Типовий поведінковий симптомокомплекс дітей молодшого шкільного віку

Розвиток уяви відбувається у напрямі від репродуктивних її форм до творчого осмислення уявлень, від довільного їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дітей до витворів їх уяви, швидкість створення образів фантазії.

Мислення стає конкретно - образним, але все більшого значення набувають абстрактні компоненти. Під впливом навчання змінюються співвідношення між його образними і понятійними, конкретними та абстрактними компонентами. Молодші школярі швидше оволодівають індуктивними умовиводами, ніж дедуктивними.

Умовивід — специфічна форма  зіставлення кількох суджень. Індукція — процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження. Дедукція — процес переходу від судження, що виражає загальне положення, до судження, що виражає вужчі положення або частковий випадок.

Ці умовиводи переплітаються в  мисленні, спрямованому на вирішення пізнавальних завдань, зокрема тих, що вимагають розкриття причин різних явищ, мотивів поведінки людини.

У розвитку мовлення важливим є використання різних форм слова, писемного та внутрішнього мовлення, яке виявляється у функціональних формах: повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання і погрози, питання і відповіді. Відбуваються також зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, розвиток словесних асоціацій, оволодіння писемним мовленням, розширення взаємозв'язків між компонентами структури мовлення. Значно збільшується кількість слів, якими діти позначають предмети, явища, їх ознаки, дії, процеси. Проте є ще чимало дефектів в усному мовленні (шепелявість, заміна одного звука іншим, заїкання, картавість тощо), які вимагають уваги не тільки вчителя, а й спеціаліста-логопеда.

Показником успіхів учнів у  оволодінні мовленням є мовчазне читання. Воно відрізняється від  голосного згорненістю зовнішніх  мовно-рухових актів: спочатку дитина читає пошепки, а потім мовчки. Мовчазне читання розвиває самоконтроль, увагу, внутрішнє мовлення. 

Переважає мимовільна увага. Діти активно  реагують на все нове, яскраве і  незвичайне. Мимовільна увага має  позитивне значення, але недостатня для досягнення успіхів у навчанні. З віком зростає обсяг і стійкість уваги, пов'язані із значущістю навчального матеріалу. Усвідомлення учнями важливості його засвоєння — умова стійкості довільної уваги.

У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання — основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.

Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором'язливості, яка виявляється в реагуванні на людину, думка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх гідності й позитивне емоційне переживання за визнання їх позитивних особистих якостей.

Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов'язку, гуманності) сприяє перебування учнів у колективі, об'єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.

Вікова особливість дітей, які тільки що прийшли до школи, — загальна недостатність волі: молодший школяр (особливо в 7—8 років) ще не має великий досвід тривалої боротьби за намічену мету, подолання труднощів і перешкод. Він може опустити руки при невдачі, зневіритися у своїх силах і можливостях. Молодший школяр ще не уміє всебічно обмірковувати свої рішення і наміри, приймає їх квапливо, наспіх, імпульсивно. Недостатня здатність до вольового зусилля позначається в тому, що дитина часом відмовляється від боротьби з труднощами і перешкодами, байдужіє до справи, часто залишає її незакінченою. Переробляти, удосконалювати свою роботу вона теж не любить. Поступово   під   впливом   систематичного   виховання   формується уміння переборювати труднощі, придушувати деякі бажання,  виявляти наполегливість  і терпіння,  контролювати свої вчинки.

Формуванню вольових якостей (самостійності, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм активності, довільного регулювання поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя.

З'являється усвідомлення обов'язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки шкодить інтересам колективу й кожного учня.

У молодшому шкільному  віці досить чітко можна спостерігати прояву всіх чотирьох типів темпераменту. Учитель завжди повинен враховувати особливості темпераментів молодших школярів у навчально-виховній роботі. При правильному вихованні є повна можливість виправити деякі негативні прояви темпераментів: у холериків виробити стриманість, у флегматиків — активність і швидкість, у сангвініків — терпіння і посидючість, у меланхоліків — товариськість і впевненість у собі. Виховуючи волю і характер у молодших школярів, учитель привчає їх керувати своїм темпераментом.

Характер молодших школярів також відрізняється деякими  віковими особливостями. Переважно діти імпульсивні — схильні негайно діяти під впливом безпосередніх імпульсів, спонукань, не подумавши і не зваживши всіх обставин. Причина — потреба в активній зовнішній розрядці при віковій слабості вольової регуляції поведінки.

Молодші школярі, як правило, відрізняються бадьорістю, життєрадісністю. Вони товариські, чуйні, довірливі, справедливі. У ряді випадків учні початкових класів мають негативні форми поводження, до них відносяться, наприклад, примхливість, упертість. Звичайна причина цього — недоліки сімейного виховання. Дитина звикла до того, щоб  всі її бажання і вимоги задовольнялися, вона ні в чому не бачить відмови. Примхливість і упертість — своєрідна форма протесту дитини проти тих твердих вимог, що їй пред'являє школа, проти необхідності жертвувати тим, що хочеться, в ім'я того, що треба. Часом у дітей виявляється облудність, причиною якої може бути буйна фантазія дитини або бажання сховати свій дурний вчинок через острах покарання. Оскільки в молодшому шкільному віці характер ще тільки формується, важливо попередити перетворення цих часто тимчасових, випадкових психічних станів у риси характеру.

Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно впливають на засвоєння норм і правил поведінки. У зв'язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, коли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя.

Стосунки між дітьми в класі формуються за допомогою вчителя, який завжди вказує на деяких учнів як на взірець, водночас звертає увагу й на хиби в поведінці інших. Більшість дітей відтворює у своєму ставленні до однокласників ставлення вчителя, не усвідомлюючи критеріїв, якими він послуговується при їх оцінюванні.

Починає формуватися  громадська думка стосовно учнів, які успішно навчаються і є дисциплінованими, з'являються спроби оцінити вчинки ровесників. У класному колективі виникають об'єднання, які переростають у стійкі шкільні й позашкільні мікроколективи.

1.2. Основні динамічні характеристики типового поведінкового симптомокомплексу  молодшого школяра

Якщо поспостерігати за молодшими школярами на уроках та перервах, то ясно можна побачити відмінні прояви їх активності і емоційності. 

Характер молодших школярів відрізняється деякими віковими особливостями. Насамперед діти імпульсивні  – схильні швидко діяти під впливом безпосередніх імпульсів, випадкових обставин. Причина – потреба в активній зовнішній розрядці при віковій слабкості вольової регуляції поведінки.

Молодші школярі, як правило, відрізняються бадьорістю, життєрадісністю. Вони комунікабельні, довірливі, справедливі. Але в деяких випадках учні початкових класів мають негативні форми поведінки, до них відносяться, наприклад, упертість, примхливість і т.д.

Вчені, науковці, дослідники, психологи виділяють такі динамічні  характеристики типового поведінкового симптомокомплексу молодших школярів:

Усвідомлення  ролі школяра. Позиція «школяра» асоціюється з реальною можливістю вийти за межі статусу «малого». Для дітей роль «школяра» не обов'язково означає навчатися. У дівчат її усвідомлення знаходиться в зворотному (хоча й слабкому) зв'язку з недбалістю, у хлопців - з недбалістю і лінощами. З метою запобігання таким явищам необхідно пояснювати дітям, що навчання - це передусім важка праця, до якої потрібно заздалегідь готуватися, звикати до неї, не боятися її, вчитися долати труднощі.

«Усвідомлення ролі школяра» є важливою ланкою в системі соціальної ситуації розвитку, оскільки для дітей  можливість виконувати нову соціальну  роль пов'язується з легалізацією, законністю власних прагнень, розширенням їх прав як у дорослого (передусім у сім'ї).

Динаміка «домагання ролі дорослого» подібна до динаміки «усвідомлення ролі школяра», що свідчить про їх взаємозалежність. Хлопчики розглядають їх як можливість розширення власних прав, що є вирішальним стимулом для визнання у дорослих як вже «великих» або «не малих», то у дівчаток можливість «бути дорослою» асоціюється з перспективою виходу на якісно новий рівень відповідальності. Крім того, «домагання ролі дорослого» у хлопчиків залежить від ситуації особистої задоволеності, якщо вона відповідає одномоментним інтересам, тоді як у дівчаток - це виконання певного кола трудових обов'язків. Отже, головна відмінність між ними полягає в тому, що хлопчики привабливість для себе ролі дорослого вбачають більше в правах, а дівчатка - в обов'язках.

Спільним для дітей  у «домаганні ролі дорослого» є прагнення вийти за межі «дитячості», самоствердження «Я» як «великого» або «не малого», зайняти позицію рівноправного партнера в спілкуванні, брати участь у розв'язанні «важливих» справ сім'ї, щоб до їх думок прислухалися.

Прагнення до самостійності у дівчаток є стабільнішим, виразнішим, тоді як у хлопчиків - це часто самоціль. Крім того, воно переважно визнається дорослими в хлопчиків. Спостерігалися такі типові випадки дитячої самостійності: а) спроби осмислення певних ситуацій з подальшою їх оцінкою, незалежною від оцінки дорослих; б) виконання доручення без звернення за допомогою до дорослих (у таких ситуаціях результати виконаної дітьми діяльності дорослих часто не влаштовували, що призводило до взаємних непорозумінь, особливо під час виконання домашніх завдань); в) спроби висловити нові ідеї й переконати дорослих у їх правильності, наприклад, як краще скласти режим дня, одягатися залежно від погодних умов тощо.

«Прагнення до самостійності» розвивається успішно, якщо дорослі створюють позитивну мотивацію, викликають позитивні емоції, відзначають значущість дитячих зусиль, не домагаються неосмисленого виконання тільки своїх вказівок, прохань, уміють йти на компроміси: інакше пригнічується здатність дітей до ініціативних, самостійних дій. Важливим чинником у стратегії індивідуального підходу до них є врахування значущості зв'язків «прагнення до самостійності» з «домаганням ролі дорослого» й «усвідомленням ролі школяра». Можна припустити, що в цьому періоді закладаються основи для поляризації соціальних ролей на лінії «організатор - виконавець». Типовими є випадки, коли навколо ініціативних, енергійних педагогів групуються переважно вихованці-виконавці, а потенційні організатори з часом схильні займати пасивну позицію, оскільки пригнічуються активністю наставників. Феномен «вождізму» в наставників для дітей у цьому віковому періоді має негативну роль.

Демонстрація  досягнень. Типові ситуації «демонстрації досягнень»:

а) особисте нахвалювання досягнутого результату;

б) неодноразові нагадування дитиною дорослим про досягнутий результат;

в) неодноразові прохання дитини до дорослих оцінити досягнутий результат (очікується позитивна публічна оцінка), коли є впевненість у якості його виконання або стали відомими позитивні відгуки про нього.

 «Демонстрація досягнень» є необхідною умовою формування в дітей «обов'язковості»: це центральна ланка моральної сфери, яку потрібно враховувати дорослим, здійснюючи моральне виховання дітей цього вікового періоду.

Обов'язковість. Визначає стиль ставлення до навколишнього світу й до себе. У дітей «обов'язковість» розуміється як необхідність дотримання власних обіцянок, що даються дорослим, і обіцянок дорослих, очікування на виконання яких є домінуючим порівняно зі своїми. За умов позитивної мотивації, заохочень у них виокремлюється прагнення бути «ще кращими».

Дітям однаково властиве прагнення дотримуватися обіцянок, даних дорослими, але практичне  їх виконання часто порушується, особливо хлопчиками. Причини такої ситуації полягають не тільки у невмінні дітей зберігати протягом тривалого часу інформацію, в несформованості довільності дій, а також у їх небажанні, особливо тоді, коли виконання певного доручення в майбутньому потребує значних вольових зусиль (у таких випадках діти погоджуються з дорослими, що ще «малі»). Діти визнають свої помилки й здебільшого прагнуть самостійно усунути їх, що, зокрема, свідчить про зростання в них відповідальності за здійснені вчинки. Однак виправлення помилок (обіцяв ще раз прочитати текст, написати кілька букв у додатковому зошиті, підготувати виріб з пластиліну на наступне заняття), як правило, відбувається поспіхом, супроводжуючись масою зауважень, недоробок, а тому повинне контролюватися дорослими.