Методика формування у дітей старшого дошкільного віку дружніх взаємостосунків в грі

На розвиток рольових взаємин великий вплив роблять особисті прихильності дітей один до одного, реальні відносини між ними. Діти старшого дошкільного віку при оцінці взаємин здатні виділити деякі якості особистості партнера: «Добре малює, будує, смішна (весела), добра, грає чесно» і ін. Бажання грати разом з товаришем часто супроводжується поступками. От один із прикладів.

Едик і Вова грають на килимі з будівельним матеріалом, будують пароплав. Серьожа стоїть в сторонці й спостерігає. Потім він бере штурвал, біжить до них і кричить:

- Я капітан!

- Ти не будував,- говорить Едик. Серьожа відійшов, покрутив ще  якийсь час штурвал і повісив  його на місце.

- Давай грати в «моряків»? - знову  говорить Едик. Вова погоджується.

- Я буду капітаном.

- Ну так, завжди ти, я теж хочу бути капітаном,- говорить Вова.

- Ти не знаєш... А в мене  дідусь капітан, зрозумів?

- А от і знаю, - не погоджується  Вова. Він насупився, видно, що незадоволено.

Едику не хочеться залишатися одному й він пропонує:

- Добре, ти будеш капітаном, а  я твоїм помічником. Обоє посміхаються, беруть штурвал, сідають на пароплав і пливуть. Спочатку Едик крутив штурвал, потім Вова. У цьому укладалася гра. Через 5 хв. розібрали пароплав, забрали все на місце й пішли на заняття.

Характер взаємин дітей в іграх з віком міняється. Збільшується кількість учасників, ролей в одній грі, а також її тривалість. Однак зміст ігор без належного керівництва залишається бідним, а у зв'язку із цим і взаємини між дітьми не одержують розвитку, залишаються на рівні механічних взаємодій.

Індивідуальні бесіди про правила поведінки показали, що в дітей шостого року життя з'являється велика розбіжність між знанням правил і вмінням підкорити їм свою поведінку. Цей факт, безсумнівно, повинен викликати занепокоєння в педагогів: не можна допускати, щоб діти, які привикнули до формального засвоєння нормативних вимог, безвідповідально ставилися до своєї поведінки.

Постановка проблемних питань типу «Як би ти поступив?» показує, що дітям неважко ввійти в уявлювану ситуацію й спланувати свою діяльність відповідно до норм і правил взаємин, засвоєними в процесі спілкування з однолітками.

В індивідуальних бесідах з дітьми з питання «Як би ти повів себе, якби в тебе був великий м'яч, а в товариша не було і йому дуже хотілося б грати з ним?» з'ясовується, що менше половини дітей вважає за необхідне організувати спільну гру, майже половина - віддати м'яч товаришеві, кілька людей відповідають, що не дали б м'яч своєму товаришеві, або взагалі не можуть дати відповіді.

Як бачимо, контакти в іграх стають усе більше часте й тривалими, поведінка в ігровій діяльності починає усе більше співвідноситися із правилами, засвоєними в процесі навчання й виховання. Однак до шести років збільшується й кількість конфліктів між дітьми. Не вміючи врегулювати їх самостійно, діти часто звертаються до вихователя зі скаргами.

Спостерігаючи за дітьми в процесі ігрової діяльності, можна визначити рівні їхніх взаємин.

I рівень - високий

Діти вміють організувати спільну діяльність: запросити однолітків у гру, розподілити ролі та ін.

Проявляють звичку в наданні допомоги, турботи, уваги до товаришів.

Взаємини будуються відповідно до правил поведінки в суспільстві однолітків.

Тривалість взаємин у грі досягає 25 хв.

II рівень - середній

Діти вміють організувати спільну гру з товаришами.

Проявляють доброзичливість, готовність допомогти. Відрізняються стійким і усвідомленим відношенням до правил, однак недостатньо ініціативи, в іграх виконують другорядні ролі.

Схильні до індивідуальних ігор.

III рівень - низький

Поряд зі спробою організувати спільну діяльність діти виявляють нестійкість задуму, невміння підтримати перспективу в грі, зважати на інтереси інших дітей.

Виконання правил нестійке, контакти з дітьми короткочасні (5-10 хв.)

Часто вступають у конфлікти при спільних іграх.

IV рівень - дуже низький

Діти рідко беруть участь у спільній діяльності, не вміють підкоряти свою поведінку загальновстановленим нормам, заважають іншим у грі, віднімають іграшки; у взаємовідносинах з однолітками допускають брутальність.

Таким чином, на основі спостережень за іграми, можна виділити певну кількість дітей, які мають різні рівні взаємин з однолітками в грі.

Таблиця 1

Дослідження рівнів взаємовідносин дітей у грі

Рівень взаємовідносин дітей у грі	Кількість дітей, чол.	У % відношенні
високий	6	30%
середній	3	15%
низький	4	20%
дуже низький	7	35%

 

Зобразимо графічно.

Отже, на етапі константувального експерименту було виявлено, що в досліджуваній групі дітей старшого дошкільного віку 30% дітей взаємодіють у грі на високому рівні; 15% - на середньому; 20% - на низькому та 35% - на дуже низькому рівнях.

Діти цієї групи потребують формувальної роботи, для того, щоб поліпшити рівень взаємодії в ігровій діяльності, виховати дружні відносини один до одного у процесі гри.

 

 

 

2.2. Виховання навичок  колективізму та дружби в процесі ігор на етапі формувального експерименту

Виховання навичок колективізму в процесі ігрової діяльності переслідує мету  розширити кругозір дітей, зміцнити їхні моральні позиції.

Мислення дитини в старшому дошкільному віці характеризується конкретністю, тому для його розвитку необхідна перевага вражень дійсності над словом. У зв'язку із цим особливе значення у освітньо-виховній роботі з дітьми цього віку мають екскурсії, спостереження. Вони дозволяють дітям безпосередньо спостерігати працю дорослих, створюють умови для живого емоційного спілкування з людьми праці.

Так, для дітей шостого року життя можна організувати прогулянки в аеропорт, на річковий вокзал, у зоопарк тощо. Для розвитку різних ігрових тем використовують різну кількість екскурсій. Для гри в зоопарк буває досить однієї екскурсії. Для розвитку гри в «льотчиків» проводиться кілька екскурсій, наприклад: до пам'ятника льотчикам; в аеропорт, де діти ознайомляться з місцем посадки й відправлення літаків, довідаються, що в аеропорті є каси, газетний кіоск, перукарня, буфет, пасажири купують квитки на певний рейс, до літака їх проводжає бортпровідниця й т.д.; повторна екскурсія в аеропорт із метою закріплення уявлень дітей про працю дорослих і ознайомлення з устроєм (загалом) літака (салон для пасажирів, кабіна для пілотів).

Знання дітей про працю дорослих в аеропорті, отримані на екскурсіях, доповнюються читанням художньої літератури; на заняттях з рідної мови дітям читаються уривки із книги I. Б. Житкова «Що я бачив» («Літаковий вокзал» і «Як ми летіли літаком з Харкова»), розглядаються картинки із зображенням літаків. Ці твори можна замінити уривками із книги І.Винокурова «Літак летить» та іншими).

У процесі педагогічного керівництва грою основна увага дітей зосереджується на взаєминах дорослих у процесі праці. Це сприяє розвитку в дітей психологічних основ взаємин: суспільних мотивів поведінки, моральних почуттів, колективних інтересів, волі, навичок, звичок правильної поведінки. Одночасно вихователь надає можливість широко використовувати в іграх ручну працю й будівництво. Так, у грі в «льотчиків» діти будують аеропорт, злітну смугу, великий літак для подорожей.

При роботі з дітьми шостого року життя міняється співвідношення використання в педагогічному процесі різних ігор: ігор-занять, ігор-бесід, ігор-драматизацій і спільних ігор з вихователем і старшими дітьми. Якщо в групі п'ятого року життя активно використовуються зазначені педагогічні засоби, то частка ігор-занять у наступній групі зменшується. Однак на даному віковому щаблі спільні ігри з вихователем залишаються важливою формою виховання й навчання, хоча організуються в основному в другу половину дня (поза заняттями).

Значно ширше використовуються ігри-драматизації (наприклад, по казці «Кіт, півень і лисиця», по віршу «Вусатий - смугастий» С. Маршака). Можна організувати гру-драматизацію по уривку із книги Б. Житкова «Що я бачив» («Як ми летіли літаком з Харкова»). Текст від автора читає вихователь, а діти виконують дії відповідно тексту й вимовляють окремі репліки.

Драматизації допомагають краще засвоювати втримування розповіді, збагачують мову дітей, сприяють виникненню бажання наслідувати улюбленим героям, діяти у відповідності, зі змістом твору. Під впливом ігор-драматизацій діти здобувають позитивний досвід поведінки, починають вільніше почувати себе в спілкуванні з дорослими й однолітками.

Педагог широко використовує бесіди з дітьми, читання художньої літератури, розповіді дітей про поїздки в Москву, Київ, Ленінград і враження про все побачене. Це сприяє збагаченню змісту ігрової діяльності дітей.

Для активізації ігрових інтересів і уяви педагог з дітьми виготовляє альбоми про різні міста країни, атрибути до ігор в «подорожі».

Ознайомлення із правилами поведінки - одна з основних передумов формування в дітей дружніх взаємин у грі.

Насамперед вихователь повинен визначити правила поведінки дітей на заняттях, у побуті, трудової й ігрової діяльності. Основними критеріями відбору правил є їхня суспільна спрямованість і доступність дітям даного віку.

У невеликій кількості правил повинні відбитися основні норми поведінки дитини в суспільстві однолітків. Наприклад, для гри характерними правилами будуть наступні:

1. Грати потрібно дружно: не сваритися  з товаришами через іграшки, ролі; приймати в гру будь-якого бажаючого  в ній брати участь; чемно розмовляти, вибачатися за незручність.

2. Іграшки треба берегти: не ламати, не рвати, забирати на місце.

3. У групі треба зберігати  порядок: розмовляти напівголосно (тихо), щоб не заважати іншим дітям; не розкидати іграшки, знати, у які ігри можна грати в групі, а в які - на вулиці.

4. Товаришам треба допомагати: ділитися  іграшками, подавати матеріал, якщо  навчився чомусь сам - навчи іншого.

Педагог прагне, щоб процес засвоєння правил опирався на природне прагнення дитини бути гарною, гідною похвали й поваги дорослого. Тільки в такому випадку цей процес мобілізує силу і волю дитину відповідно до суспільних вимог.

Дітям важливо показати в правилах конкретні форми повідінки в певній ситуації й домогтися їхнього виконання. Якщо, наприклад, діти голосно розмовляють, вихователь формулює вимогу: у групі треба розмовляти тихо, щоб не заважати один одному. Дітям даються не тільки конкретні вказівки, як поступити в тій або іншій ситуації, але й пропонується подумати й знайти самостійне рішення.

Щоб знайти більше ефективні форми впливу на емоційну сферу дитини й підвести її до оптимального засвоєння правилу в дитячому садку був проведений експерименти. В одній групі правила вводилися в невимушеній, природній ігровій ситуації, найчастіше під час спільних ігор вихователя з дітьми або в індивідуальних бесідах після ігор. Вони пропонувалися в основному з опорою на ігрові методи й прийоми: ігри-заняття, ігри-бесіди з використанням лялькового театру, у яких була можливість узагальнити й уточнити знання про норми поведінки. В іншій групі засвоєння правил поведінки відбувалося переважно в ході бесід з дітьми на заняттях з рідної мови й розвитку мови. Поряд із фронтальною роботою в обох групах проводилися бесіди з окремими дітьми, спрямовані на закріплення основ правильної поведінки, усвідомлення їхнього значення в спільній грі.

Досвід показав, що навчання правилам з опорою на ігрові прийоми найбільше ефективно. Ігрові прийоми створювали емоційний настрій у дітей, викликали більшу активність, бажання наслідувати героїв.

Як ілюстрація одного із прийомів ознайомлення дошкільників із правилами поведінки приводимо запис гри-заняття по засвоєнню дітьми правил увічливості («Грати треба дружно, допомагати один одному, ділитися іграшками»).

Катання ляльок на санках.

Вихователь встає перед ширмою, звертається до дітей:

- Діти, сьогодні до вас у гості  приїдуть ляльки. Давайте подивимося, що вони нам покажуть.

Вихователь іде за ширму. (Ляльки Юра, Оксана, Андрій підготовлені заздалегідь.) З'являється Оксана. Вона смутна.

Оксана. Як хочеться покататися! А санки мої зламалися.

Бачить, що хтось іде на гірку із санками. Це Юра, у нього великі санки. Юра ледве їх тягне. От він упав. Знову везе санки, знову падає.

Оксана (зраділо). Зараз ми з Юрою покатаємося. Біжить Юрі назустріч: - Давай я тобі допоможу.  Береться за мотузочку, і вони піднімаються на гірку із санками.