Самоврядування. Сутність і структура. Види самоврядування в загальноосвітній школі

Поєднання державного управління і  громадської самоврядування в освіті. Передбачає розподіл функцій управлінні освітою між державними органами і органами самоврядування.

Реалізація принципів побудови освіти в Україні ґрунтується  на загальнолюдських цінностях, основоположних засадах організації освітньої  діяльності загалом, традиція вітчизняної  школи; враховує головні завдання, які  їй необхідно вирішувати на сучасному  етапі.

21. Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя  та учнів, що здійснюється у встановленому  порядку і в певному режимі.

Головними особливостями організаційних форм навчання є: по-перше, певний зовнішній  вияв функцій учителя і учнів  відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання  завдання вчителя та ін.); по-друге, діяльність учителя і учнів здійснюється в певних часових межах - урок може тривати 45 чи 30 хв, бути спареним (для  читання лекції чи проведення екскурсії); по-третє, склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова  робота за диференційованого навчання або при виконанні лабораторних робіт); по-четверте, в організаційній формі навчання існує певний порядок  спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо  дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію  може виконувати екскурсовод, проінструктований  вчителем); по-п'яте, організаційна форма  навчання безпосередньо не пов'язана  з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями. Вона впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву  індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і  результат навчального процесу  та ін.

До сучасної форми навчання людство  прийшло не відразу. Так, у школах давнього світу панувала система  індивідуального навчання - вчитель  навчав кожного учня окремо. У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова  система навчання: в одній групі  збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводили без  усталеного розкладу, дітей приймали до школи впродовж року.

22. Одним із найефективніших підходів до реформування сучасної освіти названо особистісно-орієнтований підхід у навчанні та вихованні підростаючого покоління.  Основне завдання - надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї професійної діяльності.

 Головне завданням школи  є не вчити, а навчати вчитися,  підготувати учня до безперервного  навчання. Тому мають змінитися  функції учня і функції учителя.  Перший повинен буде разом  із засвоєнням відповідних знань  розвивати в собі здатність,  навички, вміння самостійно їх  шукати, тобто оволодівати науковим  методом пізнання. Другий же відповідно - допомогти першому навчитися  вчитись.

За допомогою рганізації особистісно  орієнтованого навчання  можна  розкрити творчий потенціал кожного  учня.

Для реалізації вище сказаногов практиці вчителеві необхідно:

• сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чітко, зрозуміло та доступно сформульованої мотиваційної установки;
• використовувати різноманітні форми та методи організації навчальної діяльності, орієнтовані на конкретного учня;
• стимулювати учнів до висловлювання, використання різних способів розв’язання. Ситуативних завдань без страху помилитися чи отримати неправильне відповідь;
• створювати на уроці такі педагогічні ситуації, які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати та оцінювати роботу інших;
• використовувати різноманітні види пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності школярів.

Отже, для того щоб виховний та навчальний процес розвивався, вчителю необхідно  вміти виявляти суперечність навчально-виховного  процесу, а також вміти розв’язувати її.

23. Серед основних умов, які визначають ефективність виховання у туризмі, особливе місце посідають методи виховання. Це пов'язано з тим, що, по-перше, вони обумовлюють характер стосунків між суб'єктами туристської дійсності, що складає серцевину всього виховного процесу у туризмі; по-друге, новими досягненнями педа-гогічної науки та практики; по-третє, без сучасних ефективних методів виховання найкращі цілі, ідеали туристського виховання залишаться лише в намірах організаторів.

 Поняття "метод  виховання" - досить складне, що обумовлено багатогранністю того процесу, який має відображати ця педагогічна категорія.

Поняття "метод" запозичений із західноєвропейських мов: німецьке слово methode, французьке -methode. Грецьке слово "methodos" означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини.

 У педагогічній практиці  метод виступає як "спосіб організації  практичного й теоретичного освоєння  дійсності, зумовлений закономірностями  об'єкта, що досліджується" [10]. Дотепер  у педагогічній науці немає  єдиного підходу до визначення  методу виховання. Одні вчені  визначають метод виховання як  сукупність найзагальніших способів  розв'язання виховних завдань  і здійснення виховних взаємодій  (С. У. Гончаренко). Інші науковці  під методомвиховання розуміють  найкоротший шлях досягнення  результатів, що відповідають  поставленим виховним цілям (М.  Д. Ярмаченко). Інші дослідники  пов'язують методи із цілями  виховання (С. Г. Карпенчук).

Цілком обґрунтованим видається  позиція, яка об'єднує всі означені підходи. Методи виховання - це система  специфічних прийомів і способів виховної роботи для досягнення поставлених  виховних цілей.

Категорія "методи виховання у  туризмі", на нашу думку, означає  способи і прийоми спільної взаємопов'язаної діяльності між суб'єктами туризму, що спрямована на оволодіння культурними  інтенціями, нормами і правилами  гідної поведінки, різнобічний розвиток особистості, формування загальнолюдських, національних рис, що визначено цілями педагогіки туризму.

Прийом виховання - це частина методу виховання, необхідна для ефективнішого застосування методу в умовах конкретної педагогічної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.

Способи виховання - це конкретні форми організації життєдіяльності особистості під час туристської діяльності, які мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження.

 Засоби виховання - це все те, за допомогою чого впливають на учасників туристської діяльності. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються у педагогіці туризму.

 Найактуальнішою проблемою  теорії туристського виховання,  як і загальної теорії виховання,  є проблема класифікації методів  виховання. Класифікація - це групування  методів виховання за певними  ознаками, встановлення зв'язків  між групами. У процесі розвитку  педагогічної науки мали місце  різні підходи до їх кла-сифікації.

На сьогодні відомою класифікацією  є підхід російського дослідника В. О. Сластьоніна, який вирізняє такі методи виховання: .

• методи формування свідомості особистості, в основі яких лежить слово педагога; методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки, які ґрунтуються на практичних діях вихованців;
• методи стимулювання діяльності та поведінки, які в своїй основі мають емоційні аспекти засобів стимулювання;
• методи самовиховання.

 У вітчизняній педагогіці  найпопулярніша класифікація методів  виховання дослідника С. У.  Гончаренка 

• методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад);
• методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій);
• методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення).

 Отож виникає запитання: "Який  варіант оптимальніший для виховання  особистості у туризмі? " Безсумнівно,  що кожен варіант має свої  і позитивні аспекти, і певні  недоліки. Для того, щоб визначити  методи виховання у туризмі,  необхідно:

 по-перше, вибрати методи, які  оптимально сприяють реалізації  основних цілей виховання;

 по-друге, обґрунтувати ефективність  забезпечення виховних заходів  у процесі туристської діяльності;

 по-третє, забезпечити оптимальну  методику виховної роботи з  різними категоріями туристів.

 Виходячи із вищезазначеного,  можна класифікувати методи туристського  виховання на такі групи:

• методи безпосереднього виховного впливу (бесіда, лекція, позитивний приклад);
• методи опосередкованого виховного впливу (педагогічна вимога, громадська думка, створення виховних ситуацій);
• методи самовиховання.

 Безумовно, що ця класифікація  методів туристського виховання  недосконала. Однак вона враховує: сучасні педагогічні концепції та їх вплив на методику виховання; позитивні аспекти класифікації методів виховання, що були в історії педагогіки; зміст та особливості предмета та продукту праці у туристській діяльності.

 Вибір фахівцями сфери туризму  відповідних методів виховання  залежить від урахування цілей,  змісту і особливостей виховних  впливів на учасника туристської  діяльності, педагогічної майстерності  спеціаліста галузі, методично оптимального  сполучення конкретних обставин  і умов протікання виховного  процесу.

25.  Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.                                                         Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.                                                                                                                                                                                «Краса, — могутній засіб виховання чутливості душі, — писав видатний український педагог Василь Сухомлинський. — Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе».

Метою естетичного виховання є  високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного  освоєння дійсності.

Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.

ЇЇ рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої  діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

Структуру естетичної свідомості формують:

—     естетичні сприйняття, що виявляються у спостережливості, вмінні помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість  від побаченого, відкритого;

—     естетичні почуття, а саме почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій  дійсності, творах мистецтва;

—     естетичні судження, які передають ставлення особистості  до певного об'єкта, явища. У педагогічній практиці недопустиме нав'язування учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів;

—     естетичні смаки, що постають як емоційно-оціночне ставлення  людини до прекрасного. Мають вибірковий, суб'єктивний характер. Стандартних  смаків не існує, вони пов'язані з  індивідуальним баченням і сприйняттям;

— естетичний ідеал, який є своєрідним зразком, з позиції якого особистість  оцінює явища, предмети дійсності і  відображає уявлення про красу, її критерії.

Найважливішим завданням естетичного  виховання с формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає  основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується  у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час  факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання  є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.