Ранній дитячий аутизм

Зовнішній малюнок їх поведінки - манірність, стереотипність, химерні гримаси  і пози, хода, особливі інтонації  мови. Ці діти не йдуть на контакт, відповідають односкладово або мовчать, іноді  щось шепочуть.

У цієї групи дітей мова, швидше, йде  або про шизофренію, або, можливо, біохімічної, на теперішньому рівні  діагностики не визначається.

Прогноз на майбутнє для дітей даної групи  краще. При адекватної тривалої корекції вони можуть бути підготовлені до навчання в школі (частіше - в масовій, рідше - в допоміжній). [5, с.103]

Діти III групи (10%) з аутистическими заміщеннями  навколишнього світу характеризуються більшою довільністю в протистоянні своїй патології, перш за все страхам. Зовнішній малюнок їх поведінки ближче до психопатоподібним. Характерна розгорнута мова, при розгорнутому монолозі дуже слабкий діалог. Ці діти менш афективно залежні від матері, не потребують примітивному контакті і опіки.

Ці діти при активній медико-психолого-педагогічної корекції можуть бути підготовлені до навчання в масовій школі.

Діти IV групи (21%) характеризуються сверхтормозімостью. В їх статус на першому плані - неврозоподібні розлади: надмірна тормозимость, боязкість, полохливість, особливо в контактах, відчуття власної неспроможності, підсилює соціальну дезадаптацію. При поганому контакті з однолітками вони активно  шукають захисту у близьких. Формуються зразки правильного соціальної поведінки, намагаються бути "хорошими", виконувати вимоги близьких. Є велика залежність від матері, щоб постійно "заряджатися" від неї.

Їх психічний  дизонтогенез наближається, скоріше, до своєрідної затримки розвитку з досить спонтанною, значно менш штампованою  промовою.

Дітей цієї групи слід диференціювати між  варіантом синдрому Каннер як самостійної  аномалією розвитку, рідше - синдром Аспергера як шизоїдної психопатією. Ці діти можуть бути підготовлені до навчання в масовій школі.

Виділені  клініко-психологічні варіанти РДА  відображають, очевидно, різні патогенетичні  механізми формування цього порушення  розвитку, різний характер генетичного  патогенного комплексу. 
 

1.3 Диференціальна і педагогічна діагностика аутичних дітей 

З прогресом  медикаментозної терапії та психолого-педагогічної корекції раннього дитячого аутизму  все більш значущою стає проблема якомога більш ранньої діагностики  захворювання, з наступною побудовою  індивідуальної тактики комплексної  корекційної роботи з дітьми з  РДА.

Всі існуючі  основні діагностичні системи (ДСМ-III-Р, ДСМ-IV і МКБ-10) сходяться в тому, що для діагностики аутизму мають  бути присутні 3 основні порушення: брак соціальної взаємодії, недолік  взаємної комунікації (вербальної і  невербальної) і недорозвинення уяви, яке проявляється в обмеженому репертуарі поведінки. [4, с.36]

Чи буде дитині поставлений діагноз аутизму  чи ні залежить від того, які діагностичні критерії, використовує лікар.

З метою  визначення нейропсихіатричних синдромів  вибір часто зупиняється на ДСМ (ручна діагностика та статистика), підготовлена ​​ААП (американською  Асоціацією психіатрів), також ДСМ-III-Р  і ДСМ-IV.

Потім існують визначення Всесвітньої  Організації Охорони здоров'я, що включаються В МКБ-10 (Міжнародної  класифікації хвороб). Діагностичні критерії за МКХ-10 представлені. [4, с.38]

Для постановки діагнозу мають бути присутні ознаки порушення розвитку протягом перших трьох років життя.

Існують певні, часто виявляються в аутизмі, але не вважаються основними для  постановки діагнозу. Однак, вони заслуговують на увагу: це - гіперактивність, слухова  гіпер-і гіпочувствітельность і  різні реакції на звук, гіперчутливість  до доторку, нанесення собі ушкоджень, агресивні прояви і зміни настрою. Вони зустрічаються на 1/3 людей, які  мають цей розлад.

Поряд з діагностичними критеріями, за ДСМ-IV (ААП-1994) і МКБ-10 для визначення аутизму  використовується спеціальна діагностична карта психолого-педагогічного дослідження  дитини перших двох років життя при  припущенні у нього раннього дитячого аутизму. Діагностична карта поведінки наведена. [5, с.116]

Наведені  в ній питання додаються до традиційного психіатричного або патопсихологічному анамнезу у випадку, якщо основні скарги батьків або дані супутніх документів викликають припущення про можливість РДА.

Природно, що у даного аутичної дитини будуть проявлятися не абсолютно всі  ознаки РДА, западання в окремих  сферах будуть виступати в різному  ступені. Тому, представлена ​​в додатку 2 детальна діагностична карта, повинна  сприяти не тільки ранньої діагностики  та терапії РДА, але і вибору методів  психологічної корекції РДА.

Зараз ранній дитячий аутизм відносять  до порушень в розвитку, а не до психічних  хвороб, як це було раніше. Відправною точкою такого висновку стало порівняння розвитку аутичних дітей з розвитком нормальних дітей (Шоплер і Рейчлер, 1979; Шоплер і Рейчлер і Лексінг, 1981; Пітерс, 1984). [1, с.14]

У додатку 3, приведена порівняльна характеристика аспектів раннього нормального розвитку та раннього розвитку при аутизмі. В  даній таблиці розглядаються: мова і комунікація, соціальні взаємодії  і розвиток уяви.

Необхідно звернути увагу, що таблиця даних  розвитку дітей з аутизмом не може розглядатися занадто буквально. По-перше: ранні стадії аутизму повністю не вивчені. По-друге: дуже важливі індивідуальні  особливості кожної дитини. В результаті цього, частина батьків не розпізнають  деякі особливості розвитку дітей, зазначені в таблицях. (Додаток 4) [4, с. 19-22]

Слід  звернути увагу на проведення диференційної  діагностики, так як виявлення РДА, особливо в перші роки життя дитини, нерідко представляє значні труднощі, внаслідок того, що дизоонтогенія в своїх окремих клініко-психологічних ланках має багато спільного з іншими аномаліями психічного розвитку у дітей.

Найбільш  часто РДА доводиться диференціювати з такими аномаліями розвитку, як невропатія, порушення психічного розвитку при  деяких резидуально-органічних ушкодженнях  мозку, розумової відсталості, недорозвиненості мови, глухоті, дитячому церебральному  паралічі, синдромі Аспергера, депресії, шизофренії, синдромі Peттa.

Діти  з невропатією, так само як і аутичні  діти II і IV груп, мають зниженим фізичним, моторним і психічним тонусом, поганою  переносимістю зміни обстановки, вибірковість в контактах. Цим вони часто схожі на аутичних дітей. Подібність посилюється і схожістю інтересів (до природи, віршам). Діти з невропатією  прагнуть до контактів не лише з  дорослими, Але і з однолітками. Їх страхи перебільшені, але завжди адекватні (боязнь темряви, собак і  т.д.). Діти з невропатією люблять  ласку, на відміну від аутичних дітей  вони охоче йдуть на наслідування в грі. Їх промови невластиві типові для II групи РДА скандування, відставлені  ехолалії, невиразність.

Найбільш  часті помилкові діагнози стосуються кола церебрально-органічної патології. Психопатологічне схожість цих станів з проявами РДА полягає в наявності  психомоторної збудливості, імпульсивності, нестійкості уваги і настрою, нерідко агресивності, патології  потягів. При гідроцефалії може бути ранній розвиток мовлення.

Для дефектології найбільш актуальна рання диференціальна діагностика РДА та розумової  відсталості, затримки психічного розвитку, порушення розвитку мовної, сенсорної  та моторної сфер.

Якщо  у дитини з РДА є порушення  інтелектуального розвитку, нерідко  виникає питання про диференціацію  з розумовою відсталістю або  важкої затримкою психічного розвитку.

Аутизм  дітей I групи, у яких є регресивний  характер дизонтогенеза, іноді доводиться диференціювати з органічною деменцією.

Подібність  цих порушень розвитку - в розпаді  цілеспрямованої діяльності, втраті мови, заміни її нечленороздільними звуками. При органічної деменції розпад мови носить характер ранньої афазії, в  той час як при даному аутичному  варіанті спостерігається мутизм, який може "прорватися" цілої фразою.

У аутичних дітей II групи помилковий діагноз  розумової відсталості також  звичайно обумовлений їх порушеннями  адекватного взаємодії з навколишнім. На перший план виступають труднощі залучення  їх уваги до потрібного предмету, складності навчити простим побутовим навичкам, нерозвинутостю мови. Порушення контактів із середовищем при інтелектуальної недостатності будуть виражені значно менше, ніж рівень інтелектуального недорозвинення; в той же час прихильність до матері не буде досягати екстремальної мірою, як при аутизмі.

Аутичні діти III групи, що володіють хорошою  промовою, схильністю до фантазій, достатніми орієнтацією і навичками, зазвичай не вимагають диференціації з  інтелектуальною недостатністю.

Неправильної  постановці діагнозу інтелектуальною  недостатністю, а частіше затримки психічного розвитку у аутичних дітей IV групи можуть сприяти їх пасивність, слабкість реакції на навколишнє, бідність мови. Але при налагодженні контактів з такою дитиною, виявляються  достатня наповненість його внутрішнього світу, часто наявність інтелектуальних  інтересів, емоційна чуйність.

Особливо  показова диференціальна діагностика II і IV груп РДА та інтелектуальної  недостатності при аналізі динаміки психічного розвитку дитини протягом 1-2-го року життя. У аутичних дітей  раніше формується мова, передумови пізнавальних процесів і пізніше - моторна сфера. При інтелектуальної недостатності  рухова сфера, як правило, розвивається все ж швидше грубо запізнілої інтелектуальної.

В цілому, відмінність дитини з аутизмом від  дитини з інтелектуальною недостатністю  саме в значно більшій відчуженості від навколишнього, відсутність  зорового контакту.

Питання про відмежування РДА від мовної патології - сенсорної й моторної алалій, дизартрії - виникає в тих випадках, коли аутична дитина ніби не розуміє мови оточуючих, не виконує словесних інструкцій, часто не говорить або майже не говорить сам. Такі труднощі виникають зазвичай аутичними дітьми I і IV груп.

Проте у дітей з первичної мовної патологіей збережені невербальні комунікації: жестова мова; адекватна міміка; напружений, пильний погляд в шию співрозмовника; вигуки, мета яких - привернути увагу оточуючих. Особливий характер мови дітей з РДА IV групи (тихий голос, змазаність, нечіткість вимови) пов'язаний з їх не коммунікативності, а іноді скандування мови (у дітей II групи) можуть бути розцінені як явище істинної дезорієнтації.

Характерно, що первинні мовні розлади зменшуються  в процесі психолого-педагогічної корекції і логопедичного втручання.

У ряді випадків виникає необхідність диференціації  РДА і глухоти. Дитина з аутизмом перших двох років життя іноді  підозрюється в глухоті, так як може не відгукуватися на поклик, не обертатися на джерело звуку.

Але в  ситуації афективно значущою, він  часто реагує навіть на тихий голос, може заплакати, коли на нього кричать, стає тривожним при включенні  пилососа, електробритви. Дитина з аутизмом не дивиться на губи співрозмовника, не шукає зорового контакту, щоб зрозуміти  мову дорослого, як це робить дитина глухий.

Нерідко постає питання і диференціальної  діагностики РДА та дитячого церебрального  паралічу (ДЦП), тому що в клінічній  картині РДА значне місце належить руховим розладам, а в психопатологічної  структурі ДЦП - різним аутистичними (частіше псевдоаутістіческім) явищами або вторинної аутизації.

Рухові  розлади при обох аномаліях розвитку будуть проявлятися в порушеннях тонусу, недоразвитку синхронних рухів рук і ніг при ходьбі.

Дизартричні розлади характерні для ДЦП у зв'язку з дефектністю самого артикуляційного апарату. При РДА вони будуть імітуватися невиразністю мови через некоммунікативності дитини з аутизмом. На відміну від дитини з ДЦП аутична дитина в афективно значущих для нього ситуаціях може говорити виразно і чисто.

У дітей  з РДА та ДЦП спостерігається  схильність до невротичних і неврозоподібних  явищ: страхи, побоювання нового. Однак  якщо при ДЦП характер цих розладів більш замкнутий на фізичну безпорадність  дитини (страхи висоти, глибини), то при  РДА ці розлади зовні значно менш адекватні (боязнь зміни обстановки).

Особливі  труднощі становить диференціація  початкових проявів РДА з синдромом Peттa, пов'язаних з прогресуючим дегенеративним захворюванням ЦНС неясного, імовірно генетичного походження.

У клінічній  картині захворювання домінує стереотипні  рухи рук: "миючі", потирають, що погладжують. Відзначається слабкість м'язового  тонусу. Втрачаються набуті навички, здатність до гри, комунікацій. Розпадається мова, виникають ехолалії. [12, с.83]