Технологія роботи соціального педагога з неповною сім’єю

Кількість і питома вага неповних сімей в усіх індустріально розвинених країнах постійно зростають. Переважну більшість серед них, як і в Україні, становлять сім'ї, в яких діти живуть разом із матір'ю [47,c.187].

Кожна конкретна ситуація неповної сім'ї неповторна, індивідуалізована, потребує компетентного вивчення і ставлення. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповними сім'ями переконує в необхідності функціонування служб психологічної реабілітації розлучених та їх дітей, педагогічного консультування, соціальної корекції, інших видів допомоги.

У середньому в Європі кожна п'ята дитина народжується у незаміжньої жінки, в Данії таке становище спостерігається серед половини новонароджених, у Великобританії і Франції це число складає одну третину. Високий і відсоток розлучень, хоча в цілому, в країнах Європейського союзу він трохи знизився за останні роки минулого десятиліття, ці цифри коливаються від нуля в Ірландії, де розлучення забороняється законом, до трьох на кожну тисячу пар у Великобританії [44,с.14].

Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі (Швейцарія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія і інші).

У більшості європейських країн одиноким батькам надається значна допомога з боку держави (питома вага таких сімей коливається від 6% в Італії до 32% у Швеції). У деяких країнах (Англія) переважає стратегія допомоги малозабезпеченим. Одинока мама, в межах відповідної програми «Підтримка доходу» (Швеція), може залишатися вдома, поки дитина не досягне віку 16 років, маючи необхідне утримання від держави. Їй невигідно навіть працювати в режимі неповної зайнятості. Тим не менш, середній дохід неповних сімей у Великобританії становить 40% його у повних сім'ях [43,с.9].

У Швеції соціальна політика орієнтована на успішне поєднання одинокими батьками родинних і професійних ролей. Вона спрямована не на «підтримку бідності», а на зменшення нерівності. Поряд з підтримкою сім'ї у цій країні активно реалізуються програми, метою яких є створення робочих місць, стимулювання здобуття освіти, перекваліфікацію, зайнятість жінок, в т.ч. матерів з неповнолітніми. Держава забезпечує матеріальну підтримку навчання чи перекваліфікації, необхідних для пошуку в майбутньому краще оплачуваної роботи. Допомога ж призначена лише для дітей, а не утримання непрацюючих жінок. Тут функціонує розгалужена система позасімейного догляду за дітьми. Будь-хто з батьків може використати оплачувану річну відпустку для догляду за дитиною. Існує скорочений робочий день для того, хто має дитину дошкільного віку, допомога на дітей і на житло для одиноких батьків одинакова з іншими сім'ями. Кожному з батьків виплачуються лікарняні по догляду за дитиною. У випадках, коли самотні матері не отримують аліментів, їм виплачують значні кошти для забезпечення належного прожиткового рівня [36,с.290].

У Норвегії соціальна допомога та інші виплати надаються одиноким матерям і неповній сім'ї доти, поки діти не досягнуть 19 років. За цією політикою вони живуть краще порівняно з бідними, але гірше, ніж повні сім'ї [36,с.292].

У Франції діє стратегія підтримки сімей з дітьми, у тому числі й неповних. Допомога надається для розлучених батьків, якщо один з них не виконує своїх фінансових зобов'язань (тобто місцева каса допомоги сім'ям виконує права батьків). Може надаватись додаткова соціальна допомога (на догляд за малими дітьми, за низького доходу матері та ін.). Тут більшість одиноких матерів після досягнення дитиною 3 років виходять на роботу (працює 78% їх загальної кількості). У випадках розлучень використовуються можливості для заохочення участі обох батьків у процесі виховання дитини. Зокрема, в Парижі під патронатом мерії організовуються Дні зустрічі батьків (чоловіків) із дітьми, які після розлучення батьків проживають із матерями [47,с.187]. Така політика в європейських країнах веде до того, що жінки не народжують спеціально дітей, щоб скористатись соціальними допомогами, а подружні пари не розлучаються задля цього.

Дещо інший підхід у США, де держава не надає значної підтримки неповним сім'ям (питома вага яких досить висока - близько 25%). Цю місію покладено на штати і соціально-територіальні співтовариства. Тому проблеми неповних сімей з дітьми розв'язуються по-різному, переважно на місцевому рівні, роботою з тими, які мають низькі доходи та шляхом консультування.

В США широкого розвитку набули групи самодопомоги і групи підтримки. Вони об'єднані в організацію «Батьки без партнерів» («Parents without Partners» - у назві відсутнє поняття «неповна сім'я», в якому присутній оціночний компонент - натяк на неповноцінність), що налічує до 210600 чоловік, 65% яких становлять розлучені жінки середнього класу. Члени організації надають один одному юридичну допомогу, виступають за вдосконалення податкової політики, житлового законодавства, обмінюються педагогічним досвідом, ведуть інформаційну діяльність, сприяють розвитку різноманітних форм соціальної опіки і догляду за дітьми [47,с.188].

Групи підтримки на рівні громади складаються з 12-15 одиноких батьків, які періодично збираються і спільно розглядають проблеми виховання дітей, взаємостосунки з підлітками, особисті переживання, методику подолання труднощів. У США існує багато просвітницьких програм педагогічної і психологічної допомоги батькам з дітьми, в тому числі й одиноким. Вони діють при церквах, службах сім'ї, агентствах, що працюють з бідними, в державних і приватних школах, медичних закладах.

Роботу з неповними сім'ями в США класифікують за такими двома напрямами: «робота в домашніх умовах» та «робота поза домом». Перший передбачає такі соціальні послуги: соціальний захист, сімейна терапія, фінансова допомога, денний догляд за дітьми, послуги, пов'язані з веденням домашнього господарства [36,с.288-289].

Соціальний захист стосується, насамперед дітей, яких вдома ображають (бійки, насильство, непосильна праця), або позбавляють належного піклування (незадовільний догляд, погане харчування). З метою виявлення соціальної незахищеності по телебаченню час від часу показують номери телефонів соціальних служб захисту.

Сімейне консультування або сімейна терапія - це надання допомоги сім'ям, які відчувають різні види стресу. Хоч обидва терміни вживаються як синонімічні, терапія вважається інтенсивнішою формою впливу, ніж консультування. Сімейний терапевт-професіонал, найчастіше маючи ступінь магістра і відповідну спеціалізацію в цій галузі, допомагає встановити конструктивні взаємини між членами сім'ї, демонструючи свій чітко виражений нейтралітет і об'єктивність зайнятих позицій.

Фінансова допомога надається малозабезпеченим неповним сім'ям у рамках федеральних програм соціального захисту, які передбачають забезпечення засобами для існування сімей, у яких годувальник після сплати необхідних для соціального забезпечення податків помер.

Соціальна допомога в денному догляді стосується догляду за дітьми, де в цьому є необхідність, особливо там де матері працюють. Такий догляд може здійснюватись як у приватних, так і в спеціальних центрах, які мають відповідні ліцензії [38,с.251-252].

В Австралії одинокі батьки отримують державну допомогу на дітей залежно від власного заробітку. Тут в 1989 році створено спеціальний державний фонд, куди перераховується фіксований відсоток від заробітку того з батьків, хто не сплачує аліменти. З цього фонду розлучені одинокі батьки без аліментів дістають допомогу незалежно від власної зарплати. Вдови з неповнолітніми дітьми і ті, яким вже виповнилось 50 років, мають особливі пенсії. В Австралії діє спеціальна державна програма, що стимулює вступ одиноких матерів до вузів, де вони за успішного тестування отримують одночасно з державною допомогою і стипендію. Така практика сприяє не лише професійному зростанню, психологічному самопочуттю жінок, але й вихованню дітей [44,с.32].

Соціологічні дослідження в країнах Заходу підтверджують ефективність як материнської чи батьківської, так і спільної турботи про дитину. Соціальні працівники, психологи пропонують колишньому подружжю максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Цьому підпорядковується практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям.

Ефективною формою такої допомоги в Брюсселі (Бельгія), Москві (Росія) та інших містах за рубежем стали асоціації матерів, групи «самодопомоги» й інші громадські об'єднання цього типу. Вони, як правило, нечисельні (об'єднують 15-20 чоловік), працюють без спеціального приміщення, мають спонсорів, актив, зони впливу. Члени асоціації «Тільки мама» (Бельгія), наприклад, обмінюються дитячими речами, обговорюють спільно педагогічні проблеми, обмінюються інформацією щодо працевлаштування, подають один одному психологічну підтримку, кооперуються для догляду за дітьми, розв'язання побутових питань. Це робиться оперативно, індивідуально, тактовно, безкоштовно або з мінімальними витратами. Організація подібних груп є перспективною і в Україні.

Крім вказаних, заслуговують підтримки служби нянь і гувернерів, знайомств, «кризові центри» (для тих одиноких людей, що впадають у відчай). Слід вдосконалювати роботу з школярами за місцем проживання, включаючи територіальні центри дозвілля для підлітків, для одиноких матерів, які відчувають матеріальні труднощі, доцільно створювати територіальні фонди «Одинокі батьки» чи секції (рахунки) в діючих благодійних формуваннях, батьківський всеобуч, рух милосердя, філантропічну діяльність бізнесменів та інші дієві форми підтримки одиноких батьків і дітей [34,с.129-130]. Так, територіальні соціальні організації широко розвивають, зокрема, допомогу нянечками «на декілька годин в день», «супровід дітей до школи», «для догляду під час канікул». Це робиться безкоштовно або на пільгових умовах, з гуманною метою, на благодійних засадах.

Одиноким батькам суттєвою підтримкою виступають різні форми організації вільного часу дітей (групи продовженого дня, гуртки, клуби за інтересами в місцях проживання), до того ж без оплати. У Польщі, наприклад, суд виділяє на допомогу одинокій матері куратора. В цій країні, також налагоджено систему соціально-побутових послуг за доступну плату малозабезпеченим неповним сім'ям. Їм надаються субсидії, пільги на оплату житла, призначаються стипендії [35,с.128].

Отже, проблема життєдіяльності неповної сім'ї є актуальною не лише для України, але й для інших держав. Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім'ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі. Зарубіжний досвід соціальної роботи з неповною сімєю є багатогранним. Стратегії надання матеріальної і соціальної допомоги неповним сім'ям в різних країнах відрізняються за обсягом і характером. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям. Найчастіше соціальні працівники пропонують максимально об'єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Зарубіжний досвід переконує в необхідності використання різних видів соціальної допомоги неповній сім'ї. Він, безперечно, вартує вивчення, інтерпретації і осмисленого застосування на теренах України.

1.3 Модель соціально - педагогічної діяльності з неповною сім’єю

Для того щоб не допустити формування в характері дитини, що виховується в неповній сім'ї, недоліків характеру потрібно дотримуватися ряду умов у процесі виховання. Виконання даних умов сприяє найбільш ефективному виховного впливу неповної сім'ї на формування особистості дитини. У чому полягають ці умови?

Першою умовою є авторитет та особистий приклад матері (батька). Під авторитетом слід розуміти глибоку повагу дітьми матері (батька), добровільне і свідоме виконання її (його) вимог, прагнення наслідувати їй (йому) у всьому і прислухатися до її (його) радам. На авторитеті заснована вся сила педагогічного впливу матері (батька) на дитину. Але він не дається від природи, не створюється штучно, не завойовується страхом, погрозами, а виростає з любові та прихильності. З розвитком свідомості авторитет закріплюється або поступово знижується і відображається у поведінці дітей. Виховна сила особистого прикладу матері (батька) обумовлена психологічними особливостями дітей: подражательностью і конкретністю мислення. Діти несвідомо схильні наслідувати і хорошому, і поганого, більше наслідувати приклади, ніж моралей. Тому так важливий вимогливий контроль матері (батька) за своєю поведінкою, яка повинна служити дітям зразком для наслідування.

Позитивний вплив прикладу і авторитету матері (батька) посилюється, якщо немає розбіжностей у її (його) словах і вчинках, якщо вимоги, які пред'являються до дітей, єдині, постійні і послідовні. Тільки дружні і узгоджені дії дають необхідний педагогічний ефект. Важливим у створенні авторитету є також шанобливе ставлення матері до оточуючих людей, прояв до них уваги, потреба надавати допомогу. Дуже важливо, щоб мама (тато) не відгукувалася погано про батька (матір) дитини яким би він не був, оскільки з часом у дитини може сформуватися негативне ставлення до матері (батьку) саме з цієї причини. Навпаки позитивний відгук про батька (матір) дитини сприяє підвищенню авторитету не тільки батька (матері), нехай навіть відсутнього, але і матері (батька).

Авторитет матері (батька) багато в чому залежить і від ставлення до дітей, від інтересу до їхнього життя, до їх маленьким справах, радощів і смуток. Діти поважають тих, які завжди готові їх вислухати і зрозуміти, прийти на допомогу, які розумно поєднують вимогливість із заохоченням, справедливо оцінюють їхні вчинки, вміють своєчасно врахувати бажання і інтереси, налагодити спілкування, сприяють зміцненню дружніх відносин. Дітям потрібна розумна і вимоглива батьківська любов.