Самоврядування. Сутність і структура. Види самоврядування в загальноосвітній школі

1. Наприкінці XX ст. в Україні значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій, відновили свою діяльність раніше заборонені.                 Дитячі (молодіжні) громадські організації — об´єднання громадян віком від 6 до 14 (молодіжні — від 14 до 28) років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів. З урахуванням з головних напрямів діяльності їх поділяють на шість груп.

(1.) Молодіжні організації, зорієнтовані на вирішення політичних проблем. Найпомітніші серед них Молоді республіканці України, Об´єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об´єднання, Спілка українського студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків, Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд «Молода Україна» та молодіжні організації при політичних партіях та рухах.

(2). Молодіжні організації, зосереджені на вирішенні соціальних проблем. Цю групу становлять Спілка молодіжних організацій України (СМОУ), Асоціація МЖК воїнів-інтернаціоналістів України «Укрінтербуд», Українська республіканська рада молодих вчених і спеціалістів, Палата молодих підприємців України та ін.

(3). Молодіжні організації, що займаються вивченням історії, фольклору, етнографії народів України. До цієї групи належать «Товариство Лева», товариство «Щире братство», Молодіжне товариство «Кіш», Молодіжна єврейська організація «Шахар» та ін.

(4). Молодіжні благодійницькі організації. Найпомітніші серед них Південноукраїнське благодійне товариство «Молодь за милосердя», Асоціація молодіжних пошукових об´єднань України «Обеліск», Республіканський молодіжний благодійницький фонд допомоги потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, Молодіжне благодійне товариство «Гуманіст».

(5). Релігійні молодіжні організації. Цю групу представляють Комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація «Українська молодь Христові», Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України, Всеукраїнське православне молодіжне Братство ім. Петра Могили та ін.

(6). Дитячі громадські організації. З-поміж інших своєю активністю виділяються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ».

Більшість із них заявляють про  свою позаполітичність. Їх виховна  система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок  у дітей і підлітків, пов´язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров´я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім´ї, рідної місцевості, держави (сімейне  життя, життя в суспільстві).

Українська скаутська організація  «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організація  «Пласт» в колишній УРСР була заборонена як «дрібнобуржуазна виховна система, не сумісна з побудовою соціалізму». Після розгрому «Пласту» урядом Польщі в Західній Україні організація  продовжувала діяльність серед української  діаспори — у Канаді, США, Австралії. Лише в 1989—1990 pp. «Пласт» відновив роботу в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організацій. Офіційне відродження «Пласту» в  Україні відбулося 13 квітня 1991 р. на установочному з´їзді.

В основі пластового виховання —  заборона політизації дитини. Його метою є сприяння розвитку молодих  людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників  місцевих, національних та міжнародних  співтовариств. Скаутський рух заснований на таких принципах:

— обов´язок перед Богом;

— обов´язок перед іншими;

— обов´язок щодо себе.

Хлопці і дівчата виховуються  окремо до 17 років. З 17 до 30 років (старшим  пластунам дозволяється працювати  з дітьми, якщо вони не належать до політичних організацій). Пласт має чітку  структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу, в якій ідеться: «Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові й Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися  пластового проводу».

Наприкінці XX ст. скаутські організації  почали діяти майже у всіх регіонах України. Вони опираються на загальнолюдські  цінності, норми християнської моралі.

Залежно від віку, скаути належать до певних категорій:

— хлопчики 7—10 років: кабскаути (дитинка, щеня), дівчатка — браунскаути (пташенята);

— хлопчики 11—14 років: бойскаути (розвідники), дівчатка — герлскаути;

— юнаки та дівчата 15—21 року: «гідні», «пошукачі», «дослідники».

Організаційно вони поділяються на групи, а ті — на ланки патрулів, які мають свої назви. Очолюють їх дорослі лідери патрулів — командири  загонів. Великі загони — рада командирів на чолі із старшим командиром (лідером). У керівників існує своя ієрархія (скаутери, скаут-майстри) — ті, хто  пройшов усі етапи скаутингу. Головне, щоб дорослі вели скаутський спосіб життя, були спортсменами і зразком  для підопічних. Усе загонове життя  спрямоване на виконання законів  скаута.

Спілка Української молоді (СУМ). Утворена 1925 р. в Києві. Своє головне  завдання вбачала у звільненні України, створенні української самостійної  соборної держави. У 1929—1930 pp. почалося переслідування СУМу. У 1945 p., після закінчення Другої світової війни, СУМ знову  відновила свою діяльність (в Німеччині). 1989—1991 pp. — відродження діяльності СУМу на території України.

Спілка поділяється на три основні  організаційні ланки: молодше юнацтво (6—12 років); юнацтво (6—16 років); старше юнацтво (12—16 років). Старші члени організації  — дружинники (18—35 років). Прагне виховувати молодь в українському патріотичному  дусі, чесними і працьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, державні цілі та ідеали. Гасло СУМу — «Бог і Україна».

Спілка піонерських організацій  України (СПОУ). Утворена в наприкінці 1990 р. Вважає себе правонаступницею піонерської  організації ім. Леніна і добровільним, самодіяльним об´єднанням дітей  та підлітків, орієнтованим на ідеали гуманного і демократичного суспільства. Спілка проголосила незалежність від  будь-яких політичних партій та рухів. Її девіз: «За Батьківщину, добро  і справедливість!». Керується у  своїй діяльності принципами:

— єдність слова і  діла;

— честі й совісті;

— дружби і товариськості;

— турботи і милосердя.

Виховна система організації будується  за трьома напрямами: «Я — Батьківщина». Я — це самовдосконалення, виховання  себе як особистості, родина — сімейне  виховання, повага до своєї родини, Батьківщина — вболівання за інтереси держави, людей. Поділяється на три  вікові групи: 7—9 років (діти, які вважаються помічниками); 10—12 років (умільці); 13—14 років (майстри).

Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ». Започатковане в лютому 1993 р. Гасло: «Сила, істина, честь!». Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого  були б фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Члени  товариства складають присягу: «Присягаю  своєю честю бути вірним товаришем, служити товариству життям своїм, слухатись  січової старшини». Має осередки в багатьох областях України. Головні  напрями роботи — вивчення історії  козацтва, військово-партіотичне виховання  на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення  недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.

4. Природа не творить людину як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина – багаторівнева система, особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів. Вирішальний вплив на взаємодію цих факторів      здійснює 

в и х о в а н  н я   як соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.

Суспільство як соціальне об’єднання людей може функціонувати і розвиватися  лише за умови цілеспрямованої, систематичної  та організованої роботи з виховання  кожної особистості. Зупинення  цього  процесу – катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.А.Коменський зауважував, що зневага до вихователя є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільності. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.                                                                       Цей процес є двостороннім, цілеспрямованим, багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним і тривалим у часі. Його ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.                                                                              Структура процесу виховання передбачає:

1) оволодіння знаннями, нормами  і правилами поведінки; 

2) формування почуттів;

3) формування переконань;

4) формування вмінь і звичок  поведінки.

Виховання є складним, багатогранним  процесом, у якому тісно переплетені  внутрішні та зовнішні суперечності:

• зовнішні суперечності виявляються у невідповідності між виховними впливами школи і сім’ї, у зіткненні організованого впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення, між окремими впливами вчителів, які працюють  в одному й тому ж класі, між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;
• внутрішні суперечності простежуються між необмеженими можливостями розвитку людини і обмежуючими умовами соціального життя, між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями , що обмежують його дії, між зовнішніми впливами і завданнями виховання.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі  повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці.

На процес виховання впливають  безпосередньо або опосередковано об’єктивні (особливості суспільного  устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність) та суб'єктивні чинники (соціально-педагогічна  робота сім'ї, громадських організацій  та навчально-виховних закладів, засобів  масової інформації, закладів культури і мистецтва).

Структурними елементами процесу  виховання є мета, завдання, закономірності, методи, форми, результати виховання, його зміст.

В основу визначення виховання як процесу всебічного і гармонійного розвитку особистості покладена  мета цивілізованого суспільства. Цей  ідеал досконалої людини не втратив  своєї значимості упродовж століть, починаючи з часів стародавнього  світу. Гармонія була метою виховання  в афінській, римській, візантійській  системах, а через тисячу років  – в епоху Відродження. З ініціативи французького філософа Рене Декарта  термін „гармонійний” був доповнений поняттям „усебічний”. Так було сформовано концепцію гармонійно розвиненої людини. Наука доводить, що виховання є глибоко національним за свою суттю, змістом, характером. Воно постає як створена народом сукупність ідеалів, традицій, звичаїв, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, у процесі якої воно засвоює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Національне виховання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загальнолюдське, спільне для всіх націй.                                                                                           Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Тому головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача  молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідність на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

5. Закономірності виховання

   Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

 У процесі виховання особливо  важливими є такі закономірності.

   (1). Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.