Самоврядування. Сутність і структура. Види самоврядування в загальноосвітній школі

   (2.) Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).

   (3). Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

   (4). Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

   (5). Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.

   У вихованні закономірності  виявляються в усьому різноманітті  взаємозв'язків і взаємоперетворень.  їх необхідно враховувати під  час створення будь-якої виховної  ситуації.

Принципи виховання

   Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.                                                           Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.

   Процес виховання ґрунтується на принципах:

   (1.) Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. Педагог відповідно до мети своєї діяльності повинен спрямовувати всю виховну роботу. Маючи мету, він вчасно зможе побачити недоліки у вихованні, скоригувати виховний процес.

   (2). Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлене недостатнім життєвим досвідом молодої людини, а виховання творчої особистості можливе лише за умови поєднання зусиль вчителя з самостійністю, творчістю, ініціативою і самодіяльністю учнів.

   Різноманітна діяльність  учнів — основа виховання.  Діяльність — трудова, пізнавальна,  художньо-творча — розвиває соціальну  активність, ініціативу. Стимулюючи  розвиток самостійних починань  учнів, вчитель дбає, щоб у їх  поведінці органічно поєднувались  слово і діло, відповідальність  за результати справи. Цього можна  досягти за безпосередньої участі  учнівських колективів у плануванні  справ, усвідомлення їх необхідності  і значення, залучення їх до  організації справ, оцінювання  їх результатів.

   (3). Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями.

   Відома формула А. Макаренка  якомога більше вимоги до людини  і якомога більше поваги до  неї” виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках  між учителем та учнями, між  колективом педагогів і колективом  учнів, між учнями. Виховне значення  педагогічної вимогливості полягає  в тому, щоб стимулювати або  припиняти, гальмувати певні вчинки  учнів. Вимоги можуть бути прямими  і непрямими. Прямі вимоги педагога  повинні бути позитивними, стимулювати  цілком певні вчинки; непрямі  — можуть бути позитивними  (прохання, довіра, схвалення), нейтральними (порада, гра, натяк, умовна вимога) і негативними (погроза, недовіра, осуд).

   Вимоги вчителя (колективу  педагогів) стають особливо ефективними  тоді, коли вони спираються на  здорову громадську думку учнівського  колективу і підтримуються нею.  За таких умов громадська думка  стає одним із засобів подолання  негативних рис окремих учнів  (проявів індивідуалізму, егоїзму,  інших відхилень від норм і  правил співжиття).

   Розумна педагогічна вимогливість  не має нічого спільного з  приниженням гідності учнів. Антипедагогічними  у взаєминах учителя з учнями  є також адміністрування, використання  погроз, силових методів, а також  поблажливість, потурання примхам  учнів.

   (4). Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.

   Зосередження тільки на  негативних рисах характеру і  поведінки учнів деформує виховний  процес, заважає формуванню позитивних  рис особистості. Не можна лише  дорікати учневі за недоліки, бачити в ньому тільки негативне.  Це може створювати в нього  однобоке уявлення про себе, про  свої людські якості, взагалі  про свою гідність.

   Принцип опори на позитивне  в людині ставить серйозні  вимоги до організації життєдіяльності  учнів, потребує створення здорових  стосунків між учителями та  учнями продуманого змісту навчально-виховних  занять, їх форм і методів.

   (5). Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант. Тому кожен педагог, вихователь повинен знати і враховувати індивідуальні особливості дітей, їх фізичний розвиток, темперамент, риси характеру, волю мислення, пам'ять, почуття, здібності, інтереси, щоб, спираючись на позитивне, усувати негативне в їх діяльності та поведінці.

   (6). Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідовності, безперервності педагогічних впливів на учнів. Йдеться про систему педагогічних впливів, яка забезпечує формування в кожного учня світогляду, переконань, ідеалів, інтересів, морально-вольових рис, навичок і звичок правильно орієнтованої поведінки, цілісної особистості.

   Рівень розвитку суспільно  значимих якостей в учнів молодшого,  середнього і старшого віку  різний. Саме тому важлива послідовність,  узгодженість, систематичність планомірність  педагогічних впливів, підпорядкованих  меті, принципам, завданням, змістові, формам і методам виховної  діяльності загалом. У вихованні  треба спиратися на набутий  учнями життєвий досвід, закріплювати  його в уміннях, навичках і  звичках правильної поведінки.

  (7). Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. За результати виховання підростаючого покоління відповідає не тільки школа, а все суспільство. Дитина виховується не тільки в сім'ї та школі. На неї впливає багато інших чинників, у тому числі й недостатньо контрольованих. Оскільки “усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у численні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини”, виникають не тільки істотні виховні резерви, а й певні труднощі. Розумні, стійкі та єдині вимоги до дітей з боку різних соціальних інститутів посилюють педагогічний вплив на них, підвищують ефективність виховного процесу.

  ( 8). Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики.

   Особливе значення єдності  свідомості й поведінки як  принципу виховання полягає в  тому, щоб світогляд набув для  кожного учня суб'єктивного смислу, став переконанням, поєднанням зі  знаннями і практичними діями.  Виховання єдності свідомості  й поведінки — складний і  суперечливий процес. Він не є  автономним, відірваним від обставин  життя, зовнішніх впливів, серед  яких можуть бути й негативні.

   Між усвідомленням того, як треба діяти, і звичною  поведінкою існує певна суперечність, нейтралізувати яку можна з  допомогою звичок і традицій  поведінки.

   (9). Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання передбачає вивчення рідної мови, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв усіх народів, які населяють Україну.

   (10). Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості. Нехтування або лише часткове врахування природи дитини не дає змоги ефективно використати виховні можливості, натомість породжує нерозвиненість задатків, нахилів, талантів учнів, невикористання засобів пізнання, загальмованість психічних процесів тощо. “Природа хоче, — писав французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), — щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. Якщо ми намагаємося порушити цей порядок, та виростимо скороспілі плоди, які не матимуть ні зрілості, ні смаку і не забаряться зіпсуватись: у нас вийдуть юні лікарі і старі діти”.

   (11). Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом. Забезпечує розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь.

   (12). Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил. Виховання як основна складова у навчально-виховному процесі передбачає гуманізацію взаємин між вихователями та вихованцями, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіру до неї. Сприяє вихованню гуманної особистості — щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

   (13). Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності. Забезпечує співробітництво вихователів і вихованців, врахування думки колективу й кожної особистості.

   (14). Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну свідомість та гідність, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, збереження специфічних особливостей нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи попередніх поколінь.

   Будучи органічно пов'язаними  між собою, принципи виховання  охоплюють усі аспекти цього  процесу і спрямовують його  на формування людини як цілісної  особистості. Реалізація принципів  виховання дає позитивні результати  лише тоді, коли їх застосовують  у гармонії взаємодії між собою.

7. Важливим розділом педагогіки є школознавство.

Школознавство - галузь педагогічної науки, що має своєю метою дослідження  змісту і методів управління шкільною справою, розкриття особливостей системи  керівництва школою, організації  її роботи.

Управління - діяльність, спрямована на розробку рішень, організацію контролю регулювання об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків  на основі достовірної Інформації.

Науково обґрунтоване керівництво  закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

Принцип державотворення. Суть його в  тому, що діяльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на утвердження  і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного  процесу в закладах освіти досягнень  педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які  дають змогу здійснювати цей  процес на наукових засадах.

Принцип демократизації. Полягає в  тому, що при вирішенні проблем  діяльності закладу освіти керівник маєзважати на думку членів педагогічного  колективу, батьківської громадськості  та учнівського колективу, систематично звітувати про свою роботу перед  колективом працівників школи.

Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція-учителі, учні, батьки; учителі-учні, батьки; учителі-учителі; учні-учні; учнівське  самоврядування-рядові вихованці; батьки - діти; передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним  і вірить йому.

Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і  учнівським колективами близької, середньої  й далекої перспектив, розв'язання конкретних завдань для їх досягнення.

Принцип плановості. Потребує чіткого  перспективного і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської  діяльності закладу освіти з урахуванням  його умов та можливостей.

Принцип компетентності. Згідно з  ним усі педагогічні та інші працівники закладу освіти повинні мати високий  рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов'язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педагогічні завдання.

Принцип оптимізації. Полягає у  створенні в закладі освіти належних умов для забезпечення його працівникам  можливостей для ефективної діяльності.