі ігри, в яких відображаються цінні сторони соціального життя людей, але вони — товариші по загальній грі — вже непогано оволоділи нормами і правилами позитивних взаємостосунків. Без цих навиків діти не зможуть домовлятися (виходячи з правил дружби, товариства і взагалі з правил етичної поведінки) про майбутню гру і необхідний матеріал, розподіляти ролі, уточнювати в ході гри подальший план дій і т.п. Разом з тим ці два види відносин не тотожні. При цілком благополучному сюжеті можуть виявлятися і явно і скрито негативні реальні взаємостосунки: діти як би виходять тимчасово з гри, перетворюючись на звичайних дітей, і діють так, як вони могли б діяти в побуті: різко виражати незадоволеність, не підкорятися і т.д.

Гра як засіб етичного виховання неодмінно повинна мати етичний зміст. На розвиток дружби між дітьми істотний вплив надає змістовна, тривала по своєму характеру сюжетно-рольова гра. Наприклад, виконуючи героїчну роль, дитина прагне всією своєю поведінкою довести її високоморальне єство (бути сміливим льотчиком, рятувати людей, добре учити школярів). Така цілеспрямованість поведінки надзвичайно важлива для формування моральної стійкості особистості. Заохочуючи подібні ігри, слід одночасно виховувати у дітей уміння правильно поводитися в повсякденному житті, у всіх видах діяльності, уважно відноситися до навколишніх людей, друзів, товаришів. Треба піклуватися про засвоєння дошкільниками норм і правил поведінки, використовуючи для цього будь-які форми роботи (бесіди, читання, нагадування, вправи в правильних вчинках, закріплення і поглиблення моральних уявлень в іграх з правилами, сюжетних і т.д.).

Програма старшої і підготовчої до школи групи ставить в зв'язку з цим задачі виховання пошани до дорослих, організованості, дисциплінованості, розвитку і зміцнення дружніх взаємостосунків між дітьми (ввічливо і привітно розмовляти один з одним, рахуватися з думкою товариша, проявляти чуйність, піклуватися про молодших, захищати слабих, допомагати один одному); уміння ділитися з товаришами іграшками; справедливо оцінювати свої вчинки і вчинки однолітків. Необхідно також розвивати бажання і уміння самостійно об'єднуватися для сумісної гри, проявляючи дружелюбність, справедливість; виховувати колективізм, заснований на гуманних, дружніх відчуттях і відносинах. Якщо вихованню дружби між дітьми педагог надає особливу увагу, то на передній план виступає її емоційна і інтелектуальної моральна сторони, основу яких складають такі якості особистості, як чуйність, симпатія, прагнення подолати своє бажання на користь іншого, бажання допомогти товаришу, спільність ігрової і іншої мети. Дружні відносини обов'язково виражатимуться у відповідних діях, вчинках, в поведінці і діяльності, в гарних словах.

Щоб успішніше вирішувати програмні задачі, необхідно уважно спостерігати за іграми дітей і іншою їх діяльністю; з'ясовувати, у кого які є досягнення, недоліки, в чому вони випробовують утруднення. Спостереження повинне бути цілеспрямованим. При цьому керуватися можна приблизно наступними показниками стану дружби між дітьми в групі:

1)  перевага, симпатія, співчуття  і чуйність, особливо помітна  між окремими дітьми, але не  в збиток іншим;

2) інтерес до діяльності однолітків, бажання і уміння домовлятися  про користування іграшкою, матеріалом, про сумісну гру і роль, зважати  на інтереси товаришів;

3) прояв турботи про товариша  по групі, про загальну справу, про розвиток доброї, дружної  гри; допомога і взаємодопомога (бажання  і уміння зробити що-небудь  потрібне для окремих дітей, для  групи), бажання виручити товариша;

4) відома об'єктивність оцінок і самооцінок, здатність поступитися особистим бажанням на користь товариша (по справедливості), одержуючи при цьому задоволення;

5)   вираз дружніх відносин  із власної волі (а не тільки  по вказівці, пораді дорослого); дружні відносини не тільки у присутності вихователя, але і без нього. Позначені показники можуть послужити для вихователів орієнтиром, до якого вони стануть прагнути при вихованні у дітей старшого дошкільного віку дружніх відчуттів і відносин.

Виявити рівень сформованості гуманних, дружніх відчуттів допомагають спеціально створювані ігрові ситуації. Наприклад, в звичайну гру включається етична задача: граючим потрібно помітити скрутне становище, в якому знаходиться товариш, подумати, як виручити його. Бажано, щоб педагог використовував підказку лише в крайніх випадках.

Такого роду перевірку сформованості взаємостосунків краще проводити під час ігор на ділянці, коли надається можливість грати по черзі з двома дітьми, не привертаючи уваги інших. В цьому випадку діти не копіюють вчинки товаришів, а проявляють самостійність і етичну активність.

Щоб з'ясувати, як діти розуміють дружбу, можна запропонувати їм ряд картинок, де відображена дружна гра, взаємодопомога, виручка, дитяча сварка, і задати питання: що означає «добре дружити», як поступають друзі, яку конкретну допомогу можна надати товаришу? Звичайно, дитячі вислови і поведінка дошкільників в грі, яку організовує і в якій бере участь вихователь, ще не головний показник рівня їх етичної вихованості. Причиною правильної поведінки може бути добрий загальний розумовий розвиток дитини, її активність, догадливість. Стійкість дружніх відносин виявляється на основі всебічного вивчення дітей в побуті, в праці, під час ігор і на основі бесід з батьками.

Виховання у дітей дружби необхідно здійснювати як в процесі загальної роботи, що має колективну спрямованість, так і в плані диференційованого підходу з урахуванням різних рівнів розвитку дружніх взаємостосунків.

Організовуючи роботу зі всіма дітьми групи, треба перш за все удосконалити умови для ігор і іншої діяльності, активно привертаючи до цього всіх дітей: наприклад, до сніданку або після заняття разом зі всіма дітьми або невеликими групами обходити приміщення, проглядати іграшки і їх стан, разом вирішувати, які з них відремонтувати самим, а які попросити полагодити батьків.

Діти на прохання вихователя можуть назвати улюблені ігри, внести свої пропозиції по виготовленню нових атрибутів і іграшок, сказати, які б іграшки їм ще хотілося мати додатково. Педагог повинен надати можливість виконувати необхідну роботу разом всім дітям. Можна організувати майстерні, наприклад, по ремонту іграшок і по виготовленню костюмів для дітей і для ляльок; вибрати завідуючого майстерні, його помічників; привернути до підготовчих робіт батьків, щоб діти вчилися у них майстерності виготовлення виробів.

В майстерні встановлюється система замовлень. Замовник одержує квитанцію з відповідним номером (за допомогою штампу), такий же номер наклеюється на іграшку. Якщо замовлялися елементи костюмів для гри, то замовник одержував наперед заготовлені картки з малюнком (безкозирка, заячі вушка на ободі, фартушок і т. п.). Працівники майстерних міняються. Діяльність замовників і виконавців регулює дорослий. Діти до гри і в ході неї домовляються про виконання правил, про ввічливе звернення один до одного, про надання допомоги. Вихователь пропонує дошкільникам поділитися з батьками своїми переживаннями, радощами, які доставляють їм гра і пов'язана з нею робота, запитати у них поради.

Педагог, домовляючись з дітьми, повинен удосконалити зберігання іграшок і матеріалів, постаратися забезпечити збереження невеликих ігрових споруд протягом декількох днів.

Якщо на ділянці немає будівельного матеріалу, можна за допомогою батьків підібрати колоди, застругані дошки, фанеру, палички для будівництва потягу, автомобіля, пароплава тощо.

Уважне відношення дорослих до діяльності дітей сприяє не тільки підвищенню їх інтересу до сумісних ігор, але і ліквідовує певною мірою можливість необґрунтованих сварок, сприяє вихованню ощадливості, розвитку відчуття господаря, розпорядника своїх ігор.

Існує нерозривний зв'язок між метою виховання і розвитком сюжету гри, її змісту. Про це говорила ще Н. К. Крупська. Виховуючи у дітей етичні взаємостосунки, дружбу, треба наповнювати характерні дитячі ігри в «сім'ю» і «дитячий сад», в «будівників», «моряків» і «льотчиків», в «колгосп», в «подорожі по країні» саме таким змістом, який сприятиме рішенню поставлених задач.