Причини та форми агресивної поведінки дітей підліткового віку

На першій стадії підліткового періоду (у 10-11 років) дитини характеризує вельми критичне відношення до себе. Близько 34% хлопчиків і 26% дівчаток (за даними Фельдштейна Д.И.) дають собі повністю негативні характеристики, відзначаючи переважання негативних рис і форм поведінки, зокрема грубості, жорстокості, агресивності. При цьому у дітей цього віку переважає фізична агресивність і найменше виражена агресивність непряма. Вербальна агресія і негативізм знаходяться на одному ступені розвитку.

Ситуативно негативне відношення до себе зберігається і на другій стадії підліткового віку (у 12-13 років), обуславліваясь, значною мірою, оцінками тих, що оточують, як дорослих, так і однолітків. У  цьому віці найбільш вираженим стає негативізм, наголошується зростання фізичної і вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і дає зрушення в порівнянні з молодшим підлітковим віком, все ж таки менш виражена.

На третій стадії підліткового віку (у 14-15 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особових особливостей, форм поведінки з певними нормами, прийнятими в референтних групах. Агресія стає звичним способом поведінки, проявляючись у невиправданій ворожості, злостивості, жорстокості, негативізмі. [ 26; 123 – 124 ]

Останнім часом, великий  вплив на психіку і поведінку  дітей мають засоби масової інформації. Експериментально доведено, що діти, які  часто дивляться передачі з елементами насильства, стають більш неврівноваженими і агресивними. Більше того, вони починають сприймати насильство, як нормальне явище. [ 8; 5 ]

Агресивні підлітки, при всіх розходженнях їхніх особистісних характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис належить бідність ціннісних орієнтацій, їхня примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена сугестивність, подражательность, недорозвиненість моральних якостей. Їм властива емоційна брутальність, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, перевага захисних механізмів над іншими механізмами, що регулюють поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються й діти добре інтелектуально й соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості. [ 26; 198 ]

Американський психолог М. Алвордом виділив характерологічні особливості агресивних підлітків :

• сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм;
• надчутливі до негативного ставлення до себе;
• заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення;
• не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку;
• завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці;
• у випадку намірів агресії відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко;
• не беруть відповідальність за свої вчинки;
• мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію;
• у відносинах виявляють низький рівень емпатії;
• слабко розвинений контроль над своїми емоціями;
• слабко усвідомлюють свої емоції крім гніву; бояться непередбачуваності в поведінці батьків;
• мають неврологічні вади: нестійка увага, слабку пам’ять, нестійке запам’ятовування;
• не вміють прогнозувати наслідки своїх дій ( емоційно застрягають на проблемній ситуації );
• позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили. [ 9; 99 ]

Механізмами, що забезпечують засвоєння агресивної поведінки впродовж онтогенезу, є: наслідування моделі через спостереження за агресивними діями інших; прямі підкріплення у вигляді заохочення батьками агресії через її схвалення; непрямі підкріплення, що відбуваються шляхом поблажливого ставлення батьків до агресивних проявів дитиною; фрустрація, потреби в любові та визнанні з боку батьків як значущих дорослих та однолітків; прагнення дітей позбавитись почуття неповноцінності при надмірних вимогах батьків ;  особистий досвід дитини, який вона отримує в  сім’ї шляхом жорстоких покарань з боку батьків. У підлітковому віці відмічається загострення агресивних суперечностей, що пов’язано з кризою періоду дорослішання, збільшенням фізичної сили та соціальної активності при загальній невпевненості, неврівноваженості, неадекватності. [ 8; 6 ]

Можна відмітити, що у  віці 12-13 років поведінка безпосередньо  пов'язана з ситуаційними чинниками, бездоглядністю і некритичністю відносно поведінки мікросоціуму. [ 26; 124 ]

Витоки учбових не успіхів і аномальної поведінки  лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в  стані фізичного і психічного здоров'я. Цей взаємозв'язок був помічений ще в минулому столітті, але актуальна вона як пояснення сучасних реалій. По більшій же частині відхилення в поведінці обумовлені не природженими психічними і фізіологічними дефектами, а було наслідками неправильного виховання і в сім'ї і в школі. [ 11; 42 ]

Набуває особливої актуальності дослідження  девіантної поведінки неповнолітніх  і шляхи його корекції у зв'язку із зниженням вікових меж. Найчастіше коріння агресивності і підвищеної тривожності йде в раннє дитинство, закріплюючись або згладжуючись в пізнішому віці. [ 11; 51]

Багато агресивних учинків підлітків, що попадають  у поле зору         правоохоронних і слідчих органів  і потребуючі, у силу своєї    незрозумілості й причинної необґрунтованості, психіатричного аналізу, є наслідком особистісної кризи. Часто ознаки розладу особистості проявляються у вигляді хворобливого відношення до сприйняття власного „Я” оточуючими людьми, самітності й відірваності від миру, невідповідності свого „Я” якимось, найчастіше помилковим, ідеалам, відчуття втрати цілісності внутрішнього миру супроводжують жорстокій агресії.

Усередині підліткового віку, як у хлопчиків, так і в дівчинок,       існують вікові періоди з більше високим і більше низьким рівнем  прояву агресивного поводження. Так  установлено, що в хлопчиків є два піки прояву агресії: 12 років і 14-15 років. У дівчинок також виявляються два піки: найбільший рівень прояву агресивного поводження відзначається в 11 років і в 13 років.

Порівняння ступеня  виразності різних компонентів агресивної   поведінки в хлопчиків і дівчинок показало, що в хлопчиків найбільш  виражена схильність до прямої фізичної й прямої вербальної агресії, а в  дівчинок - до прямий вербального й до непрямій вербального. Таким чином, для хлопчиків найбільше характерно не стільки перевага агресії за критерієм "вербальна - фізична", скільки вираження її в прямій, відкритій формі й безпосередньо з конфліктуючим. Для дівчинок же характерна перевага   саме вербальної агресії в будь-яких її формах - прямої або непрямої. [ 8; 2 ]

Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах тих, що формують особу, є сім'я. При цьому вирішальним є не її склад - повна, неповна, така, що розпалася, - а етична атмосфера, взаємостосунки, які складаються між дорослими членами сім'ї, між дорослими і дітьми. Родина є майже завжди основним фактором соціалізації, вона ж є головним джерелом живих прикладів агресивного поводження для більшості дітей.

Діти вчаться агресивній поведінці, як за допомогою прямих підкріплень, так і шляхом спостереження агресивних дій. Численні дослідження показали, що для родин, з яких виходять агресивні діти, характерні особливі взаємини між членами родини. Подібні тенденції психологами описаний як "цикл насильства". Діти схильні відтворювати ті види взаємин, які "практикують" їхні батьки по відношенню друг до друга.   Підлітки, вибираючи методи з'ясування відносин із братами й сестрами, копіюють тактикові дозволу конфліктів у батьків. Коли діти виростають і одружуються, вони використають отрепетірованні способи дозволу конфліктів і, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям, за допомогою створення характерного стилю дисципліни. Схожі тенденції спостерігаються й усередині самої особистості (принцип спирали). Вірогідно встановлене, що жорстокий обіг з дитиною в родині не тільки підвищує агресивність його поводження у відношенні з однолітками, але й сприяє розвитку схильності до насильства в більше дійшлій вік, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості. [ 14; 66 – 67 ]

На становлення  агресивної поведінки впливає ступінь  згуртованості родини, близькості між  родителями й дитиною, характер взаємин  між  братами й сестрами, а також  стиль сімейного керівництва. Діти, у яких у родині сильний розлад, чиї батьки відчужені й холодні, порівняно більше схильні до агресивного поводження. Підлітки одержують відомості про агресії також зі спілкування з однолітками. Вони вчаться поводитися агресивно, спостерігаючи за поводженням інших дітей (наприклад, однокласників). Однак ті, хто дуже агресивний, швидше за все, виявляться тверженними більшістю в класі. З іншого боку, ці агресивні діти можуть знайти друзів серед інших агресивних однолітків.

Діти з неблагополучних  родин менш підготовлені до систематичних  шкільних занять, більше збудливі, дратівливі, що ускладнює їм засвоєння шкільної програми, приведе до труднощів і невдач у навчанні. Але замість допомоги й у школі, і в родині прибігають до обвинувачень у ліні, тупості, небажанні вчитися й покаранням. 60% засуджених підлітків відзначали, що саме погане навчання в школі найчастіше викликала сварки в їхніх родинах. Відсутність схвалення й допомоги з боку дорослих (батьків, учителів) у провідній діяльності - навчанню приводить до того, що найважливіші потреби дитини цього віку, потреби в схваленні навколишніх, самоповазі, починають блокуватися, поступово створюючи глибокий внутрішній дискомфорт.  Прагнучи знайти вихід із цього стану, підлітки намагаються компенсувати недоліки навчання бравадою, брутальністю, порушенням порядку на уроках і змінах, бійками. Таким чином, неспроможність у навчанні й відторгнення від навчальний кіл     колективу є другою великою поразкою на життєвому шляху після першої поразки, нанесеного батьківською родиною: отримані невдачі (фрустрації) об'єктивно підштовхують до пошуку інших, доступних засобів самоствердження). Вакуум, Що Утворився в позитивній системі спілкування, підліток намагається чимсь заповнити, він шукає й знаходить таких, як він сам, підлітків і в цій групі, нарешті, знаходить «суспільний» статус, можливість задовольнити життєво необхідну потребу в спілкуванні й визнанні. Якщо в неформальній підлітковій групі насильницькі дії практикуються, якщо підліток піддавався їм і відповідав на них, то він ризикує закріпити поведінкові навички агресивності. Сварки із застосуванням сили між собою, а частіше використання фізичної сили при рішенні конфліктів з незнайомими людьми, щоб «заступитися за друзів», закріплюють стереотип поводження, пов'язаний із застосуванням сили як засобу дозволу конфліктів. [ 21; 111 – 113 ] Ціль спільних групових дій підліткових хуліганських груп - пошук спиртного, а також особисте й групове самоствердження в штучно створюваних ризикованих ситуаціях, здійснюється своєрідна помста за особисті невдачі, при цьому жертвами її виявляються найбільш беззахисні незнайомі люди. Нападу передує психологічна готовність до насильницьких дій, що частіше інших формують лідери, наприклад, словами «треба когось побити». Намір на вбивство до нападу звичайно не обговорюється. Даний тип агресивного поводження можна назвати « полюванням на беззахисних ». Ніякого приводу для нападу не потрібно, неодмінною умовою нападу на беззахисні є впевненість у явній перевазі сил і в безкарності. Тому вони вживають у вечірні й нічні годинники відносно одиночних жертв у безлюдних місцях. Мотиви великого збагачення, особистої помсти, ревнощів і самозахисту, як правило, відсутні, в основному за допомогою насильства підліток звичайно намагається вирішити проблему свого самоствердження. У дитинстві й у школі його статус був украй низьким, а зараз за підтримкою таких же приятелів він уперше почуває, що може змусити із собою рахуватися, хоча б на час він перетворюється в господаря становища, затверджує свою значимість шляхом насильства або хуліганства.

 Таким чином, хуліганство,  агресія являють собою перенос конфлікту, що зложився в родині, найближчому соціальному оточенні в зовсім іншу ситуацію: побиття стороннього перехожого на вулиці, нецензурна лайка на адресу незнайомих людей. Перенос недозволених конфліктів в анонімну незахищене середовище не випадковий, тому що саме в цих умовах підлітки можуть виплеснути свою агресивність і домогтися самоствердження з найбільшими шансами на ситуативний для частини молодих злочинців жорстоке вбивство крім іншого служить мети підвищення сексуальної самооцінки, мети твердження себе в ролі повноцінного чоловіка - це найбільш типово для зґвалтувань, особливо групових, але проявляється й в убивстві чоловіків, яких роздягають, навмисно б'ють по полових органах і т.д.[ 25; 301]

Висновки до розділу І.

1. На становлення агресивної поведінки впливають ступінь згуртованості родини, близькості між батьками й дитиною, характер взаємин між  братами й сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Адже, сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню агресивності.

2. Існують різноманітні взаємозалежні  фактори, що спричиняють прояв  агресивної поведінки, а саме: індивідуальний фактор, соціальний, соціально-психологічний фактор, особистісний фактор, психолого-педагогічний і психобіологічний фактор. Сполучення несприятливих таких факторів спотворює весь спосіб життя підлітків.

3. Настановчий характер  агресивної поведінки проявляється  в тім, що вона регулюється  не тільки на усвідомлюваному, але й на неусвідомлюваному рівні: нерідко жорстокі, агресивні дії не розцінюються людиною як такі, а вважаються природними, морально виправданими в результаті функціонування механізмів психологічного захисту й самореабілітації.

4. Агресивність та жорстокість, як властивості особистості, формуються переважно в дитячому й підлітковому віці і спочатку вони виникають як конкретно-ситуативні явища, джерелом яких є зовнішні обставини.

5. Агресивні  підлітки, при всіх розходженнях їхніх особистісних характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами, а саме: бідність ціннісних орієнтацій, їхня примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена сугестивність, недорозвиненість моральних якостей. Їм властива емоційна брутальність, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, перевага захисних механізмів над іншими механізмами, що регулюють поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються й діти добре інтелектуально й соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.