Психологічні особливості взаємовідносин батьків та дітей юнацького віку

                 Перебудова взаємин з дорослими в юнацькому віці, стає можливою за рахунок соціально-перцептивних механізмів спілкування, які сприяють взаєморозумінню. Як уже було вказано у главі 1.2. нашого дослідження, в міжособистісних відносинах, які орієнтовані на довіру, взаєморозуміння діють наступні механізми: емпатія, ідентифікація, соціальна рефлексія та атракція. Ідентифікація багато в чому визначає характер відносин батьків та дітей: вміння стати на позицію іншого, засвоєння норм, цінностей, поведінки.

         Ступінь погодженості ціннісних  орієнтацій батьків та дітей  сприяє формуванню ціннісно-орієнтаційної  єдності в родині та близьких, довірливих стосунків. Психологічними  умовами, які сприяють особистісному  розвитку та розкривають якість  міжособистісних відносин, виступає  психологічний клімат родини. Психологічний  клімат відображує характер відносин  між членами сім’ї, норми та правила, ступінь згуртованості між членами родини та можливість бути самостійним і незалежним, здатність відкрито та аутентично проявляти почуття один до одного та вирішувати конфлікти [3, с. 61]. 

Психологічними чинниками розвитку батьківсько-юнацьких взаємин виступають спрямованість сім’ї на вікові потреби юнацтва, узгодженість оцінок «образу батьків» в уявленнях батьків про себе ( дітей про батьків), ступінь само актуалізації батьків.

         Проведений аналіз теоретичних джерел дозволяє виділити наступні фактори розвитку батьківсько-юнацьких взаємин у сімї:

• спрямованість  родини на вікові соціогенні потреби юнацтва у      взаєморозумінні та спілкуванні;
• узгодженість ціннісних орієнтацій батьків та дітей;
• узгодженість оцінок «образу батьків» в уявленнях батьків про себе (дітей про батьків);
• соціально-психологічний клімат родини;
• ступінь само актуалізації батьків та дітей;

    Отже, дитячо-батьківські відносини –  це сумісний процес розвитку, де вплив кожного учасника  взаємодії  залежить від визначених  соціально-психологічних факторів [19, с. 51].

Важливою особливістю виховання дітей в сім'ї у цьому віці являється відношення до них, як до дорослих. В учнів старших класів є також гостра потреба відчувати свої зростаючі сили, їм властива енергія, прагнення до незалежності. В той же час вони відчувають потребу у підтримці їх впевненості в своїх силах при переборенні труднощів. І тут вони чекають допомоги від батьків, надання якої сприяє становленню кращих взаємин між дітьми і батьками. Уважне ставлення дорослих у сім'ї до дітей сприяє попередженню труднощів у стосунках з ними.

У взаєминах  із старшокласниками батьки стикаються із труднощами: молодь нерідко відмовляється серйозно розмовляти про себе, порадами дорослих вона може знехтувати. Труднощі для батьків полягають і в тому, що вони не єдині порадники своїм дітям. Для того, щоб зменшити ці труднощі, батьки повинні вміти слухати дочку чи сина, бачити перспективу розмови, обережно, щоб не образити, з'ясувати мотиви їх діяльності, що допомагатиме передбачати поведінку дітей, ретельно продумувати аргументи бесіди. Звідси випливає, що моральний авторитет батьків, чутливість, тактовність, повага і дружні взаємовідносини - необхідні умови успішного впливу батьків на формування особистості дитини юнацького віку.

Стратегія  діалогічної  взаємодії  дає  всі  шанси  вирішити  споконвічний  конфлікт  батьків  і  дітей  та передбачає наступні рекомендації для батьків, які прагнуть налагодити взаємовідносин и із дітьми юнацького  віку [18, с.29]: 

• щоб  досягти  успіху у взаємовідносинах,  як  і у  будь-якій  іншій  справі,  необхідно  докласти  вольових  зусиль;
• бути  психологічно  компетентними  у  даній  проблемі  і  відкритими  до  змін,  до  розумових  нововведень;
• звільнитися  від „влади  міфів” (К.Вітакер,  Е. Ейдеміллер) ,стерео- типів  як  у  стратегії  виховання,  так і у  власній  світобудові;
• намагаючись   налагодити  суб`єкт- суб`єктну взаємодію,  варто спробувати  стати особистим прикладом для дитини.  Саме  на  цьому побудований принцип „кожний один  одному  вчитель”;  
• визначити  правильні  орієнтири  у  самовихованні дітей,  і  більше  того,  самому  правильно  визначитись  у  поняттях  та  цінностях,  оскільки  вони  формують  світогляд  не  лише  скремої  особистості,  але  й  сімейної  системи в  цілому.       

       Сутність взаємовідносин батьків та дітей юнацького віку відображена у висловленні великого педагога В.0. Сухомлинського [3, с.94]: "Що ми залишаємо в серцях своїх дітей - залишаємо своїми справами і словами, вчинками і почуттями? Чим ми запам'ятаємось нашим дітям, чим возвеличимо себе в їх очах? Є єдина могутня духовна сила, яку ні з чим не можна порівняти, яка здатна відобразити в душах наш образ - образ справжньої людської краси. Ця сила - велике багатство людське, й духу - любов. Будемо ж створювати це багатство своїм життям. Є вона в наших батьківських серцях - є чим виховувати дітей".

Висновки  до І Розділу

       Соціально-психологічною особливістю сьогодення є те, шо стосунки батьків і дітей юнацького віку стали більш гнучкими, рухливими, рівноправними. Юнаки та дівчата намагаються автономно вирішувати свої справи, менше радяться з дорослими. Спостерігається суттєва розбіжність у сприйнятті одного покоління іншим: дорослим здається, що діти недооцінюють їх і переоцінюють себе, а юнаки нарікають на нерозуміння, несправедливість з боку дорослих [23, с.39].

Для того, щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними в нову, більш складну  систему емоційних уподобань  і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама. Батьки, як правило, хворобливо реагують на таке охолодження зі сторони своїх дітей, скаржаться на їх черствість та байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт з батьками відновлюється після завершення кризового періоду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закривають для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди. Ревниво захищається юнаками та дівчатами своє право на власні переконання, моральні установки та цінності. З цією метою нерідко займаються нарочито максималістські позиції, висловлюються крайні точки зору з того чи іншого питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна прослідкувати велику залежність в серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогляду тощо) від дорослих, особливо від батьків [27, с.11].

Стилі  батьківської  сім`ї  можуть  суттєво  впливати  на  мотиви  прагнення  підлітків  до  дорослості.  Однак  незалежно  від  типу  сім`ї,  мета  батьків – допомогти  дитині  якнайкраще  адаптуватись  до  дорослого  життя  та  якнайповніше  самореалізуватись  у  будь-яких  сферах  життя  та  діяльності.                                     

Ми схильні  розглядати, що існує взаємозв’язок  між якостями  особистісного зростання  батьків та дітей і особливостями  соціально-психологічного клімату родини. Гармонійні батьківсько-юнацькі взаємини розвиваються завдяки психологічним умовам родини, які в свою чергу залежать від  особистісного розвитку батьків та дітей [13, с.45].

        Теоретичний аналіз літературних  джерел дозволяє зробити висновок, що розвиток батьківсько-юнацьких  взаємин зумовлений особливостями  та актуалізацією вікових потреб  юнацтва, а також наявністю  соціально-психологічних чинників. Структура родини, її психологічний  клімат, характер спілкування між  членами родини та особистісні  якості кожного з її членів стають важливими детерминантами розвитку дитячо-батьківських відносин.  Соціальні чинники характеризують психологічний клімат родини, ціннісні орієнтації батьків та дітей, особливості їхнього спілкування та механізми, які сприяють розвитку ефективної взаємодії і взаєморозуміння.

   В результаті узагальнення психологічних  особливостей взаємовідносин між  батьками та дітьми підліткового  віку, аналізу літературно-методичних  джерел, ми сформулювали гіпотезу  нашого дослідження. Вірність  чи хибність встановленої гіпотези  буде доведена подальшим емпіричним  дослідженням.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження  психологічних особливостей внутрішньосімейних відносин батьків з дітьми юнацького віку

2.1. Методи вияву особливостей взаємовідносин у сім’ї, їх впливу на дитину

Виявити особливості взаємовідносин батьків та дітей, стилі сімейного виховання ми можемо за допомогою наступних психодіагностичних методів: спостереження, анкетування, бесіди, тестування.

    Стосовно  предмета  діагностики  стандартні  діагностичні  методики дослідження  внутрішньосімейних відносин О.Шмельов  поділяє  на  наступні  типи:

1. Психофізіологічні  властивості  індивідуальності  членів  сім’ї. Вивчення  цих  властивостей  пов’зане  із  завданнями  діагностики  і  прогнозуванням  сімейної  стабільності  на  основі  вимірювання  ступеня  сімейної  сумісності  типів  ВНД, характеристик  темпераменту.
2. Характерологічні  властивості  індивідуальності  членів  сім’ї. Для  діагностики цих  властивостей  застосовуються  особистісні  методики, тести-опитувальники  на  зразок  ММРІ, 16 PF, ПДО та ін.
3. Характеристики  когнітивної  сфери  членів  сім’ї: когнітивний стиль, когнітивна  складність,  інтегральні  характеристики  структури  свідомості.
4. Характеристики  ціннісно-мотиваційної  сфери  членів  сім`ї: ціннісні  орієнтації,  сімейні  цінності.
5. Характеристики  внутрішньосімейного  спілкування  і  взаємодії.  Для  їх  визначення  зазвичай  застосовують  апаратурні  та  ігрові  методики.

   У   наведеній  класифікації  очевидним   є  вузьке  розуміння  взаємодії,  її  інтерактивне  значення.  Якщо  ж  під  взаємодію  розуміти  більш  широке  явище,  то  необхідно,  у  першу  чергу,  враховувати  важливість  спільного   вивчення  і  взаємодії,  і  відношень. Керуючись  такими  міркуваннями,  вчені  поділяють  методики  діагностики  дитячо-батьківських  стосунків  на  дві  групи:  одні  досліджують  міжособистісні  відносини  в  системі „батьки-дитина”  очима  батьків,  інші – очима  дитини. 

Методики дослідження  міжособистісних відносин у системі  «батьки – дитина» очима батьків  дозволяють виявити такі особливості  сімейного виховання: батьківські  установки та реакції; відношення батьків  до дитини і життя в сім’ї; порушення  виховного процесу в сім’ї; причини  відхилень у сімейному вихованні; рівень батьківської компетентності.

Виховний вплив в сім’ї здійснюється образом життя, стилем відносин її членів, тому для виявлення особливостей сімейного ставлення до дітей юнацького віку використовують такі психодіагностичні методики, як:

• тест-опитувальник «Батьківське відношення до дітей» А.Я. Варга-В.В. Століна.
• тест «Методи родинного виховання»;
• анкети: «Методи виховання дитини», «Що допомагає (заважає) спілкуванню батьків з дітьми юнацького віку»;
• Методика РARI  Е.Шефера і Р.Белла адаптована Т.В. Нещерет «Сімейне життя очима матері»;
• Методика дослідження «Незакінчені речення» Сакса та Леві та багато інших психодіагностичних методів.

  Тест-опитувальник батьківського ставлення (ОРО) представляє собою психодіагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського ставлення до виховання дітей в сім’ї. Батьківське ставлення розуміється як система різноманітних почуттів по відношенню до дитини, поведінкових стереотипів, практикуємих у спілкуванні з ним, особливостей сприйняття і розуміння характеру та особистості дитини, його вчинків.

Опитувальник  складається із 5 шкал: <Приняття-знехтування>,  <Кооперація> <Симбіоз-гіперопіка>, <Авторитарна гіперсоціалізація>, <Маленький невдаха>. Батькам пропонується обрати ті відповіді, які їм підходять. Високий тестовий бал по відповідним шкалам інтерпретується як: знехтування, соціальна бажаність, сімбіоз, гіперсоціалізація, інфантілізація (інвалідізація) [11, 183].

Серед  методик  вивчення  міжособистісних  відносин  у  системі „дитина-батьки”  очима  дитини  найбілбш  популярними  є  графічний  тест „Соціограма  сім`ї  (Е. Ейдеміллер,  В. Юстіцкіс),  тест  М.Люшера, „Малюнок  сім`ї”,  методика А.Г. Лідерса та І.В. Анісімової «Діагностика емоційних відносин у сім’ї», яка розроблена для двох вікових груп: для дошкільників і молодших школярів, для підліткового та юнацького віку.

Досить  цікавим і зручним у застосуванні вважається проективний малюнковий тест “Соціограма сімї” [21, с 19], який дозволяє виявити становище суб'єкта в системі міжособистісних відносин, і крім цього, визначити характер комунікацій в сім'ї - прямий чи опосередкований. Досліджуваним видається бланк  з намальованим колом діаметром  110 мм. Зачитується інструкція: “Перед Вами на аркуші зображене коло. Намалюйте в ньому самого себе і членів сім'ї у вигляді кіл та підпишіть їх імена”. Оцінка результатів тестування відбувається за наступними критеріями: