Самоврядування. Сутність і структура. Види самоврядування в загальноосвітній школі

Велику увагу Коменський приділяв проблемі визначення змісту освіти. Він  охарактеризував основні принципи визначення змісту освіти: доцільності, енциклопедичності знань, посильності, концентричності.

Важливе значення для дидактики  мали погляди Коменського про  можливість здійснення позитивних змін у людях. У процесі становлення  особистості вирішальним фактором, на думку педагога, є самостійна діяльність, яка може забезпечити  розвиток здібностей, розуму, мови, трудових умінь. Цей погляд на людину і її можливості самовдосконалення як виявлення  педагогічного оптимізму є актуальним і сьогодні.

18.  У керівництві школою важливим є внутрішкільний контроль.

Внутрішкільний контроль - систематична, цілеспрямована перевірка роботи вчителя  адміністрацією школи.

Його мета полягає в забезпеченні оптимальної відповідності діяльності школи державним стандартам. Внутрішкільний контроль планують заздалегідь. Керівники  школи розподіляють між собою  сфери діяльності для контролю залежно  від свого фаху. Тому директорові  школи, якщо його спеціальність, наприклад, фізика, доцільніше зосередитися на контролі вчителів, що викладають предмети фізико-математичного  циклу. Якщо його заступник з навчальної роботи - історик, він перевіряє діяльність учителів гуманітарних предметів; заступник  з виховної роботи - роботу класних  керівників тощо. Кожен з них вивчає також роботу всіх учителів і вихователів, що потребує детальної підготовки до кожного контрольного заходу.

Для забезпечення системи єдності  вимог внутрішкільного контролю директор спільно зі своїми заступниками складає плани контролю (на півріччя, місяць, тиждень), в яких зазначає, хто  із керівних працівників школи, коли і з якою метою, який вид перевірки  і якими методами здійснюватиме. У таких планах передбачають спільне  відвідування уроків і позакласних  занять керівниками школи, залучення  до участі в контролі керівників методичних об'єднань, досвідчених учителів, класних  керівників.

Організація перевірки будь-якого  з аспектів навчального процесу  передбачає визначення мети, складання  плану перевірки, вибір форм і  методів контролю, констатування, об'єктивну  оцінку стану справ, висновків, пропозицій щодо вдосконалення навчально-виховного  процесу або усунення недоліків, контроль за виконанням пропозицій.

Внутрішкільний контроль повинен  мати індивідуальний характер, що потребує здійснення контролю за роботою кожного  члена колективу. Він має бути систематичним, раціональним, всебічним. Важливо забезпечити єдність  вимог і об'єктивність, що унеможливлює суб'єктивні оцінні судження і висновки, а також диференційований підхід, який враховує специфічні особливості  та індивідуальні якості контрольованих.

Залежно від мети виокремлюють такі види внутрішкільного контролю:

1) класно-узагальнюючий контроль. Передбачає виявлення рівня знань  і вихованості учнів класу,  якості та методів викладання, якості роботи класного керівника,  виконання батьківських обов'язків  у вихованні дітей;

2) фронтальний контроль. Спрямований  на вивчення стану викладання  окремих предметів, роботи класних  керівників у всіх або окремих  класах;.

3) тематичний контроль. Його метою  є перевірка роботи всього  колективу над певною проблемою,  рівня знань і вмінь учнів  з окремої теми або предмета, стану роботи класних керівників  у певному напрямі та ін.;

4) персональний контроль. Полягає  в перевірці продуктивності викладацької  діяльності, методичного рівня роботи  учителя загалом або окремого  її аспекту;

б) оглядовий контроль. Предметом  перевірки є стан шкільної документації, трудової дисципліни, навчального обладнання.

Вид перевірки обирають з огляду на її мету і стан об'єкта, що є її предметом.

В управлінні діяльністю школи використовують різноманітні форми внутрішкільного  контролю:

а) колективний контроль. Залучають  до нього всі ступені управління: адміністрацію, керівників кафедр, досвідчених  учителів, учнів, батьків;

б) взаємоконтроль. До нього залучають  керівників кафедр, досвідчених учителів і класних керівників через наставництво, взаємовідвідування навчальних занять і виховних заходів;

в) самоконтроль. Таким правом користуються найдосвідченіші учителі і класні керівники з обов'язковим періодичним  звітуванням за пропонованими схемами;

г) адміністративний плановий контроль. Здійснюють директор, його заступники, керівники кафедр відповідно до плану  внутрішкільного контролю;

ґ) адміністративний регулювальний (позаплановий) контроль. Здійснюють директор і його заступники у разі виникнення непередбачених планом проблем.

Об'єктивність будь-якого виду чи форми  перевірки залежить від умілого  використання методів внутрішкільного  контролю, до яких належать:

- спостереження. Передбачає відвідування  уроків, позакласних заходів з  наступним їх обговоренням;

- перевірка документації. Охоплює  роботу з класними журналами,  щоденниками учнів, планами уроків, особовими справами учнів та  ін.;

- опитування. Усне опитування здійснюють  під час невимушеної або цілеспрямованої  бесіди за спеціально підготовленою  програмою, письмове - за допомогою  контрольної роботи (зріз), яка може  передбачати відповіді на запрограмовані  запитання або закрите анкетування,  коли варіанти відповідей обмежені;

- тестування. Використання методу  психологічної діагностики для  вимірювання індивідуальних відмінностей;

- ретроспективний розбір. Полягає  в оцінюванні діяльності школи  випускниками минулих років, викладачами  вищих навчальних закладів на  основі аналізу вступних іспитів  та ін.

За логічною послідовністю внутрішкільний контроль поділяють на поточний, попередній, проміжний, підсумковий, а також  епізодичний і періодичний.

Важливими умовами успішного використання методів контролю є компетентність перевіряючого, його здатність вникнути в суть питання, яке перевіряється, і надати вчителю конкретну допомогу.

Змістом внутрішнього контролю є основні  види діяльності школи:

- навчальний процес, який передбачає  вивчення стану виконання навчальних  програм, рівня знань і навичок  учнів, продуктивності праці вчителя,  індивідуальної роботи з обдарованими  дітьми, якості позаурочної предметної  діяльності, наявності в учнів  навичок самостійної роботи;

- виховний процес, коли перевіряють  рівень вихованості, громадської  активності учнів, якість роботи  класних керівників, участь батьків  у виховному процесі, якість  загальношкільних традиційних заходів,  рівень здоров'я і фізичної  підготовки учнів, профілактичну  роботу з педагогічно занедбаними  дітьми;

- методична робота, коли визначають  методичний рівень кожного вчителя,  кожного класного керівника, механізм  поширення педагогічного досвіду,  підвищення кваліфікації вчителів;

- наукова і експериментальна  діяльність, коли визначають її  відповідність концепції розвитку  школи, ступінь наукової обґрунтованості  нововведень, їх результативність, рівень наукової освіченості  педагогів, науково-дослідницької  роботи учнів;

- психологічний стан, коли виявляють  ступінь психологічного комфорту (дискомфорту) учнів, учителів, психологічну  підготовленість колективу до  розв'язання, певної проблеми, запровадження  нової структури та ін.;

- забезпечення необхідних умов  навчально-виховного процесу (охорона  праці, санітарно-гігієнічний стан, забезпеченість навчальною і  методичною літературою, навчально-технічним  обладнанням).

Контроль є не лише перевіркою, а й наданням допомоги вчителям у  поліпшенні навчально-виховної роботи в школі. Отримана під час перевірки  інформація стимулює внесення коректив, пошук нових рішень. Про результати перевірки має знати весь колектив, а не лише учитель, якого перевіряли. Дієвість її залежить від того, наскільки  чітко виражені її результати і накреслені перспективи роботи. Вона має бути доброзичливою, тактовною, запобігати можливій емоційній напрузі, конфліктним  ситуаціям.

20. Система освіти — сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно здійснюють виховання, навчання і підготовку до життя підростаючих поколінь відповідно до завдань суспільства. Характерною особливістю сучасної системи освіти в Україні є гуманізм і демократизм, зв'язок із розбудовою української державності, формуванням національної самосвідомості громадян України.

Освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку кожного суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання моральності. Освіта покликана  формувати громадян, здатних до свідомого  суспільного вибору, збагачувати на цій основі творчий, інтелектуальний, культурний потенціал народу, забезпечувати народне господарство кваліфікованими фахівцями.

Закон України «Про освіту» (ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну  освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового  стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення  до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

— розгалуженою мережею закладів освіти державної та інших форм власності, наукових установ;

— відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання  відповідно до здібностей, інтересів  громадянина;

— різними формами навчання: стаціонарною, заочною, вечірньою, екстернатом, а  також педагогічним патрона том.

Навчально-виховна  діяльність закладів освіти, згідно із цим законом (ст. 6), має здійснюватися  за такими принципами:

— Доступність для кожного громадянина  усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою. Цей принцип  передбачає вільний вибір громадянами  будь-якого типу навчального закладу  на рівних умовах, рівне право на навчання чоловіків і жінок. Реалізується він через можливість безплатного  навчання в державних навчальних закладах усіх типів, забезпечення студентів  стипендією.

— Рівність умов кожної людини для  повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Навчальні плани  закладів освіти охоплюють системи  навчальних предметів, вивчення яких сприяє всебічному розвитку особистості учнів, студентів. З метою інтенсивного розвитку здібностей і талантів передбачено  предмети, які учні та студенти можуть обирати самостійно. На це спрямовані різні форми позанавчальної виховної роботи.

— Гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей. Навчально-виховний процес має орієнтуватися  на зміцнення єдності народу, людини і держави. Водночас процес виховання  і пізнання світу повинен сприяти  самопізнанню й самореалізації кожного  індивіда, вибору ним шляху до щастя  та здійснення мети — своєї й  загальнонародної. Педагоги, учні, студенти є повноправними суб'єктами системи  освіти. Кожен з них може брати  участь у вирішенні проблем навчально-виховного  процесу в межах своєї компетенції, має право вибору як навчального  закладу, так і індивідуальних форм досягнення мети.

— Органічний зв'язок з освітою  та національними історією, культурою, традиціями. Цей принцип реалізується через національну спрямованість  виховання. Він передбачає необхідність вивчення історії і культури свого  народу, рідної мови, а також прищеплення  шанобливого ставлення до національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють  Україну.

— Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. Реалізація цього принципу забезпечується конституційною вимогою  про недопустимість втручання у  навчально-виховний процес закладу  освіти політичних, громадських і  релігійних об'єднань.

— Науковий, світський характер освіти. В українській національній школі  навчання має світський характер. На всіх етапах навчання і виховання  школа дає учням наукові знання про природу, суспільство, науку, культуру, формуючи на їх основі науковий світогляд, моральні, правові, естетичні та інші цінності. Світськість освіти означає, що в освітніх закладах не викладають релігійні предмети (наприклад, «Основи  християнської моралі»). Проте на прохання батьків і учнів їх можна  вивчати факультативно.

— Інтеграція з наукою і виробництвом. Цей принцип передбачає вивчення усталених наукових здобутків; постійне вдосконалення освіти на основі найновіших досягнень науки, техніки, культури; посилення світоглядних функцій  навчання. Поєднання освіти з виробництвом забезпечує не тільки великий виховний, а й економічний ефект, оскільки воно є засобом всебічного розвитку підростаючого покоління.

— Взаємозв'язок із наукою інших країн. Освіта в нашій державі будується  на інтенсивному використанні досягнень  світової науки щодо вдосконалення  змісту і технологій навчання, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Важливими  її завданнями є також організація  спільних досліджень з іноземними науковцями, виведення української науки  на міжнародний рівень.

— Гнучкість і прогностичність  системи освіти. Цей принцип означає  варіативність, саморегуляцію і  безперервне оновлення національної освіти, її адаптацію до нових вимог  суспільства.

— Єдність і наступність системи  освіти. Українська система освіти побудована на принципі послідовності  і наступності навчання в усіх ланках і має основну мету —  формування всебічно розвиненої особистості. Ця мета забезпечує внутрішню єдність  структури й організаційних основ  системи освіти.

— Безперервність і різноманітність  системи освіти. Безперервність освіти реалізується шляхом узгодження змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян до можливого переходу на наступні ступені. Для цього оптимізують  систему перепідготовки працівників  і підвищення їх кваліфікації, модернізують систему післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів; формуй та розвивають науково-виробничі комплекси ступеней підготовки фахівців. Безперервність передбачає зв'язок між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою, а також формування потреби і здатності особистості до самоосвіти.