Психологічні особливості взаємовідносин батьків та дітей юнацького віку

1. Кількість членів сім'ї, які потрапили в площину кола; при цьому можливо, що член сім'ї, з яким випробовуваний перебуває в конфліктних стосунках, буде “забутий”, а хтось із сторонніх осіб (іноді тварин) може бути зображений як член сім'ї;
2. Розмір кружків, що свідчить про значущість членів сім'ї для піддослідного (що більший кружок, то вищий рівень значущості);
3. Розміщення кружків один щодо одного у площині тестового поля кола; при цьому найбільш значущих членів сім'ї піддослідний зображує у центрі чи верхній частині поля;
4. Відстань між кружками, що визначає психологічну відстань між членами сім'ї, причому перетин кружків або їх розміщення один у одному свідчить про недиференційованість “Я” у членів сім'ї, наявність симбіотичних зв'язків.

2.2. Результати дослідження  впливу стилю сімейного виховання на дитячо-батьківські відносини та спілкування у сім’ях

 

У експериментальному досліджені, яке  було проведено у межах даної  роботи, взяли участь юнаки, що навчаються у Стахановській гімназії № 11 у  кількості 20 чоловік, віком від 16 до 17 років; їх батькі (20 чоловік); були отримані дозволи адміністрації гімназії № 11 на проведення експерименту, учні та їх батьки були повідомлені про  мету та зміст експериментальної  роботи.

Мета емпіричного  дослідження: виявлення психологічних особливостей взаємовідносин між батьками та дітьми: простеження впливу стилів сімейного виховання на стосунки між ними, аналіз урахування батьками вікових та індивідуальних психологічних особливостей дитини-юнака.

План емпіричного  дослідження:

1. Психологічна діагностика  батьків за методиками:

• „Батьківське ставлення до дітей” А. Я. Варга, В. В. Століна;
• тест «PARI» Е. Шеффера і Р. Белла; 

2. Психологічна  діагностика дітей юнацького  віку за методиками:

• методика «Незакінчені речення»;
• Анкета «Що допомагає і що заважає юнакам та дівчатам у спілкуванні з батьками»;

3. Співставлення  та аналіз результатів емпіричного  дослідження, висновки.

А. Варга і В. Столін під батьківським ставленням розуміють систему почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються при спілкування з ними, особливостей сприйняття та розуміння характеру і особистості дитини, її вчинків [11, 183].

Мета: виявити рівень батьківського відношення до дітей юнацького віку. Методика проведення: Батькам були запропоновані бланки з питаннями (61 питання). На кожне питання передбачалася або позитивна, або негативна відповідь. Підставою для оцінки служив ключ до опитувальника, що дозволив виявити рівень батьківського відношення. В результаті проведення психологічної діагностики з батьками були отримані наступні дані: 

Результати дослідження  за методикою А.Я.Варга та В.В.Століна  „Батьківське ставлення до дітей”

Таблиця 1

Методика «Батьківське ставлення до дітей» Варга-Століна	Результати експериментальної групи батьків
Прийняття-знехтування	3 (12%)
Кооперація	8 (32%)
Симбіоз-гіперопіка	4 (16%)
Авторитарна гіперсоціалізація	6 (24%)
Маленький невдаха	4 (16%)

 

Графічно  результаті дослідження за методикою  А.Я.Варгі та В.В.Століна „Батьківське ставлення до дітей” відображені  на діаграмі:                                                                           

діаграма 1

З отриманих результатів  ми можемо зробити висновок, що більшість  батьків використовують у вихованні  дітей юнацького віку стиль –  кооперація, тобто спілкуються з дитиною «на рівних», знаходять компромісні шляхи вирішення конфліктних ситуацій, враховують інтереси та очку зору дитини – це своєрідний баланс у взаємовідносинах, коли батьки користуються авторитетом та поважають права дитини.

Наступною методикою, що була застосована  нами у експериментальному дослідження  був тест PARI (parental attitude research instrument - методика дослідження батьківських настанов). Методика PARI Е. Шеффера і Р. Белла  використовується для вивчення ставлення батьків до своїх дітей та своєї сімейної ролі. Ця  методика у нашій країні адаптована Т.В. Нещерет та предназначена для вивчення відношень батьків до дітей та до до різних сторін сімейного життя (сімейної ролі).

У методиці визначені 23 аспекти-ознаки, що стосуються різних сторін відношення батьків до дитини та життю в родині. З них 8 ознак описують відношення до сімейної ролі і  15 стосуються батьківсько-дитячих  відносин. Ці 15 ознак поділяються  ще на 3 групи: 1 - оптимальний емоційний  контакт, 2 – емоційна дистанція  у відношенні до дитини; 3 - концентрація на дитині.

Результати діагностики  ЕГ (батьки) за методикою PARI:

Таблиця 2

Методика PARI	Результати
Батьківсько-дитячі відношення:
- оптимальний емоційний контакт	16 (64%)
- емоційна дистанція з дитиною	4 (16%)
- концентрація на дитині	5 (20%)
Відношення до сімейної ролі:
- обмеженість інтересів жінки межами сімї	3 (12%)
- відчуття самопожертви у ролі матері	1 (4%)
- сімейні конфлікти	8 (32%)
- авторитаризм батьків	1 (4%)
- незадоволеність роллю господарки  дому	2 (8%)
- безучасність чоловіка	7 (28%)
- домінування матері	3 (12%)
- залежність, несамостійність матері	2 (8%)

Діаграма 2

Аналізуючи  результати тесту, ми можемо зробити  висновок: більшість батьків (64 %) визначають у взаємовідносинах із дітьми юнацького  віку оптимальний емоційний контакт  – це взаєморозуміння, конструктивне  спілкування, повага до інтересів та поглядів.

Для одержання  додаткових зведень у сфері стосунків «діти-батьки» із юнаками та дівчатами була проведена методика «Незакінчені речення». Мета: виявити рівень відношення дітей до батьків. Дослідження виявляє собою варіант методу «Незакінчнні речення». Він включає 20 незакінчених речень, які можуть бути розділені на 4 групи, що характеризують відношення дітей до батька, до матері, до минулого і сім’ї.

Дітям пропонували закінчити ряд пропозицій без попереднього обмірковування. Опитування велось у швидкому темпі, щоб дитина відповідала перше, що прийде в голову. В результаті обробки відповідей дітей було встановлено, що повністю позитивними відносини з батьками вважають 12 учнів (60 %); негативне (або байдуже) ставлення до одного із членів сімї виявили 6 учнів (30 %); негативне відношення (або неприйняття) до декількох членів сімї виявили 2 учні (10 %).

Графічно результат проективної  методики «Незакінчені речення» має  наступний вигляд:

Діаграма 3

Аналізуючи  результати дослідження дитячо-батьківських відношень очима дітей ми дійшли висновку, що більшість дітей юнацького  віку із повагою відноситься до батьків, оцінюючи взаємостосунки із ними, як повністю позитивні. У нашому дослідженні міру взаєморозуміння складає ступінь узгодженості різних сторін спілкування в оцінці батьків і дітей. Найбільш значущим свідченням узгодженості виступає соціально-перцептивний компонент: як батько і дитина оцінюють особливості свого відношення до іншого і особливості відношення іншого до себе. Перебільшення свого шанобливого відношення до іншого і низька оцінка відношення іншого до себе говоритиме про ступінь неузгодженості у відносинах і слабкому взаєморозумінні.

На наступному етапі нашого дослідження ми провели анкетування з метою визначити, що допомагає і що заважає юнакам та дівчатам у спілкуванні з батьками. Респондентам (20 осіб) пропонувалося відповісти на питання анкети:

   1. “  Що допомагає в спілкуванні  батькам і дітям юнацького  віку”?

   2. “  Що ускладнює спілкування між дітьми і батьками”

В ході якісного і кількісного аналізу  отриманих даних було виявлено що:

   1. Хлопцям  і дівчатам допомагає в спілкуванні  з батьками: взаєморозуміння- 86%; відвертість, щирість -90%; довірливі відносини-86%;

   2. Батькам  допомагає в спілкуванні зі  своїми дітьми: загальні погляди інтереси, захоплення-75%;, довірливі відносини-96%; пошана, любов-75%; сумісні заходи ( праця, активний відпочинок)-66%.

   3. Ускладнює  спілкування між батьками і  дітьми: нерозуміння-84%; небажання поставити себе на місце іншого-54%; відсутність загальних інтересів-65%; недолік часу у батьків на спілкування з дітьми48%.

   Таким  чином, за наслідками анкетування, можна зробити висновок, що взаєморозуміння, довіра, відвертість, загальні погляди, інтереси і захоплення, уміння поставити себе на місце іншого, сумісна праця допомагають батькам і дітям юнацького віку в спілкуванні один з одним.

Сімейна соціалізація не зводитися  до безпосередньої "парної" взаємодії  дитині з батьками. Так, ефект ідентифікації  може бути нейтралізований зустрічною рольовою взаємодопомогою: наприклад, у родині, де обоє батьків добре  ведуть своє господарство, дитина може і не виробити подібних навичок, хоча в неї перед очима гарний зразок. Родина не має потреби в прояві цих якостей і не жадає від  дитини цього; навпроти, у родині, де мати безгосподарна, цю роль може взяти  на себе старша дочка. Не менш важливий механізм психологічної протидії: юнак, чия воля різко обмежена, як правило  виробляє підвищену тягу до самостійності, а той, кому все дозволяють, виростає залежним. Тому конкретні властивості  особистості дитини в принципі невиведені  ні з властивостей її батьків  (ні по подібності, ні по контрасту), ні з  окремо узятих методів виховання[24, с.107].               

Разом з тим дуже важливі емоційний  тон сімейних взаємин і переважний у родині тип контролю  і дисципліни. Емоційний тон відносин між батьками і дітьми психологи представляють у виді шкали, на одному полюсі якої  стоять максимально близькі, теплі, доброзичливі відносини  (батьківська любов), а на іншому - далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага  і заохочення, у другому - строгість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитина, що у дитинстві була позбавлена батьківської любові й уваги виростає з низькою самооцінкою і недовірливістю до людей [5, 91].

Зрозуміло, способи прийняття рішень у більшості родин варіюють у  залежності від предмета: в одних  питаннях старшокласники мають майже  повну самостійність, в інших  (наприклад, у фінансових) - право  вирішувати залишається за батьками. Крім того, батьки не завжди практикують  той самий   стиль дисципліни: батьки, як правило, сприймаються юнаками  і насправді   бувають більш  твердими й авторитарними,  чим  матері, так що загальний сімейний стиль у відомій мері компромісний. Батько і мати можуть взаємно доповнювати, а можуть  і підривати вплив  один одного. Найкращі взаємини старшокласників  з батьками складаються звичайно тоді, коли  батьки дотримують демократичного стилю виховання.

2.3. Рекомендації з налагодження  взаємовідносин батьків з дітьми  юнацького віку

Виховувати - не значить говорити дітям гарні  слова, наставляти і повчати їх, а, насамперед, самому жити по-людськи. Хто  хоче виконати свій обов’язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, що служила би потомству  заповітом, як жити, той повинен почати виховання із самого себе. Виховання  дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У  цих трьох якостях повинна  полягати гранична правда життя.

 

Ціль виховання - сприяти розвитку людини, що відрізняється  своєю мудрістю, самостійністю, художньою  продуктивністю і любов'ю. Необхідно  пам'ятати, що не можна дитини зробити  людиною, а можна тільки цьому  сприяти і не заважати, щоб він  сам у собі виробив людини.

 

Головні підстави, яких необхідно триматися при  вихованні дитини під час сімейного  його життя: чистота, послідовність  у відношенні слова і справи при  звертанні з дитиною, відсутність  сваволі в діях чи вихователя обумовленість цих дій і визнання особистості дитини постійним звертанням з ним як з людиною і повним визнанням за ним права особистої недоторканності.

 

Уся таємниця сімейного виховання в тім  і складається, щоб дати дитині можливість самому розвиватися, робити усі самому; дорослі повинні завжди відноситися  до дитини, з першого дня появи  його на світло, як до людини, з повним визнанням його особистості і  недоторканності цієї особистості.

 

Різні заняття, особливо гри, зміцнюють відносини  між дитиною і родителями. Коли дитина слухає пояснення, чому розхлюпується  сік з чашки, що буде, якщо занадто  сильно здавити паперовий стаканчик  із умістом, він не тільки одержує  перші уроки фізики. Це — спілкування, що доставляє задоволення і радість. Гра батьків з дітьми вкрай  благоприятствует оптимізації відносин між членами родини, навіть якщо в інші хвилини вона і приносить  чи засмучення змушує хвилюватися, як, наприклад, у состязательних іграх. Але треба пам'ятати про відповідність  ігор віку. Не рідкість, наприклад, коли батько занадто далеко заходить у  грайливо-глузливому звертанні з  малям. Своєю підвищеною активністю він може виснажити терпіння дитини і викликати в нього хворобливу реакцію на таке звертання.