Дослідження психічних особливостей хворих на цукровий діабет

Як зазначає Д. Н. Ісаєв: "Майже  у всіх хворих спостерігається астенічний стан різної вираженості: втома, зниження працездатності, послаблення уваги, головні болі після навантажень, схильність до гіперемії, дисомнія і  т. д. Вираженість астенії залежить від ступеня важкості діабету, посилюється  при його декомпенсації. У 17 % дітей  прояви астенії стійкі, втома у  них визивається мінімальною  напругою, супроводжується головними  болями, сонливістю, заторможеністю, явною  дратівливою слабістю чи гіперестезичною  слізливістю" [72].

Депресивний психоз із тривогою або без неї - найпоширеніший розлад у хворих на цукровий діабет. Багато вчених звертають увагу на наявність  у осіб з цукровим діабетом депресій. Так, М. Ю. Дробижев та Т. А. Захарчук відмічають у пацієнтів із цим ендокринним захворюванням легкі депресії. Багато авторів згадують про те, що вони спостерігають депресивні стани переважно в дебюті захворювання. Причому підкреслюється, що ці депресії звичайно діагностуються протягом місяця після встановлення діагнозу ендокринного захворювання. У літературі можна зустріти окремі описи депресії у хворих цукровим діабетом, що виникають при важкому плині ендокринного захворювання, що супроводжується частими комами. Так, А. К. Добржанською (1973) описані депресивні стани, що протікають з емоційною лабільністю, плаксивістю у хворих, які перенесли діабетичні коми. У дослідженні, проведеному М. М. Жаріковим, описані хворі цукровим діабетом, у яких депресивні стани протікають зі скаргами на почуття нудьги, безрадісність [56].

1.2. Психіка людини та соматичні захворювання.

Вплив соматичних захворювань на психіку  людини.

Можливість соматичних психосоматичних  взаємовпливів встановлена давно. Відомо, що життєрадісні люди, оптимісти, гумористично оцінюючи життєві ситуації менш хворіють і довше живугь. Відомо, що рани у воїнів загоюються швидше, якщо їх надихають великі ідеї, які  супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичні взаємовпливи, як психосоматичні хвороби, являють собою об'єктивну  реальність. Серед складових хвороби  синдромальних картин постійно співіснують  ознаки соматичного неблагополуччя і симптоми зміни психіки.

Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого внаслідок  появи нових, відсутніх до хвороби  форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова піде про вплив  страхів, неспокою, хвилювання хворого в наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогеній) на його особистість. Таке хвилювання має. як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує мені ця хвороба?), які завжди тісно взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний) характер, в зв'язку з відношеннями до даної хворюби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання. Останній варіант опасань найбільш яскраво виявляється при заразних, соціально небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс).

Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується  змінами характеру нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) в головний мозок, зміною вісцерально  церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюється фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механізм відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв'язок вносить нові якості, видозмінюючи соматопсихічну рівновагу  в цілому і специфіку психіки  хворого.

Діапазон  варіантів усвідомлення хвороби

Взаємовідносини між об'єктивним змістом хвороби і усвідомленням  її розкривається краще на відносно простій моделі. Різна рана на долонній поверхні останньої фаланги вказівного пальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкідливе пошкодження  тканин. Разом з тим зовнішня типовість  такої рани у різних хворих супроводжується  неоднаковою оцінкою, усвідомленням  її: від повного душевного спокою і байдужості, сприйняття такої рани як незначного явища до панічної охопленості  страхом з супроводжуючими вегетативними  порушеннями.

У одного хворого спостерігалась саме така невгамовна реакцію. Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через " можливості повторної кровотечі", а пізніше у зв'язку з "можливістю зараженням правцем". Протягом тижня, коли вже зникли сліди самої рани, в хворій зміні свідомості його продовжували змінюватись уявлення про катастрофічні наслідки.

В "усвідомленні хвороби" розрізняють  ряд істотних взаємопов'язаних аспектів.

По-перше, все нові для  індивіда зміни в організмі, відображені  в свідомості. З часом, в результаті аналогічних або близьких хворобливих  станів або затяжного перебігу хвороби, накопичені в суб'єктивному досвіді  знання про хворобу, співвідносяться, хвороба усвідомлюється все більш  повним і детальним. Маннасейн В. В. вважав, що в умовах, коли група  уявлень була пов'язана з хворобливими явищами в організмі, легко виникає  схильність до того, щоб при повторенні цих явищ повторювались і відомі уявлення.

По-друге, в неперервній  єдності з таким процесом хвороби  в свідомості хворого формується індивідуальне відношення до змін, які відбуваються в організмі, до самої хвороби, її можливим індивідуальним і суспільним наслідкам. Таке відношення спочатку знаходить відображення в  особливостях загального суб'єктивного  переживання хвороби, в змінах самопочуття  хворого. Воно може зберігатися лише в межах внутрішніх переживань або  набувати різних форм виявлення зовні (слова, жести, скарги, поради, прохання, вчинки).

Спочатку усвідомлення хвороби, яка є новим досвідом для хворого, може істотно не змінювати психіку. Але, як правило, більш, або менш подовжене  відображення хворобливих змін, які  відбуваються у внутрішніх органах, в свідомості і супроводжуюче  ускладнення відношення до хвороби  вносить змінні або стійкі зміни  в клініку.

Ці зміни при одній  і тій же хворобі і при однакових  об'єктивних зрушеннях в системах (органах) організму виявляються  різними в зв'язку з преморбідними  особливостями його особистості. Відображення в свідомості виникаючих хворобливих  змін у внутрішніх органах відбувається в єдності з формуванням з  відношенням хворого до них. Так  як між відображенням в свідомості хворого і об'єктивним характером її також ніколи не виникає повної відповідності.

Діапазон варіантів усвідомлення хвороби представлений таким  різноманіттям, в себе включене безмежне різноманіття індивідуальності людей. Явища анагнозії (суб'єктивна недооцінка, заперечення об'єктивно існуючої хвороби). Гіперногнозія (різні форми  суб'єктивної переоцінки об'єктивних соматичних порушень). Між ними знаходиться  велика кількість проміжних станів усвідомлення хвороби. Аногнозії частини  спостерігаються при повільному, поступовому розвитку хвороби, симптоми якої формуються непомітно (хронічний  туберкульоз легень). Гіперногнозії  супроводжуються гостро, катастрофічно  розвиваючимся соматичним захворюванням (напади стенокардії, інфаркти міокарда).

Особливості усвідомлення хвороби, і в першу чергу гілерногностичного варіанту його, отримують відображення не лише в змісті переживання хвороби, а і усій поведінці, особливо повно  представлені в скаргах: в їх змісті, емоційній зафарбованості, ступені  близькості, актуальності для хворого. Так, хворі на виразку шлунка, охоплені страхом, часто вперто настоюють  на тому, що в них стійкі виснажливі кровотечі, тоді, як при динамічному  досліджені вмісту гемоглобіну в  крові не виявляється його зниження.

Образно явище аногнозії  порівнюють з "втечею від хвороби", а гіперногнозії - з "заглибленням в хворобу". "Усвідомлення хвороби", "внутрішня картина" її охоплює, таким чином всі хвилювання хворого, нав'язані зі своїм станом. Сюди входить  уявлення про значення для нього  ранніх виявів хвороби, особливості  зміни самопочуття в зв'язку з  ускладненням порушення на етапі  зворотного розвитку хвороби і відновлення  стану здоров'я після її припинення, уявлення про можливі наслідки хвороби  для себе, сім'ї, подальшої продуктивності професійної діяльності, про відношення до нього в період хвороби членів сім'ї, співробітників, медичних працівників.

Практично немає таких  боків життя хворого, які б  не знаходили відображення у видозміненому  хворобою стані. Інакше кажучи, хвороба - це життя в змінених умовах, які  повинні розглядатись уважно, забезпечуватись  допомогою. Всі особливості усвідомлення хвороби можна поділити на дві  групи: звичайні форми усвідомлення хвороби представляють собою  лише особливості психіки хворої людини, а саме він потребує повсякденного  розумного, турботливого підходу лікаря.

Стан хвороби, який супроводжується  аномальними реакціями на неї, які  виходять за рамки типових для  даної людини, а тим більш породжувані  внутрішньою хворобою стійкі порушення  психіки хворого є вже хворобливим  станом психіки, яку доповнюють і  ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Найбільш частими психологічними конфліктами є виникаюча в  ході хвороби невідповідність між  зберігаючимися або навіть ростучими  потребами хворого і його зменшуваними можливостями. Клінічні варіанти зміни  психіки при соматичних хворобах можуть бути систематизовані:

Масивні розлади психіки, виникаючі на висоті хвороб, які  супроводжуються лихоманкою, що нерідко  набуває характеру психоза. Найбільш частою і типовою формою таких  порушень є стан делірія, гострий  страх, дезорієнтування в оточуючому середовищі, що супроводжується зоровими ілюзіями і галюцінаціями. Граничні форми нервово-психічних порушень - найбільш поширена клінічна картина  порушень психіки при хворобах внутрішніх органів. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподібні) або психічного (невротичні порушення).

Хворий відрізняється  від здорової людини тим. що в нього  поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуттям якісно змінює сприйняття і відношення людини до оточуючих подій, до самого себе, створює особливе положення  серед близьких людей і в суспільстві. Спостерігається перебудова інтересів  від зовнішнього світу до власних  відчуттів, функцій власного тіла, обмеження  інтересів. При цьому змінюється особливість з усіх боків: ефективна  налаштованість, моторика, мова. При  сенсорній загрозі для життя  і благополуччя людини можуть порушитись сприйняття часу у вигляді його прискорення  або уповільнення.

Великого значення набувають  спогади, вираженість і деяке  насильництво яких можуть бути пов'язані  з інтоксикацією, викликаною хворобою. Психіка хворого з початку  захворювання перебуває в незвичному стані, бо в зв'язку з хворобою порушується  звичайний ритм життя, праці, відпочинку, сну і бадьорості. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. Велике значення для хворого мають обходи. Часто  в присутності хворого користуються незрозумілими термінами, не знаючи, яку реакцію це викликає у людини.

Не менш складний період видужування, коли у хворого повинна  настати компенсація або примирення з дефектом, який виник з цим  новим положенням в сім'ї, суспільстві.

Підхід до стану хвороби  на основі цілісного розуміння організму  завжди враховує складні взаємовідношення, які існують між психічним  станом людини, настоєм сприйняття оточуючого світу, поведінка і плани. Затяжне соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитись  в стаціонарі, "особливе положення  хворого", в деяких випадках призведе до зміни особистості у вигляді  патологічного розвитку, при якому  виникають риси характеру, раніше не властиві цій людині. Ці риси характеру  можуть перешкоджати або утруднювати  лікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальних закладах, викликати негативне становлення оточуючих.

При зростаючій інтоксикації у хворих порушується сон, апетит, з'являється роздратованість, підвищена вразливість, плаксивість. Сон поверхневий, світло, шум, розмови стають неприємними. На фоні астенічних симптомів (дратлива слабкість) іноді з'являються нав'язливі страхи за своє здоров'я або не властиві раніше істеричні реакції. Деякі хвороби супроводжуються станом депресії - це з проявів такою захворювання як виразковий коліт. Виразність і якість змін психічної діяльності при соматичному захворюванні залежать від багатьох причин, в першу чергу від природи самого захворювання, як впливає воно прямо або посередньо на мозкову діяльність; від типу протікання, гостроти розвитку хвороби.

Так, пои гострому і бурхливому початку, наявності вираженій інтоксикації спостерігаються порушення, які  досягають запаморочення свідомості, при повільному, підгострому, хронічному протіканні частіше - невротичні симптоми, яким характерні гострота, виразність хворобливих переживань, яскравість, образність останніх, хвороблива уява, підсилена фіксація на тлумаченні змінного самопочуття, внутрішнього дискомфорту, охоппеність хвилюванням за своє майбутнє, збереженість критики, тобто  розуміння цих порушень як хворобливих. Невротичні порушення мають часовий  зв'язок з попередньою травмою  і конфліктом.

Зміст хворобливих хвилювань  часто пов'язаний з формулою психотравмуючої  обставини. В гострому періоді розвитку хвороби - порушення свідомості і  астенічні симптоми, потім можуть спостерігатись зміни характеру, особистості, психоорганічні симптоми, астенія. Важливу  роль в зміні психічної діяльності соматичного хворого відіграють реактивність організму, його звичні форми  реагування на оточуючі події.