Методика формування у дітей старшого дошкільного віку дружніх взаємостосунків в грі

Рівень ігрової діяльності визначає характер, тривалість спілкування дітей, а отже, і їх взаємостосунки. На цій підставі Д. Б. Ельконін розглядає сюжет і виконання ролей в грі як головні засоби первинного входження дитини в ті сфери життя суспільства, в яких вона не може ще взяти безпосередню участь.

Взаємостосунки в грі визначаються перш за все кількістю ролей, що виділяються дітьми. Чим більше таких ролей, тим більша кількість дітей може об'єднатися в одній грі. Кількість ролей, так само як і кількість учасників в одній грі, визначається у свою чергу знаннями дітей про явища навколишнього життя. Самостійно дошкільники не завжди вибирають цікаві і цінні у виховному відношенні ігри. У багатьох випадках це приводить до появи стереотипних, ігор, які повторюються день за днем, в яких скупо відображається дійсність, мало фантазії, ініціативи.

Здійснюючи керівництво грою, педагог використовує явища життя для збагачення гри, а ігрову діяльність для того, щоб дитина глибше пізнала цю дійсність. З цією ж метою педагог використовує і дитячу художню літературу. Тільки при такій умові ігрова діяльність дозволить дітям глибше пізнати дійсність, проникнути в світ соціальних відносин навколишніх людей.

Характер взаємостосунків дітей залежить від форми організації ігрової діяльності, взаємодій в ній. Ігри «поряд», індивідуальні і сумісні виконують різні функції в педагогічному процесі, розрізняючись перш за все рівнем взаємодій. Позитивні взаємостосунки активніше будуються на високому рівні взаємодій, обумовленому змістом гри, особистими схильностями і інтересами дітей.

На відміну від індивідуальних в сумісних іграх виникає процес взаємодії, який викликає дітей на те або інше спілкування, встановлення відносин один з одним. Вихователь зобов'язаний створювати найсприятливіші умови для того, щоб діти просувалися «від ігор одиночних до ігор різної взаємодії або до граючих груп і, нарешті, як вже найвищий рівень від ігрових груп до граючих колективів» [22; 57].

Але разом з цим на характер взаємостосунків впливає рівень вихованості етичних відчуттів дітей - ступінь оволодіння етичними уявленнями, уміннями, навиками, звичками тощо. Отже, не завжди «добра», тобто змістовна, гра обумовлює добрі взаємостосунки; буває і навпаки - в малозмістовній, бідній в етичному відношенні грі встановлюються тривалі безконфліктні відносини дітей. Інша справа, що такі взаємостосунки не роблять розвиваючого впливу на дитину. Тому дуже важливо знати, як і за яких умов самостійна ігрова діяльність сприятиме формуванню і розвитку позитивних взаємостосунків, які якості особистості повинні бути сформованім у дітей в процесі всієї виховної роботи.

Важливою умовою розвитку ігор у дітей дошкільного віку є накопичення знань, умінь і навиків, а на їх основі становлення і розвиток пізнавальних і перш за все ігрових інтересів. Систематичність в накопиченні знань забезпечує планомірний розвиток небагатьох, але різних за формою і змістом характерних ігор, що приводить до формування глибоких, стійких інтересів у цілих груп дітей. При цьому посилюється бажання грати разом в улюблені ігри, в колективах налагоджуються добрі взаємостосунки.

Неодмінною вимогою при організації педагогічного процесу є встановлення зв'язків між різними видами діяльності (учбової, ігрової, трудової), а також між різними видами занять (екскурсії, спостереження, читання художньої літератури, малювання, ліплення, конструювання і ін.). Ці зв'язки реалізуються шляхом застосування таких методів педагогічного керівництва ігровою діяльністю, які одночасно сприяють формуванню позитивних взаємостосунків: це тематичне планування деякої частини програмного матеріалу, гри-заняття, гри-драматизації і т.д.

Особливе значення мають ігри-заняття, організовані з дітьми дошкільного віку, які забезпечують формування стійких відчуттів, загальних інтересів, взаємних прихильностей [10; 98].

Р. І. Жуковська розглядає ігри-заняття як своєрідну форму навчання, форму організації педагогічного процесу в цілому, яка допомагає формувати культуру поведінки, етичні відчуття, інтереси, зосереджувати увагу дітей на доступних їх розумінню життєвих явищах. Наслідуючи іграм-заняттям, діти самостійно розвивають зміст сумісних сюжетно-рольових ігор.

Останніми роками педагоги все частіше звертаються до ігор-занятть як ефективному засобу формування взаємостосунків дітей. Так, Р. А. Іванкова, Л. В. Артемова використовували ігри-заняття для формування позитивних взаємостосунків дітей четвертого року життя, а А. А. Анциферова і Н. А. Бойченко в роботі з дітьми п'ятого і сьомого років життя. Ігри-заняття можуть і повинні знайти певне місце в педагогічному процесі, вони можуть сприяти не тільки підвищенню рівня самостійних ігор, взаємодій дітей в них, але і підвищенню культури етичних відчуттів, накопиченню знань, формуванню навиків поведінки, соціально значущих мотивів, інтересів, вихованню волі.

Як в названих роботах, так і в дослідженнях інших авторів простежується одна закономірність - використовується невелика кількість ігор для дітей певного віку. Розвиток ігор здійснюється шляхом сполучення знань, показу того, як діти можуть перенести їх в самостійні ігри. При цьому рівень ігрової діяльності значно підвищується: тривалість ігор збільшується до 90 хв., а число учасників в одній грі - до 12.

Вивчення досвіду педагогічної практики дошкільних установ показало, що рівень спільної ігрової діяльності і взаємостосунків дітей не завжди задовільний: ігри короткочасні, бідні за змістом, відносини конфліктні.

Деякі вихователі прагнуть управляти дитячими взаємостосунками, використовуючи різні прийоми (створення атмосфери доброзичливості, щирості, встановлення контактів, участь в грі вихователя, об'єднання дітей в грі, позитивна оцінка вихователем поведінки дитини, розміщення іграшок і ін.), проте без активного впливу на зміст діяльності дошкільників. При такому підході спостерігається деякий розрив між вихованням, навчанням і організацією життя дітей. В роботі вихователя упускаються зв'язки між видами занять і видами діяльності (навчанням і грою), а також такий важливий педагогічний засіб, як формування загальних інтересів до ігор.

В цілях підвищення рівня взаємостосунків в колективі досвідчені вихователі прагнуть збагатити знання дітей, розвивати інтерес до явищ суспільного життя і на основі цього підвищувати рівень ігор дітей і взаємостосунків в них. Суспільні уявлення у дітей вони формують в ході екскурсій, спостережень, читання художньої літератури, розгляді картин, організовуючи бесіди з цікавими людьми (будівниками, моряками, шоферами), створюючи оптимальні умови розвитку сумісних ігор (підбір іграшок і ін.). Іноді більш результативним є безпосереднє керівництво творчими іграми дітей.

Отже, в роботі по формуванню позитивних взаємостосунків дітей старшого дошкільного віку головним є вдосконалення педагогічного процесу в цілому і окремих його компонентів: навчання, виховання, організації життя і діяльності дітей, встановлення зв'язків між різними заняттями, а також між навчанням і грою.

 

 

 

 

 

 

 

Раздел II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ У ГРІ

 

2.1. Дослідження взаємовідносин  дітей у грі на етапі константувального  експерименту

На баз ДНЗ «Ладус» м. Антрацит Луганської області була проведена експериментальна робота. В дослідженні брали участь 20 дітей старшої групи.

Мета константувального експерименту – виявити взаємовідносини дітей у грі.

Основним методом вивчення взаємин дітей старшого дошкільного віку є спостереження за іграми й взаєминами в них. Спостереження доповнюються даними бесід і експериментів, проведених з дітьми.

Сюжети ігор старшої групи трохи багатіше, ніж у середній групі, більше число дітей поєднується в одній грі. Однак ігри як і раніше короткочасні. На взаємини дітей шостого року життя великий вплив роблять особисті симпатії й прихильності. У кожній групі є по 3 - 4 стійкі ігрові угруповання, що складаються з 2 - 3, рідше 4 дітей однієї статі (хлопчики або дівчатка).

В основному діти дружні, уважні, доброзичливий один до одного, однак вони вже починають проявляти вибірковість: деяких однолітків рідко запрошують у спільні ігри. Більше того, найчастіше їх просто не приймають в ігри, незважаючи на явне прагнення приєднатися до колективу граючих. Наведемо як приклад спостереження гри в «шоферів».

Вадик взяв вантажну машину, грає. Поруч із ним грає Сашко.

- Ти їдеш за піском? - запитує  Вадик.

- Ні, я вже в гараж.

- А де гараж?

Сашко дивиться по сторонах і мовчить.

- А давай, начебто тут гараж, а? - Вадик показує місце під  стільцем.

- Давай, - погоджується Сашко.

- А в тебе машина поламалася, так? - знову запитує Вадик.

- Ні, я на обід.

- І я на обід...

Під'їхали до гаража, поставили машини. Про обід уже забули й більше не згадували.

- Давай зробимо міст? - пропонує  Вадик.

- Давай... А я бачив, як міст  будували.

- Я теж бачив міст, - говорить  Вадик. - Треба більші кубики взяти. Обоє біжать до будівельного  матеріалу й бачать, що інша  група дітей уже будує спорудження, а потрібного для них матеріалу немає. Постояли, подивилися й побігли до своїх машин. Беруть машини, катають. До них підходить Ігор теж з машиною і їде слідом.

- Ти з нами не граєш. Зрозумів? - говорить Вадик. Ігор чекає підтримки:

- Сашко, давай ми поїдемо геть туди. - Показує в протилежну сторону. Але Вадик і Сашко від'їжджають. Ігор за ними.

- Тобі що, місця мало, так? - говорить  Сашко.

- Ми з тобою не граємо, зрозумів? - говорить Вадик. Ігор мовчить, але  не відходить. Вадик звертається до Сашка:

- Давай ми маленькими машинами  будемо грати?

- Давай, - погоджується Сашко. Вадик  і Сашко йдуть ставити машини  й оглядаються на Ігоря, чи  не іде він за ними.

Спостерігаючи подібні ситуації, педагог потім у бесіді з дітьми з'ясовує, чому ту або іншу дитину не прийняли в гру. Діти, як правило, відповідають, що «він нічого не вміє, все забирає собі» (маються на увазі іграшки й цікаві ролі), або відзначають небажані особистісні якості («Тільки кричить, командує»), але іноді не можуть пояснити причину («А так - не хотіли й всі»).

У старшій групі одиночні ігри спостерігаються рідше, ніж у середній групі, в основному лише в ранкові й вечірні години. Діти частіше й вільніше вступають у взаємини, самостійні контакти більше тривалі (у середньому до 15 хв.), зміст взаємин значно багатіший, різноманітніший.

У ранкові години ігрові угруповання нечисленні (по 2 - 3 дитини), спілкування в основному мовне. Часто можна спостерігати, як діти, взявши іграшки, розповідають один одному, як вони грали вчора у дворі й будинку із друзями, пояснюють, у чому, на їхню думку, повинна укладатися гра.

Наприклад, Вова й Серьожа взяли машини, сіли на килим і почали грати. Вова, побачивши, що Серьожа крутить руками колеса в машини, робить йому зауваження:

- Не ламай машину! Що Галина Василівна говорила? Не крутити! Зрозумів?

Серьожа. А я і не ламаю, а ремонтую. Ми вчора з татом цілий вечір ремонтували машину. (У них вдома є автомашина). Я завжди татові допомагаю в гаражі: подаю йому інструменти всякі... допомагаю витирати машину.

Вова. Давай, начебто в нас гараж і ми ремонтуємо?

Серьожа. Ні,- давай, начебто ми вже відремонтували й поїхали. Через хвилину Серьожа знову говорить:

- А ми з татом бачили аварію. Шофер порушив правила, і машини  розбилися.

Вова. А я коли виросту, буду шофером...

Серьожа. А мені тато дає рулити, коли в гаражі. А давай зробимо гараж! Тільки в гаражі є яма, щоб машину ремонтувати...  Задумався, а потім говорить:

Коли вийдемо на вулицю, ми в пісочниці зробимо, так?

- Добре.

- Давай по стільчиках катати машини.

Діти грали більше чверті години, але кількість ігрових дій була обмеженою, вони більше розмовляли, чим грали.

У дітей під час денної прогулянки спостерігається більш високий рівень взаємин: у спільних іграх бере участь більше половини хлопців, але до кінця прогулянки багато дітей стомлюються й тому віддають перевагу індивідуальній діяльності (одиночні ігри й заняття або ігри поруч).

До кінця дня спільні ігри починають розбудовуватися, поступаючись місцем одиночним іграм. Конфлікти виникають частіше, тому що утворюються нові короткочасні об'єднання з нестійкими взаєминами дітей у них. Тому керівництво іграми повинне підсилюватися саме наприкінці денної прогулянки й особливо в другій половині дня.

У групах старшого дошкільного віку з'являються більші можливості для об'єднання в ході самої гри. Як правило, у процесі гри в дітей виникають нові ролі й з'являється необхідність у нових партнерах. Часто можна спостерігати, як діти запрошують своїх товаришів у гру: «Олена, давай, начебто в тебе лялька занедужала й ти прийшла в лікарню з нею»; «Міша, хочеш бути міліціонером? Іди до нас, отут аварія на дорозі» і т.д. Встановлюючи стосунки в грі, діти можуть умовляти партнера: «Ти будеш синочком, а я мамою! Ти начебто маленький, добре?»