Родинне виховання в системі шкільної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Диплом на тему:

Родинне виховання  в системі шкільної освіти

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Зародження та розвиток родинного виховання  на Україні

1.1. Сім'я та родинне  виховання у найдавніші часи  на Україні  

1.2. Функції та характерні риси української родини. З історії родинного виховання 

1.3 Завдання, зміст і  методика виховання дітей в  сім'ї

Висновки до розділу 1      

РОЗДІЛ 2. Психолого-педагогічні  особливості розвитку особистості  в умовах сучасної  сім’ї

2.1. Співдружність  школи і сім'ї - настійна вимога сьогодення        

2.2. Шляхи оптимізації  взаємодії школи і сім’ї у  розвитку особистості молодшого  школяра

2.3 Виховний потенціал  сучасної української родини

Висновки до розділу 2

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

У Законі України "Про освіту" говориться, що "Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.[31, .З]

Система родинно-сімейного  виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 1994 рік Міжнародним роком сім'ї, визначила спільну для всіх країн тему: "Всі ми — одна родина", яка за своїм змістом і суттю відображає взаємозв'язок основного осередку суспільства і вселюдської родини. Генеральна Асамблея ООН постановила що "починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини", підкресливши цим величезне значення сім'ї в фізичному й духовному становленні особистості і суспільства.

Родина є основою  держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають моральну й духовну  сутність, природну послідовність основних етапів формування людини. Від роду до народу, нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

Родинне виховання - перша  природна і постійно діюча ланка  виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Соціальне, сімейне і  шкільне виховання повинно здійснюватися  у нерозривній єдності.

«Сімейне виховання (те ж саме — виховання дітей у сім'ї) — спільна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім'ї з метою досягнення бажаних результатів.»[92, 99]

Серед усіх геніальних винаходів  людства одне з провідних місць  посідає сім'я, родина — група  людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом.[68, 29] Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, який найчастіше об'єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв'язків. Тож недарма кажуть: коли міцна сім'я, то й сильна держава. Тобто, сім'я — це святий вузол в суспільстві. Тому й виховний вплив родини на формування і етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо.

Сім'я — найкраща вихователька підростаючих поколінь за всіх часів і народів. Справжня сім'я є совістю, честю та доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.

Родовід вихователів  йде від матері, від батька, від  сім'ї. Спільними зусиллями кожного  народу протягом своєї багатовікової історії створена власна, національна виховна система, наділена як загальнолюдськими здобутками, так і самобутніми творчими знахідками. Лише в сім'ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних виявленнях, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.

Здійснюючи раннє родинне  виховання, батьки створюють умови  для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечення дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім'ї починається дорога і до школи. І вже тоді — життєву дорогу ведуть два розуми, два досвіди: сім'я і школа.

У шкільному віці основою  родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів.

Батьки всіляко сприяють формуванню в дітей національної свідомості та самосвідомості, національного  менталітету.

Родина дає школярам уявлення про зовнішню і внутрішню культуру людини, виконує шанобливе ставлення до матері і батька, до старших, милосердя у ставленні до немічних, калік, сиріт, вдів та інших, формує уявлення про загальнолюдські моральні вартості, привчає до добросовісної праці, поваги до людей праці.

У педагогічній науці  репрезентовано чимало книг і статей про сімейне виховання, наприклад, англійське, німецьке, французьке. Але, на превеликий жаль, до цього часу не створено жодної наукової про характеристичні риси української національної системи родинного виховання.

Нинішні обставини національного  відродження та подальшого розвитку духовної культури українського народу, зумовили гостру потребу в активізації  науково-дослідної роботи саме в  цьому напрямі.

Зовсім недавно була видана "Українська родинна педагогіка" [109] М.Г.Стельмаховича та "Українське родинознавство"[106] під його ж редакцією. Він пише: "З усією відповідальністю заявляю, що педагогіку творить народ, а ми, науковці, вчителі, тільки її досліджуємо, даємо теоретичне та наукове тлумачення, обґрунтування. З огляду на це педагогіку, а тим більше родинну, в кабінеті писати неможливо. Дійсно, наукова педагогіка народжується на ґрунті народної педагогіки, а тому вона обов'язково наділена певними національними рисами, тобто є національною педагогікою.

Українська родинна  педагогіка — заповіт і заповідник українського духу. Відданість її українству аж ніяк не означає зневагу до інших  народів і націй. Досить згадати, що за всю свою багатовікову історію  український народ ніколи нікого не завойовував і не поневолював. Народ осуджує тих, хто не виконує батьківських обов'язків і застерігає від помилок, що виникають через їх нехтування. Народна педагогіка наголошує, що чим вищий авторитет батьків в очах дитини, тим сильніше вони впливають на формування її поведінки, почуттів, різноманітної діяльності. Діти поважають батьків вимогливих і справедливих, чуйних і уважних до дитячих потреб і запитів, тактовних і витриманих, ініціативних в організації різних корисних справ - як дитячих, так і родинних та громадських.

Дослідженнями встановлено, що 90-97% неповнолітніх правопорушників - вихідці із неблагополучних сімей. Кожна п'ята дитина, хвора на невроз, перенесла розлуку з батьками. 60% відстаючих учнів ростуть у сім'ях без батька, 80% - у сім'ях з нездоровою моральною атмосферою. Шлюби, що розпалися, не тільки особисте нещастя двох, це діти, позбавлені одного із батьків, уваги, ласки, тепла батька або матері.

Методи сімейного виховання - це прийоми організації і здійснення систематичного впливу батьків на дітей. Як народна, так і наукова педагогіка пріоритетними визнають ті, які формують передусім суспільну поведінку дітей, їхню підготовку до трудової діяльності та створення сім'ї. Надзвичайно важливим методом виховання дітей у сім'ї є особистий приклад батьків. Разом з тим вправи і привчання, організація режиму навчання, праці і відпочинку дітей, виконання ними різних доручень і обов'язків, ігри створюють у сім'ї атмосферу доброзичливості, невимушеності, взаєморозуміння і взаємодопомоги.

Батьки найперші вихователі. Вони насамперед відповідають перед  власною совістю, народом, державою за виховання дітей. Проблему родинного  виховання на народних традиціях  треба вважати найголовнішою  не лише в системі освіти, а й  у всьому ідейно-моральному, культурному житті суспільства.

Концепція сімейної педагогіки, тобто наукові теорії і основні  напрямки, навіть при різних суспільних ладах і в різні історичні  епохи, зовнішньо залишалися незмінними. Вони включали формування загальнолюдських цінностей і таких якостей, як чесність і честь, гідність і благородність, любов до людей і працелюбство, та ін. Про стосунки між батьками і дітьми і про напрямки сімейного виховання писали ще Аристотель, Г. Сковорода, Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, Г.Песталоцці та ін.

Важливого значення даній  проблемі надавали Януш Корчак, О.Барвінський, Мечислав Барановський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, К.Д. Ушинський, М.Г. Стельмахович.

Серед сучасних дослідників  варто відзначити В.І.Костіва, Б.П.Нікітіна та Л.О.Нікітіну, Л.Е.Орбан, М.Г.Стельмаховича, та ін.

Однак майже не знаходимо  досліджень з проблеми родинного  виховання, зокрема, шляхів оптимізації  взаємодії  школи і родини учня не аналізується вплив сім’ї на  підготовку дитини до школи. Деякі автори визначають фізичну готовність дитини до школи (Анищенко О. М., Доронова Т.П., Комарова Т.С., Нікітін Б.П., Нікітіна Л.О.,), психічну готовність (Артемова Л.В., Божович Л.І., Бране К., Котирло В.К., Кравцова Е.Е., Штребел С. та ін.) та навчальну (Барташнікова І. А., Барташніков О.О. та ін.).

Майже не зустрічаються  і дослідження з проблеми взаємодії  вчителя з батьками школярів не тільки у процесі підготовки дитини до школи, а й у процесі подальшого виховання  та навчання дитини в школі.

При написанні  курсової роботи я використовувала такі методи дослідження: аналіз і синтез літературних джерел; педагогічне спостереження, бесіду, анкетування.

Об'єкт  дослідження. Родинне виховання як основа розвитку.

Предмет дослідження. Вплив родинного виховання на навчання та виховання особистості молодшого школяра.

Актуальність дослідження , його соціально-педагогічне значення, недостатня теоретична і методична  розробка зумовили вибір теми дипломної  роботи  ________________________________________???????????

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ полягає у визначенні напрямків співпраці родини і школи в процесах підготовки дитини до навчання у школі та організації навчально-виховного процесу в початкових класах.

ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ:

- проаналізувати стан  проблеми родинного виховання  в педагогічній теорії та практиці;

- виявити умови, що  впливають на ефективність підготовки  дитини до навчального процесу  в школі;

- показати значення  співпраці родини і школи в  ефективній організації навчально-виховного  процесу в початкових класах.

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ полягає у виявленні та систематизації знань про родинне виховання, напрямки та умови ефективної співпраці родини та школи в процесах підготовки дитини до навчання в школі та організації навчально-виховного процесу в початкових класах.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ визначається актуальністю проблеми та ступенем її опрацювання і полягає в тому, що розроблені напрямки підготовки дитини до школи можуть використовувати батьки, вчителі початкових класів, вихователі дошкільних закладів.

ОСОБЛИВИЙ ВНЕСОК АВТОРА полягає у визначенні напрямків  і умов співпраці родини та школи  у процесах виховання та навчання дитини  в школі та організації  навчально-виховного процесу в  початкових класах.

 

РОЗДІЛ 1 .Зародження та розвиток родинного виховання  на Україні

1.1.  Функції  та характерні риси української  родини. Сім'я та родинне виховання  у найдавніші часи на Україні

Коріння історії української  родини сягає в сиву давнину. Адже сім'я з її побутом, тобто загальним  укладом життя, сукупністю виховних звичаїв і традицій, складалася упродовж багатьох століть і зміцнювалася в ході перебігу історичного розвитку людства. Перші ж сліди перебування людини в Україні історики датують давнім періодом кам'яної доби, раннім палеолітом (приблизно 200 000 р. до н. є.).

Питання історії родинного виховання  потрібно розглядати починаючи ще з  первіснообщинного ладу. Варто зазначити, що в цьому суспільстві все  було колективним, не існувало соціальної нерівності і класів, люди жили в  загальних житлах і спільно виховували дітей, які належали всьому роду.

Сім'ї і у той час були великі, об'єднували по двадцять-тридцять душ. Така сім'я, як і будь-яка інша, звалася  в Х-ХІ ст. родом. Рід — це велика родина, відома в Україні ще під  назвами «пепище», «служба», «хутір», яка проживала у своєму дворищі, і відокремленій оселі.

Рід мав спільне майно — ріллю, ловецькі терени, стада худоби, вів  спільне господарство під проводом свого старшини. Це була суспільна  група — невелика, але дуже суцільна, злучена кровними зв'язками й спільними  інтересами. За своїх членів рід солідарно заступався, обороняв їх від кривд. Згодом він утратив давню суспільність і розпався на малі, самостійні родини. Кожна вела своє окреме господарство, мала свій дім з господарськими будівлями, своє поле, худобу тощо. Ліси ж, пасовиська, озера залишалися спільною власністю цілої оселі-громади. Проте пам'ять приналежності до роду не губилась. Давні традиції жили у родах боярських, шляхетських, міщанських, селянських, священичих. До речі, велика сім'я на певному історичному етапі була не тільки в українців, а й майже в усіх народів світу. Залежно від ступеня розвитку господарства в одних народів раніше, в інших пізніше вона розпадалася на малі індивідуальні сім'ї. Цей процес характерний і для України, велика родина набула значного поширення за часів Київської Русі. Сини не відділялися, хазяйнували спільно, жили разом. А порядкував хтось з найстарших, найбільш досвідчений і кмітливий. Ця тенденція зберігалася в Україні і в наступних ХІV-ХVІ століттях. Поряд з великими родами з'являлися й малі індивідуальні сім'ї, кількість яких наприкінці XVIII ст. різко зросла.