Типовий поведінковий симптомокомплекс дітей молодшого шкільного віку

Але процес подолання та нівелювання даного явища не може протікати повноцінно без участі сім’ї, адже для вироблення в дітей звички розумно проводити дозвілля і для прищеплення їм серйозного та відповідального ставлення до навчання  та оточення (мікросоціуму) родина має ще більше можливостей, ніж школа.

Результати  експериментального дослідження стосовно взаємодії школи і родини з виявленої проблеми показали, що їхня ефективність може бути досягнута при спільній взаємодії, як з боку вчителів, так і батьків учнів. Головним підсумком проведення дослідження виявилося те, що запропонована виховна робота з дітьми та методична робота по взаємодії родини забезпечила динамізм підвищення навчальної активності дітей, що призвело до поліпшення показників успішності школярів та контролю за поведінковими реакціями.

Отже, процес подолання та нівелювання проявів негативної симптоматики в поведінці школярів молодшого шкільного віку протікає більш ефективно і результативно, якщо система дидактичної роботи організована спеціальним чином, тобто включає настанови у процесі заходів виховання, спрямованого на розвиток особистості, фіксацію цього процесу, ставить завдання по взаємооцінюванню та самооцінюванню вчинків, дій, поведінки, діяльності учнів, то рівень мотиваційної сфери молодших школярів буде підвищуватися, але це підвищення буде ефективним і повноцінним тільки за умов, якщо не тільки школа, а й сім’я  братиме активну участь в цьому процесі.  

2.3. Методичні  рекомендації щодо подолання негативної симптоматики в поведінці учнів молодшого шкільного віку батькам

1. Уважно вислухайте  дитину. Прагніть до того, щоб  дитина зрозуміла, що вона вам  не байдужа і ви готові зрозуміти  і прийняти її. Не перебивайте,  не показуйте свого страху. Ставтесь  до неї серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасовий і швидко мине. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте її почуття.

3. Поцікавтесь, що найбільше  турбує дитину.

4. Впевнено спілкуйтеся  з дитиною. Саме це допоможе повірити їй у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодити.

5. Використовуйте слова  – речення, які будуть сприяти  встановленню контакту: розумію,  звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. Ні в якому разі  не застосовуйте фізичне покарання.

7. В розмові з дитиною  дайте зрозуміти їй, що вона  необхідна іншим і унікальна  як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати  позитивну оцінку своєї діяльності.

8. Недооцінка гірша,  ніж переоцінка. Надихайте дитину  на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в неї.

9. Звертайтесь за допомогою,  консультацією до спеціаліста,  якщо щось насторожило вас  у поведінці дитини.

Рекомендації  дітям для вироблення навичок  самоконтролю поведінки і самооцінки:

1) перед тим, як щось зробити, подумай про інших;

2) навчись уважно вислухувати  і розуміти інших;

3) не чекай, поки  тобі скажуть, що треба зробити,  прояви ініціативу сам;

4) навчись визначати,  коли, де і яка допомога потрібна  товаришу;

5) не чекай прохання  про допомогу, запропонуй її сам;

6) насамперед роби  для класу, школи, а потім  для себе.

Методичні рекомендації для вчителів:

1. Ефективність діяльності визначається характером відношення учнів до неї, характером їх діяльності. Це відношення багато в чому залежить від того, чи усвідомлюють учні особистісну та суспільну значущість власної поведінки, чи розуміють вони дотримання культури поведінки як її крайню необхідність і важливість для самого учня, учнівського колективу і для суспільства.

Тому організація  учбового процесу повинна бути такою, щоб кожному учню була зрозуміла особистісна і суспільна значущість його культурної поведінки.

2. Для того, щоб  інтенсифікувати поведінку учня з проявами негативної симптоматики, недостатньо прямої дії вчителя на учня. Більш ефективним засобом є дія на нього через учнівський колектив. А для цього потрібно, щоб учнівська група була справжнім колективом, референтним по відношенню до кожного його члена.

Тому процес подолання негативних симптомів поведінки повинен проводитися в органічній єдності колективних, фронтальних і групових форм навчальних занять при навчальному характері загальної колективної діяльності учнів.

3. Для того, щоб  своєчасно виявити наявність проявів негативної симптоматики в поведінці у кожного учня і тут же його подолати, поточний контроль повинен мати всезагальний характер. Це значить, що контроль повинен проводитися на кожному елементі змісту навчальної програми, роботи з виховання і розвитку охоплювати одночасно всіх без виключення учнів. Для цього, очевидно, необхідне залучення самих учнів до проведення поточного контролю і оцінки в формі взаємо- і самоконтролю, взаємо- і самооцінки під керівництвом вчителя.

4. Найважливішим  чинником підвищення позитивної симптоматики поведінки є суб’єктивний і усвідомлений характер діяльності учня в учбовому процесі. Учень повинен бути не тільки об’єктом педагогічних дій вчителів, але і активним суб’єктом навчально-виховного процесу. Важливим засобом для цього є рольова участь школярів у організації і проведенні всього навчального процесу. Це означає, що в кожному класі організовується учнівське самоврядування, яке організовує не тільки суспільне життя класу, але й значну частину навчальної роботи (поточний контроль, оцінку та облік навчальної діяльності та поведінки учнів, взаємодопомогу в заповненні пропусків в окремих учнів, підготовку до уроків, дотримання правил поведінки на уроках і в позаурочний час і т.д.)

5. Поведінка учнів зрештою визначається характером їх особистісної вихованості, їх етичними та соціальними якостями. Тому навчально – виховний процес повинен проводитися так, щоб він максимально сприяв вихованню кожного учня як високоморальної, творчо активної і соціально-зрілої особи.

7. Поведінка учня, його характер ставлення до оточуючого мікро- і макросоціуму залежить і від того, яке життя учня в школі і вдома, чи задовольняє це життя його потреби, особливо потребу в емоційному насиченні, з яким відчуттям він йде в школу, які емоції викликає в нього навчально-виховний процес.

Життя в школі, учбовий процес, уроки і позакласні та позашкільні заняття й заходи повинні бути так організовані, щоб в них могли брати активну участь всі школярі, щоб вони викликали, формували та розвивали в кожного школяра його особисті інтереси та запити. Взаємовідносини між вчителями і учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: вчитель повинен вірити в можливості та сили учня. Він повинен виявляти кращі і сильніші сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем боротися з його слабкими якостями та негативними поведінковими проявами. Для того, щоб долати негативні прояви поведінкової симптоматики учня, вчителеві слід шукати його позитивні якості, особисто створювати умови, щоб кожний школяр добився успіху в будь-якій галузі. Учень, який в школі не досягає успіху, відчуває себе іншим, і тим самим він приречений на застрягання щодо негативної симптоматики власної поведінки.

Вчителю слід пам  ятати наступне:

• На дії та вчинки дітей молодшого шкільного віку має значний вплив їхній темперамент.
• Для учнів важливі не тільки слова, а й тактильні контакти (приголубити).
• Заохочення для школярів— найважливіший елемент у системі стимулів.
• Часті покарання як засіб впливу — шлях до неврозів.
• Старанність учнів у роботі — результат цілеспрямованого виховання.
• Слова про гарну поведінку дитини мають підкріплюватись її гарними вчинками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Наукове вивчення поведінки особистості ведеться вже протягом двох тисячоліть і було в центрі уваги ще з часів античності. Вивченням поведінки особистості, дитячої зокрема, займалися багато вчених, науковців, психологів, психіатрів, педагогів, серед яких П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, О.Є. Сапогова, Г.Г. Кравцов, О.Є. Кравцова, Л.І. Божович, М.Г. Єлагіна,  І.Є. Валітова, В.І. Слободчиков, Б.Д. Ельконін та ін.

Вчені, науковці, дослідники, психологи виділяють такі динамічні  характеристики типового поведінкового  симптомокомплексу (позитивного і  негативного) молодших школярів: усвідомлення ролі школяра, прагнення до самостійності, демонстрація досягнень, обов'язковість, переживання власних успіхів (невдач), уміння співпереживати, уміння співпрацювати з дорослими, уміння самооцінки, уміння самоконтролю; негативізм, упертість, дратівливість, хвалькуватість, хитрощі, недбалість, лінощі, дитячу безпосередність (пустотливість, примхливість, кривляння, ябедництво, манірність). Вчені припускають, що негативні утворення є показником рівня розвитку позитивних особливостей: домінування одних із них визначає пригнічений стан розвитку полярних симптомів, а отже, відповідних особистісних утворень (позитивних або негативних).

У процесі  становлення поведінки дитини вирішальну роль відіграє родина і шкільне середовище. Педагог, озброєний знаннями психофізіологічного підґрунтя дій учня початкової школи, враховуючи їх у своїй роботі, матиме більший успіх і досягатиме кращих результатів на педагогічній ниві. Саме усвідомлення глибинних процесів, що відбуваються у душевній сфері дитини, допоможе вчителеві зберігати здоров'я своїх учнів і своє, уникати проблем синдрому професійного вигорання, а отже, успішно взаємодіяти з дітьми за законами їх природного розвитку.

Важливу, навіть вирішальну роль у проявах типового поведінкового симптомокомплексу  молодших школярів відіграє домінуючий тип темпераменту (холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолійний тощо). Молодшим школярам – представникам різних типів темпераменту притаманні індивідуальні особливості в їхній поведінковій реакції на різноманітні подразники та досвід; індивідуальні відмінності у виконанні різноманітних видів діяльності тощо.

В ході експериментального дослідження нами були виявлені діти з наявним проявом негативної симптоматики в поведінці. Виховна настанова на самоконтроль та наочна фіксація відхилень від вимог, правил, попередження учнів про наступну оцінку їхньої поведінки вчителем, настанова на взаємоконтроль і взаємооцінку, настанова учнів на самооцінку власної поведінки є важливими факторами подолання проявів негативної поведінкової симптоматики. Якщо вчитель враховуватиме ці дані при побудові та організації роботи щодо уникнення та подолання цієї проблеми, то цей процес відбуватиметься у можливо оптимальному темпі, але ні в якому разі не в швидкому. Це передбачає застосування в виховній роботі методів та форм, які б сприяли розвитку підростаючого покоління, вмінню протидіяти негативному впливу оточення, будувати своє майбутнє на засадах загальнолюдських цінностей.

Але процес подолання  та нівелювання даного явища не може протікати повноцінно без участі сім’ї, адже для вироблення в дітей звички розумно проводити дозвілля і для прищеплення їм серйозного та відповідального ставлення до навчання  та оточення (мікросоціуму) родина має ще більше можливостей, ніж школа.

Життя в школі, учбовий процес, уроки і позакласні та позашкільні заняття й заходи повинні бути так організовані, щоб  в них могли брати активну  участь всі школярі, щоб вони викликали, формували та розвивали в кожного школяра його особисті інтереси та запити. Взаємовідносини між вчителями і учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: вчитель повинен вірити в можливості та сили учня. Він повинен виявляти кращі і сильніші сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем боротися з його слабкими якостями та негативними поведінковими проявами. Для того, щоб долати негативні прояви поведінкової симптоматики учня, вчителеві слід шукати його позитивні якості, особисто створювати умови, щоб кожний школяр добився успіху в будь-якій галузі. Учень, який в школі не досягає успіху, відчуває себе іншим, і тим самим він приречений на застрягання на негативній симптоматиці власної поведінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1. Антропова М.В. Адаптация первоклассников к учебной деятельности в зависимости от возраста «школьной зрелости» и режима обучения // Труды ІІ Международного симпозиума школьной и университетской гигиены и медицины / Под ред. Г.Н. Сердюковой. – М., 1978. - С. 58-60.
2. Арямов А.И. Особенности детского возраста. Очерки. - М.: Учпедгиз РСФСР, 1953. - 190 с.
3. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: Изд. МГУ, 1990. - 367 с. 
4. Белоус В.В. Психологические симптомокомплексы и инварианты темперамента. - Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.01 /АН СССР, Институт психологии. - М., 1980. - 36 с. 
5. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1968. - 435.
6. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онгтогенезе // Вопросы психологии. - 1979 (а). - № 2. - С. 47-56. 
7. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе // Вопросы психологии. - 1979 (б). - № 4. - С. 23-34.
8. Валитова И.Е. О кризисе «7 лет» и новообразования школьного возраста // Психологические проблемы воспитания и обучения (в свете идей Л.С. Выготского). - Минск: Народная асвета, 1990. - Вып. 10. - С. 64-69. 
9. Валлон А. Психическое развитие ребенка / Отв. ред. А.Н. Леонтьев. - М.: Просвещение, 1967. - 196 с.
10. Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К.: Радянська школа, 1976. - 270 с.
11. Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
12. Водейко В.И. Возрастные особенности психического развития и воспитания детей. - Минск: Народная асвета, 1961. - 50 с.
13. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо. - М.: Педагогическое общество России, 2003. - 512 с.
14. Возрастные особенности психического развития детей: Сб. науч. тр. / Отв. ред. И.В. Дубровина, М.И. Лисина. - М.: АПН СССР, 1982. - 164 с.
15. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. - Т.4. Детская психология / Под ред. Д.Б. Эльконина. - М.: Педагогика, 1984. - 432 с.
16. Давыдов В.В. Генезис и развитие личности в детском возрасте // Вопросы психологии. - 1992. - № 3-4. - С. 7-12.
17. Давыдов В.В. Проблемы периодизации психического развития // Возрастная и педагогическая психология. - Пермь, 1974. - С.295-315.
18. Данилова В.Л., Эльконин Д.Б., Маркова А.К. Основные вопросы современной психологии детей младшего школьного возраста // Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии. - М.: Педагогика, 1978. - С. 180-205.
19. Запорожец А.В. Избранные психологические труды: В 2 т. - М.: Педагогика, 1986. - Т. 1. Психологическое развитие ребенка. - 320 с.
20. Зеньковский В.В. Психология детства / Отв. ред. и сост. П.В. Алексеев. - М.: Школа-Пресс, 1996. - 336 с.
21. Изучение учителем психического развития шестилетних учащихся: Методические рекомендации / Под ред. С.Д. Максименко. - К.: НИИ психологии УССР, 1984. - 103 с.
22. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Радянська школа, 1989. - 608 с.
23. Кочерга О. Дівчатка: Які вони? // Початкова школа. - 2009. - № 7. - С. 3-8. 
24. Кочерга О. Психофізіологічні особливості діяльності дівчаток і хлопчиків. // Початкова школа. - 2006. - № 12. - С. 8 - 12. 
25. Кравцова А.М. Непослушный ребенок: Советы маме. - X.: Основа, 1999. - 77 с.
26. Кричевская Е.К. Детские капризы и их преодоление. - М.: Госмедиздательство, 1930. - 30 с.
27. Кулагина И.Ю. Возрастная психология: развитие ребенка от рождения до 17 лет. - М.: Изд-во УРАО, 1998. - 176 с.
28. Куспис О.І. Основи психології та педагогіки. Курс лекцій для студентів вузів по спеціальності “Правознавство”. – К, 2002. –280 с.
29. Ларин А.П. Об упрямстве детей. - М.: Учпедгиз РСФСР, 1958. -119 с.
30. Люблінська  Г. О. Дитяча  психологія. -  К: видавниче  об’єднання   “Вища  школа“,1974. -354 с.
31. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество. - М.: Академия, 2000. - 456 с.
32. Непомнящая Н.И. Становление личности ребенка 6-7 лет. - М.: Педагогика, 1992. - 157 с.
33. Обухова Д.Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы. -М.: Тривола, 1996. - 360 с.
34. Особенности психического развития детей 6-7-летнего возраста / Под ред. Б.Д. Эльконина, А.Л. Венгера.- М.: Педагогика, 1988. -136 с. 
35. Психическое развитие младших школьников. Экспериментально-психологическое исследование / Под ред. В.В. Давыдова. - М.: Педагогика, 1990. - 160 с.
36. Психология человека от рождения до смерти. Младенчество. Детство. Юность. Взрослость. Старость: Полный курс психологии развития / Под ред. А.А. Реан. - М.: Олма-Пресс, 2003. - 411 с. 
37.   Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. - М.: Просвещение, 1991. - 288 с.
38. Фридман Л.М. Психология детей и подростков. - М.: Изд. Института психотерапии, 2003. - 479 с.
39. Эльконин Д.Б. Детская психология (развитие от рождения до семи лет). - М.: Учпедгиз РСФСР, 1960. - 325 с.