Шпаргалка по "Гражданскому праву"

17. Поняття про адміністративне законодавство.

Адміністративне законодавство України  регулює суспільні відносини  у сфері державного управління. Суб’єктами державного управляння є органи виконавчої влади, об’єктами – сфери та галузі суспільного життя, на які спрямований організуючий вплив держави. Систему адміністративного законодавства складають нормативно-правові акти, які можна поділити на дві групи: закони і підзаконні правові акти вищих органів законодавчої і виконавчої влади /рис.53/. Це і Конституція України, і кодекси, поточні закони, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів тощо. Всі ці акти регулюють адміністративні правовідносини, адміністративну відповідальність і охороняють порядок управління різними сферами державного і громадського життя. Основним виконавцем адміністративного законодавства є державна служба. Державна служба України – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах і виконують завдання і функції держави, отримуючи за це заробітну плату за рахунок державних коштів. Вона ґрунтується напринципах: служіння народу; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, чесності і відданості справі; персональної відповідальності і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку.

Державн6и й службовець забов’язаний: сумлінно виконувати свої службові обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, дотримуючись високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Невиконання суб’єктами держави своїх обов’язків веде до адміністративних правопорушень, які виписані у спеціальному кодексі. Адміністративне правопорушення (проступки) – це протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, права і свободи громадян і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Види адміністративних правопорушень їх склад і санкції за них залежать від того в якій галузі державної діяльності вони сталися: охорони праці і здоров’я населення; охорони природи, пам’яток історії та культури; в промисловості. Будівництві; в сільському господарстві; на транспорті; в галузі житлових прав громадян; в торгівлі, фінансах; у сфері громадської безпеки тощо. Адміністративні правопорушення можуть бути вчинені умисно і з необережності. Причому особи можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності лише тоді, коли в нормативних актах передбачено склад проступку і санкція за нього. Якщо ж в законодавстві про це нічого не сказано, особу не можна притягнути до адміністративної відповідальності.

18. Види правовідносин

Правовідносини — це суспільне відношення, врегульоване нормою права, учасники якого володіють взаємними правами і обов'язками. У правовому відношенні реалізується норма права, утілюється в життя її правове розпорядження. Види правовідносин: 1)по галузевій ознаці виділяють конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, сімейні і т.д. правовідносини;

2)по функціях права розрізняють регулятивні в охоронні правовідносини. Перші з них виникають з правомірних, а другі — з неправомірних дій суб'єктів. Наприклад, правове відношення між орендодавцем і орендарем земельної ділянки виникло з правомірної дії — укладення договору оренди — і тому є регулятивним. Правове відношення між особою, підозрюваною в здійсненні крадіжки, і слідчим, що веде розслідування, є охоронним, оскільки поштовхом до його виникнення послужили неправомірні дії підозрюваного; 3)по характеру обов'язків розрізняють активні і пасивні правовідносини. У активному обов'язок суб'єкта полягає в необхідності зробити певні дії (передати річ, виконати роботу), в пасивному — обов'язок полягає в тому, щоб не скоювати ніяких дій.

19. Загальне поняття про „ Кодекс законів України про працю»

Кодекс законів про працю  України — це основний після Конституції  України законодавчий акт України, в якому врегульовано трудові відносини працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності. Затверджений Верховною Радою УРСР 10 грудня 1971 р., з часом частково доповнювався й змінювався. Кодекс законів про працю України визначив правові засади й гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної праці. Завдання кодексу полягає в регулюванні трудових відносин всіх працівників, сприянні зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя населення, зміцненню трудової дисципліни тощо. Кодекс законів про працю України складається з 20 глав, які нараховують 265 статей:

20. Загальна характеристика „ Кримінального кодексу України»

Кримінальний кодекс України, прийнятий  Верховною Радою України 5 квітня 2001 p., має своїм завданням правове  забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. До Загальної частини включено норми загального значення, які визначають підстави кримінальної відповідальності, умови та особливості її застосування, поняття злочину та обставин, що виключають злочинність діяння, встановлюють види покарань, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо. В Особливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини. Загальна та Особлива частини тісно пов'язані й взаємообумовлені. Дія норм Кримінального кодексу обмежується певним простором, колом осіб і часом. Кримінальний кодекс поширює свою дію в межах державного кордону України. До осіб, що підлягають відповідальності за Кодексом, належать усі, хто вчинив злочин на території України, крім дипломатичних представників інших держав та громадян, які за законами України і міжнародними договорами не підсудні у кримінальних справах судам України. Громадяни України, які вчинили злочин за її межами, підлягають відповідальності за українським законодавством, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України.

21.Суб'єкти і об'єкти правових відносин

Об'єктами державно-правових відносин можна вважати різноманітні явища. Такими об'єктами є: територія, кордони, державна символіка, столиця, бюджет, діяльність партій тощо. Основним об'єктом державно-правових відносин слід вважати політичну владу, оскільки кожен їх учасник має прямий або непрямий інтерес, пов'язаний Ія владою. Він зацікавлений у застосуванні влади певним чином або в тому, щоб по можливості відсторонитися від неї. Суб'єкти державно-правових відносин – це особи, співтовариства, установи, що беруть участь у діяльності, пов'язаній із політичною владою, і мають права, повноваження, обтяжені обов'язками й заборонами. До суб'єктів державно-правових відносин належать такі: 1. Держава, що може виступати як політичний інститут (носій влади) і юридична особа (наприклад, у випадку участі держави в судовому процесі, коли її дії оскаржуються).2. Народ (нація), що користується власним правом на владу, – суверенітетом. Якщо це право не закріплене за народом, його не можна розглядати як сторону, що бере участь у державно-правових відносинах. Співтовариство, що не володіє суверенітетом, є не суб'єктом, а об'єктом владних впливів. 3. Етнічні групи, національні громади, так звані корінні народи, за якими можуть бути визнані особливі права, умови участі в політичному процесі, автономія. 4. Монарх – особа, що володіє суверенітетом, власним правом на владу. 5. Громадські, релігійні об'єднання (асоціації). 6. Громадяни або піддані, які беруть участь у відносинах, пов'язаних із формуванням виборних органів влади, мають політичні права так само як і мають обов'язки.

22)Трудовий договір.

Трудовий договір – це угода  між найманим працівником і власником  підприємства, установи, організації, або уповноваженим ними органом  чи фізичною особою, згідно з якою працівник  зобов’язується виконувати роботу, визначену  цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник  підприємства зобов’язується працівникові заробітну плату і забезпечувати  умови праці необхідні для  виконання роботи, що передбачені  законодавством про працю, колективним  договором і угодою сторін. Трудовий договір має свій зміст, тобто  сукупність умов, якими визнаються права та обов’язки сторін договору. Ці умови можуть бути обов’язковими, без яких трудовий договір неможливий—місце роботи, трудова функція (тобто певна робота, яку виконуватиме працівник), дата початку роботи, оплата праці та додатковими (ст. 21 – 35 КЗпП). Дана група умов стає обов'язковою тільки при включенні їх в трудовий договір. Інакше кажучи, трудовий договір може бути поміщений і без додаткових умов. Такі, наприклад, випробувальний термін при прийомі на роботу, робота на умовах неповного робочого часу, пільги і послуги з соціального забезпечення і т.д. Умови трудового договору не повинні погіршувати положення працівника в порівнянні з чинним законодавством. Інакше такий договір визнається недійсним . Трудовий договір може полягати на: невизначений термін (безстроковий договір); певний термін; на час виконання певної роботи . Трудовий договір, працедавцем в якому виступає ФО, повинен бути зареєстрований в державній службі зайнятості. Трудовий договір укладається як правило у письмовій формі відповідно до вимог ст.. 24 КЗпП. При укладенні договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну, національну приналежність, походження та документи, подання яких не передбачено законодавством. Укладення трудового договором оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.

23)Поняття злочину, його склад

Злочином є передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.  Злочин характеризується ознаками: кримінальною протиправністю; суспільною небезпекою; виною (умисною чи необережною); кримінальною караністю. Злочин має місце тільки тоді, коли суспільно небезпечне діяння містить склад, елементами якого є: об’єкт злочину; об’єктивна сторона злочину; суб’єкт злочину; суб’єктивна сторона злочину (див. ст.. 2, 11 – 49 ККУ). Суб'є́кт зло́чину — осудна фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється,і до його наслідків. Суб'єктивну сторону злочину утворюють такі ознаки: вина, мотив, мета і емоційний стан особи. Об'єкт злочину — це суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об'єкти́вна сторона́ зло́чину — це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причиновий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

24.Поняття про правовий вплив і правове врегулювання

 Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Ознаки правового регулювання: 1) правове регулювання — різновид соціального регулювання; 2) за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки; 3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами; 4) правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права; 5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність; 6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання. Правовий вплив — це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів. Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах: 1) інформаційному — за допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція, яку займає держава стосовно дозволеної, необхідної або забороненої поведінки; 2) ціннісно-орієнтаційному — за допомогою права здійснюється засвоєння суспільством його цінностей, які напрацьовані людством і спадкоємне переходять з покоління в покоління. Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, підсилити яку можуть пропаганда правових знань, система широкої юридичної освіти.

25)Порядок і строки  укладання трудового договору

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватись законодавством України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи. При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний: 1) роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

26..Співучасть у злочині.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Скоєння злочину в співучасті підвищує його суспільну небезпеку і тому визнається кримінальним законом обставиною, обтяжливою відповідальність. Співучасть має ряд ознак:1) учасниками злочину є не менше двох деліктоздатних осіб. Не є співучастю скоєння злочину однією деліктоздатною особою за допомогою неосудної особи, або особи, що не досягла віку, з якого наступає кримінальна відповідальність2) злочин скоюється загальними зусиллями всіх співучасників;3) всі співучасники діють умисне.По ролі, яку виконують співучасники злочину, розрізняють просту співучасть, коли дії всіх співучасників однотипні, і складна співучасть, коли всі співучасники виконують різні ролі. Види співучасників:1) виконавець — особа, що безпосередньо скоїла злочин, або що зробило його шляхом використання осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності (неосудних, таких, що не досягли віку кримінальної відповідальності);2) організатор — особа, що організувала скоєння злочину або що керувала його здійсненням, що або створила організовану групу або злочинну організацію або керувала нею;3) підбурювач — особа, яка домовленостями, підкупом, загрозою, примушенням або іншими способами схилила іншого співучасника до скоєння злочинів;4) посібник – особа, яка радами, вказівками, наданням засобів або знарядь або усуненням перешкод сприяло скоєнню злочину іншими співучасниками.