Психологічні особливості взаємовідносин батьків та дітей юнацького віку

Щоб зрозуміти психологічні особливості відносин юнаків з батьками, необхідно знати, як змінюються з віком функції цих стосунків і пов’язаних з ними уявлень. В очах дитини юнацького віку мати та батько виступають в декількох іпостасях:

• як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпорадною;
• як влада, директивна інстанція, розпорядник добробуту, покарань і заохочень;
• як зразок, приклад для імітації, втілення мудрості та кращих людських якостей; як старший друг і порадник, якому можна довіряти все [7. с.51]

    Отже, психологічні особливості взаємодії батьків зі своїми дітьми визначають мотиви прагнення юнацтва до дорослого життя, причому мати і батько впливають в даному процесі не однаково. Батько, як указувала Г.Крайг [9, с.31], стимулює інтелектуальний розвиток дитини, за умови участі в дискусії з нею та у вирішенні певних проблем. З матерями хлопці і дівчата взаємодіють з питань навчання, освіти, домашніх обов'язків, проведення дозвілля. Матері, за Т.Гурко [2, с.17], вважають себе понад усе контролюючими у стосунках з дітьми. Молоді необхідне спілкування з близькими дорослими, звернення до їх життєвого досвіду у вирішенні проблеми самовизначення, проте ефективна взаємодія можлива тільки в умовах співробітництва на основі взаєморозуміння і взаємної підтримки. Довірливість у спілкуванні, як повага до особистості молодої людини, як віра в її потенційну здатність справитися з життєвими труднощами - важлива основа для гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Спілкування – засіб реалізації взаємовідносин між дітьми юнацького віку та батьками

 

У соціальній психології спілкування розглядається  як багатовимірний процес, у якому  виділяють комунікативний, інтерактивний  і перцептивний компоненти. Комунікативний компонент характеризується передачею інформації. У контексті дитячо-батьківських відносин процес комунікації ми розглядаємо як спосіб передачі соціального досвіду: знань, думок, ідей, цінностей, а також спосіб передачі власного стану, переживань і настрою. Взаємодія (інтєракція) включає не тільки передачу інформації, але й організацію спільної діяльності. Найбільш продуктивним засобом взаємодії виступає кооперація, в процесі якої відбувається взаємовплив, взаємодопомога, сумісне об'єднання зусиль заради досягнення мети.    Процес пізнання і розуміння іншої людини в ході спілкування виступає обов'язковою складовою всього процесу спілкування [4, с.56].

    Соціально-пєрцєптивний компонент спілкування включає складні процеси сприйняття і розуміння партнера по спілкуванню. Розвиток міжособистісних відносин можливий в тому випадку, якщо між учасниками виникло взаєморозуміння. Взаєморозумінню сприяють схожість поглядів, єдність ціннісних орієнтацій, розуміння і ухвалення індивідуальних особливостей, відчуттів один одного.

У роботах  О.В. Сидоренко [29, с.6]: наголошується на необхідності дотримуватися певних способів вербальної взаємодії з дітьми, які сприяють побудові демократичних стосунків з ними:

• констатуючих описів;

• відтворення  дій і слів дитини;

• стимулюючих  висловлювань;

• щирих  і відкритих відповідей.

Американський дитячий психотерапевт X. Джайнотт [5, с.106] вважав, що батькам необхідно будувати спілкування з дітьми на трьох основних принципах:

1) У будь-яких  ситуаціях батьки повинні прагнути  підтримувати позитивний образ  «Я» у дитини;

2) слід говорити про ситуації, вчинки дитини, уникаючи особистісних негативних оціночних суджень. Висловлювання дорослого не повинні містити діагнозу та прогнозу подальшого розвитку дитини;

З) дорослий у спілкуванні завжди має бути ініціатором пропозицій щодо кооперації. Ця пропозиція не повинна вичерпуватися  прямою вказівкою на відповідний  спосіб дій, а має розкривати перед  дитиною можливості самостійного розв’язання  проблемної ситуації.

Останнім  часом все більше вітчизняних  психологів спирається на принципи гуманістичної  психології А. Маслоу, Г. Оллпорта, К. Роджерса, Ш. Бюллер, Р. Мея. Підґрунтям для розвитку цього напрямку в Україні стали ідеї М.М. Бахтіна про діалогічну природу людського спілкування, людської особистості, педагогічні ідеї Г. Ващенка, В. Сухомлинського про ставлення до дитини і її духовного життя як до абсолютної самодостатньої особистості. Цей підхід до вивчення людини застосовується Л .А. Петровською, А.У. Харашем, Г.А. Ковальовим, О.Є. Смирновою, О.Ф. Коп’євим та ін.

Особливості діалогічного спілкування батьків-дітей:

• рівність позицій батьків-дітей, за умови якої відбувається взаємний вплив, формується здатність ставати на позицію іншого;

• відсутність  оцінювання, повне прийняття, повага і довіра;

• формування у батьків-дітей схожих установок щодо ситуації;

• особливе емоційне забарвлення спілкування, щирість і природність прояву емоцій, взаємопроникнення у світ почуттів;

• здатність  батьків-дітей бачити, приймати і активно застосовувати широкий і різноманітний спектр комунікативних засобів, у тому числі й невербальних [14, с.26].

Взаємовідносини подружжя неодмінно впливають на формування соціальної ідентичності в  юнаків, які більш відкриті до соціальних змін, але разом з тим легко піддаються стресам, викликаним невизначеністю соціальних орієнтирів. До цього слід додати традиційний для юнаків радикалізм суджень і вчинків, їх ставлення до світу загалом. Конфлікт чи просто суперечки з батьками і в цілому зі світом дорослих різко загострюються в умовах нестабільності, характерної для сьогодення: цінності старшого покоління відійшли в минуле, стереотипи і зразки поведінки руйнуються на очах, перспектива повторення досвіду попередніх поколінь не є привабливою. Все це не сприяє збереженню авторитету дорослих і ускладнює процес соціалізації дітей юнацького віку. Батьківська любов - святе почуття. Найчастіше люблячих батьків вона приводить до гірких парадоксів, до інертності, викликаної надмірною опікою, пасивності, втрати ініціативи, байдикування, а інколи - до юнацького протесту, бунту проти міщанського укладу батьків, які нічого не шкодують для них, ідуть на все, проти звички  поводитись так само, схилятись перед культом речей, одягу, грошей, власної дачі, автомашини й усякого іншого рухомого і нерухомого майна.

Проблема  взаємовідносин між батьками і дітьми-юнаками в сім’ї, які є фактором побудови дитиною картини соціального світу, часто ускладнюється загальною ситуацією, в якій опиняється сім’я. Так, при високому темпі суспільного розвитку сім’я часто „не встигає” за його перебігом. Батьківська позиція швидко стає застарілою, порушуючи процес міжпоколінної трансляції норм та уявлень про суспільне буття. У таких ситуаціях батькам, які прагнуть бачити свою дитину успішною, досить непросто передати їй нагромаджений життєвий досвід, адже він може виявитися непридатним у нових умовах. До того ж важко передбачити, які цінності й стандарти поведінки будуть адекватними в найближчому майбутньому, але ще важче передати дитині ті ціннісно-нормативні моделі, яких батьки не дотримуються самі [11, с.16]. Нечіткість і розмитість образу нового соціального світу, притаманна батькам, ускладнює формування в дитини адекватного уявлення про навколишній світ. У випадку, коли перемагає налаштованість батьків на старий образ світу, який вони прагнуть передати дітям, значно зростає небезпека самостійного створення останніми власної картини соціальної дійсності, яка може входити в жорстку суперечність з образом, який продукується батьками. Наслідком цього стає поширення дитячої злочинності, поверхове засвоєння норм ринкової економіки: втрата інтересу і мотивації на здобуття освіти, пізнання культури, своєрідне розуміння „гарного життя” [1, с. 328].

    Таким чином, механізми соціальної перцепції емпатія, рефлексія, ідентифікація, атракція характеризують перцептивну сторону спілкування та виступають якісними показниками ступеня розвитку дитячо-батьківських взаємин в юнацькому віці і узгоджують взаєморозуміння учасників процесу.

Враховуючи  той факт, що становлення та розвиток особистості у юнацькому віці обумовлені міжособистісними відносинами, то пізнання себе, юнаками та дівчатами, відбувається у процесі спілкування. В юнацькому віці спілкування задовольняє вікову аффіліативну потребу в становленні емоційно близьких контактів з батьками та має певне значення для подальшого розвитку їх взаємин. Розвиток батьківсько-юнацьких взаємин, з одного боку, обумовлений наявністю певних протиріч в соціальній ситуації розвитку юнацтва, з іншого актуалізацією  потреб віку в незалежності, довірі, взаєморозумінні. В контексті відносин з батьками у юнаків та дівчат формуються значні життєві сенси, відбувається вибір життєвих орієнтирів,  процес особистісного самовизначення. Важливими умовами у становленні даних вікових новоутворень юнацького віку виступають довірливі, паритетні відносини між батьками та дітьми [ 4, с. 19].

    Як найкращі взаємини дитини з батьком складаються зазвичай тоді, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Цей стиль найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності. Поведінка дитина будується в цьому випадку послідовно і разом з ти гнучко і раціонально:  батько завжди пояснює мотиви своїх вимог і заохочує їх обговоренням з дитиною;  в дитині зі сторони батька цінується як слухняність, так і незалежність; батько  встановлює правила і твердо впроваджує їх в життя, тим самим прислухаючись до думок дитини але не виходить тільки з його бажань.

    Крайні  типи стосунків, переважання  авторитарного чи ліберального  стилю виховання батька, негативно  впливають на особистість дитини. Авторитарний стиль викликає  у дітей відчуження від батьків,  відчуття своєї невагомості в  сім’ї.. Батьківські вимоги, якщо  вони здаються необґрунтованими, викликають або протест і агресію,  або звичайну апатію і пасивність. Тому пасивний , незацікавлений батько  не може бути предметом наслідування  і ідентифікації. Ослаблення батьківського виховання, як і його гіпертрофія, сприяє формуванню особистості із слабким «Я».

Великий російський психолог XIX століття П. Лесгафт створив типологію дитячих характерів, співставлених з формуванням особистості дитини в сім’ї  та з описом подальшого розвитку особистості в період юності та  молоді. За його думкою психологічні особливості взаємовідносин між батьками та дитиною в сім’ї впливають на тип особистості дитини.

П. Лесгафт виокремлює наступні типи [17, с.61]:

• Лицемірний тип.
• Честолюбивий тип – розсудливий з підвищеним відчуванням першості
• Добродушний тип – самостійний з переважанням розумової діяльності.
• М’яко-забитий тип – рефлекторно-досвідчений з інертними діями.
• Злосно-забитий – розсудливий. Пригнічений переслідуваннями та несправедливими мірами.
• Пригнічений тип – розумово-виконавчий з переважанням фізичної діяльності.

У нашому дослідженні міру взаєморозуміння  складає ступінь узгодженості різних сторін спілкування в оцінці батьків  і дітей-юнаків.

1.3. Стилі сімейного виховання, психологічні чинники розвитку батьківсько-юнацьких взаємин у сім’ї

 

  Вивчення  відносин  в системі «батьки-дитина»,  в сучасний час найбільш популярна  класифікація стилів батьківської  поведінки Діани Бомринд, якої  дотримуються більшість авторів.  Саме ці стилі базуються на  фіксації двох факторів  впливу  на дитину в сім’ї – батьківського контролю та батьківської теплоти. Поняття «батьківський контроль» має відношення до ступеня проявів батьками заперечувальних тенденцій, які виражаються в дотриманні правил, виконання дітьми своїх обов’язків. Контроль – це намагання вплинути на діяльність дитини[23, с. 68].

    Батьківське тепло вказує на  те, в якій мірі батьки проявляють  любов, яка виражається в підтримці  дитини та навпаки, в якій  мірі її критикують, наказують.  Розглянемо більш докладно існуючі  стилі сімейного виховання.

    Авторитетний  стиль батьківської поведінки (демократичний) – образ дії батьків, який характеризується твердим контролем за дітьми і в той же час заохоченням спілкування та обговорення в колі родини  правил поведінки, які встановлені для дитини. Високий рівень контролю  співставляється з теплими відносинами в родині. Бомрінд відмічала, що діти адаптовані, впевнені в собі, у них розвинений самоконтроль та соціальні навички, вони добре навчаються в школі та їм властива висока самооцінка.

     Авторитарний стиль батьківської поведінки характеризується високим рівнем контролю, холодними стосунками з дітьми. Батьки закриті від постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорстокі правила, не допускають їх до обговорення; дозволяють дітям лише в незначній мірі бути незалежними від них.

     Ліберальний стиль (низький рівень контролю, теплі відношення) – повна відсутність контролю за дітьми, добре відношення до них) Як вважає Бомрінд, більшість ліберальних батьків так захоплюються демонстрацією «безумовної любові», що перестають виконувати безпосередньо батьківські функції, встановлювати заборони для своїх дітей.

     Індиферентний стиль батьківської поведінки характеризується  відсутністю контролю за поведінкою дитини і відсутністю теплоти у відносинах  з дітьми. Батьки  такого стилю не встановлюють  обмежень для своїх дітей, так як  відсутній інтерес до самої дитини.

      На побудову взаємовідносин між  батьками та дітьми  впливає  не тільки стиль виховання,  який притаманний батькам, але  й те, які відносини існують  в системі «дитина-батько». Стабільність  та гармонійність функціонування  родини залежить від якості  існуючих зв’язків та відносин  між її членами. Особливого  значення сімейні відносини та  характер дитячо-батьківських взаємин  зокрема, набувають в період  становлення особистісної та  соціальної  ідентичності у юнацькому  віці. Дитячо-батьківські відносини  виступають особливим типом міжособистісних  відносин і мають певну динаміку, структуру та емоційну основу [9, с. 48].