Психологічні особливості взаємовідносин батьків та дітей юнацького віку

 

Ще про  одну сторону відносин між родителями і дітьми хотілося б сказати: з  дітьми необхідно розмовляти із самого початку їхнього життя. Відповідати  на їхні нескінченні питання, пояснювати свої вчинки і вчинки дітей, обговорювати случившиеся події і т.д. Розмова, роз'яснення і відповіді на дитячі питання — усе це вносить свій внесок у посилення позитивного  аспекту відносин між родителями і дітьми. Це не означає, що батьки не можуть іноді сказати дитині, що утомилися, що вони зайняті і не зможуть  зараз говорити з ним. Однак важливо  усвідомлювати переваги усного спілкування з дітьми. Батькам, що бажають, щоб підлітки поділялися з ними у важкі моменти життя своїми переживаннями, потрібно починати спілкування з дитиною, коли він ще не вміє розмовляти.

 

І ще один важливий момент: батькам необхідно поважати себе. Потрібно взяти зобов'язання допомагати дитині ставати повноцінною, розвитою особистістю, працювати над формуванням  позитивних взаємин з ними, допомагайте  їм справлятися з агресивністю. Нікому не приходиться працювати над  цим так багато і завзято, як батькам, і ніхто не здатний внести в  справу виховання дитини настільки  ж коштовний і діючий внесок. Родина повинна зрозуміти дитини, його бажання  й інтереси, терпляче допомагаючи  здійсненню одних і настільки  ж терпляче відтинаючи інші. Потрібно спробувати бути як можна честнее  перед собою і перед дитиною.

 

Не судите себе занадто строго і не очікуйте занадто багато чого від своїх  зусиль. Бути батьком — важка  праця. Батьки теж випробують почуття  гніву і провини, їм приходиться  переборювати всі складності дорослішання і росту дитини. Батьківські здібності  також виявляються не відразу  — случаються періоди дезорганізації і регресії — це складова частина  розвитку. Потрібно учитися на цих  труднощах, на неминучих промахах, коли ви почуваєте, що як батько надійшли не кращим образом. Дитина зрозуміє й оцінить  щирі спроби зрозуміти його і допомогти, навіть якщо те, що роблять батьки, —  не найкраще, що в даний момент можна  зробити. Необхідно довіряти почуттям і відчуттям, відзначати і радуватися всім удачам батьків і успіхам  дитини.

На основі проведеного дослідження пропонуємо ряд порад, що допоможуть батькам краще розуміти дитину, покращити взаємини в сім’ї.

 «Настанови юнака на  початку шляху його, він не  ухилиться від нього, коли зістариться» (Притчі 22:6).

«І ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, але виховуйте їх у навчанні і наставлянні Господньому» (Єфесеянам 6:4).

 «І вчить їх (заповіді  Божі], синів своїх, говорячи про них, коли ви сидите у будинку, і коли йдете дорогою, і коли лягаєте, і коли встаєте» (Второзаконня6:6, 7; 11:19).

З дитинства і до зрілих років, коли дитина залишає рідне гніздо, батьки залишаються авторитетом. Немає складнішої роботи, ніж бути батьками, але немає і більшої винагороди, ніж бачити, як дитина росте і процвітає в премудрості й любові.

«Бути батьками — означає  виростити дитину фізично і дати їй душевне і духовне виховання».

«Батьки — це єдині і  найперші вчителі дитини». «Слухай, сину мій, наставляння батька твого, і не відкидай заповіту матері твоєї» (Притчі 1:8).

       Способи  продемонструвати вашу любов  до дітей можуть бути різноманітними. Говоріть частіше, що ви їх любите, обіймайте, цілуйте. Якщо ви вважаєте, що такі ласки доступні тільки дітям, ви глибоко помиляєтеся. Дорослі діти мають не меншу потребу в цьому. Це обґрунтоване побоювання, але є чимало способів показати їм свою любов! Частіше організовуйте виїзди на природу, на дачу, відвідування кафе і просто пішохідні прогулянки. Ви зможете перейнятися інтересами вашого сина або дочки, поділитися своїм життєвим досвідом. Це сприяє встановленню довірчих взаємин.

Долучайте дітей до трудових сімейних заходів. Це допоможе дітям відчути, що їм довіряють і цінують їх як серйозних партнерів.

Виявляйте глибоку цікавість  до навчання ваших дітей. Допоможіть їм підготувати виступ або разом зробіть екскурсію складними математичними правилами. Успіху навчанні та інших справах підніме батьківський авторитет в очах дітей. Ви станете їхніми героями. Намагайтеся помічати позитивні зміни в характері дитини, не забудьте висловити своє схвалення.

Говоріть дітям, якими  ви хочете їх бачити, і вони будуть такими. Заохочуйте дітей. Це зміцнює почуття власної гідності.

Проаналізуйте, як часто  на запитання або прохання дитини ви відповідаєте: «Почекай, я зараз зайнятий (зайнята)».

Основні проблеми батьківських взаємин виникають  на тлі гіперопіки або ж неуважного ставлення до дитини, коли дорослий не може вчасно відпустити дитину до самостійних  дій, або байдужості, яка спричиняє  емоційний дискомфорт у дитини, що відображається на загальному розвитку останньої.

Міфи батьків, щодо їх участі в вихованні:

1) батьки несуть відповідальність  за те, щоб діти були щасливими,  діяльними та повноцінними дорослими  (міф частково закріплений законодавством). Насправді - батьки, опікуючи дітей,  створюють лише умови для цього.  У підлітковому віці додається  нове завдання - допомогти набути  незалежність та прийняти відповідальність  за власне життя;

2)підлітки не мають  права на помилки. Розвінчати  цей міф батькам може допомогти  пропозиція згадати власну помилку,  яка допомогла отримати важливий  досвід і зробити значущі висновки;

3) батьки не мають права  на помилки;

4) батьки краще за дітей  знають, що їм потрібно, розуміють  їх ліпше, ніж ті самі себе. Насправді батьки іноді не  вміють навіть розмежувати бажання  дітей і їх потреби;

5) батьки повинні любити  своїх дітей за будь-яких обставин. Насправді духовний зв’язок (любов)  існує в будь-яких ситуаціях,  але це не означає, що будь-яка  поведінка дитини завжди повинна  подобатись і заохочуватися. Батьки  мають право сердитися на дитину  і конструктивно проявляти навіть  свої негативні емоції;

6) батьки повинні мати  владу над своїми дітьми. Насправді  діти впливають не меншою мірою  на батьків, аніж вони на  них, бо вміють використовувати  слабкості батьків. До того  ж підлітки стають умілими  маніпуляторами через те, що інші  способи прояву владності: гроші,  уміння, громадські зв’язки - їм  поки що недоступні. Діти - особи  з вільною волею, вони мають  право на вільне волевиявлення, на самовизначення;

7) знання про те, як  бути гарними батьками, приходить  само по собі. Насправді частіше  ми наслідуємо прийоми виховного  впливу власних батьків, іноді  неефективні і навіть згубні  або просто застарілі. Потрібно  набувати певних навичок, відмовляючись  від стереотипів і неефективних  неусвідомлюваних шаблонів.

Деякі істини, які протистоять  міфам:

 

1) будь-яка поведінка має  причини; щоб впливати на поведінку,  потрібно їх розуміти. Кожна людина (свідомо чи несвідомо) намагається  чинити якнайкраще, схильна самовиправдовува-тись, якщо вчинки не є доцільними. Незнання і нерозуміння потреб  дитини, мотивів її поведінки  призводить у разі використання  сталих методів впливу до ефекту  « самопосилення порушення» : чим  більше дитина прагне самостійності  і чим більше батьки намагаються  її контролювати, тим більше вона  намагається вийти з-під контролю;

2) більшість дітей зазнає  подібних ускладнень. Ви не одні. Пояснити батькам це, допомогти  згадати знайомих дорослих, які  свого часу були «важкими»  підлітками, а тепер є цілком  гідними людьми - означає в консультативній  роботі знизити надмірний тиск  ситуації на батька, його надмірну  тривогу чи почуття провини;

3) у батьків також є  права на увагу, повагу, порозуміння,  свободу тощо. Ви не повинні  бути «послідовними». Якщо якісь  прийоми не спрацьовують, спробуйте  щось інше;

4) батьки мають право  на помилку. З метою тлумачення  цього принципу психологу-консультанту  слід пояснити клієнтові, чим  помилки відрізняються від досвіду  і як отримувати зворотний  зв’язок з негативним досвідом, а також допомогти проаналізувати  вимоги (вірогідно надмірні і  нереалістичні) батька до себе, як до людини, що має певні виховні обов’язки.

 

Висновки до ІІ Розділу

В результаті проведеного емпіричного  дослідження нами були визначені найбільш актуальні психологічні особливості спілкування батьків та дітей підліткового віку:

У психолого-педагогічній науці міжособистісні взаємини розглядаються  як специфічний спосіб людського  буття, що визначає духовну й практичну  активність людей, їх відносини з  навколишнім світом та між собою (Г.Балл, І.Бех, В.Білоусова, О.Бодальов, О.Злобіна). Аналіз наукових джерел засвідчує, що на формування і розвиток особистості  дитини впливають, зокрема, такі психолого-педагогічні  чинники: загальний мікроклімат  сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість, добрі сімейні  взаємини. За гармонійних взаємин  усі проблеми розв'язуються без приниження людської гідності дорослих і дітей. Взаєморозуміння та повага підтримують  авторитет рідних і визначають статус дитини. Тон сімейного життя –  це наслідок дії багатьох чинників: морального рівня батьків, характеру  взаємин між членами сім'ї, побутової  культури, організованості сімейного  колективу, його традицій тощо.

Під гармонійними взаєминами батьків і дітей ми розуміємо відносини, засновані  на узгодженні основних компонентів  взаємин (довірче рівноправне ставлення, особистісно зорієнтований стиль  спілкування, врахування індивідуальних потреб батьків і дітей).

Відповідно  до результатів аналізу психолого-педагогічних праць із зазначеної проблеми було виокремлено істотні характеристики гармонійних батьківсько-дитячих  взаємин: задоволення базових потреб дитини, зокрема таких як потреба  у безпеці й прийнятті та потреб, що виникають у процесі батьківсько-дитячої  взаємодії (прийняття та визнання індивідуальності дитини і збереження свого „Я" як автономної реальності); достатній  рівень рефлексії батьків щодо індивідуальних особливостей дитини, розуміння їх психолого-педагогічної природи; свідома організація конструктивного стилю взаємодії з дитиною, адекватного її індивідуальним особливостям.

Гармонійні  взаємини батьків і дітей формуються в процесі міжособистісних взаємин, які ми розглядаємо як активну  взаємодію суб'єкта і соціального  довкілля. Переважна більшість дослідників  зазначає, що сензитивним для формування і становлення гармонійних батьківсько-дитячих  взаємин є дошкільний вік (Л.Божович, О.Кононко, Т.Маркова та ін.).

До порушень взаємин батьків і дітей віднесені: 1) низька згуртованість між членами  сім'ї з питань виховання та пов'язана  з цим емоційна напруга й непослідовність  у виховному підході батьків  до дітей; 2)неадекватно виражена ступінь  опіки та обмеженості щодо певних сфер життєдіяльності дітей; 3) стимуляція можливостей дітей за допомогою  погроз та моральних засуджень.

У більшості  психолого-педагогічних досліджень батьківсько-дитячі взаємини вивчаються в підсистемі „мати  – дитина", а порушення в  ній трактуються як основні причини  порушень особистісного розвитку дитини (А.Адлер, Дж.Боулбі, Д.Віннікот, К.Хорні). Тому для успішного подолання  можливих відхилень у розвитку дитини необхідні емоційно близькі стосунки з матір'ю вже на етапі новонародженої дитини. Починаючи з немовлячого  віку, між дитиною та дорослим відбувається спілкування, в якому вони виступають як суб'єкти.

У роботах  О.В. Сидоренко (опис і застосування методів адлері-анської терапії) наголошується на необхідності дотримуватися  певних способів вербальної взаємодії  з дітьми, які сприяють побудові демократичних стосунків з ними:

• констатуючих описів;

• відтворення  дій і слів дитини;

• стимулюючих  висловлювань;

• щирих  і відкритих відповідей.

Американський дитячий психотерапевт X. Джайнотт вважав, що батькам необхідно будувати спілкування  з дітьми на трьох основних принципах:

1) У будь-яких  ситуаціях батьки повинні прагнути  підтримувати позитивний образ  «Я» у дитини;

2)слід говорити  про ситуації, вчинки дитини, уникаючи  осо-бистісних негативних оціночних  суджень. Висловлювання дорослого  не повинні містити діагнозу  та прогнозу подальшого розвитку  дитини;

З) дорослий у спілкуванні завжди має бути ініціатором пропозицій щодо кооперації. Ця пропозиція не повинна вичерпуватися  прямою вказівкою на відповідний  спосіб дій, а має розкривати перед  дитиною можливості самостійного розв’язання  проблемної ситуації.

Створення психологічно-комфортного "виховного" середовища в сім'ї на засадах  довірливої, толерантної міжоособистісної взаємодії батьків й юнаків та дівчат - найвагоміша умова розвитку позитивного самопочуття дитини, набуття моральних цінностей.

Саме засобами сімейного середовища, що охоплює  моделі гуманістичних стосунків, вияву  пізнавального інтересу до позитивних сторін життя, батьки здійснюють вплив  на розвиток особистості, привчають  дитину до моральної поведінки, навіюють потяг до справедливості й доброти. Важливе завдання у цій справі - це досягнення міри в організації  контролю за діями й поведінкою дітей юнацького віку та надання їм прав й свобод у виборі вчинків, самоорганізації поведінки. Контроль за життєдіяльністю дитини є вагомим обов'язком батьків. Проте він означає не навіювання страху, завоювання влади над дитиною, спонукання її до підкорення батьківським вимогам, а налагодження й підтримку конструктивної взаємодії з нею, вибір педагогічних дій, що не суперечать її потребам, бажанням і ненав'язливо стимулюють до дотримання соціальних норм, самостійного прийняття рішень. Любов, емпатія, щирість і відкритість - головні умови створення позитивного, морального клімату в сім'ї. Досягнення взаємодії угоди батьків і дітей юнацького віку у процесі вирішення проблем є важливим способом непримусового педагогічного впливу на особистість.