Типовий поведінковий симптомокомплекс дітей молодшого шкільного віку

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ І. Стан проблеми типового поведінкового симптомокомплексу  молодших школярів в психолого –  педагогічній теорії та шкільній практиці

1.1. Анатомо – фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку…………………………………………………………………………7

1.2. Основні динамічні характеристики  типового поведінкового симптомокомплексу   молодшого школяра…………………………………………13

1.3. Психофізіологічні  особливості поведінки дівчаток  і хлопчиків молодшого шкільного  віку…………………………………………………………………………..23

1.4. Основні особливості прояву типу темпераменту у поведінці молодшого школяра………………………………………………………………………….........27

Розділ ІІ. Аналіз результатів  дослідницько – експериментальної  роботи

2.1. Методика експериментального  дослідження проблеми……………………..33

2.2. Хід проведення  експериментальної роботи та  аналіз отриманих результатів  дослідження………………………………………………………..............................34

2.3. Методичні рекомендації  щодо подолання негативної симптоматики в поведінці учнів молодшого шкільного віку………………………………………..41

Висновок………………………………………………………………………..45

Список використаної літератури………………………………………………48

Додатки…………………………………………………………………….........51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасне суспільство потребує гармонійно розвинутих, творчо мислячих  особистостей. Індивідуальна своєрідність та ініціатива кожної людини, що реалізуються в усіх життєвих сферах, є основним джерелом розвитку людства і фактором соціального прогресу. З іншого боку, прискорення процесів розвитку суспільства ставить кожну людину в принципово нову ситуацію. Сучасна особистість повинна вміти мислити нестандартно, бути здатною жити у безперервно мінливому світі і відчувати себе комфортно при змінах, впевнено зустрічати непередбачені ситуації, визначати проблеми та інноваційні шляхи їх вирішення. У процесі становлення особистості вирішальну роль відіграють біологічні та психофізіологічні особливості людини.

Біологічні властивості індивіда — вікові, спадкові, соматичні, статеві, фізіологічні, біохімічні, антропологічні — значною мірою впливають на розвиток та психічні прояви особистості. Психофізіологічні властивості особистості вивчає психофізіологія.

Ця наука досліджує закономірності функціонування нервових механізмів психічної діяльності у двох аспектах. У першому вивчаються нервові механізми, що реалізують окремі психічні функції та процеси — відчуття, сприймання, увагу, мислення, мовлення, емоції, довільні дії тощо. У другому предметом психофізіології є вища нервова діяльність мозку, що забезпечує цілісну психічну діяльність та поведінку особистості. В межах диференціальної психофізіології розглядається залежність індивідуально-психологічних особливостей діяльності та поведінки особистості від типологічних розбіжностей у роботі мозку.

Одним з основних понять психофізіології вважається поведінка індивіда, наукове вивчення якої ведеться вже протягом двох тисячоліть і було в центрі уваги ще з часів античності. Ще в давнину вчені, філософи, спостерігали зовнішні особливості поведінки людей. Одні  дуже рухливі, емоційно збудливі, енергійні. Інші повільні, спокійні. Одні комунікабельні, легко контактують з оточуючими, життєрадісні, інші – навпаки. При чому акцентувалася увага тільки на зовнішніх проявах, незалежно від того, розумна людина чи обмежена, працелюбна чи лінива, смілива або боязка, правдива чи брехлива, чим вона займається, які її інтереси і т.д. Наприклад, дві людини виконують одну і ту саму роботу і виконують її однаково добре, але одна працює старанно, захоплено, нетерпляче, проявляє ініціативу, інша – не поспішаючи, занадто методично, діловито, суворо по інструкції.

Поведінка залежить не тільки від соціальних умов, але і від  особливостей природної організації  особистості. Культура особистості  полягає в тому, що людина будує  свою поведінку з узгодженістю з прийнятою в суспільстві мораллю. Особистість повинна рахуватися з іншими людьми, їх станом, бережно ставитися до оточуючих, уникати таких впливів, які можуть травмувати їх.

Вивченням поведінки  особистості, дитячої зокрема, займалися багато вчених, науковців, психологів, психіатрів, педагогів, серед яких П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, О.Є. Сапогова, Г.Г. Кравцов, О.Є. Кравцова, Л.І. Божович, М.Г. Єлагіна, І.Є. Валітова, В.І. Слободчиков, Б.Д. Ельконін, О. Кочерга та ін.

У руслі гіпотези А.Л. Венгера, Б.Д. Ельконіна, В.І. Слободчикова про типовий поведінковий характер стану сучасного дитинства, обґрунтований в теоретичному плані, потребує вирішення завдання адекватності виховних впливів психологічним особливостям дитини. Існує тенденція розглядати засвоєння дитиною моральних норм, правил поведінки і вимог в контексті взаємодії її з дорослими, яка ґрунтується на засадах співробітництва (Ю.Л. Азаров, ПІ.О. Амонашвілі, О.Г. Асмолов, І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, В.О. Татенко). Але на практиці нерідко використовуються неадекватні цій меті засоби, що, зокрема, пояснюється недостатнім психологічним забезпеченням перехідних етапів розвитку дітей методичними прийомами і способами виховного впливу та зниженням рівня професійної готовності у вчителів до педагогічної праці, особливо у молодого поповнення.

Актуальність проблеми зумовлюється, з одного боку, наявністю більш деклараційної інформації про її зміст, полярністю підходів у вивченні, з іншого - безпосереднім впливом кризових явищ на моральне становлення особистості, коли посилення в суспільстві несприятливих соціально-економічних чинників зумовлює появу небажаних, часто асоціальних, тенденцій у поведінці та міжособистісній взаємодії дітей в середовищі ровесників, із дорослими; відзначаються зменшення і збіднення змісту спілкування, дефіцит теплоти, втрата емоційної злагоди, «вміння співпереживати» тощо (І.Д. Бех).

Знання особливостей позитивної і негативної симптоматики поведінки молодших школярів є однією з вихідних позицій для розуміння соціальної ситуації розвитку дітей цього віку, а отже, передбачає набуття вмінь управляти в суміжних вікових періодах (передшкільному та молодшому шкільному) навчально-виховним процесом та прогнозувати його наслідки.

Як бачимо,  проблема знання типового поведінкового симптомокомплексу учнів є і зараз досить актуальною. Особливий інтерес при цьому викликають особливості його прояву у дітей, в тому числі і в учнів молодшого шкільного віку.  Кожен дорослий (батько чи вчитель) повинен знати і розуміти психологічний аспект цього питання для того, щоб допомогти дитині стати всебічно розвинутою особистістю, зуміти розкрити в собі здібності і таланти.   Мета: аналіз мотиваційної сфери учнів початкових класів як складової подолання проявів негативної симптоматики в поведінці.

Завдання курсової роботи:

• визначити у психолого-педагогічній літературі стан вивчення проблеми типового поведінкового симптомокомплексу учнів молодшого шкільного віку;
• проаналізувати теоретично-методологічні основи проблеми;
• з’ясувати основні динамічні характеристики типового поведінкового симптомокомплексу  молодшого школяра;
• охарактеризувати психофізіологічні особливості поведінки дівчаток і хлопчиків молодшого шкільного віку;
• виявити основні особливості прояву типу темпераменту у поведінці молодшого школяра;
• проаналізувати ціннісно - мотиваційну сферу учнів початкових класів як складової подолання проявів негативної симптоматики в поведінці;
• розробити   методичні рекомендації щодо подолання негативної симптоматики в поведінці учнів молодшого шкільного віку.

Об’єктом  дослідження є: типовий поведінковий симптомокомплекс молодших школярів.

    Предмет дослідження - шляхи подолання негативної симптоматики в поведінці учнів в навчально - віиховному процесі початкової школи.

   Гіпотеза дослідження - якщо система дидактичної роботи щодо подолання негативної симптоматики в поведінці молодшого школяра організована спеціальним чином, тобто включає  настанови у процесі заходів навчання і виховання, спрямованого на розвиток особистості, фіксацію цього процесу, ставить завдання по взаємооцінюванню та самооцінюванню вчинків, дій, поведінки, діяльності учнів, то рівень мотиваційної сфери молодших школярів буде підвищуватися, але це підвищення буде ефективним і повноцінним тільки за умов, якщо не тільки школа, а й сім’я  братиме активну участь в цьому процесі.

Для розв’язання  поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження:

Теоретичні: вивчення першоджерел, наукових статей і монографій видатних вітчизняних та зарубіжних вчених, науковців, психологів, дослідників з даної проблеми; аналіз літератури з теми курсової роботи; систематизація ьа обробка даних з обраної проблеми.

Емпіричні: анкетування, бесіда, природний експеримент, методи математичної обробки даних.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Стан проблеми типового поведінкового симптомокомплексу  молодших школярів в психолого –  педагогічній теорії та шкільній практиці

1.1. Анатомо – фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Період життя дітей від 6—7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає основною. 

Фізично дитина у цьому  віці розвивається досить рівномірно. Збільшується зріст та вага тіла, підвищується імунітет, швидко розвиваються м'язи серця. Артерії у школяра дещо ширші, ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюються особливості артеріального тиску. Частота серцевих скорочень стійкіша, але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється.

Кістково-сполучний апарат молодших школярів досить гнучкий, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, вдавлюванню грудей, сутулуватості.

Розвиток м'язової системи  сприяє збільшенню фізичної сили дітей. Але малі м'язи кисті рук розвиваються повільніше. Першокласникам важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому.

Діти цього віку дихають  частіше, ніж дорослі.

У дітей добре розвинені  всі органи чуття, але деякі з  них мають свої особливості. Так, очі, завдяки еластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправляти їх пози під час уроків, то це може призвести до підвищення очного тиску, нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.

Вага мозку молодшого школяра наближається до ваги мозку дорослої людини. Особливо збільшуються лобні долі, пов'язані з діяльністю другої сигнальної системи. Водночас відбуваються значні зміни у розвитку і роботі центральної нервової системи. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку ускладнюється.

Під час навчання —  основної діяльності учнів — якісно і кількісно розвиваються пізнавальні  процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності.

Сприймання стає довільнішим, цілеспрямованим і категоріальним процесом, але трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні, написанні букв, цифр. Розвивається здатність розрізняти висоту звуків, чому сприяють заняття з музики і співів.

В учнів формується здатність  спостерігати явища навколишньої дійсності, тобто, виходячи з певної мети, помічати їх, виявляти істотні деталі, з'ясовувати взаємозв'язки між ними.

Значні якісні зміни  відбуваються в розвитку пам'яті. Під  впливом навчання формується логічна  пам'ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам'ятати і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам'ятовування і відтворення. За правильного педагогічного керівництва учні осмислено запам'ятовують доступний для них матеріал. Проте дослівне запам'ятовування й відтворення має і позитивне значення. Воно є важливим засобом нагромадження словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам'яті. У процесі заучування розвиваються самоконтроль, уміння помічати помилки у відтвореному та їх виправляти. Зростають продуктивність, обсяг, міцність, точність запам'ятовування матеріалу. У цей період учні частіше вдаються до спеціальних мнемічних прийомів запам'ятовування.

Розвиток пам'яті полягає  в зміні співвідношення між мимовільним і довільним запам'ятовуванням (зростає довільне), образної та словесно-логічної пам'яті. Для розвитку логічної пам'яті важливою є настанова вчителя — зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати тощо) матеріал, завчити його. Довільне запам'ятовування продуктивне тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності учнів.